[R4592]
ТАЄМНІ ПОМИЛКИ І СВАВІЛЬНІ ГРІХИ

“Від таємних очисть Ти мене, і Від свавільців Свого раба заховай, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очищений. Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю” (Псалом 19: 13-15).

Ця пророча молитва добре відображає стан серця повністю посвяченого і щирого християнина. Навіть розуміючи, що Бог “виявив Свою праведність в прощенні давніше зроблених гріхів” (Дерк.), завдяки Своїй благодаті в Христі Ісусі, приписавши Йому наші гріхи, а Його праведність – нам, тим, хто вірить у Нього, все ж добре навчена душа усвідомлює свої помилки, свої упущення. Ці таємні помилки можуть бути двоякого роду: (1) Це можуть бути помилки, які були таємницею для нас самих у мить скоєння – промахи, ненавмисні провини. Звичайно, щире серце, прагнучи повного спілкування з Господом, буде шкодувати навіть про свої ненавмисні упущення і буде докладати зусиль і молитися про Божественну благодать, щоб отримати перемогу над ними. Але крім них є й інші таємні помилки, таємні в тому сенсі, що вони не знані нікому, крім нас самих і Господа (недосконалості, помилки розуму), перш ніж вони набудуть зовнішньої форми дійсних і свавільних гріхів.

Всі християни, які мають досвід на добрій дорозі, досвід боротьби з гріхом і собою, засвоїли, що не може бути зовнішніх, тобто свавільних гріхів, які не мали б свого початку в таємних помилках розуму. Гріховна думка може бути пов’язана з гордістю, яка домагається самозвеличення; вона може бути пов’язана зі скупістю, яка пропонує незаконне придбання багатства; або це може бути якесь інше плотське бажання. Сама по собі поява цієї думки в нашій свідомості не є гріхом. Це просто дія наших здібностей і оточуючих впливів, які запитують у нашої волі, чи згодні ми на такі думки. Багато хто дає згоду на погані думки, але в той же час категорично відкидає будь-які пропозиції робити погані вчинки. Але якщо таку думку плекати, то це буде таємна помилка, і її розвиток, безсумнівно, буде вести до більш відкритої і свавільної гріховної поведінки, тенденція якої завжди спрямована від поганого до ще гіршого. Для прикладу: припустимо, нам прийде на розум думка про спосіб, яким ми могли би просувати власні інтереси слави, честі або репутації, підриваючи вплив і репутацію іншого. Як швидко зла, егоїстична думка, якщо її триматися, призведе до заздрості і, можливо, до ненависті та ворожнечі! Майже напевно вона призведе до лихослів’я, наклепу й інших учинків плоті та диявола. Зачатки завжди малі, і, відповідно, з ними набагато легше впоратися, ніж з їхньою розвиненою формою. Звідси пророча молитва: “Від таємних очисть Ти мене”, і таким чином стримай, тобто вбережи мене від свавільних гріхів.

У Посланні Якова (1: 14, 15) читаємо: “Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною.  Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть”. Тут ми маємо ту саму думку, висловлену по-іншому. Спочатку спокуса полягає в тому, щоб представити розуму пропозиції, які є нечисті, недобрі або невірні по відношенню до зобов’язань. Але поки що немає ні гріха, ні помилки. Помилка починається тоді, коли ми накопичуємо погані думки, починаємо перебирати їх у розумі і розглядати привабливі сторони, які вони можуть запропонувати. Саме тут пожадливість (прихильність злу замість опору йому) дає початок таємній помилці. У процесі розвитку – який у багатьох випадках, при сприятливих обставинах, може бути дуже швидким, – гріх (або свавільні, зовнішні вчинки гріха) призводить, скажімо, до лжесвідчення проти ближнього, або наклепу, або інших злих учинків. І якщо поганий шлях почався з розпалювання поганих думок і перейшов у свавільний гріх, існує велика небезпека, що в кінцевому підсумку це торкнеться всього життєвого шляху і приведе порушника до того стану, в якому він вчинить великий проступок – добровільний, свідомий, навмисний гріх, покарання за який – смерть, “Друга Смерть”.

Очевидно, кожен розсудливий християнин буде постійно звертатися з такою натхненною молитвою про очищення від таємних помилок, щоб цим утриматися від свавільних гріхів. Молячись усім серцем, він також буде стежити за тим, щоб не допускати цих зачатків гріха і підтримувати своє серце в чистому і незайманому стані, постійно звертаючись до джерела благодаті за своєчасною допомогою. Той, хто намагається жити свято і близько до Господа, тільки оберігаючись і уникаючи зовнішніх, або свавільних гріхів, але нехтує початками гріха в потайних закутках власного розуму, намагається робити правильну річ дуже нерозумним і безрозсудним чином. Так само ми можемо намагатися запобігти віспі зовнішньою чистотою, але при цьому дозволяючи мікробам хвороби проникнути в наш організм. Бактерії, зародки свавільних гріхів проникають через розум, і антисептики та бактерициди правди і її духа повинні зустріти і швидко вбити бактерії гріха, перш ніж вони приживуться і приведуть нас до такого стану зла, який проявиться в нашій зовнішній поведінці.

Наприклад, всякий раз, коли бактерії гордості і самозвеличення проявляють себе, слід негайно ввести протиотруту з великої медичної лабораторії Господа для зцілення душі. Правильна доза для боротьби з цим видом бактерій міститься в словах: “Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться”; і “Перед загибіллю гордість буває, а перед упадком бундючність”.

Якщо думка, що з’являється в нашому розумі, буде бактерією заздрості, то слід негайно застосувати протиотруту, яка говорить, що заздрість – один із вчинків плоті та диявола і суперечить Духу Христа, який ми прийняли як свій, виходячи з нашої Угоди. І давайте пам’ятати, що заздрість тісно пов’язана зі злістю, ненавистю і ворожнечею і, як правило, йде слідом за ними, а ті при деяких обставинах означають вбивство, як це тлумачить наш Господь (1 Ів. 3: 15; Мт. 5: 21, 22).

Якщо бактерія, яка з’являється в нашому розумі, – жадібність з пропозицією неправедних способів її задоволення, то давайте негайно застосуємо до неї ліки, дані в Господньому Слові, а саме: “Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?”, “Бо корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання”.

Чим більше уваги ми будемо приділяти цій темі, тим більше будемо переконуватися на власному досвіді в істинності висловлювань Святого Письма, що початками гріха є таємні помилки розуму, і тим більше ми будемо цінувати твердження Слова: “Більш, ніж щось інше, пильнуй своє серце [розум, почуття ], бо з нього б’ють життя джерела” (Притч. 4: 23, Хом.).

Але ми не повинні дивуватися, що Бог влаштував нас таким чином, що дозволяє спокусам приходити в наш розум, і ми не повинні молитися про те, щоб у нас не було спокус, бо якби не було таких навіювань, таких спокус, не було б і наших перемог, не було б перемагання гріха та лукавого. Але ми знаємо, що саме для цього ми зараз знаходимося в Школі Христа – не для того, щоб захистити нас від усіх спокус, але щоб ми могли навчитися у великого Учителя, як зустріти спокусника, і по благодаті та з допомогою нашого Учителя вийти переможно, переможцями в боротьбі з гріхом. Ступінь нашого успіху в цьому конфлікті буде багато в чому залежати від твердості нашої віри і довіри до великого Учителя. Якщо ми довіряємо Його мудрості, ми будемо суворо дотримуватися Його вказівок і з усією дбайливістю берегти наші серця [розуми]. Віра в мудрість Господа і в Його допомогу потрібна нам для своєчасної допомоги, щоб ми були цілковито слухняні Йому. Тому написано: “І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша”. Тобто, саме завдяки прояву віри і слухняності, що випливає з неї, “в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас” (Хом.) і віддав Себе за нас.

Ми також не повинні шукати Божественної допомоги завчасно, скажімо, щоб Господь оберігав нас наступний рік, місяць або тиждень. Ми повинні знати, що якщо ми уклали Угоду з Господом і є Його, то Він поруч з нами повсякчас, у кожному випробуванні, у кожній спокусі, і Його підтримка готова бути задіяною для нас, якщо тільки ми приймемо її і будемо діяти відповідно. Отже, наші молитви повинні бути про допомогу в час потреби; також це повинні бути загальні молитви про Господні благословення і про опіку на кожен день. У мить спокуси серце повинно піднестися до великого Учителя з усією певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, а також Його готовність зробити так, щоб усе сприяло на добре тим, хто любить Його. Звернення до Нього про допомогу в такий час потреби, безсумнівно, принесе нам раду Господа, допомогу і силу для праведності, правди, чистоти і любові. Так ми повинні щогодини перемагати, щодня перемагати і остаточно перемогти.

Труднощі багатьох полягають у тому, що вони шукають великих битв, замість того, щоб запобігти великим битвам, використовуючи те, що запропонував Господь, і очищаючи свій розум від таємних помилок. Маленькі битви, яких набагато більше, – це битви, в яких ми здобуваємо перемоги і їхні кінцеві нагороди. “Людина, що стриму немає для духу свого [розуму, волі], це зруйноване місто без муру”.

Нарешті, величні наслідки послуху цій раді Господа, величні досягнення тих, хто вірно береже своє серце зі старанністю, є виражені в нашому тексті і цілком можуть бути повторені як щира молитва всіх освячених у Христі Ісусі: “Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю”.

R4592 (1910 р.)