ПРОРОК З ГАЛІЛЕЇ
Матвія 4: 12-25

"Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив" (вірш 16).

В часі першого приходу Господа Палестина складалась з чотирьох провінцій. Головна – Юдея, Самарія – на півночі, Перей – на сході, Галілея – дальше на північ за Самарією. Хоча Ісус проповідував в Юдеї і чинив там могутні діла, як і в Переї, Його головна місія була в Галілеї, так що Він та Його учні були названі галілеянами. Народившись в Віфлеємі, Ісус виріс в Назареті, щоб "Назарянином бути званим", щоб не мав слави міста Давида, а сором "погордженого міста" (Лк. 23: 5, 6, 49, 55). Отже, більшість чудес і звернень нашого Господа була зроблена для галілеян. Його головна місія в Юдеї була пов'язана з Його щорічним приходом сюди на Свято Пасхи і "Свято кучок". Що стосується Самарії, то її мешканці були поганами з домішкою єврейської крові. Ісус застерігав своїх учнів, щоб не проповідувати в цій околиці, говорячи: "На путь до поган не ходіть і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого" (Мт. 10: 5-6). Юдеї не поважали галілеян, вважаючи їх другорядними серед свого народу. Вираз "Та хіба ж може бути з Назарету що добре?" відносився до всіх галілеян.

Те, що світло Євангелії мало спочатку засвітити в Галілеї, стверджувалося пророком Ісаєю: "Народ, що в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерті, Світло засяє над ними". Пророк згадує границі Завулона і Нефталима, двох з дванадцяти поколінь Ізраїлю, що осторонь Галілейського моря. Слово Галілея означає коло. Отже, пророцтво дає зрозуміти, що ця земля буде оточена поганами. І так було насправді. Самаряни, знаходячись на південь від Галілеї, відділили її від Юдеї. Її народ, відокремлений таким чином від великого релігійного центру тих днів, знаходився в більшій темряві, ніж його брати, у тіні темряви смерті, що була над поганами. Однак власне з цієї причини вони були більш слухняні вченням Ісуса, аніж численні їхні більш релігійні, більш освічені і більш контрольовані священиками брати з Юдеї.

Велике світло, яке яскраво сяяло в Капернаумі, Віфсаїді, Хоразимі і Назареті – провідних містах Галілеї, – образно піднесло ці місця до небес – в значенні надання їм великої честі та привілею. Та вони, в свою чергу, були вкинені до "гадес", гробу, бо не прийняли цього послання (Мт. 11: 20-24). Це Світло світило в темряві, воно благословило і зібрало небагатьох, "вибраних", і пішло далі благословити і збирати інших – що і продовжувало робити на протязі цього Євангельського віку. Час на ще більше просвітлення всього світу належить до майбутнього. На ранок Тисячоліття Відкупитель і Його вибрана церква (Мал. 4: 2) сяятимуть як Сонце Справедливості зі зціленням в його промінні для просвітлення і благословення Ізраїлю та всього світу людства, включаючи мільйони тих, які зійшли до темряви "гадес", гробу.

ЦАРСТВО НАБЛИЗИЛОСЯ

Юдеї Галілеї, тісно спілкуючись з поганами, безперечно, могли бачили потребу довго очікуваного Божого царства і були більш готовими послухати, аніж юдеї з Юдеї. Останні, бачачи показний формалізм служіння в храмі, земних священиків в блискучих шатах і чудовий храм, величніший від храму Соломона, були менш схильні прислухатися до пропозиції царства. Для них зовнішній, показний достаток їхньої системи був ілюзією і пасткою, яка заважала їм бачити. Так було завжди. Послання Божої ласки знаходить своїх найбільших приятелів серед вбогих та знехтуваних. Окрім цього, Капернаум був у тісніших стосунках з поганським світом (з його добром і злом), ніж Єрусалим.

Небесне царство наблизилось в тому значенні, що Ісус був присутній, щоб офіційно запропонувати царство природному насінню Авраама. Коли вони зреклися царя, то зреклися також царства. Однак Він благословив всіх, хто приймав Його і хто (на основі передбачення та обіцянки) став осередком Його духовного царства, для укомплектування числа якого посвячені віруючі з-посеред поган були відтоді "покликані". Одним словом, Божий задум перш за все полягає в тому, щоб вибрати духовний клас, "царське священство", котрий буде спільником з Ісусом в Його царстві, і тоді, в кінці цього віку, встановити це духовне царство в силі і великій славі, щоб благословити Ізраїль великим світлом і можливістю, і через нього благословити всі племена землі.

Петро, Андрій, Яків та Іван – рибалки – були запрошені великим Пророком бути Його послідовниками, працювати разом з Ним, покликуючи "вибраних" і, в випадку вірності, сидіти з Ним на Його престолі як Його "вибрані". Вони залишили все, щоб йти за Ним. Ось якими були Його умови: "Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме свій хрест і йде вслід за Мною". Господь не відкриває дверей нагоди для всіх Своїх учнів цього Євангельського віку статися саме такими відомими служителями правди. Однак Він не визнає Своїми учнями нікого, крім тих, які покинули все, щоб йти за Ним. В своїх серцях вони повинні відмовитись від всього іншого. Вони мають духа учнівства і самопожертвування і справді з радістю покинуть все, якщо такі двері нагоди будуть для них відчинені.

Апостоли проповідували те ж саме, що й Ісус – Євангелію (добру новину) царства. Своїм апостолам Він дав ту ж саму силу зціляти, яку вживав Сам – навіть виганяти демонів. Ці чудеса були лише для того, щоб привернути увагу до Пророка та Його послання. Він зовсім не мав на меті оздоровити всіх хворих, ані збудити всіх мертвих. Однак ці чудеса мали завчасу показати славні благословення, які встановлене царство чинитиме серед людей (Ів. 2: 11).

Таким чином слава Ісуса розійшлася довкола. До Нього приносили хворих, яких Він зціляв, і серед Його послідовників знаходилися віддані особи з кожної провінції Палестини. Навіть галілеяни, які перебували у великій темряві, були благословенні великим світлом, яке сяяло серед них. Однак воно випробувало їх, як це завжди робить правда, світло. Нечисленні діти світла були виявлені і відділені від дітей темряви, дітей неслухняних. Схоже ми сьогодні живемо в великому світлі, яке сяє, мов ліхтар, на Боже Слово, і маємо більшу відповідальність, займаючи становище або дітей Світла і його захисників, або дітей темряви, що йому противляться.