[R4517]
АВТОБІОГРАФІЯ СВ. ПАВЛА
2 КОРИНТЯН 11: 21; 12: 10

Заголовний текст: “І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі” (2 Коринтян 12: 9).

Коротка розповідь св. Павла про своє життя, наведена в цьому дослідженні, була написана в Македонії 57 року н. е., до подій, зазначених у наших останніх дослідженнях. Він передає нам різні факти, записані в Книзі Дій Апостолів. Опоненти можуть критикувати його розповідь про пережиті випробування та перемоги віри і стверджувати, що скромність апостола мала б стати на заваді такій хвалебній розповіді про свої пригоди. Однак у Церкви в Коринті й у всього Божого народу відтоді є привід для подяки за цю розповідь. Це був захист апостолом не тільки самого себе, але, перш за все, захист доктрин Христа, для проголошення яких він, як Господнє мовне знаряддя, був ужитий. У Божому порядку він був провідником у викладенні християнської доктрини – як тоді, так і відтоді. Його викладенню протистояли лжевчителі та псевдоапостоли, а також ті, хто “прикидався вчителями”.

Апостол був змушений протистояти ворогам поза і всередині Церкви, і тільки Божественна сила, мабуть, могла підтримати його в такій нерівній боротьбі. Він провів понад рік у Коринті, сіючи насіння Правди й утверджуючи там віруючих, одночасно підбадьорюючи інші маленькі групи Господнього народу в різних місцях посланнями й листами. Робота процвітала, і Господь дозволив противнику збудити зовнішній і внутрішній опір. Внутрішньо лжебрати висували різні звинувачення проти св. Павла. Вони виступали проти деяких його вчень. Вони заперечували, що він був апостолом більшою мірою, ніж вони самі. Вони стверджували, що він помилявся, коли вчив, що обрізання язичникам не потрібне; що його вчення не були непорушними й послідовними (2 Кор. 1: 17); що він був схильний до самовихваляння (2 Кор. 3: 1; 5: 12; 10: 8); що він узяв на себе неправомочну владу (2 Кор. 10: 14).

Вони звинувачували його в непатріотизмі та втраті віри (2 Кор. 11: 22); що він зовсім не був слугою Христа (2 Кор. 10: 7; 11: 23); що він хибно видавав себе за одного з послів Христа (2 Кор. 11: 5; 12: 11); що він не міг пред’явити жодних доказів свого апостольства; що, на відміну від дванадцяти, він ніколи не знав Христа особисто; що його свідоцтво було отримане з других рук, а не напряму, як у інших.

Нас не дивує, що ці псевдовчителі [R4518] збентежили Церкву в Коринті, і внаслідок цього виникли розколи, фракції, секти, партії: одні говорили, що вони – Павла; інші – Аполлоса; ще інші – Петра і т. д. Вони докоряли св. Павлу за те, що він займався своїм ремеслом і отримував дари з Македонії (2 Кор. 11: 2-10), стверджуючи, що він мав наполягти на своїх потребах перед коринтянами. Вони натякали, що збори, зроблені для бідних у Єрусалимі, ймовірно, частково були для нього самого (2 Кор. 12: 16). Вони навіть запитували, чи напевно він єврей чистої крові, чи не язичник він повністю або частково (2 Кор. 11: 22). Ці злі стріли і навіть гіркі слова, мабуть, глибоко й боляче ранили таку чутливу людину, як апостол, особливо якщо вони виходили від колишніх друзів, заради яких він був готовий зазнати втрати всього. Але друге Послання до Коринтян було написане, можемо бути певні, не тільки для самозахисту, а насамперед для захисту Правди, бо якби він особисто був дискредитований, то були б дискредитовані й істини, які він представляв, а також Сам Господь та Його славний План.

Св. Павло не був самотній у цих небезпеках від лжебратів і світу. У минулому Сократ, Кальвін, Веслі, Вашингтон, Саванарола, Лінкольн, Грант мали своїх зрадників, наклепників, очорнювачів. Єпископ Філіпс Брукс останніми роками пережив важкі випробування в цьому відношенні, які змусили його написати такі рядки про себе:
“«А, ось як виглядає він,
Цей Філіпс Брукс, – набрид усім.
Не дивно, що таким є він –
У Церкви сумніви є в нім!»
А що якби він спростував,
Що погляди ці без підстав?!
Без обіцянок, та з всіх сил
Він прагне у покорі йти
Показаним йому шляхом
У силі, що не є його;
Провести у трудах роки,
Не покладаючи руки;
Забути людські балачки,
А розум й серце берегти,
Аж доки, як скінчить він біг,
Не скажуть: «Він зробив, що міг»”.

ТРИ ДОКАЗИ СВ.  ПАВЛА

Виходячи з вищесказаного, ми можемо розділити захист апостола у Другому посланні до Коринтян на три частини:
(1) Страждання, яких він зазнав, коли проповідував Правду, засвідчили його любов до неї, його любов до Господа і любов до тих із людства, хто має вуха, щоб слухати.
(2) Доказом його апостольства слугували даровані йому видіння, спілкування з Богом і глибоке проникнення в духовні правди, а також факт, що Господь особливо доручив йому проголошувати Його ім’я в Єрусалимі та язичникам. Це, в поєднанні з тим, що він бачив Господа “як якийсь недоносок” (Дерк.), було головним доказом його апостольства, а також служіння, яке йому було дозволено надавати Господньому ділу відповідно до цього доручення.
(3) І, нарешті, його подальший доказ: він, як і раніше, був служителем Господа і Його послання для тих, хто мав вуха, щоб слухати.

Під першим пунктом св. Павло перераховує свою вірність, кажучи: “Чи вони ізраїльтяни? Я теж. Чи насіння вони Авраама? Я теж. Чи раби вони Христа? Я служу більше; бо я прислуговував, цебто служив більше, ніж вони, на більших полях; у працях рясніших; в ударах понад міру, отриманих від рук поган, а юдейська міра – сорок ударів”. У в’язницях він бував частіше; частіше був у небезпеці смерті; юдеї били його до межі (тридцять дев’ять ударів); п’ять разів його били палицями; його каменували; його корабель розбився; день і ніч він провів на глибині на його уламках; він часто подорожував; наражався на безліч небезпек від повеней, від розбійників, від язичників, від своїх співвітчизників; у місті й у пустелі; на морі та серед лжебратів. Втому і тяжкість свого служіння, неспання, голод і спрагу, пости, холод і поневіряння він відчув більше, ніж будь-хто з апостолів. Крім того, у Божому провидінні турбота про всі церкви була його приємним і важким обов’язком. Усе це свідчило про його найвищу любов до Бога, ближніх і братів, яка не мала собі рівних.

Згідно з другим пунктом, він бачив Господа як духовну істоту в сяйві, яскравішому за сонце опівдні, і [R4518] раніше за решту Церкви. Те, що інші апостоли бачили нашого Господа протягом сорока днів Його з’явлення як людини після воскресіння, не зрівняється за важливістю зі свідченням воскресіння нашого Господа, яке бачив св. Павло. Крім того, він мав дивовижне видіння, або одкровення, в якому він “був підхоплений до третього неба” і бачив те, що не був уповноважений пояснити.

Третє небо – це нове небо майбутнього – Тисячолітнього віку. Перше “небо і земля”, або первинний устрій, зникло в потопі. Другий порядок – “небо і земля”, – що почався після потопу, зберігається й досі. Третє “небо і земля”, або нова епоха, – це те, що має настати, те, що буде запроваджене під час Другого приходу Месії. Інакше кажучи, св. Павло у видінні був підхоплений і отримав уявлення про умови Тисячолітнього Царства, його славу, благословення тощо – про те, що в той час не належало відкривати в цілому. Однак це видіння допомогло апостолу ясно усвідомити Божественні цілі, сформувало і забарвило всі його послання.

І тепер, “свого часу”, писання св. Павла становлять ключ до Божественного Плану Віків. Він бачив більш буквально те, що згодом було відкрито в символах св. Івану на Патмосі й передано Церкві в символах, які не могли бути розкриті до певного часу. Через це він цілком міг написати: “Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа” (Гал. 1: 11, 12).

Третій критерій, а саме його святість, повсюдно проявляється в його працях. Він проповідував не заради брудного зиску, не заради мирських оплесків, не заради людських почестей – навіть не заради почестей від Церкви. Він сказав: “Я ж з охотою витрачуся й себе витрачу за душі ваші, хоч що більше люблю вас, то менше я люблений”. І знову він говорить те, що підтверджує його життя: “Не шукаю бо вашого я, тільки вас”.

“В тіло колючка”, імовірно, слабкість очей, як наслідок його засліплення великим світлом дорогою до Дамаска, здається, зіпсувала його зовнішність і, для добра справи, виправдала його молитву до Господа про полегшення і, таким чином, про ширший вплив. Його молитва була почута, але не так, як він очікував. Господь сказав, що дасть Свою благодать в якості відшкодування: “Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі”. Апостол запевняє нас, що він від щирого серця погодився з цією пропозицією, кажучи: “Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене”.

Який чудовий урок ми маємо у випробуваннях св. Павла, і як справедливо він писав, що ми повинні слідувати за ним, як він слідував за Господом Ісусом!

R4517 (1909 р.)