[R4525]
НАШ ВЕСІЛЬНИЙ ОДЯГ

Очевидно, що багато юдейських звичаїв, пов’язаних зі шлюбом, були впорядковані Господом таким чином, щоб бути образними для речей, пов’язаних зі шлюбом Церкви з Христом. Юдейська дівчина заручалася зі своїм майбутнім чоловіком з волі батька або того, хто його заміняв. Батько обумовлював умови між нею і нареченим. Після підписання цих умов вона вважалася “зарученою”. Наречений приходив приблизно через рік, щоб прийняти свою заручену і зробити її своєю нареченою, а також оселити її в домі як свою співспадкоємицю. Св. Павло застосовує це до Церкви, кажучи нам, що ми “заручені” одному чоловікові, який є Христос, наш Улюблений, наш Господь. Він пішов приготувати місце для нас і прийде знову, прийме нас до Себе і зробить Своїми співспадкоємцями у Своєму Царстві. Тоді “Дух і Наречена скажуть: «Прийди!»... і нехай бере воду життя даром” (Дерк.). Тоді для всіх родів землі потече ріка Води Життя.

В одній із притч нашого Господа йдеться про те, що коли царствений наречений приводив додому свою наречену, він очікував, що всі його слуги пильнуватимуть більше, ніж будь-коли, щоб привітати його й віддати йому честь, – будуть готові звернути увагу на перший звук його наближення й негайно відчинити, коли він постукає. Наш Господь використав це для ілюстрації того, наскільки пильними мають бути всі Його справжні учні, щоб під час Його Другого Приходу вони не спали й не були обтяжені турботами цього життя, але почули стукіт – свідоцтво Писання про часи, пори та спосіб Його Другої Присутності в жнивах цього віку. Ми пам’ятаємо дорогоцінну обітницю, дану всім послідовникам Господа, які не будуть спати і будуть пильнувати: їхній Господь стане їхнім слугою. Він посадить їх за стіл їсти – насолоджуватися духовною гостиною. Він підпережеться як слуга і подасть їм багаті страви. Як ми бачили виконання цієї притчі протягом останніх тридцяти років? Стукіт чув то один, то інший справжній слуга Господа. Ті, хто не спав, почули, упізнали Його присутність, Його парусію. І всі вони відчули обіцяне благословення – Учитель став слугою. Слуги сидять за Його столом і щедро годуються багатою духовною їжею, якої вони ніколи раніше не куштували і про яку навіть не підозрювали, але яку Він приготував.

Притча про весільний одяг ілюструє іншу особливість Правди з іншого погляду. На весіллях було прийнято, щоб усім гостям, коли вони входили в дім, вручали весільний одяг. Прийняття цього одягу означало, що вони одягнуть його і будуть носити (Мт. 22: 1-13). У притчі показано, як один із гостей, що представляв, імовірно, певний клас, відмовився від наданого йому весільного одягу і був вигнаний.

Ось пояснення притчі. Прихід до дверей, бажання увійти має на увазі віру в справі весілля. Вбрання представляє виправдання. Приписання праведності Христа показує, що всі, хто бажаний на весіллі, повинні з’явитися в приписаній праведності Христа, а не у своєму власному, так чи інакше брудному одязі недосконалості й несправедливості. Але, звичайно ж, цей одяг представляв щось більше, ніж просте виправдання, інакше чому б він називався “весільним одягом”? Цей одяг не був призначений для широкого загалу, але тільки для тих, хто був запрошений на весілля, хто прийняв запрошення і бажав увійти на умовах господаря. Застосовуючи це, ми бачимо, що Бог надає виправдання не світові загалом, не віруючим загалом, а тільки тим віруючим, які приймають умови і вимоги, пов’язані з порядком весільної вечері.

Ми можемо припустити, що всі віруючі були запрошені на цю гостину і всі запрошені були проінформовані про те, що для них приготовано весільне вбрання. Але тільки тим, хто прийняв запрошення, дійсно прийшов на весілля і увійшов у двері, було дано весільний одяг. Застосувавши це, ми бачимо, що всі віруючі були проінформовані про заслугу жертви Христа та її достатність для них, щоб покрити всі їхні недоліки і зробити їх прийнятними на весільній гостині, якщо, полишивши гріх і мирські справи та задоволення, вони прийдуть як гості на весілля. Обітниця і пропозиція весільного вбрання була обітницею повного виправдання від гріха і повного приписання реституційних прав, але з розумінням того, що для того, щоб стати учасниками небесних благословень, усі земні права, земні почесті і таланти повинні бути підпорядковані, повинні бути поховані, щоб можна було вважатися Новим Створінням у наданому одязі.

Прихід гостей до дверей з бажанням увійти на бенкет зображує нашу згоду з Господнім покликом і готовність пожертвувати собою та поховати себе як старе створіння, щоб ми могли з’явитися як Нові Створіння у весільному одязі. Прийняти одяг й зодягнутися в нього, таким чином, символізувало не тільки посвячення особи до смерті, а й прийняття її посвячення, і що відтепер така особа є Новим Створінням, яке має привілей увійти й брати участь у всіх привілеях і радощах цієї події. Ми хочемо особливо наголосити тут, що весільний одяг у цій притчі представляє не просто виправдання, а додатково представляє освячення, тобто посвячення бути мертвим із Христом, страждати з Ним, христитися в Його смерть, пити з Його чаші. Тільки при такому посвяченні кожен може мати право бути присутнім на великому бенкеті чи то як член класу Нареченої, чи як член “Великої Громади”, як її товаришка.

Якщо тепер ми ясно уявляємо собі значення весільного вбрання, то про що свідчило б зняття його – зречення його? Чи не буде відмова від вбрання означати відмову від посвячення до смерті – посвячення розділити з Ним чашу страждань, посвячення страждати з Ним і бути мертвим з Ним? Хіба не факт, що все це має бути включено в символ весільного одягу? Хіба він не представляє всю жертву, яку ми зобов’язалися учинити згідно з Угодою, коли прийняли виправдання на умові, що ми пожертвуємо нашими виправданими правами? Хіба це не наш одяг як Нових Створінь, а не наш одяг як людських істот?

Звісно, “весільний одяг” можуть носити тільки ті, хто як Нові Створіння все ще мають плотські тіла, чиї недоліки покриті одягом. Зрозуміло, ніхто, окрім Нових Створінь, ніколи не вдягав цей весільний одяг, і, зрозуміло, ніхто ніколи не ставав Новим Створінням, окрім як через повне посвячення своїх земних реституційних прав, пожертвуваних у спосіб, показаний нам Господом. Таким чином, зняття весільного вбрання означає не тільки відкидання заслуги нашого Господа як нашого Відкупителя, нашого Викупителя, а й включатиме фактичну відмову від умов та вимог жертви, на основі яких ми здобули це вбрання. Тож, чи не здається, що відмову від членства в Тілі Христа, відмову від нашої частки в Його чаші та відмову від нашого хрищення в Його смерть можна символічно представити як зняття весільного одягу?

Важко зрозуміти, чому хтось хоче відступитися від спільності в стражданнях Христа. Справді, ми щасливі, якщо наша власна вірність і оцінювання привілею настільки великі, що ми не можемо зрозуміти ставлення тих, хто відмовляється від свого Обіту страждати з Ним, бути мертвими з Ним, щоб також розділити Його воскресіння і жити з Ним, щоб також царювати з Ним.

R4525 (1909 р.)