[R4544]
ХРИЩЕННЯ І СПОКУШУВАННЯ ІСУСА
МАТВІЯ 3: 13-17; 4: 1-11

Заголовний текст: “Бо, як Сам Він вистраждав, спокушуваний, то може й спокушуваним допомогти” (Євреїв 2: 18, Гиж.).

Іванове хрищення, як ми бачили в попередньому дослідженні, призначалося виключно як ознака виправлення. Немає жодної вказівки на те, що Іван, його учні або інші “справді ізраїльтяни” скористалися ним. Також ніщо в юдейському Законі не вимагало цього. Наш урок наголошує на тому факті, що Іван був проти хрищення нашого Господа, тому що Господь не був грішником. Він був “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників”.

Тому хрищення нашого Господа, як випливає з Його відповіді Івану, було нововведенням, яке Він не пояснив у той час, але яке, як Він показав пізніше, було символом Його посвячення до смерті, але не як грішника, а як жертви за гріх. Він посвятився, щойно Йому виповнилося тридцять років – законний вік, коли священик міг приносити жертву. Про мову Його серця говорить нам св. Павло: “Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже” (Євр. 10: 7). Там, стверджує апостол, Він почав відсувати вбік образні жертви Угоди Закону, започатковуючи “кращі жертви” – позаобрази.

У символі наш Господь каже, що Його досконала людська воля і всі Його земні права та здібності були цілковито посвячені до самої смерті, і що Він довіряв обітниці Отця, що такий послух приведе до Його воскресіння з мертвих на духовному рівні, який Він залишив, щоб стати Відкупителем людини. На це символічне посвячення до смерті Отець відповів даруванням святого Духа як започаткування нової духовної природи, яку Він повністю здобув через воскресіння після завершення Своєї жертви. Там Він був зачатий Духом. Три з половиною роки потому у Своєму воскресінні Він був народжений від Духа, “первороджений з мертвих” (Кол. 1: 18). Додатковим свідченням Божественної милості був голос, який повідав: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав”.

Із самого дитинства Ісус прагнув бути зайнятим справами Отця і знати вчення Писання про призначену Йому працю. Помазання святим Духом прискорило Його розуміння і зробило все, чого Він навчився, набагато більш значущим. Він відразу почав бачити довжину і ширину, висоту і глибину, які раніше були недоступні Його розумінню, тому що, як каже апостол, “людина тілесна [хоч і досконала] не приймає речей, що від Божого Духа... вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно... А нам [Христу й усім Його духовно зачатим послідовникам] Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини” (1 Кор. 2: 14, 10).

Це осяяння (Євр. 10: 32) дало Ісусові такі нові погляди на Його працю, що Він був змушений віддалитися в пустелю, щоб подумати, помолитися і вивчити, яким має бути Його шлях, накреслений у Законі та пророках. Так Він провів сорок днів, постячи, молячись, вивчаючи. Коли Він ослаб внаслідок цих переживань, спокуснику було дозволено атакувати Його пропозиціями шляхів і засобів виконання Його праці, які значно відрізнялися від тих, які Він знайшов у Святому Письмі і які Його досконалий розум цілковито сприйняв, змалку чуючи, як про них читали в синагозі.

ТРИ СПОКУСИ НАШОГО ГОСПОДА

Три спокуси, які дісталися нашому Господу, ілюструють усі спокуси Його послідовників як Нових Створінь. Він “так само, як ми, спокушений [був] у всьому, окрім гріха” (Гиж.). Він не був спокушений як батько, як мати, як п’яниця, як гравець, і це не ті спокуси, які відчувають Його послідовники. У Нього не було слабкостей плоті, тоді як у Його послідовників їх багато; але заслуга Його жертви дієва для прощення всіх недоліків Його послідовників тією мірою, якою ці недоліки є мимовільними, ненавмисними помилками. Їхні випробування, як і Його, зовсім не такі. Правильне розуміння трьох спокус нашого Господа виявляє нам, що цими самими спокусами випробовуємося ми як Нові Створіння, Його духовно зачаті учні.

Спокуса I. Плоть нашого Господа, зголодніла після довгого посту, домагалася їжі, і спокусник, виявляючи дружній інтерес до Його благополуччя, запропонував, щоб Він, отримавши святий Дух і володіючи силою творити чудеса, тепер використав її, щоб перетворити каміння на їжу. Згодом наш Господь використав цю силу, нагодувавши юрби людей, але було б грішною річчю, якби Він використав її для Себе, щоб підтримати людське життя, яке уже посвятив до смерті. Він міг використовувати будь-які звичайні засоби для задоволення своїх фізичних потреб, але святий Дух був даний Йому з іншою метою, а не для задоволення плоті, навіть законним шляхом. Наш Господь одразу ж усвідомив згаданий принцип і негайно відкинув цю пропозицію, заявивши: “Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих”. Іншими словами, якщо людина хоче заслужити вічне життя, то це має бути результатом абсолютного послуху Божественному Закону. Створити і з’їсти хліб для підтримання свого життя всупереч Божественному Закону було б непослухом, а це означало б не життя, а вічну смерть.

Якщо застосувати цю спокусу до подальшої кар’єри нашого Господа та Його послідовників, то урок буде наступним: послух Божественній волі має першорядне значення в усіх відношеннях, і святі привілеї Церкви в духовних справах не повинні обмінюватися на земні вигоди. Неправильний шлях символічно зображений у тому, як Ісав продав своє первородство за миску сочевиці (Євр. 12: 16). Будь-яка спокуса пожертвувати духовними привілеями або порушити духовні обов’язки заради досягнення земних переваг була б поступкою такому виду спокуси.

Спокуса II. Немає необхідності припускати, що наш Господь особисто вирушив до Єрусалима і піднявся на вершину храму, щоб піддатися спокусі. Навпаки, Він увесь час перебував у пустелі й вирушив у Святе місто лише подумки, керуючись навіюванням сатани, що Він може швидко привернути увагу всього народу до Себе і Своєї славної місії, здійснивши приголомшливе чудо – стрибнувши з вершини храму в прірву внизу і потім вибравшись звідти неушкодженим. Тоді Він зміг би пояснити юрбі Своє небесне доручення і вселити в людей віру. Побачивши, що наш Господь відбив першу спокусу, процитувавши Писання, сатана спробував підкріпити другу спокусу текстом Писання, застосування якого могло здатися, на перший погляд, цілком правильним. Цей уривок звучав так, ніби він спеціально був призначений, щоб запропонувати нашому Господу вчинити той самий подвиг, про який ідеться: “Бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги” (Пс. 91: 11, 12).

Наш Господь швидко розпізнав хибність такого аргументу і неправильне застосування Писання, яке насправді відноситься до членів ніг Тіла Христа, яке є [R4545] Церквою, у той самий час, в який ми живемо, коли на шляху християнської віри знаходяться камені спотикання і коли Бог дає особливе світло на Своє Слово та особливу допомогу членам “ніг” Тіла Христа, щоб вони могли подолати труднощі й здобути благословення замість шкоди.

Для нашого Господа було б гріхом слідувати зазначеним шляхом, бо, хоча Він і не зловживав божественною силою, Він би спокушував Бога використати божественну силу для Свого визволення, тоді як у цьому не було необхідності, бо Він не був покликаний наражати Своє життя на небезпеку, а радше повинен був пожертвувати його – віддати його в служінні Правді та людству. Відповідь нашого Господа виявилася дуже влучною і була ще однією цитатою зі Святого Письма: “Не спокушуй Господа Бога свого”. У будь-якому разі сатана, здається, зрозумів, що йому швидко і повно дана відповідь цитатами і показано, що його спокуса суперечить Божественній настанові.

Послідовники нашого Господа також зазнають спокуси в цьому напрямку – спокуси робити припущення щодо доброти Бога і словами або вчинками ставити себе в таке становище, яке могло б випробовувати або [R4545] спокушати Бога з приводу Його провіденційної турботи про них, – тобто робити те, на що Він ніколи не давав згоди у Своєму Слові. Дух чудотворства в будь-якому разі суперечить духу смирення і, якщо йому потурати, призведе до духовної гордині та егоїзму. Бог бажає, щоб Його народ зараз “ходив вірою, а не видінням”. Ба більше, “поклик” цього Євангельського віку лежить у руслі віри в обітниці, а не віри в чудесні досягнення інших або нас самих. Лагідність, смиренність, віра – все це знаходиться на тому боці, який зайняв наш Господь і який повинні зайняти Його послідовники.

Спокуса III. І знову нам немає необхідності припускати, що в пустелі, де був спокушуваний Ісус, є якась дуже висока гора, тому що такої високої гори там немає. Немає такої гори і на всій землі, з вершини якої в одну мить можна було б побачити всі царства світу. У даному випадку наш Господь був подумки перенесений на високу гору, у велике, величне царство, що височіє над усіма земними імперіями. У біблійній символіці гора представляє царство. У коротку мить сатана показав себе нашому Господу правителем усіх земних царств – начебто в нього є земна імперія, що панує над усіма імперіями. Це відповідає Писанню, в якому йдеться про те, що сатана – князь цього світу (цього віку), і що він “працює тепер у неслухняних”, тобто керує переважною більшістю.

Після того, як сатана змалював свою владу над світом – владу князя-узурпатора, який нав’язує невігластво і забобони людству, – його аргумент можна перефразувати так: “Я добре знаю мету твого приходу і обітницю, що твоє царство поблагословить увесь світ і виведе охочих і слухняних зі стану гріха і смерті. Запевняю тебе, що я бажаю тобі успіху в цьому починанні. Як правитель серед людей, я сам шкодую про нинішні умови. Тому я пропоную тобі взятися за роботу з реформування людей як моєму заступнику і помічнику. Якщо ти визнаєш мене, віддаси шану і повагу (вклонишся) мені, я буду співпрацювати з тобою і передам світ людства під твою опіку. Тоді ти станеш земним царем, правителем, а я, сатана, як духовна істота, буду, як і раніше, керувати як владика. Це найкраще, що ти можеш зробити. Справа повністю в моїх руках, як ти можеш судити з твого нинішнього погляду на людські умови. Якщо ти обереш будь-який інший шлях, він принесе тобі розчарування, презирство, поразку, ганьбу. Якщо ти обереш шлях, який я пропоную, він принесе тобі успіх і почесті”.

Наш Господь відповів: “Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому”. Спокусу було пройдено успішно, сатана віддалився, і святі ангели служили нашому Господу.

Подібні спокуси в тій чи іншій формі обов’язково прийдуть від того ж противника на кожного послідовника Господа. Господь допускає їх для випробування нашого характеру, як було в Його власному випадку. Спокуса в тому, чи ми будемо потурати несправедливим і грішним інституціям, чи ми будемо визнавати їх за те, що вони мають владу і що протистояння їм означатиме протистояння з їхнього боку, а також відверту ганьбу, зневагу і смерть. Такі спокуси можуть прийти на того, хто є в спокусі, через політичні, соціальні чи релігійні інституції, які кажуть: “Служи нам, і ми допоможемо тобі”. Але в кожному випадку за спокусою стоїть супротивник. Ті, хто не навчився любити праведність і ненавидіти беззаконня – хто не досяг рівня повного підпорядкування своєї волі Божественній волі, – перебувають у небезпеці впасти в такій спокусі. Але ті, чиї серця вірні до останнього, як було серце Відкупителя, дадуть відсіч супротивникові й відкинуть його пропозицію про допомогу на таких чи інших умовах.

У нашого Господа не було Заступника, який співчував би Йому, допомагав і підбадьорював Його в годину спокуси: “Не було із народів з Ним нікого”. З нами, натомість, є інакше. Наш Господь як наш великий Первосвященик, завдяки заслузі Своєї власної жертви за людський гріх, піднісся на висоту і з’явився як Заступник усіх, хто зараз “покликаний Богом” вірити в Його кров, слідувати за Ним, христитися в Його смерть та розділити з Ним славу, честь та безсмертя в “Його воскресінні” (Фил. 3: 10). Цей великий Заступник, Який був спокушуваний у всіх згаданих відношеннях, здатний допомогти нам. Однак Він чекає, доки ми усвідомимо свої потреби і звернемося по допомогу до престолу благодаті, як про це йдеться в нашому тексті.

R4544 (1910 р.)