ВЕЛИКИЙ СВЯЩЕНИК БУДЕ ПОСЕРЕДНИЧАТИ

В єдиному істинному значенні священик – це посередник між Богом і грішними створіннями, щоб відновляти та встановлювати єдність на законній основі. Тоді я запитаю: чи не є Ісус Священиком для Церкви і чи не означало б це, що Він є Посередником Церкви, щоб відновляти і встановлювати єдність на законній основі?

Ми відповідаємо: Ні. Після того, як ми стали членами Церкви, ми є Новими Створіннями, для котрих старе минуло і все стало новим, і проти яких немає жодного осуду. Нові Створіння не мають бути відновлені. Не було такого, що ми спочатку були Новими Створіннями, а тоді втратили той стан, і тому маємо бути відновленими в ньому. Ми впали як людські істоти, а як такі ми ніколи не маємо бути “відновлені до єдності з Богом на законній основі”. Таку реституцію Бог передбачив для світу протягом Тисячоліття, але не для Церкви. Як Нові Створіння ми є членами Священика, який має таким чином відновляти світ – наш Господь є Головою, а ми є Його “членами”. Майбутнє зображене в образі Мелхиседека – священика на Його престолі.

Коли ми читаємо: “Уважайте на... Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса”, – це означає, що Він є Головним Священиком нашого роду чи порядку священиків. Ми повинні зважати на Нього як на приклад, щоб (як Його члени) ми могли представляти наші жертви, як Він (наш Попередник) представив Себе. Його ставлення до нас як священика, що приймає нас як членів власного Тіла, Церкви, обов’язково має так само відрізнятися, як відрізняється спільність, в яку ми приймаємось. Ісус прийняв апостолів заради їхньої віри і посвячення, перш ніж помер за їхні гріхи і перш ніж “з’явився перед Божим лицем за нас”, щоб зробити примирення за їхні гріхи і за наші, і щоб забезпечити їм і нам доказ примирення з Отцем – святий Дух зачаття. Він з’явився за всіх з цього класу не як Посередник, але як Заступник, застосовуючи Свою кров за нас заради нашої віри і послуху.

Він – Заступник всіх, що коряться Йому
“Я бачу, що ви робите чітку різницю між Церквою і світом в справі примирення за гріх, доводячи (думаю, що на основі Писання), що наш Господь на даний момент зробив примирення зі Справедливістю лише за посвячених віруючих, і що примирення за гріхи світу не буде вчинене до тих пір, поки не закінчиться цей Вік Євангелії, коли великий Священик представить заслугу Своєї викупної жертви за світ, як вона зараз застосована до Церкви: з тою лише різницею, що тепер вона дається Церкві як основа для жертви тіла на смерть і всіх його земних прав, а застосування в майбутньому за світ буде для життя і дійсної реституції.

Також я бачу з ваших слів, що світ буде притягнутий протягом Тисячолітнього Віку великим Месією в умовах Нового Заповіту, і що покликання віруючих протягом цього Віку Євангелії не йде від Сина, а від Отця, і не під Новим Заповітом, а під Заповітом Авраама. Я погоджуюся, що цитовані вами вірші підтримують вашу позицію.

Я також зауважив ваше твердження, що притягнуті Отцем протягом Євангельського Віку мають відмінний характер від світу загалом, і що це пояснює Боже особливе ставлення до них – їх виправдання вірою і пропозиція для них участі в жертві Месії і участі в славі Його Тисячолітнього Царства. Але тут я дещо збентежений і тому маю ось яке запитання.

Як ми можемо узгодити це представлення з висловом Апостола? Згадавши світ загалом, він, здається, стверджує, що ми, котрі прийняли Христа, були колись в такому ж безбожному стані. Він говорить: “Між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші” (Еф. 2: 2, 3). Якщо світ потребує Посередника, то чому Церква не потребує?”

Цілком вірно, всі Адамові діти розділили його падіння і стали “з природи дітьми гніву”. Хоч всі вони недосконалі і нездатні отримати схвалення Бога добрими вчинками, щоб заслужити вічне життя і Божественну ласку, однак деякі з них мають добрі серця, добрі наміри, і якщо не відкрито, то потайки прагнуть Божественної праведності і спільності. Як, наприклад, Ап. Павло описує свій стан як єврея (і, очевидно, стан інших євреїв), говорячи: “Я сам служу розумом Законові Божому... Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре” (Рим. 7: 25, 18). Його розум згоджувався, що Божественною вимогою є “справедливе, святе і добре”, і він бажав жити згідно з тим славним критерієм і бути вартим вічного життя. Але його тіло успадкувало недосконалості, які не давали йому виконати бажання його розуму і дотримати Божественний Закон. Тому він вигукує: “Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?” Він визнавав своє тіло недосконалим і засудженим на смерть Божественним Законом. Але його розум був досконалим, був вірним Богові. Якби він тільки міг позбавитися недосконалого тіла і мати нове тіло, тоді б він справді зміг жити і жив би згідно Божественного мірила і отримав би вічне життя по Закону. О, хто визволить його?

Тоді він дякує Богові, що визволення від засудженого гріхом тіла було забезпечене через Ісуса Христа нашого Господа. Це є правдива ілюстрація всіх тих, котрі сьогодні прийняті Господом в умовах цього Євангельського поклику як позаобразні священики та левити. Ми всі були “дітьми гніву, як і інші”, ззовні, але коли ми відвернулись від гріха, Христос об’явився очам нашої віри як наш Відкупитель, і ми прийняли вірою Його та Його хрест, і були прийняті Отцем. Перш за все ми були притягнуті, на нас мало вплив стремління до Бога і Його праведності, і огида до гріха. В Божому провидінні ми далі були направлені до Ісуса як до Відкупителя світу і поінформовані, що хоча ще не прийшов час для спасіння світу, ми знаходимося в часі збирання вибраної Церкви як “Його членів” , “Його Нареченої”, і якщо ми бажаємо прощення гріхів і примирення з Богом, нам треба прийняти Його умови, представити свої тіла в живу жертву і прийняти зачаття Його Духа, а тоді навчатися в Школі Христа і бути випробуваними на вірність праведності, а пізніше бути прийнятими до слави і співспадкоємства у великому Царстві Месії, через котре прийде благословення, спасіння та реституція для всього людства.

Писання не вчить, що всі з “покликаного” класу народилися в цьому стані прихильності до праведності, а не гріха, народилися, “відчуваючи Бога”, але воно вказує, що тільки, коли ми досягнемо того становища (в старшому, чи в юному віці), ми готові належним чином прийняти Божий дар – прощення гріхів та прийняття до випробовуваних членів в Тілі Христа. Такі не потребують Посередницького Царства, щоб підкорювати їх та поступово протягом тисячу років приводити їх до досконалості і готовності бути представленими перед Отцем. Отець передбачив для них особливий, своєрідний спосіб – виправдання вірою замість дійсного виправдання чи реституції. Як тільки вони приймають вірою факт їхнього відкуплення, а тоді жертвують відкуплені права на вічне життя, вони відразу прийняті Богом і визнані як Його діти святим Духом, яким Він наділяє.

До їхнього виправдання на основі їхньої жертви земної природи вони мали прагнення до праведності, що приємна Богові, і коли вони прийняли те, що передбачене Ним через заслугу Христа, вони відразу були зачаті як сини і вже не потребували посередництва, ні до того, ні після того, а тільки щоб їх Відкупитель, Старший Брат, Наречений в Славі, виступав для них в роді Заступника. “Маємо Заступника перед Отцем, – Ісуса Христа, Праведного”, Котрий з’являється за нас і компенсує власною заслугою всі наші несвідомі недосконалості і переступи (1 Ів. 2: 1).

Виправдання Авраама і наше виправдання
“Згідно з вашими словами, Авраам був виправданий вірою без посередника. Ми, Церква, також, як ви сказали, є виправдані вірою, а не через заповіт і не через посередника. Але, напевне, є якась різниця, бо Авраам не мав привілеїв, які маємо ми. Ласкаво прошу пояснити різницю між його виправданням і нашим”.

Ми відповідаємо, що Авраам був виправданий його вірою до спільності з Богом, і його віра виправдала би його до повних реституційних благословень, якби він жив під час привілеїв Тисячоліття, або до реституції з віри із жертвуванням привілеїв, якби він жив не до того, а після того, як наш Господь помер за наші гріхи і за без-печив для віруючих виправдання до життя. Смерть Христа є основою всякого примирення з Богом – чи то через дійсну реституцію протягом Тисячоліття, чи через реституцію вірою для жертвування в теперішній час. Віра так виправдала Авраама і весь клас стародавніх гідних, що, як тільки позаобразний День Примирення закінчиться і Тисячолітній ранок благословення буде запроваджений під Новим Заповітом, ті Стародавні Гідні вийдуть з гробів досконалими – виправданими – повністю відновленими, праведними і в єдності з Богом. “Вони були засвідчені, що Богові вони догодили” – вони були виправдані до досконалих людських умов їхньою вірою в обітниці, але основою тих обітниць була жертва Христа (Голови і Тіла); тому вони не могли отримати благословення, обіцяного їм, раніше завершення страждань Христа, до кінця цього Віку Євангелії, закінчення цього позаобразного Дня Примирення. Про це свідчить Апостол: “Бог передбачив щось краще про нас, – щоб вони не без нас [як членів великого Священика, Посередника і Царя]  досконалість одержали” (Євр. 11: 40).

Ми привілейовані тим, що живемо після того, як викупна жертва була складена на Голгофі, і після того як її заслуга була застосована в День П’ятидесятниці за дім віри. Завдяки цьому наше виправдання вірою не тільки дає нам змогу, по благодаті Божій, мати приписання земних, реституційних прав, але й дає нам можливість жертвувати ті земні права і таким чином мати участь у стражданнях Христа і в наступній славі (1 Петр. 1: 5-11).

Чи Стародавні Гідні потребуватимуть Посередника?
“Я погоджуюся з обґрунтованістю вашої позиції, що є різниця між становищем Церкви і світу в Божих очах – що ми були “дітьми гніву”, але по Божій благодаті вже ними не є, і що світ ще досі є “дітьми гніву”. Я погоджуюся, що “весь світ лежить у Злому” і що це є абсолютним доказом, що вони ще не “примирені з Богом” і що Відкупитель ще не застосував Своєї заслуги за них. Я погоджуюся, що тільки ми, котрі утекли від осуду, що досі лежить на світі, належимо до класу, за котрий великий Первосвященик вже зробив ублагання – задоволення. Я погоджуюся, що задоволення за гріхи світу і запровадження Нового Заповіту між Богом і Ізраїлем руками Посередника, прославленого Христа з багатьох членів, настане тоді, коли закінчиться цей вік жертвування. Я також погоджуюся, що була різниця між віруючими і невіруючими навіть ще до того, як Божа благодать була застосована за перших: тобто, я погоджуюся, що Божа благодать не застосовується за нікого, хто має бунтівничий стан серця, а лише за тих, котрі (чи то через народження, чи через випробування і навчання) набули стан щирого каяття за гріх і бажання примиритися з Богом.

Але тут виникає питання: я можу зрозуміти, як ті, що бажають всім серцем примирення і поєднання, не потребуватимуть посередника; я можу зрозуміти, як людський рід в Тисячолітньому Віці майже весь потребуватиме втручання посередника – виправляння і нагороди, щоб привести їх до реституції. Але чи не буде серед людства таких, які тоді всім серцем бажатимуть праведності і спільності з Богом, так само, як ми зараз бажаємо? Іншими словами, чи Бог протягом цього Євангельського Віку знаходить, притягує і приймає через святого Духа кожну особу з Адамового  роду, котра бажає відвернутися від гріха і мати спільність з Богом? Чи буде хтось з цього класу жити при Другому приході або, як Стародавні Гідні, пробудиться з мертвих? І якщо хтось буде з цього класу, то чи буде Христос діяти як Посередник для них, як і для бунтівничих? Чи Месія буде Посередником для одних, а Заступником для інших? Чи як це буде?”

Ми відповідаємо: проблема в тому, що ви думаєте про посередника як про того, хто діє між Богом і грішниками як окремими особами. Це неправильна думка. Міцно тримайтесь Біблійного твердження, що посередник має справу лише з заповітом і що цей заповіт стосується народу, а не його окремих осіб. Бог не складатиме Нового Заповіту з кожним членом Адамового роду, змушуючи Месію складати тисячі мільйонів заповітів. Правильна думка є абсолютно протилежною. Коли великий Первосвященик закінчить Свої жертви, спочатку за власних членів і дім, а тоді за всіх людей, Він представить заслугу Своєї жертви за світ, відкуплюючи світ (згідно з початковим наміром), так само як більш ніж вісімнадцять століть тому Він відкупив або купив Церкву, дім віри.

Тоді Він буде власником світу і буде готовий мати з ним справу, досягаючи реституції для всіх тих, хто коритиметься Йому (Дії 3: 23). Для виконання цього Він буде посередничати для Ізраїлю в Новому Заповіті (що замінятиме їх старий заповіт), відновлюючи той народ до становища честі як привілейований народ, природне насіння Авраама, через котрого благословення відкуплення пошириться на всі народи. Однак той Новий Заповіт не буде складений з бунтівничими грішниками. Божий Заповіт буде з Посередником для Ізраїлю, гарантуючи прощення і примирення для всіх з природного насіння Авраама, котрі виявлятимуть віру і послух Авраама. Праця Посередника з Ізраїлем (і світом людства, котре, щоб бути благословенним, мусить стати істинними ізраїльтянами) протягом Тисячоліття полягатиме в їхньому навчанні, просвіченні і піднятті з гріха та смерті, з незнання та забобонів, з розпусти і невіри до людської досконалості. Тож при кінці Тисячоліття всі з Авраамового насіння, всі з його вірою та послухом, досягнуть людської досконалості і будуть готові, щоб Посередник передав їх Отцю, щоб Бог міг бути всім у всьому, а хто не бажатиме і бунтуватиметься, ті після належного випробування будуть винищені протягом Тисячоліття в Другій Смерті.

В Божому провидінні Стародавні Гідні вже виявили свою вірність Богу і свою достойність, щоб вийти в “кращому воскресінні” – воскресінні до людської досконалості. Це буде в умовах Нового Заповіту і під керівництвом Посередника того Нового Заповіту. Вони отримають своє благословення в ньому так само, як і решта світу. Весь світ може бути відроджений лише Другим Адамом. Неможливо якимсь іншим чином отримати їм вічне життя. Для декотрих це відродження наступить після поступової праці реституції до досконалості, але у випадку Стародавніх Гідних (через їх попередній розвиток в вірі та послуху) це означатиме миттєву реституцію. Вони, як і решта світу, отримуючи реституційне життя через заслугу смерті Христа, названі в Біблії дітьми Христа, бо Він їх Батько чи Життєдавець. “І кликнуть ім’я Йому... Отець Вічності” (Іс. 9: 5). Тож ми читаємо: “Замість батьків Твоїх [Авраама, Ісаака, Якова та всіх пророків] будуть сини Твої, – їх по цілій землі Ти поставиш володарями” (Пс. 45: 17).

Тож тут ми бачимо порядок майбутнього, починаючи від кінця цього Віку і остаточного зібрання Посередника, Священика і Царя. Наш Господь і Його Церква, позаобразний Ісаак та Ревека, позаобразний Мелхиседек, Священик на Своєму Престолі, запровадить Своє правління праведності у великому часі горя і трясіння, яким закінчиться цей Вік. Стародавні Гідні, як первородні з Його синів, отримуючи досконалість реституції та її привілеї, стануть “володарями по цілій землі”. До них під їхнім контролем приєднається в першу чергу дім Ізраїлю та Юди, що почне бачити, як набирає форми земне Царство, якого вони так довго чекали. До них поступово прийдуть реституційні благословення – здоров’я та процвітання. Світ, далі слабкий та сповнений страху в результаті часу горя, почне звертати увагу на повернення Ізраїлю до життя як народу і зауважить благословення, вилиті на них. “І підуть численні народи та й скажуть: “Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону [духовного Царства] Закон, і слово Господнє – з Єрусалиму [земного Царства у владі “володарів”]” (Іс. 2: 3).

Тисячолітні благословення будуть вилиті лише на бажаючих та слухняних, але знання праведності, Правди, наповнить всю землю. І євреям, і язичникам треба буде наблизитись до віри та послуху Авраама і в кінцевому результаті стати “справді ізраїльтянами, що немає в них підступу”. Тільки ті, що будуть слухняні, отримають повне благословення того часу і досягнуть досконалість. Всі інші будуть знищені в Другій Смерті. Закон Нового Заповіту буде тим самим досконалим законом, який був основою Мойсеєвого Заповіту. Різниця буде в тому, що Священик буде вищого чину – царський священик за чином Мелхиседека. За основу для прощення гріхів та реституції Він матиме заслугу Його “кращих жертв” цього Євангельського Віку – цього позаобразного Дня Примирення.

Як стародавні гідні досягнуть досконалості негайно під Новим Заповітом і отримають частку в Царстві, так і всі, в міру того як вони розумітимуть і приходитимуть до згоди з умовами Царства, можуть, пропорційно до своєї щирості та бажання, розвиватись і швидше досягнути досконалості. Вдосконалені, вони будуть царями в тому значенні, як Адам був царем, наділеним повноваженнями досконалої людської природи над тваринами, птахами, рибами і т.п. (Пс. 8: 5-8). І ці земні царі в більшій чи менші мірі приєднаються до “володарів” у володінні землею – вони принесуть свою славу в Новий Єрусалим (Об. 21: 24, 26).

“Чаша, що Отець дав Мені”
“Я звернув увагу на ваші слова про спільність чаші, яку наш Господь запропонував Своїм учням, говорячи: “Пийте з неї всі, бо це – кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця” (Мт. 26: 27-29).

Я завважив, що ви вважаєте, що наш Господь згадував про цю саму чашу в Мт. 20: 22, коли Він відповів Якову та Івану, що єдина надія для них сидіти з Ним на Його троні полягає в їх прийнятті Його чаші і участі в Його хрищенні в смерть. Я хочу запитати, чи можна це вважати єдиним поясненням “чаші” в Писанні. Мені здається, що в деяких місцях вона стосується скоріше радості, задоволення, ніж страждання. Наприклад в Псалмі 23: 5 ми читаємо: “Моя чаша – то надмір пиття”, а в Псалмі 116: 4: “Я чашу спасіння прийму”. Мені здається, що жоден з цих віршів не стосується чаші Христових страждань. Чи стосується?”

Наша відповідь: так. Чаша в кожному з цих випадків є тою ж самою. Псалом 23 є пророчим. Він представляє Христа і Церкву – їх переживання протягом цього Віку Євангелії. Немає сумніву, що чаша страждань нашого Господа була переповнена. І немає сумніву, що ту саму переповнену чашу Він представив Своїм вірним послідовникам протягом цього Віку. Вона представляє печалі аж до смерті. Однак пророчо наш Господь і Його послідовники представлені як ті, що радіють в цій чаші спільності в стражданнях Христа з причини славних наслідків. Наш Господь сказав про неї: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу”. А ще: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?”

В Псалмі 116: 4 ця чаша смерті представлена як чаша спасіння, тому що лише через неї може бути досягнуте наше спасіння і спасіння світу. Як Христос, так і Його послідовники раділи в своїх клопотах, не цінуючи свого життя, щоб здобути велику нагороду. Зверніть увагу на контекст: “Я чашу спасіння прийму, і прикличу Господнє Ім’я [для потрібної допомоги]. Присяги свої Господові я виконаю... Дорога в очах Господа смерть богобійних Його”. Присягою Христа і Його членів є вірність до смерті – пиття чаші. Обіцяна нагорода – це корона слави в Царстві. Це представлено як інша чаша в майбутньому. Тільки ті, які приєднуються до Господа в питті Його “Чаші Нового Заповіту”, матимуть частку з Ним в чаші радості і слави, яку Отець наллє для вірних в кінці цього Віку – при кінці цього позаобразного Дня Примирення і його жертв.

Пасхальне ягня і гріх світу
“Ви звернули увагу на факт, що пасхальне ягня врятувало лише первородних ізраїльтян, і що позаобразне значення цього полягає в тому, що наш Господь Ісус як Божий Агнець, що “гріх світу бере”, врятує лише Церкву первородних в цьому Віці Євангелії, позаобразі пасхальної ночі. Якщо це так, то як маємо розуміти слова Івана, що Агнець Божий гріх світу бере?”

Ми відповідаємо, що лише Церква первородних, дім віри, посвячені є врятовані (чи обминуті) через Божественне милосердя, через заслугу Христової жертви протягом цього Євангельського віку. Однак божественний план не закінчується визволенням “Церкви первороджених, імена котрих записані в небі”, котра матиме частку з Христом в “Його воскресінні” – першому, головному воскресінні. Застосування заслуги Христа спочатку до Церкви є лише тимчасовою рисою Божественного Плану. Незабаром закінчиться участь Церкви в привілеї, дарованому тепер віруючим, стати мертвими з Христом для земних інтересів і живими як Нові Творіння через перше воскресіння. Тоді заслуга крові Христа, вбитого Агнця, буде застосована до світу, щоб законно “забрати гріх світу”. Будучи застосовна, вона негайно задовольнить Справедливість щодо світу і передасть його Відкупителеві для реституційних благословень. Тоді Божий Агнець і Церква, “Невіста, Дружина Агнця”, проводитиме протягом Тисячоліття роботу справжнього усунення гріха світу.