[R4524]
ЛИХОСЛІВ’Я І НЕНАВИСТЬ

Багато хто, лихословлячи інших, каже: “Хай прославиться Господь!” Іноді вони навіть зізнаються в любові до тих, кого безчестять, і показують, що не знають, якого вони духа. У Писанні сказано: “Любов не чинить зла ближньому”. Якщо ми заподіюємо шкоду нашому ближньому словом, учинком або думкою, то за цим має бути мотив або причина, і це має бути поганий мотив або причина, якщо тільки ми не зробили це через незнання. І, звісно ж, ми відповідальні за те, щоб уникати незнання, проявляючи пильність у пізнанні та застосуванні на практиці Божественних приписів.

Тому в загальному сенсі ми можемо зробити висновок, що злі слова і злі справи представляють певний неправильний стан чи то розуму, чи серця. Ненависть класифікується як частина духа Божого супротивника, і, відверто кажучи, кожна Божа дитина повинна утікати від усього подібного та відчувати жах при одному тільки припущенні, що вона має в собі щось на зразок нехристоподібного характеру. Однак усім слід пам’ятати біблійний вислів, що людський розум оманливий – не обов’язково лицемірний, але, як наголошує апостол, він часто ошукує сам себе. Усі, хто прагне скинути зі себе всі діла плоті й диявола, повинні молити Господа мовою псалмиста: “Від таємних очисть Ти мене, і від свавільців Свого раба заховай” (Пс. 19: 13, 14). Кожен із Господніх послідовників повинен щодня, та що там, щогодини, слідкувати за своїми думками, словами і вчинками, а також за мотивами, що лежать в їхній основі. Апостол називає це судженням себе. Він запевняє нас, що ті, хто так ретельно досліджує, критикує себе, повинні прагнути привести навіть думки свого розуму в полон до Божої волі у Христі. Таким не доведеться проходити важкі випробування, які випадуть на долю інших, більш безтурботних – менш ревних у пізнанні та виконанні волі Отця.

Ми вже розглянули висловлювання апостола про те, що на нас чекає подвійна праця: ми маємо скинути зі себе певні риси характеру, бо вони належать старій людині з її розбещеними почуттями та бажаннями. І ми повинні зодягнутися в плоди і благодаті святого Духа. Тією мірою, якою ми роздягаємося з одного, ми готові, ми маємо привілей зодягнутися в інше. Тільки роздягнувшись із гніву, злоби, заздрості, чвар тощо, ми можемо зодягнутися в покору, м’якість, терпіння, довготерпіння, братню доброту, любов.

ПРАВИЛЬНО ПОСЛУГОВУВАТИСЯ СЛОВОМ

Підкреслюючи повною мірою вищевикладені думки, ми хочемо застерегти декого від неправильного розуміння того, чим є лихослів’я. Наша підказка, або вказівка в цьому питанні має вимірюватися приписами та прикладами Святого Письма. Дехто не може правильно зрозуміти, що таке лихослів’я, і в нього складається враження, що будь-яка критика і будь-яке заперечення проти переконання іншого – це лихослів’я. Це неправильна думка. Згідно з цією думкою, наш Господь і апостоли займалися лихослів’ям. Той, хто має таке уявлення, повинен перебудувати свої поняття так, щоб вони відповідали Писанню.

Сказати, що якийсь брат тепер не вірить у те, у що вірив раніше, не є лихослів’ям, якщо це правда. Св. Павло цілком вільно говорив про неправдиві вчення і особливо згадував імена деяких з тих, чиї перекручені вчення шкодили Справі, “руйнуючи віру декотрих”. Наш Господь Ісус свого часу критикував неправоту деяких. Він звернув увагу на те, що деякі з них лицемірили, оскільки не слідували своєму вченню. Але ні Господь, ні апостоли не робили особистих нападок, не обмовляли інших. Чесно розповісти про те, у що вірить інший, і показати, що це неправильно, – це зовсім не лихослів’я. Це висловлювання Правди, яку завжди треба говорити в любові. У багатьох випадках говорити так – це обов’язок.

В одному з останніх видань ми опублікували лист брата Вілкокса до брата Макфейла, тому що нам здалося, що брат Вілкокс по-доброму, не намагаючись будь-якою мірою обмовити характер брата Макфейла або сказати зле слово проти нього особисто, піддав критиці деякі доктрини брата Макфейла та спробував показати їхню хибність і те, що деякі з них є софістикою, а не логікою. Це те, що ми часто робимо з представленням поглядів наших пресвітеріанських і методистських братів, до того ж із найдобрішими намірами – допомогти відкрити очі їхнього розуміння. Кілька дорогих друзів були схильні критикувати брата Вілкокса, але, як нам здається, без справедливих на те підстав.

З іншого боку, давайте скажемо, що ми не можемо співчувати жодному різкому або недоброзичливому висловлюванню ні стосовно братів, ні стосовно світу. Якщо деякі з тих, хто колись тішився світлом, стали більш-менш сліпими до нього, то це причина, чому ми маємо співчувати їм – не співчувати так, щоб заохочувати їх на їхньому неправильному шляху, а співчувати так, щоб жаліти їх і бути готовими в будь-який можливий спосіб допомогти їм повернутися на правильний шлях. Навіть коли вони хибно тлумачать нас, ми повинні, наскільки це можливо, віднести це на рахунок їхньої сліпоти і молитися за них, а не бити їх у відповідь. “Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх”.

Пам’ятаймо, що остаточним випробуванням характеру є любов до Бога й братів, і навіть до ворогів – не тільки на словах, а й на ділі, а також у Правді – від чистого серця. Якщо, як ми постаралися викласти, ми зараз дедалі глибше й глибше входимо в час випробування, “годину спокуси, яка... випробовує тих, які живуть на землі”, і якщо ми бачимо, що багато хто втрачає свою стійкість, давайте не будемо сварити їх, не будемо навіть недоброзичливо ставитися до них, а навпаки, подумаймо про себе й будьмо уважними до власних кроків, щоб вони були слідом за Ісусом. Пам’ятаймо, що супротивник намагається одних спрямувати в один бік, а інших – в інший. Пам’ятаймо, що ми самі маємо бути випробувані “вогнем [який] випробує діло кожного, яке воно є” (1 Кор. 3: 13).

Якщо супротивник може збудити в нас гнів, злість, ненависть і ворожнечу, навіть із доброго приводу – навіть проти сатани або тих, кого він певною мірою використовує як своїх слуг (Рим. 6: 16), – він тим самим отруює наші серця і відповідно відокремлює нас від Господа і Його Духа. Ми не можемо бути надто обережними в цьому питанні!

Ми переконані, що Бог у потрібний час звернув нашу увагу на доцільність запропонованого нами Обіту, який, як ми вважаємо, допомагає багатьом святим у багатьох відношеннях. Ми постійно чуємо від тих, хто прийняв Обіт, що вони мають благословення. Деякі кажуть нам, що щоденне повторення Обіту допомагає їм, нагадуючи про необхідність слідкувати за кожним своїм словом і вчинком; інші кажуть, що їхня власна зацікавленість працею жнив і всіма дорогими співпрацівниками принесла значне благословення внаслідок прийняття Обіту; ще інші запевняють нас, що вони здобули особливе благословення від того, що їх попередили стосовно спіритизму й окультизму та застерегли від них; ще інші вільно пишуть нам, що вони потребували запобіжних заходів, запропонованих Обітом стосовно поведінки з протилежною статтю, і отримали велике благословення.

Ми не ставили Обіт як перевірку християнського братства! Боже упаси! Ми не мали б на це права! Якби це був Божественний наказ, то це не був би обіт взагалі; адже обіт – це добровільна угода, обмеження, жертва, принесена для нашої допомоги або заради того, що, як ми віримо, буде на славу Господа. Принаймні, запропонований Обіт підкреслює для нашого щоденного розгляду і практики деякі з тих особливостей нашого Обіту Посвячення (нашого Обіту Хрищення), що раніше були менш помітними для багатьох, – особливостей, які, тим не менш, кожен включив у свій Обіт Посвячення вірності Господеві та інтересам Його Справи, а також уникненню гріха аж до смерті.

Безумовно, цей Обіт був доведений до відома Церкви Господнім провидінням саме в цей час, щоб пробудити Його народ, наблизити його до Себе і зробити дуже обережним, дуже обачним щодо кожного слова, вчинку і думки. Безсумнівно, наближення до Господа, яке вже відбулося в багатьох серцях завдяки Обіту, і перебування поруч із Господом, чому сприяє щоденне повторення Обіту, має величний вплив на багато сердець. Ми віримо, що багато інших Господніх посвячених ще побачать, що вони втрачають благословення, зволікаючи прив’язати таким чином свою жертву шнурами до вівтаря.

Але нехай ніхто не думає про Обіт як про талісман або фетиш. Його благословення приходить через те, що він тримає нас поруч, “в тіні Всемогутнього”, де лукавий не може нас торкнутися. І давайте додамо тут слово застереження, припустивши, що ті, хто прийняв Обіт, якщо вони стануть недбало ставитися до його положень, насправді матимуть більше докору в Господніх очах, ніж якби вони ніколи його не вчинили. “Я чашу спасіння прийму, і прикличу [на допомогу] Господнє ім’я! Присяги свої Господеві я виконаю перед усім народом Його!” (Пс. 116: 4, 5).

Ще одне слово застереження: Застерігаючи тих, хто ще не прийняв Обіт, щоб вони остерігалися опиратися йому – перешкоджати цьому крокові посвячення з боку інших, – ми також застерігаємо тих, хто прийняв Обіт, щоб вони не хизувалися й, унаслідок цього, не дозволяли почуттю самовдоволення зароджуватися в їхніх серцях. Ми можемо легко зрозуміти, як противник може спокушати декого саме в цьому напрямку. “Не величайся, але бійся” (Рим. 11: 20). Нехай ніхто не намагається нав’язати Обіт іншим, але кожен має бути повністю полишений своєму сумлінню. Давайте порадимо цей Обіт своєю повною любові поміркованістю. Пам’ятаймо, що смиренність – перша з благодатей, і від неї багато в чому залежить, чи витримаємо ми випробування, які зараз множаться різним чином на всіх, хто назвав ім’я Христа. Як випробування починається з Церкви і переходить у світ, так, вочевидь, у Церкві випробування приходить спочатку на тих, хто займає чільне становище. І вони повинні бути більш пильними, більше молитися, бути більш ревними, щоб встояти. [R4525]

Спроби противника різноманітні. Одних він спокушає лестощами, гордістю і честолюбством; інших хоче перемогти зневірою, змішаною зі смиренністю; третіх привертає задоволеннями теперішнього життя; четвертих – неробством і популярністю; п’ятих – неправильно направленою енергією, яка поступово відводить їх з вузького шляху. Декого спокушає надто велике шанування людських учень, людських авторитетів, раболіпство перед віровченнями й теоріями; інших спокуса наздоганяє по лінії невірності Богові та керівництву Його провидіння. Пам’ятаймо, що любов до Бога означає вірність Йому і Його Слову, кожному керівництву Його провидіння і благодаті, а також вірність братам і сестрам. Трохи часу, і наші випробування закінчаться. Трохи часу, і ми побачимо Його обличчя, якщо будемо вірні.

R4524 (1909 р.)