ДЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ ПОМЕРЛІ?

[R4549]
ДЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ ПОМЕРЛІ?

Де перебувають наші друзі й наші сусіди, святі й нечестиві, цивілізовані й дикуни?

Правильна відповідь на це запитання має стосунок до нашої власної долі, впливає на наше богослов’я й на весь життєвий шлях і надає йому забарвлення! Правильна відповідь дає силу, впевненість, мужність і допомагає набути дух здорового розуму!

“Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріарха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня... Не зійшов бо на небо Давид” (Дії 2: 29, 34). “І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, Людський Син” (Ів. 3: 13).

Для людини сказати, що її не цікавить ця тема, означало б визнати себе розумово обмеженою, не здатною мислити. Якщо про звичні справи теперішнього життя, про їжу, одяг, гроші, політику тощо, які турбують нас упродовж кількох років, варто думати, дбати, то наскільки більше занепокоєння ми маємо відчувати щодо вічного майбутнього нас самих, наших ближніх і людства загалом?

Звичайно, таке важливе питання піддалося найглибшому вивченню відтоді, як шість тисяч років тому розпочалося царювання Гріха й Смерті. До теперішнього часу ця тема начебто має бути вже вичерпана. Увесь світ має бути настільки добре проінформований з цього питання, що не повинно бути нічого нового, що можна було б сказати і що було б цікаво почути. Але великі аудиторії розумних, вдумливих людей, які приходять послухати і з затамованим подихом слухають те, що ми маємо сказати, свідчать, що після всього, що було вивчено з цього питання, лише деякі задоволені своїми висновками.

ВІДПОВІДЬ АГНОСТИКА НА ЦЕ ЗАПИТАННЯ

Перш ніж представити те, що, як ми стверджуємо, є біблійною і єдиною задовільною відповіддю на наше запитання, ми вважаємо за потрібне проявити повагу до інтелекту й мислення наших днів і минулих століть, щоб здобути загальне уявлення про цю річі мати перед очима найглибші думки найпроникливіших мислителів нашого роду. Однак ми не можемо детально вникати в нього і наводити довгі цитати. Ми мусимо задовольнятися стислими, оглядовими відповідями, які будуть викладені доброзичливо й правдиво, з бажанням не образити нікого, хоч би як ми не погоджувалися з його висновками. Ми визнаємо право кожної людини на власне мислення і власні висновки, незалежно від того, чи згодні вони з нашими уявленнями, чи ні.

Ми почнемо наше дослідження із запитання до наших друзів-агностиків, які вихваляються своєю позбавленою обмежень свободою думки: “Що скажете ви, "вільнодумці", у відповідь на наше запитання: "Де знаходяться померлі?"” Вони відповідають: “Ми не знаємо. Миб хотіли вірити в майбутнє життя, але в нас немає доказів цього. Через брак доказів наш висновок такий: людина помирає як тварина. Якщо наш висновок розчарує ваші очікування щодо радості за святих, то він, звісно, повинен утішити всіх щодо переважної більшості нашого роду, яким, безумовно, було б [R4550] набагато краще загинути як тварина, ніж перебувати в муках, як вірить більшість”.

Ми дякуємо нашим друзямагностикам за ввічливу відповідь, але відчуваємо, що вона не задовольняє ані наші розуми, ані наші серця, які голосно вигукують, що повинно бути, що зобов’язане бути майбутнє життя, що Творець створив людину з якостями розуму та серця, настільки вищими порівняно з тваринами, що треба очікувати особливого місця людини в Божественному плані. Ба більше, короткочасність нинішнього життя, його сльози, печалі, переживання, уроки –усе це буде майже марним, нічого не вартим, якщо не буде майбутнього життя, тобто можливості використати ці уроки. Ми повинні шукати більш задовільну відповідь на наше запитання.

ВІДПОВІДЬ ЯЗИЧНИКІВ НА НАШЕ ЗАПИТАННЯ

Оскільки три чверті світу – язичники, то вагомість цих цифр має на увазі, що наступні, чию думку потрібно запитати, – це язичники. Отже, “Де знаходяться померлі?” Язичництво дає загально дві відповіді:
(1) Виділяються ті, хто дотримується ідеї Переселення. Вони відповідають: “Ми вважаємо, що людина, коли вона помирає, насправді не помирає, а лише змінює свій вигляд. Її майбутній стан відповідатиме її теперішньому життю і дасть їй або більш високе, або більш низьке становище. Ми віримо, що ми жили на землі раніше, можливо, у вигляді кішок, собак, мишей, слонів тощо, і що якщо теперішнє життя було розумно використане, ми можемо знову з’явитися як люди з шляхетнішими талантами – як філософи тощо; але якщо, як завжди, життя було згаяне даремно, то після смерті ми повернемося до якоїсь нижчої форми буття – будемо слонами, хробаками чи чимось іще. Саме через таке переконання ми такі обережні в поводженні з нижчими тваринами і відмовляємося їсти м’ясо в будь-якому вигляді. Якби ми безжально топтали хробака, наше покарання могло б стати формою, в якій з нами теж будуть безжально поводитися після зміни, яку ми називаємо смертю”.
(2) Інший численний клас язичників вірить у духовний світ, в якому є чудові мисливські угіддя для добрих людей і пекло з різними муками для поганих. Нам кажуть, що коли люди начебто помирають, вони насправді стають живішими за всіх живих, і що тієї самої миті, коли вони перетинають річку Стікс, вони потрапляють до царства чи то блаженних, чинавіки приречених, і що існують ступені, або рівні покарання та нагороди. Ми запитуємо: “Звідки у вас такі погляди?” Відповідь: “Вони в нас давним-давно. Ми не знаємо, звідки вони прийшли. Наші вчені люди передали їх нам як істини, і ми прийняли їх такими”.

Але відповідь язичництва не задовольняє наші уми і серця. Ми повинні шукати далі. Ми не повинні довіряти домислам. Ми повинні шукати Божественне Об’явлення; послання від Того, з Ким ми повинні мати справу, – від нашого Творця.

КАТОЛИЦЬКА ВІДПОВІДЬ НА НАШЕ ЗАПИТАННЯ

Залишмо язичництво й адресуймо наше запитання тій розумній четвертій частині населення світу, яка відома як християнство. Ми запитуємо: “Християнство, яка ваша відповідь на це запитання?” Відповідь наступна: “Ми розділилися в думках. Понад дві третини з нас дотримуються католицької точки зору і майже одна третина – загальної протестантської”. Давайте спочатку вислухаємо думку католиків (грецьких і римських), бо вік, а також чисельність передбачає такий пріоритет.

“Друзі-католики, представте нам, будь ласка, результати ваших праць і вивчень, висновки ваших найздібніших мислителів і теологів стосовно Об’явлення, яке, як ви стверджуєте, ви маєте від Бога стосовно цього запитання: “Де знаходяться померлі?" Ми вислухаємо вас вдумливо, терпляче, неупереджено”. Наші друзі-католики відповідають: “Наші вчення дуже ясно висловлюють суть вашого запитання. Ми розглянули цей предмет з усіх точок зору у світлі Божественного Об’явлення. Наш висновок і вчення такі: коли хтось помирає, він потрапляє в одне з трьох місць: по-перше, святі (яких, як ми стверджуємо, дуже мало) негайно опиняються в присутності Бога, на небесах. Їх згадує наш Господь, кажучи: “І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм!” (Лк. 14: 27). Ті, хто вірно несе хрест, – це “Мала Черідка”, “вибрані”. Про них Ісус каже: “Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!” (Мт. 7: 14). До цих святих не належить наше духовенство, ані навіть єпископи, кардинали і папи. Річ у тім, що коли хтось із них помирає, то за церковним звичаєм відбуваються літургія за упокій їхніх душ. Ми не будемо проводити літургії за тих, хто, на нашу думку, перебуває на небесах, бо там, безсумнівно, є спокій для кожної душі; і ми також не будемо проводити літургії за них, якщо вважаємо, що вони перебувають у вічному пеклі, тому що літургії не можутьїм допомогти. Однак слід зазначити, що ми не вчимо, що багато хто потрапляє у вічне пекло. Ми вчимо, що тільки невиправних єретиків – осіб, які мали повне уявлення про католицькі доктрини, навмисне і свідомо виступали проти них, – спіткає настільки жахлива, безнадійна доля”.

МІЛЬЙОНИ В ЧИСТИЛИЩІ

“Усі померлі, згідно з нашим вченням, одразу потрапляють до чистилища, яке, як вказує назва, є місцем очищення від гріха, місцем епітимії, смутку, нещасть, страждань – справжніх, але не безнадійних. Термін ув’язнення тут може становити сотні або тисячі років, залежно від того, на що особа заслужила, і від наданих їй полегшень. Якщо ви хочете дізнатися більше про католицьке вчення з цього питання, ми відсилаємо вас до праць одного з наших великих католиків, відомого поета Данте, вірного католика, свого часу абата, який помер у монастирі як повноправний член Церкви. У поемі Данте “Інферно”художньо описані муки чистилища, як ми розуміємо це питання. Майже в будь-якій бібліотеці можна взяти ілюстровану копію цієї великої католицької поеми. Художник Доре також був видатним католиком, і він зобразив поему Данте яскраво і правдиво. Ілюстрації яскраво показують муки чистилища. Демони переслідують одних, поки ті не стрибають з обриву в киплячу воду. Інших вони обсипають вогняними дротиками. Інших спалюють у ямах головами вниз, а ще інших – ногами вниз. Деяких кусають змії. Інших заморожують тощо. Ми радимо вам ознайомитися з твором Данте “Інферно”, бо в ньому дано виклад нашого католицького погляду на правильну відповідь на ваше запитання: "Де знаходяться померлі?" Переважна більшість перебуває в чистилищі. Мільярди язичників перебувають там, тому що невігластво не спасає, не дає права на небесний стан. Усі, хто потрапляє на небеса, мають бути попередньо пристосовані й підготовлені таким чином, який недоступний для язичників. Мільйони протестантів перебувають там. Вони не можуть потрапити на небеса інакше, як через брами католицької церкви. Також Бог не вважатиме їх гідними вічного пекла, бо їхнє неприйняття католицизму було спричинене сповідуванням віри, під яким вони народилися і яке їх супроводжувало. Майже всі католики також потрапляють до чистилища, бо, незважаючи на добрі послуги нашої церкви, нашу святу воду, сповіді, літургії, святі свічки, освячені місця поховання тощо, вони, не досягши святості характеру, позбудуться неба, доки сумний досвід чистилища не підготує їхні серця до неба. Ми вважаємо, однак, що із зазначеної причини католикам не потрібно буде залишатися в чистилищі так довго, як протестантам і язичникам”.

Ми можемо подякувати нашим католицькимдрузям за такий люб’язний виклад їхнього погляду. Ми не запитуватимемо їх, де розташоване їхнє чистилище і як вони отримують детальну інформацію про нього, тому що такі запитання можуть образити їх, а в нас немає бажання ображати будь-кого. Ми просто хочемо почути від них найвиваженіші, найясніші та найзріліші думки з приводу нашого запитання. Ми з жалем мусимо сказати, що відповідь не зовсім та, на яку ми могли б сподіватися в плані ясності, розумності та підтверджень з Біблії. Наші серця обтяжує думка, що наш бідний рід через первісний гріх уже, як каже апостол, є “стогнучим творінням”, і теперішнє життя завдовжки в кілька років сповнене скорбот. Для нас сумно і бентежно думати про те, що після того, як нинішні випробування і труднощі залишаться в минулому, ми будемо змушені, навіть упродовж століть (не кажучи вже про вічність), переносити такі жахливі випробування, які зображує Данте, навіть якщо ці століття мук очистять нас і підготують до Божественної присутності небесної слави. Можливо, деяким теологам здасться дивним, проте це правда, що відповідь католицизму на наше запитання нітрохи не краща, ніж відповідь язичництва. Ні наші уми, ні наші серця ще не задоволені. Навряд чи варто відмовлятися від подальших пошуків чогось більш задовільного.

ВІДПОВІДЬ ПРОТЕСТАНТІВ НА НАШЕ ЗАПИТАННЯ

Я відношу себе до протестантів, не маючи тим самим на увазі жодної неповаги до будь-кого іншого. Я припускаю, що більшість моєї аудиторії – протестанти. Нагадую вам, що багато хто з нас у минулому був схильний трохи хвалитися протестантською “широтою розуму”, “інтелектом”, “освіченістю” тощо. Чи не вправі ми очікувати від протестантів ясної, логічної, задовільної відповіді на наше запитання? Знайшовши всі інші відповіді незадовільними і переходячи тепер до однієї дванадцятої частини нашого роду, яка має перевагу в усіх відношеннях, ми могли б цілком обґрунтовано очікувати знайти в її відповіді квінтесенцію мудрості й доказів з усіх боків і з кожного століття. Але що ми знаходимо, дорогі друзі? Із соромом я кажу: ми знаходимо щось зовсім протилежне! Ми знаходимо, що голос протестантизму загалом (за винятком чисельно невеликих конфесій) пропонує найабсурднішу відповідь на моє запитання, яку можна собі уявити, – відповідь, що її мають посоромити католики, язичники й агностики. Хіба це не дивно? Як таке може бути? Написано: “Рани від люблячого – щирі” (Гиж.) [R4551]. Тож потерпіть мене, доки я відкрию вам слабкості нашого становища як протестантів–не на нашу прикрість і сором, а з думкою, щоб наше розумне дослідження цього питання було повернене нам на користь і дало змогу пізнати Істину та піднести правдиві, Божественні критерії перед людьми, щоб ми та й усі могли дійти більш ясних уявлень про характер, мету та майбутні діяння нашого Небесного Отця щодо нашого роду.

Дозвольте мені якомога м’якше торкнутися цього хворого місця. Зняття пов’язки й очищення рани може завдати нам болю, але, тим не менше, дослідження має бути корисним. Ми отримали назву “протестанти” від того, що наші тямущі й доброзичливі прабатьки, які були католиками, вирішили, що вони виявили невідповідності та небіблійний підхід у католицьких доктринах, у яких вони були виховані. Вони протестували проти них, звідси й пішла назва “протестанти”. Ми не можемо захистити все, що вони робили своїм ворогам, і все, що їхні вороги робили їм.

Одним із пунктів їхнього протесту було те, що наші прабатьки ніде на землі не могли знайти нічого на кшталт чистилища, ані жодного висловлювання про нього в Біблії. З простотою, яка, звісно, дивовижна для нас, вони дійшли висновку, що просто візьмуть свої уявлення про чистилище і позбудуться їх назавжди. Таким чином, у них залишилися небо і пекло, і в одне з цих місць, за їхніми словами, кожен представник роду повинен потрапити після смерті і там провести свою вічність. Цілком очевидно, що ці наші доброзичливі прабатьки не були настільки далекоглядними, далекозорими і логічними, як ми могли б очікувати, не розуміючи, в яке скрутне становище вони потрапляють. Швидше, можна сказати, що вони бачили можливі труднощі, але дивилися наречі інакше, ніж ми.На той час серед протестантівпереважалатеорія Кальвіна і Нокса і вела кожну конфесію до надії, що саме вони є Божими “вибраними” і становлять “Малу Черідку”, яка піде на небо, у той час, як решта людства потрапить у пекельні муки на всю вічність.

Ні католики, ні протестанти більше не моляться:
“Боже, благослови мене і мою дружину,
Мого сина Джона і його дружину,
Нас четверо і нікого більше”.

І католики, і протестанти, озираючись на той період, який ми часто називаємо “середньовіччям”, мають підстави дякувати Богові за помазання очей нашого розуміння, що дає нам змогу, як ми віримо, мислити логічніше, ніж наші прабатьки. Навіть ті з нас, хто виховувався під впливом доктрини призначення, відмовились від ідеї, що язичників залишено поза увагою, бо вони призначені наперед на осуд. Натомість ті, хто прийняв Вестмінстерське сповідання віри, сьогодні найбільш ревно проповідують Євангеліє серед язичників шляхом місіонерських зусиль. Ми радіємо цьому. Це знак того, що наші серця перебувають у більш правильному і шляхетному стані, хоча наш розум ще не прийшов у належну відповідність до нашого серця, і ми все ще дивимося на викривлені доктрини та намагаємося уявити собі, що вони абсолютно правильні.

Теоретично протестантські доктрини стоять на боці Біблії і католиків і заявляють, що небо– це місце досконалості; що ніхто, хто туди потрапляє, не може змінитися; отже, всі випробування, все очищення, вся шліфовка, все полірування характеру повинно бути здійснене до входу в обитель святих. Словом, ми згодні, що туди ввійдуть тільки святі, “чисті серцем”, “переможці”, “Мала Черідка”, що йдуть сьогодні слідами Ісуса. А як щодо решти людства? Тут проблема. Наші серця, ставши ширшими, не погодяться з тим, що всі, окрім святих, мають провести вічність у муках, хоча такою є логіка наших віровчень. Наші серця протестують, кажучи, що три чверті людства сьогодні – язичники, і ця частина людства ніколиповністю не чула про Бога та умови спасіння.

НАЙКРАЩІ З ЛЮДЕЙ ЗДИВОВАНІ

Наші віровчення турбують нас. Оскільки наші серця не дозволяють нам думати, що ці бідні створіння відправляються у вічність нещастя, то наш розум також не дозволяє нам сказати, що вони придатні для небес. Справді, уявити собі небо з трьома чвертями його мешканців, не відродженими у кожному сенсі цього слова, суперечило б не тільки Писанню, а й самому розуму. Наші прабатьки просто створили нам проблеми, коли відкинули чистилище і зберегли все інше. Якщо ми повинні заперечувати чистилище як небіблійне, то чи не повинні ми однаковою мірою заперечувати вічні муки усіх племен землі як небіблійні, особливо коли Біблія говорить, що “всі племена земні благословляться” через Христа знанням Правди й можливістю прийти всім серцем до єдності з Богом і здобути вічне життя через Христа? Я вважаю за необхідне заявити про необґрунтованість доктрини вічних мук. Проте, я нагадаю вам відомі протестантські теорії з цього питання:
(1) Ідея Кальвінізму полягає в тому, що Божественна Мудрість і Сила заздалегідь усе спланували для людства – заздалегідь знали про гріхопадіння людини, тому підготувалися, створивши велике місце під назвою пекло та заповнивши його вогнетривкими демонами для мук всього людського роду – усіх, крім “Малої Черідки”, “вибраних”. Любов і Справедливість не були взяті до уваги в цих розрахунках.
(2) Інша відома протестантська теорія, “армініанська”, якої сьогодні дотримується, мабуть, більшість, наполягає на тому, що Любов і Справедливість створили світ і зумовили муки, не порадившись із Мудрістю і Силою. Звідси випливає, що Бог потрапив у скрутне становище, намагаючись чинити справедливо і з любов’ю по відношенню до Своїх створінь, і Йому не вистачало сили, щоб надати необхідну допомогу. Вся складність, дорогі друзі, полягає в тому, що у своїх міркуваннях на цю тему ми просто запитували думки людей, а не зверталися до Слова Господа.

Упевнений, я здивую вас, коли зверну вашу увагу на ясний, зрозумілий, розумний, справедливий, люблячий і мудрий задум нашого Небесного Отця. Його так довго не помічали, так довго ховали під сміттям людських традицій “середньовіччя”, що сьогодні “Правда дивовижніша за вигадку”. Добре сказав наш Господь через пророка: “Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки” (Іс. 55: 9).

ЩО ГОВОРИТЬ СВЯТЕ ПИСЬМО?

Слід зауважити, що всі вищевикладені теорії засновані на припущенні, що смерть не означає смерть, що померти означає стати більш живим, ніж до смерті. В Едемі Бог оголосив нашим першим батькам: “Смертю помрете” (Гиж.). Натомість сатана сказав: “Ні, не помрете” (Гиж.). Зверніть увагу, що язичники, як і християни, прийняли брехню сатани і відповідно відкинули Божу Правду. Хіба не всі вони згодні з твердженням змія: “Ні, не помрете”? Хіба не всі вони заявляють, що мертві живі – набагато більш живі, ніж до смерті? Це, дорогі друзі, було нашою спільною помилкою. Ми слідували за неправильним учителем, за тим, про кого наш Господь сказав, що він “в правді не встояв ” і що він батько брехні (Ів. 8: 44).

Ці неправдиві доктрини переважали серед язичників упродовж багатьох, багатьох століть, але вони набули поширення в Церкві Христа в “середньовіччі” і багато в чому сприяли виникненню темряви. Якби наші прабатьки вірили Божому свідченню, “Смертю помрете”, то не було б місця для запровадження молитов за померлих, літургій за їхні гріхи, лякаючих думок про їхні муки. Святе Письмо від першого до останнього погоджується з тим, що “померлі нічого не знають” (Еккл. 9: 5) і що “чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає” (Йов. 14: 21). Святе Письморозповідає нам про те, де перебувають померлі і в якому вони стані; що вони не відчувають ні радості, ні печалі, ні задоволення, ні страждання; що вони не знатимуть ні про що, що робиться під сонцем, до свого пробудження у воскресінні. Я нагадую вам слова мудреця: “Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости” (Еккл. 9:10). Я нагадую вам, що як у Старому, так і в Новому Завіті про добрих і поганих людей написано, що вони заснули в смерті. Я нагадую вам, що апостол говорить про тих, хто “спочив в Ісусі” (Дерк.), і про тих, хто в“Христі упокоївся”. Вони, за його словами, загинули, якщо немає воскресіння мертвих. Чи можуть вони загинути на небі, у чистилищі або в пеклі мук? Упевнений, що ніхто так не вчить. Вони вже перебувають у стані загибелі в могилі; і ця загибель буде абсолютною, цілковитою, якщо не буде воскресіння для їхнього звільнення від влади смерті. Тому ми читаємо: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”.

Словом, учення Біблії свідчить, що людина перевершує будь-яку тварину – створена за образом і подобою свого Творця; що вона володіла життям досконалою мірою в Едемі й могла зберегти його за умови повного послуху. Але у своєму випробуванні, у своїй перевірці вона зазнала невдачі і потрапила під вирок смерті. “Того ж дня, котрого ти покуштуєш од нього, смертю помреш” (1 М. 2: 17, Гиж.). Почалося вмирання, яке через дев’ятсот тридцять років звело батька Адама в могилу і втягнуло всіх його дітей у його слабкості та смертний вирок. Він помер у той самий день, який, [R4552] як пояснює апостол Петро, тривав не двадцять чотири години, а був тисячолітнім днем: “В Господа один день немов тисяча років” (2 Петр. 3: 8). Протягом шести з цих великих днів смертний вирок опустив людину в деяких відношеннях до рівня тварини і залишив без надії на майбутнє життя, за винятком того, що Бог може зглянутися над нею і принести їй певне полегшення. На це був натяк у висловлюванні, що Насіння жінки має розтрощитиголову змія. Ще більш детально це було сказано Аврааму: “І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі” (1 М. 28: 14).

Але тільки після того, як минули чотири великі тисячолітні дні, Бог послав Свого Сина, щоб відкупити людський рід, заплативши Його смертю за покарання батька Адама: “Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних” (1 Петр. 3: 18). У результаті цієї викупної праці, здійсненої на Голгофі, має настати“воскресіння праведних і неправедних”– повернення зі смертного вироку, з в’язниці, могили.

ПОКАРАННЯМ Є СМЕРТЬ, А НЕ МУКИ

Зверніть увагу на помилку в припущенні, що вічні муки є заплатою за первісний гріх.Святе Письмо прямо заявляє, що “заплата за гріх – смерть”, а не вічні муки (Рим. 6: 23). Ми досліджуємо розповідь Книги Буття про гріхопадіння людини і винесений їй вирок, але не знаходимо жодного натяку на майбутнє покарання. Вона говорить тільки про покарання смертю. Повторивши це, Господь сказав: “Бо ти порох, і до пороху вернешся” (1 М. 3: 19). Але Він не сказав ні слова про демонів, вогонь і муки. Як же противник обдурив наших батьків у “середньовіччі” своїми оманами, які апостол називає “наукамидемонів”? Зверніть увагу на факт, що в жодному з пророцтв не йдеться ні про що інше, окрім смертної кари за гріх, і що Новий Завіт стверджує те саме. Св. Павло, який написав більшу половину Нового Завіту і запевняє нас, що він “не вхилявсь об’являти нам усю волю Божу” (Дії 20: 27), не говорить ані слова про муки. Навпаки, обговорюючи це саме питання про гріх і його покарання, він каже: “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили” (Рим. 5: 12). Зверніть увагу на те, що одну людину і всіх людей спіткали не вічні муки, а смерть. Якщо хтось думає, що смерть не є достатнім покаранням за гріх, то нам потрібно буде лише вказати йому на факти і тим самим довести нелогічність його припущень. Через гріх неслухняності Адам втратив свій райський дім – втратив вічне життя і Божественне спілкування, а натомість отримав хвороби, біль, печаль, смерть. Крім того, усі його нащадки, яких, за обґрунтованими підрахунками, налічується двадцять мільярдів, втративши спадок у тому, що стосується благословень, успадкували слабкості, розумові, моральні та фізичні, і є, як каже апостол, “зітхаючим створінням” (Рим. 8: 22).

БОЖЕ ПОКАРАННЯ СПРАВЕДЛИВЕ

Нехай ніхто не вважає смертний вирок несправедливим і занадто суворим. Бог міг погубити Адама, грішника, тим самим виконавши вирок. Він міг миттєво погубити весь рід. Але хібаб ми віддали перевагу цьому? Звичайно, ні. Життя солодке, навіть серед болю і страждань. Крім того, Божественна мета полягає в тому, щоб нинішні випробування і труднощі виявилися корисними як дисципліна, щоб підготувати нас до мудрішого шляху, ніж той, який обрав батько Адам, коли нам буде надано привілей пройти ще одне особисте випробування. Наш рід був би позбавлений надії на майбутнє існування, як це стверджує агностицизм, якби не Божественне співчуття і праця відкуплення.

Зауважте ще раз, чому наш Господь помер для нашого відкуплення, і ви побачите в цьому ще один доказ покарання. Якби покаранням для нас були вічні муки, то наше відкуплення від них коштувало б нашому Господу такої ж ціни – Він мав би переносити вічні муки, справедливий за несправедливих. Але вічні муки не були покаранням, і Ісус не заплатив за нас таке покарання. Покаранням була смерть, тому “Христос був умер ради наших гріхів”. “Ісус... за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”. Той, хто міг би заплатити покарання Адама, міг би уладнати з Божественною Справедливістю питання гріхів усього світу, тому що тільки Адам був на випробуванні, тільки Адам був засуджений. Ми, його діти, були залучені в це через нього. Ось мудрість і економія нашого Творця! Святе Письмо запевняє нас, що Він засудив увесь світ за непослух однієї людини, щоб показати милосердя до всіх через слухняність іншої, Христа. Ми були засуджені на смерть без нашої згоди чи відома. І ми були відкуплені від смерті без нашої згоди чи відома.

Хтось може запитати: “Чи означає це, що ми не несемо відповідальності? Хіба не буде особистого покарання за наші неправильні вчинки?” Ми відповідаємо: “Справедлива відплата” спіткає всіх. Але наша вічна доля може бути вирішена тільки нами самими, нашим особистим прийняттям або відкиненням Божої благодаті. Святе Письмо ясно інформує нас, що кожен гріх, залежно від його навмисності, тягне за собою певну міру деградації, яка передбачає “удари”, покарання, виправлення для відновлення втраченого становища. Таким чином, що підлішим і нечестивішим може бути чоловік або жінка, то більшим буде його/її невигідне становище під час воскресіння, і то більше йому/їй доведеться докладати зусиль, щоб повернутися до всього, що було втрачене в Адамі та відкуплене Христом.

“І ВИЙШОВ ПОМЕРЛИЙ”

Чудеса нашого Господа під час Його першого приходу образно показували велику працю, яку Він зі Своєю прославленою Церквою виконає для світу в Тисячолітті. Тоді всі хворі, кульгаві, сліпі та мертві повернуться до життя і, якщо будуть слухняними, врешті-решт будуть приведені до повної досконалості. Неслухняні будуть знищені Другою Смертю. Найпомітнішим чудом, яке зробив наш Господь, було пробудження Лазаря, Його друга. Ісус був відсутній кілька днів, коли Лазар захворів, і, звичайно ж, знав про це. Проте Марта і Марія послали Йому особливу звістку словами: “Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його” (Ів. 11: 3). Вони знали про силу Ісуса зцілювати навіть словом Своїх уст. Вони мали віру, що якщо Він може допомогти чужим, то, безсумнівно, буде радий допомогти Своєму другові. Але Ісус залишався на місці і дозволив Лазареві померти, а дорогим сестрам зазнати важкого потрясіння. Тоді Він сказав учням: “Друг наш Лазар заснув” (Ів. 11: 11). Після цього, зійшовши до рівня їхнього розуміння, Він додав: “Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був” (Ів. 11: 14, 15).

Він був радий дозволити Своєму другові заснути в смерті, тому що це давало особливу можливість для особливого чуда. Потім разом зі Своїми учнями Він вирушив у триденну подорож до Віфанії. Ми не можемо звинувачувати скорботних сестер за те, що їм було прикро, що Месія знехтував їхнім проханням. Вони знали, що в Нього є сила дати їм полегшення. Марта ніжно дорікнула Йому: “Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат... Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат! Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне” (Ів. 11: 23, 24). Зверніть увагу, що наш Господь не сказав: “Брат твій не помер; брат твій живий як ніколи; він на небі або в чистилищі”. Нічого подібного! Чистилища ще не придумали, і Він нічого про нього не знав. А щодо неба, то Господь свідчить у нашому тексті: “І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов”. Марта також добре знала про це. Омани темних віків ще не витіснили правду. Її надія для брата була за Писанням: він буде піднятий у воскресінні, в останній день, Тисячолітній День, сьомий з великих тисячолітніх днів від створення.

Наш Господь пояснив, що сила воскресіння по праву належить Йому, що вона супроводжує Його, і Він міг дати їм полегшення без зволікання. Марта сказала Господу, що вже надто пізно, що вже почалося псуття. Але Ісус наполіг на тому, щоб побачити гріб, і коли Він прийшов до нього, то сказав: “Лазарю, вийди сюди”. І ми читаємо: “І вийшов померлий” (Ів. 11: 43, 44). Зауважте, що він не був живий. Лазар був справді мертвий. Зауважте, що він не був покликаний ні з неба, ні з чистилища.

“ВСІ, ХТО В ГРОБАХ”

Ісус дав зрозуміти, що те, що Він зробив для Лазаря, Він у кінцевому підсумку зробить для Адама і всього його роду. Зверніть увагу на Його слова: “Надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять” (Ів. 5: 28, 29). Чи дивує нас це? Якщо так, то причину не треба далеко шукати. Уся річ в тому, що ми далеко відійшли від вчень Біблії – повністю занурилися в “науки демонів”, повністю повірили в неправду змія: “Умерти не вмрете”, осліпли до вислову Господа: “Смертю помреш” (Гиж.), а також “Заплата за гріх – смерть”.

Решта вірша в Івана 5: 29 пояснює, що буде два загальних класи мертвих, які повиходять. Перший – це ті, хто мав своє випробування і успішно його витримав; другий – уся решта людства, яка досі не отримала божественного схвалення. Ті, хто отримав схвалення, вийдуть із могили на воскресіння життя – до досконалості. Ті, хто не отримав схвалення, вийдуть на воскресіння суду (див. Revised Version). Вийти – одне. Воскреснути – інше. Апостол пояснює, що “кожен [вийде] у своєму порядку” (1 Кор. 15: 23). Прокинувшись, люди отримають привілей піднятися все вище, вище й вище з нинішньої деградації, розумової, моральної, фізичної, до славної досконалості, якою насолоджувався батько Адам, будучи за образом [R4553] і подобою свого Творця. Працю з підняття, тобто воскресіння, св. Петро називає “відновленням всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 21).

ЦЕ НЕ УНІВЕРСАЛІЗМ

Це також не має на увазі універсальне вічне життя, тому що Писання стверджує, що ті, хто відмовиться скористатися славними нагодами Тисячоліття, хто відмовиться піднятися до досконалості, будуть знищені з народу Другою Смертю – “І стануть вони, немов їх не було” (Овд. 16). Я знову нагадую вам про вчення нашого Господа на цю тему. Він увійшов до синагоги в Капернаумі і, коли Його попросили прочитати уривок, Він вибрав шістдесят перший розділ Ісаї і прочитав про Себе і Свою діяльність – що частина її полягатиме в тому, щоб “полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю”. Ми добре знаємо, що наш Господь не відчинив жодної буквальної в’язниці, як, скажімо, тієї, в якій був ув’язнений Іван Христитель. Він не зробив жодних зусиль, щоб допомогти йому. В’язниця, яку відкриє Христос, – це велика в’язниця, могила, яка зараз утримує близько двадцяти мільярдів представників нашого роду. У Своєму другому приході наш Господь відкриє цю велику в’язницю і дозволить усім в’язням вийти на волю, як Він зробив це на прикладі Лазаря. Він не покличе їх з неба, чистилища і пекла, і, як Він сказав: “Лазарю, вийди сюди!”, так усі, “хто в гробах, Його голос почують, і повиходять”.