[R4518]
ПУНКТИ ВИКУПУ, ЯКІ СЛІД ПАМ’ЯТАТИ

Щоразу, коли слово “викуп” використовується в Писанні, воно в грецькій мові має значення ціни-викупу – відповідної ціни, достатньої ціни.
Викупити означає застосувати ціну-викуп.

Таким чином, коли ми читаємо, що наш Господь Ісус дав Себе як ціну-викуп за всіх, сенс цього такий: Його жертва, яка закінчилася на Голгофі, є достатньою ціною для здійснення викупу всього людства, якщо (або коли) вона застосована таким чином.

Наш Господь поклав Своє життя; Він помер за нас; Він віддав нашу ціну-викуп у руки Отця, коли приніс Себе непорочного Богові. Але передача цієї жертви, що містить заслугу, в руки Бога і застосування цієї заслуги до людства – різні речі.

Покладання ціни-викупу було завершене на Голгофі, але застосування її не починалося ще протягом п’ятдесяти днів. Три дні наш Відкупитель був мертвий, будучи піднятий на третій день. Потім протягом сорока днів Він був з учнями, зрідка з’являючись для їхньої настанови. Потім Він вознісся на висоту, “щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас”, і тут же, на п’ятдесятий день, у П’ятидесятницю, почалося злиття святого Духа на віруючих і посвячених Божих слуг і служниць.

П’ятидесятниця була доказом того, що наш прославлений Господь застосував заслугу Своєї жертви, застосував Свою кров як нашу ціну-викуп. Тож П’ятидесятниця була доказом того, що Церква була викуплена – що нашим великим Первосвящеником було здійснено позаобразне кроплення Його кров’ю на Віко Вблагання, Ублагальню, “за нас”, що воно було задовільним для Справедливості, і що наші гріхи були скасовані. Після цього Первосвященик негайно приступив до другого жертвопринесення Своїх “членів” – “жертви живої, святої, приємної Богові” (Рим. 12: 1). В образі це було представлено забиттям “козла Господнього” – “козла [R4519] на пожертву за гріх за народ” (3 М. 16: 15, Гиж.).

Уся ціна-викуп пішла на примирення за наші гріхи, коли великий Первосвященик з’явився “за нас”. Ця ціна-викуп купила нас (1 Кор. 6: 20), але вона не була застосована ні за кого іншого, і благословення не прийшли ні на кого іншого. Вона “за всіх” (1 Тим. 2: 6), але ще не була застосована таким чином.

Потрібна була вся ця заслуга, або ціна-викуп, щоб здійснити примирення за наші гріхи, бо саме так вона була застосована. Потрібна була б уся заслуга для звільнення навіть однієї людини. А оскільки з причини покарання, тобто смертного вироку, “на всіх людей прийшов осуд” через злочин, або гріх однієї людини, то смерть однієї людини може бути застосована для звільнення від осуду більш ніж однієї людини. Але за яке б число вона не була застосована, вона потрібна вся для звільнення від осуду.

Отже, оскільки Первосвященик застосував усю ціну-викуп “за нас” (Євр. 9: 24), за недоліки, за осуд тих, хто тепер прийнятий як Його члени і Його дім – дім віри, – то в Нього не залишилось жодної заслуги, яку б Він міг застосувати за світ. Ціна-викуп, яка була достатньою за одну людину або за всіх людей, була застосована тільки “за нас”, “за наші гріхи”.
У чому ж тоді надія світу?

О, він не забутий у Божественному задумі і свого часу буде викуплений: “дорогоцінна кров”, ціна-викуп буде принесена на Віко Вблагання за гріхи всіх людей! Тоді святий Дух виллється на всяку плоть.
Що?! Церква платитиме ціну-викуп за світ?
Ні, не так! Божественний устрій такий, що в усьому Він (Ісус) повинен мати першість. Заслуга Ісуса, як ми бачили, тепер повною мірою є в процесі використання – приписується нам, які належать до дому віри, для нашого виправдання вірою. Вважається (нам зараховано), що ми володіємо земними правами і життям, втраченими Адамом і відкупленими Ісусом. Але це зарахування, тобто виправдання, підтверджене нам від Бога зачаттям святим Духом до нової природи тільки завдяки нашому обіту посвячення Господу, що ми покладемо своє життя, пожертвувавши всіма цими земними інтересами та правами, як це зробив Він: слідуватимемо за Ним, христитимемось у Його смерть, питимемо Його чашу приниження – споживатимемо разом з нашим Головою “кров Нової Угоди”, за якою як спадщина, або Заповіт, благословення ціни-викупу у властивому часі буде заповідане природному Ізраїлю із умовою, що все людство може здобути благословення, ставши справді ізраїльтянами на людському рівні реституції як земне насіння Авраама – як морський пісок з причини великої кількості.

Отже, зверніть увагу, що одна ціна-викуп, покладена нашим Господом на Голгофі, була сплачена Справедливості “за нас”, як було підтверджено в П’ятидесятницю і після неї святим Духом на Господніх слугах і служницях. Зауважмо також, що всі реституційні права, якими ми зараз користуємося як учасники жертви нашого Господа, мають бути повернуті Справедливості, перш ніж Великий Первосвященик зможе знову представити ту саму ціну-викуп за світ на умовах Нової Угоди. [R4519]

“Однак, помрете, як усі люди” (Хом.), – пише Господь через пророка (Пс. 82: 7). Відповідно до первісної Угоди Бога з Авраамом – Угоди Благодаті, або Сари, – розвинулися три класи: (I) “Мала Черідка” священиків – члени Тіла Первосвященика. Вони страждають разом із Ним, розділяючи “смерть Його”, “чашу Його”, “христячись у смерть Його”. (II) “Велика Громада”, яка посвятила себе до смерті і була зачата Духом, але “все життя страхом смерти трималася в неволі”. Вони повинні померти, але не як частина Тіла Христа, не як частина Його жертви. Вони повинні бути віддані “на погибіль тіла, щоб дух [нова природа] спасся Господнього дня”. (III) Ті, хто свідомо відвертається і відрікається від свого посвячення жертвувати, повинні померти Другою Смертю. Св. Павло описує, що вони нехтують Тим, Хто заплатив за них ціну-викуп і прийняв їх як Своїх членів, освятивши їх окремо як Своїх співпожертвувальників і співучасників Його слави у зв’язку з великою працею посередництва Новій Угоді, під якою Ізраїль та весь світ отримає благословення (Євр. 10: 29).

Усі ці три класи, чиє виправдання і жертва освячення були прийняті Господом – про що свідчило отримання ними святого Духа як Його слуг і служниць, – повинні померти, перш ніж Нова Угода з Ізраїлем і людством буде запечатана. Вони повинні назавжди відмовитися від усього земного виправдання та земних прав, перш ніж одна ціна-викуп може повернутися до рук Справедливості на рахунок Первосвященика, щоб Він міг з нею з’явитися в присутності Бога для здійснення примирення Своєю ціною-викупом за гріхи всіх людей. Потім, наприкінці цього віку і на початку Тисячоліття, наш Господь, Який як людина Ісус Христос віддав Себе ціною-викупом за всіх, представить цю ціну “за всіх”. Ось так “Він ублагання [expiator – Лексикон Стронга] за наші гріхи [гріхи Церкви], і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу” (1 Ів. 2: 2). Ці відкуплення є окремими та різними, але одна жертва, завершена на Голгофі, є ціною-викупом, завдяки якій обидва відкуплення мають бути здійснені.

R4518 (1909 р.)