[R4527]
ПРО ПОСЕРЕДНИЦТВО МЕСІЇ

Читаємо: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3: 16). Один брат стверджує, що в цьому вірші Писання слово син відноситься до Церкви, Тіла Христа, а також до Ісуса, Голови цього Тіла. Чи вірно це?

Упевнений, що це припущення невірне. Цей текст відноситься тільки до нашого Господа Ісуса. Як інакше Він міг би бути “Однородженим”? Труднощі багатьох, схоже, полягають у тому, що вони бачать Божественний план тільки по частинах і не можуть зв’язати їх в одне загальне ціле. Спробуймо ще раз коротко визначити місцезнаходження цих частин і показати їхній взаємозв’язок.

Божий План спрямований на спасіння світу. Для досягнення цієї мети Бог послав у світ Свого Однородженого Сина. Ісус пожертвував Своїм життям, у гармонії з Божественним Планом, заради спасіння світу. До речі, через Свою [R4528] жертву Він здобув Божественну природу – славу, честь і безсмертя, – що дало Йому право бути великим Пророком, Священиком, Посередником і Царем світу. Але перш, ніж почати Свою працю для світу, в гармонії з Божественним Планом, має бути вибрана Мала Черідка послідовників Ісуса – взята зі світу. “Ви не від світу, як і Я не від світу”. Щоб вони могли розділити з Ісусом усю Його велику і славну працю для світу впродовж Тисячоліття, вони повинні бути духовними істотами, як і їхній Голова. Для того, щоб отримати цю “зміну” природи з людської на духовну, їм має бути дарований привілей пожертвувати людською природою та її правами, як це зробив їхній Відкупитель, Голова, Предтеча.

Але вони мають вади, тому що, хоча вони чисті серцем, намірами, волею, вони недосконалі, грішні в тому, що стосується їхньої плоті. Одним словом, у них немає земних життєвих прав, якими можна було б пожертвувати. Тож, щоб дати їм ці земні життєві права, якими вони хочуть пожертвувати, Відкупитель застосував за них, Своїх посвячених послідовників і священиків, тобто членів, заслугу Своєї жертви, перш ніж дати її світові. Заслуга Його жертви і реституційні (земні) права, які вона здатна забезпечити кожній людині, була тимчасово взята у світу для Церкви, із запевненням, що “у свій час” вона, як і раніше, буде доступна і дієва для світу.

Відповідно до цієї пропозиції наш Господь Ісус після Свого воскресіння піднявся на висоту і з’явився перед Богом “за нас”, “заради нас”, тому що Він “купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю” – заслугою Своєї жертви земних прав. Він міг би так само легко купити весь світ, але Він пішов за Божественним Планом і купив Церкву. “Христос полюбив Церкву і віддав за неї Себе” (Еф. 5: 25). Як для однієї особи потрібна вся заслуга Господа, так і вся вона потрібна для Церкви, і ніщо не залишилося незатребуваним. Але світ не буде позбавлений первісно призначеного для нього благословення. Він отримає його в призначений Отцем час. Однороджений Отця був посланий у світ задовго до настання “свого часу” для визволення світу, щоб дати можливість розвинутися “таємниці” – Церкві як Нареченій Месії.

Застосування блага жертви Христа до “дому віри” приписує їм земні права, земну реституцію, людську досконалість тощо тільки для того, щоб це дало їм змогу прийняти ці реституційні благословення вірою та принести їх у жертву вірою – покласти їх, як це зробив їхній Господь, стати мертвими для земних інтересів, сподівань тощо, щоб вони могли стати живими як Його члени для обіцяних духовних милостей і благословень. Ця праця з виправдання вірою і жертвопринесення вірою тривала впродовж усього Євангельського віку – позаобразного Дня Примирення. Уся ця річ перебуває під контролем нашого прославленого Голови, Первосвященика, Який цим не тільки виправдовує, а й освячує позаобразних священиків і левитів. Тим самим Він готує знаряддя і засоби для благословення світу у “свій час”.

З цими священиками Отець має справу безпосередньо, але через Первосвященика, Свого Представника, їхнього Заступника. Їхнє покликання – від Бога. “Щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Петр. 2: 9). Їхнє виправдання – від Отця. “Бог Той, що виправдує” (Рим. 8: 33). Їхнє освячення – від Бога через Ісуса. “Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало” (1 Сол. 5: 23). “Отче... освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда” (Ів. 17: 17). Свідченням того, що Отець уже прийняв нас як “членів” Посередника, є наділення святим Духом, вперше даним у П’ятидесятницю. Дух зачаття – лише передсмак більшого благословення, яке ми маємо отримати від нашого Отця в нашій “зміні” у воскресінні як члени Помазаного Посередника, учасники “Його воскресіння” (Фил. 3: 10). Ми особливо поінформовані, що саме Отець підняв Ісуса з мертвих, і що Отець “підніме і нас” Своєю власною силою, яка здійсниться через Ісуса, нашого Голову (2 Кор. 4: 14).

Коли все це здійсниться, великий Пророк, Священик, Посередник і Цар Тисячолітнього віку буде завершений згідно з Божественним передбаченням і наміром. Тоді різними способами, як це представлено в цих різних титулах, позаобразний Пророк, Священик, Посередник і Цар почне виконувати різні посади, представлені цими титулами, “для світу”. На той час заслуга жертви Христа, застосована до Церкви в якості прийняття вірою реституції, буде повернута Справедливості, бо всі, до кого ця заслуга зараз застосована (впродовж цього Віку), помруть жертовним чином для цих земних реституційних прав, тобто повернуть їх назад.

Як Нові Створіння, зачаті від Духа, Церква не матиме потреби в реституційних правах, тобто людській досконалості, так само як наш Господь після Свого воскресіння не мав більше потреби в земному наметі або його правах. Таким чином, заслуга Христа для реституції світу, тимчасово позичена Церкві для виправдання вірою як підстави для жертви, знову повернеться до рук Справедливості на рахунок нашого Господа Відкупителя, “членами” Якого ми будемо. І тоді Відкупитель, наш Голова, застосує до світу заслугу, яка зараз нам позичена. Вона не буде таким же чином позичена світу, щоб потім пожертвувати нею, але буде дана йому. У світу не буде можливості пожертвувати земними правами й здобути вищу природу, бо “час вподобання”, день жертвування, позаобразний День Примирення закінчиться. Права воскресіння, які наш Господь дасть світові на початку Тисячоліття, не тільки скасують їхні минулі гріхи, а й, відповідно до умов Нової Угоди, укладеної з природним Ізраїлем, принесуть дійсну реституцію, людську досконалість та людські права тим багатьом з людства, які відгукнуться на тисячолітні нагоди, що їх тоді майже, але не цілковито, нав’яже великий Первосвященик.

Таким чином видно, що Угода Закону, укладена з природним Ізраїлем за Мойсея як Посередника та Аарона як священика, була прообразом Нової Угоди з Христом як її Посередником і Священиком разом узятим – “за чином Мелхиседековим”, царським священиком. Теперішній Євангельський вік – це час для пошуку, випробування і прославлення позаобразного Посередника, Голови і членів, – позаобразного Мелхиседека, Голови і членів. Тільки коли Посередник буде завершений, або, в іншій картині, тільки коли Царський Священик буде завершений, почнеться Божа справа зі світом людства. Усе це відбуватиметься за Посередника, Священика, і через Нього. І, до речі, Посередник матиме справу зі світом через Ізраїль, “тілесних нащадків [дітей] Авраама”, на умовах Нової Угоди.

Первісний Заповіт, укладений з Авраамом і образно зображений його дружиною Саррою, є нашою матір’ю – матір’ю Духовного Насіння, зачатого безпосередньо Отцем, зображеного Авраамом. “А ви, браття, діти обітниці за Ісаком”, первісної Угоди (Гал. 4: 24-26). “А коли ви Христові [члени], то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”. “Бо ви всі, що в Христа охристилися [через занурення в Його смерть], у Христа зодягнулися” (Гал. 3: 27-29). Ми не є дітьми ні Старої Угоди Закону, ні Нової Угоди (Закону), але “заповіту про Христа, ще передніше Богом утвердженого” (Гал. 3: 17, Гиж.).

Це Насіння Авраама, будучи Заповідачем, заповідає Ізраїлю (і через Ізраїль усьому світові) всі земні, або реституційні привілеї, забезпечені смертю Ісуса, застосовані Ним “за нас” і передані нами у смерті. Смерть Заповідача ще не повністю завершена, тож благословення реституції затримується і ще не розпочалося: Нова Угода (Закону) Ізраїлю з її кращим Посередником і реституційною славою повинна чекати доти, доки останній з тих, кому було приписано заслугу Христа, коли Він з’явився “за нас”, не помре насправді – бо “...для помилування вас, щоб і самі були помилувані”. Навіть Стародавні Гідні (вже оголошені прийнятними для Бога) не можуть отримати дійсну реституцію, доки останній член Заповідача не помре і не перейде за завісу. Таким чином апостол стверджує, що Нова Угода, або заповіт, або заповідальна відмова не має чинності, “заповіт бо важливий по мертвих” (Євр. 9: 16, 17).

Звичайно, є непослідовним і небіблійним стверджувати, що Тіло Христа розвивається під різними угодами. Здається настільки ж непослідовним стверджувати, що Христос духовного рівня розвивається через жертву вірою земних прав відповідно під тією ж самою Угодою, за якою світ отримає земні права, що ніколи не будуть принесені в жертву.

R4527 (1909 р.)