“ОДИН ПОСЕРЕДНИК” – “ЛЮДИНА ХРИСТОС ІСУС”

“Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх. Таке було свідоцтво часу свого” (1 Тимофія 2: 5, 6).
Наш текст містить дві думки: 1) Те, що людина Христос Ісус дав Самого Себе як викупну ціну за всіх, і що свідоцтво про цей великий факт у свій час досягне всього людства. 2) Він, Відкупитель, є Посередником між Богом і людським родом. Так само, як предсказано в Писанні про Нову Угоду між Богом та Ізраїлем, а через Ізраїль – зі світом, так само в Писанні предсказано про великого Посередника тої Нової Угоди. Апостол оголошує, що тим Посередником є Ісус. У пророчому значенні Ісус був Посередником Нової Угоди задовго до того, як народився (Мал. 3: 1). Він народився Посередником у тому ж значенні, у якому Він народився Спасителем. “Бо сьогодні... народився для вас Спаситель, Який є Месія Господь”. Він був тоді майбутнім Спасителем і майбутнім Посередником Нової Угоди. Та, фактично, наш Господь ще не є ні Спасителем, ні Посередником для світу, і не буде ним до закінчення цього Євангельського віку. Він вже спас віруючих через віру, або умовно, але апостол говорить нам, що це спасіння буде дане нам при об’явленні нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.
Хоча ці дві думки, тобто посередництво і викупна ціна, близькі й пов’язані між собою, вони є цілком окремими думками. Наш Господь почав віддавати Себе як викупну ціну під час Свого посвячення, під час Свого хрищення в Йордані, і Він закінчив цю викупну працю на хресті, коли вигукнув: “Звершилось”. Віддане тоді життя є достатньою викупною ціною за гріхи цілого світу, і всі знатимуть про цей факт і оцінять його свого часу. Але ця ціна не була застосована за людство ні в Йордані, ні навіть на Голгофі. Жертва нашого Господа була потрібна до того, як Він міг би посередничати в Новій Угоді. Він мусив померти як жертва за гріх, щоб стати первородним із мертвих, Посередником, на духовному рівні. Далі, щоб бути Посередником світу, воскреслий Христос мусив мати в руках заслугу, або викупну ціну, і, більше того, мусив представити її Богові за світ, перш ніж Він міг взяти владу над світом і (за допомогою Тисячолітнього Царства й на умовах Нової Угоди) запропонувати підняття Адамові та його потомству – вверх, вверх, вверх із теперішніх умов гріха й смерті. Словом, спочатку треба було задовольнити Справедливість щодо вироку, винесеного Адамові й успадкованого його потомством, перш ніж могли бути запроваджені великі часи воскресіння або реституції під Новою Угодою.
Коли Христос (володіючи повною викупною ціною, достатньою за гріхи цілого світу) “піднявся на висоту”, Він не представив цієї викупної ціни за світ. У відповідності до Божественного плану вибору Церкви первородних призначений Посередник тої обіцяної Нової Угоди застосував заслугу Своєї жертви не за світ і не за скасування його гріхів, не за запечатання Нової Угоди між Богом і людським родом, а застосував її “за нас”, за гріхи Церкви, за гріхи посвячених віруючих. “Він – примирення за наші гріхи”, і так само згодом у кінці цього Віку Він використає Свою кров, заслугу Своєї жертви (яка перейшла через Церкву) і застосує її, щоб задовольнити Справедливість за гріхи цілого світу (1 Ів. 2: 2, Хом.).
Наш Господь має різні чини: Пророк, Священик, Цар, Посередник, Заступник, Суддя. Він з’явився перед Божим лицем й учинив примирення за наші гріхи не як Цар, не як Суддя, не як Пророк і не як Посередник Нової Угоди. Він з’явився перед Богом за нас як Первосвященик нашого визнання (або чину) – як наш Відкупитель і Заступник перед Отцем.
Чому наш Господь дозволяє на те, щоб Ізраїль та світ залишалися у стані відчуження протягом цих дев’ятнадцяти століть, відколи Він склав викупну ціну, достатню за гріхи цілого світу, і відколи Він був визнаний Тим, Хто буде посередничати в Новій Угоді примирення між Богом і людством?
Це відстрочення застосування викупної ціни для прощення гріхів світу, це відстрочення запечатання Нової Угоди з Ізраїлем і уможливлення через неї і через нього благословення всіх родів землі, це відстрочення запровадження “часів відновлення всього” в умовах Нової Угоди відбувається з певною метою. Все це для того, щоб уможливити вибір, або обрання, Церкви, яка є Тілом Христа. “Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву” (Еф. 5: 32). Ця таємниця, яку мало хто може зрозуміти, полягає в тому, що певному класу, виправданому через віру, дозволено приєднатися до свого Відкупителя як учасники Його жертви, Його страждань, Його смерті, щоб отримати участь із Ним у Його славній праці Тисячолітнього Царства – у благословенні природного Ізраїлю та всіх родів землі в умовах Нової Угоди, яка має бути запечатана (тобто має стати зобов’язуючою і бути введеною в дію) через застосування заслуги Його жертви за світ. “Таємниця Господня – з тими, що бояться Його, і заповіта Свого Він відкриває їм” (Пс. 25: 14, Гиж.). “Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного” (Мт. 13: 11), а для всіх сторонніх ці речі говоряться в притчах і в незрозумілій мові, щоб вони вухом слухали і не розуміли.
Не нам вирішувати, кому із властиво освячених нижчих священиків дозволено приймати участь із Первосвящеником у Його праці жертвування протягом цього Євангельського віку і (як членам Його Тіла) згодом розділити Його славу, представлену у священстві Мелхиседека – “священика на троні своєму”, – благословляючи під Новою Угодою і Авраама, і його насіння, і всі роди землі. Блаженні наші очі, якщо ми можемо бачити цю “Таємницю”! Блаженні наші серця, якщо ми усвідомлюємо привілей (яким утішаються посвячені протягом цього Євангельського віку) участі в стражданнях Христа, в смерті Христа – пиття Його чаші та хрищення в Його жертовну смерть! Тільки ті, хто отак жертовно страждає з Ним як Його члени, отримають частку з Ним у славі як співспадкоємці – як члени великого Пророка, Священика, Царя, Посередника, Судді світу.
Отже, якщо коротко, то відтермінування печатання Нової Угоди і благословення Ізраїлю (а через Ізраїль і благословення всіх родів землі) не є випадковим, а запланованим Богом. Ці майже дев’ятнадцять століть призначені для пошуку особливого класу людей, “не від світу, як і Христос не від світу” (Ів. 17: 16), але вибраних зі світу, а також для того, щоб дати їм можливість страждати з Ним як Його члени і бути визнаними в кінці цього віку через Перше Воскресіння як Його члени, учасники в Його воскресінні, учасники Його слави. Іншими словами, Бог запланував, щоб всі Його благословення проходили через Ісуса, але спочатку дозволив вибір Церкви, щоб вона була Його Нареченою, Товаришем, Співспадкоємцем у всьому, що Він успадкував під Авраамовою Угодою. Так і написано: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці” (Гал. 3: 29) – спадкоємці всіх привілеїв обітниці, товариші в усій праці благословення всіх родів землі. Отже, Церква в Писанні названа Царським Священством, яке протягом Тисячоліття буде разом із Відкупителем на престолі. Вони названі учасниками з Ісусом у справі суду над світом. Ми читаємо: “Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?” (1 Кор. 6: 2). Вони мають бути членами великого Пророка, великого Вчителя: “Господь Бог вам пророка підійме від ваших братів” (Дії 3: 22). Підняття членів цього великого Пророка відбувається вже близько дев’ятнадцяти століть. Голова був піднятий першим. Члени Його Тіла теж будуть скоро підняті, матимуть участь у “Його воскресінні”. Також вони є членами великого Посередника між Богом і людьми і виконуватимуть всебічну посередницьку діяльність протягом Тисячоліття. Господь, Голова, завжди буде Головою Церкви. Апостол говорить, що Бог дав Христа за Голову Церкві, яка є Його Тілом, – за Голову над усім, Якого Бог благословив навіки (Еф. 1: 22, 23).
Ми переконались, що наш Господь, піднявшись на висоту, з’явився за Церкву (виключно за дім віри) як її Первосвященик, її Заступник, але не як її Посередник, тому що Церква не перебуває під Новою Угодою, як і її Господь і Голова не був під Новою Угодою. Він є Насінням Авраама під первинною Угодою Авраама. Ми, Його Церква, також є Насінням Авраама під тою ж Угодою. “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею [Угодою] спадкоємці” (Гал. 3: 29).
Нова Угода була необхідна як додаток до Угоди Віри або Авраамової Угоди, бо, як каже Апостол, “віра не в усіх” (2 Сол. 3: 2). Переважна більшість Адамового роду настільки деградувала, що нездатна наблизитися до Бога через віру, як це зробив Авраам і як це робить Церква. Отже допомогти великій масі людства можна тільки через встановлення Посередницького Царства, яке силою покладе край гріхові та всьому, що суперечить праведності, і дасть людству зразок праведного правління, праведної поведінки, а також пробний урок, який ілюструватиме, як благословення згідно з Божественним порядком належатимуть праведним. Тобто буде передбачено, що коли хтось завдяки сприятливому навчанню Посередницького Царства навчиться любити праведність і ненавидіти беззаконня, то він може мати великий дар від Бога – вічне життя через Ісуса Христа, нашого Господа, під дією Нової Угоди, запечатаної з Ізраїлем, чиї благословення будуть поширюватися протягом Тисячоліття.
Зверніть увагу на те, як наш Господь, перш ніж відкинути природний Ізраїль у Першому Приході, молотив і перевіював весь народ, зібравши всіх із класу пшениці, всіх “істинних ізраїльтян”, усіх, хто мав віру Авраама і хто, з цієї причини, мав право на благословення Авраамової Угоди. Всі вони отримали благословення привілеїв Високого Поклику – привілеїв розділити страждання Посередника Нової Угоди, щоб пізніше, як члени Його Тіла, прийнявши участь у Його хрищенні в жертовну смерть, вони могли мати частку і в “Його воскресінні” до слави, честі й безсмертя; щоб вони, розділивши Його чашу смутку – приймаючи участь у (або споживаючи) “крові Нової Угоди”, вони могли згодом розділити Його чашу радості в Тисячолітньому Царстві.
Вони (загалом їх “небагато”) не мусять чекати, щоб бути примиреними з Богом силоміць, примусом, під управлінням Посередницького Царства Тисячолітнього Віку. Вони через віру вже примирені з Богом смертю Його Сина. Адже, як говорить Апостол, Він не тільки примирює нас, але й доручив нам служіння примирення, привілей, службу приведення інших до примиреного стану, до згоди з Богом. У них є привілей скористатися зараз цим служінням стосовно тих, хто має вухо для слухання, слідуючи таким чином за прикладом Ісуса й Апостолів. Але служіння примирення, доручене зараз вірним для віруючих вух, пошириться на світ протягом Тисячоліття. Вся праця Посередницького Царства під контролем великого Посередника-Царя та об’єднаних із Ним царів та священиків буде працею примирення. Великий Посередник примирить, тобто задовольнить вимоги Справедливості за гріхи всього світу при кінці цього Євангельського Віку, представивши заслугу Своєї жертви за світ, після того як та заслуга буде повністю використана і складена за Церкву, яка є Його Тілом. Тоді протягом Тисячоліття Він буде посередничати або мати справу з “людьми” – світом.
“Рідних у вірі” (Хом.), яких Бог може прийняти і приймає в умовах Авраамової Угоди (Угоди Благодаті, чи Віри, представленої в Сарі (Гал. 4: 22-31)), є не тільки набагато менше, але й вони сильно відрізняються в усіх відношеннях від людського роду, згаданого в нашому тексті як “люди”. Наш Господь завжди говорив про перших як про відділених і окремих від світу: “Ви не зі світу, як і Я не зі світу”. Пророцтво про злиття святого Духа відзначає їх як відокремлених від решти світу. В День П’ятидесятниці і протягом Євангельського Віку Бог зволив зливати Свій святий Дух на Своїх слуг і служанок – на тих, котрі можуть приходити і приходять до спільності з Ним через Христа на умовах віри первинної Угоди Авраама. Але Він виразно показує нам через пророцтво, що в належний час Він “виллє Духа Свого на всяке тіло” – на людей, світ, людство.
Ця виразна відокремленість класу Церкви, покликаної протягом цього Євангельського віку під особливими благословеннями Авраамової Угоди, у спільності з Господом Ісусом, ясно і переконливо показана в образі Ісака та його нареченої й співспадкоємиці Ревеки. Авраам (як образ Бога) послав свого слугу Елі-Езера (образ святого Духа), щоб знайти наречену для свого сина Ісака. Слуга представив певні докази своєї місії й повноважень. А коли Ревека повірила й прийняла пропозицію Авраама стати нареченою Ісака, вона отримала певні дари, що символізували дари й плоди святого Духа. Тоді вірою вона вирушила на зустріч своєму нареченому. Ця ілюстрація дана Богом, і вона повністю відповідає кожному вислову Писання. Ми не читаємо, що Ісак покликав свою власну наречену, а тоді діяв як посередник між нею та його батьком, ані не читаємо, що Ісак взагалі мав щось спільне з її приведенням. У відповідності до цього ми читаємо слова нашого Господа: “Ніхто бо не може до Мене прийти (як учень, послідовник, співспадкоємець в Моєму Царстві, як член Моєї Нареченої), якщо Отець, що послав Мене, не притягне Його” (Ів. 6: 44). А ще: “А честі цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон” (Євр. 5: 4).
Подивіться знову на титульний текст. Зверніть увагу на його контекст! Чому Апостол написав ці слова?
Контекст показує, що він радив, аби чинити молитви за всіх людей, а не тільки за Церкву; що молитва має включати царів і тих, хто при владі. Ми не повинні молитися, щоб вони були членами Тіла Первосвященика і Посередника для світу, але ми повинні молитися за них щодо справ, які якнайкраще слугуватимуть інтересам Церкви, обраного класу, який зараз вибирається, – “щоб ми могли провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистоті” (1 Тим. 2: 2). Апостол продовжує пояснювати, чому ми маємо так пам’ятати в молитві про керівників світу. Він каже: “Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові”. Він бажає, щоб ми думали великодушно, співчутливо, добродушно про світ людей, бо Він Сам так думає про них і бажає, “хоче, щоб усі люди спаслися [відновилися від вад гріхопадіння], і прийшли до пізнання Правди”. Він не хоче, щоб всі люди зараз прийшли до цього знання, бо Він знає, що сатана, бог цього світу, засліплює розум багатьох, щоб вони не отримали цього знання, а Його час ще не прийшов для зв’язання сатани. Та оскільки Він бажає, щоб в кінцевому результаті всі прийшли до пізнання Правди, то це має бути добре і прийнятне в Його очах, щоб ми молилися за них і прихильно ставилися до їх інтересів і добробуту, наскільки це пов’язано з нашими інтересами.
Підтримуючи цю точку зору, що все людство мусить вийти з-під вироку смерті й прийти до пізнання Правди, Апостол вказує на те, що Бог передбачив наступну можливість: як є один Бог, так є і один Посередник між Богом і людьми – між Богом і світом. Той факт, що цей Посередник вже помер за гріхи цілого світу як викупна ціна, і наступний факт, що Він був визнаний Богом і возвеличений, вселяють нам упевненість у повному виконанні Божих милостивих намірів стосовно людства. Ми бачимо Бога, ми бачимо засуджений світ і ми бачимо тепер Посередника, передбаченого для примирення цих двох сторін. Минуло більше ніж вісімнадцять століть, а ми далі бачимо те саме. Однак крім того ми бачимо, що Господь кличе й освячує “малу черідку” членів Тіла Посередника під головуванням цього великого Посередника. Тоді в умовах Нової Угоди все людство отримає свою частку в благословеннях викупної жертви Ісуса.
Все людство є “з природи дітьми гніву”, включаючи дім віри (за винятком його Голови). Все людство було Божими “ворогами... в злих учинках” у тому значенні, що через незнання й гріхопадіння люди були порушниками Божественного Закону, а тому заново підлягали би Божественному осуду, якби були звільнені від вироку смерті за перший гріх. Церква і світ, “люди”, в тому відношенні були однаковими. Однак тут є очевидна різниця. Всі були грішними, та не всі любили гріх. Усі були недосконалі в тілі, але дехто у своєму розумі прагнув і линув до Бога. Всіх тих із цього останнього класу, котрі мали очі віри та вуха віри, Бог протягом цього Віку захотів виправдати вірою. До інших, сліпих і глухих, протягом Тисячоліття, під Посередницьким Царством Христа, буде застосовуватися сила. Коли їхні очі та вуха відкриються, кожне коліно мусить приклонитися й кожен язик визнати.
Тут ми бачимо окремі класи, а також причину такого відокремлення в методах Божого ставлення до них. Приводячи одних до Христа, Він дозволяє їм під одежею Христової праведності представляти свої тіла в живу жертву і таким чином ставати легально мертвими як люди. В той же час Він Своїм Святим Духом дає їм зачаття до нової природи як членів та спільників із Його Сином, великим Вождем їхнього спасіння. Вони як Нові Створіння не потребують посередника між собою та Отцем, бо як говорить Відкупитель: “Отець любить Сам вас” (Ів. 16: 27). А ще апостол Павло стверджує: “Хто оскаржувати буде... Бог Той, що виправдує” (Рим. 8: 32, 33). Якщо Сам Бог виправдав їх і прийняв їхню жертву, вважаючи її “святою і приємною”, то вони, безперечно, не потребують посередника між Отцем і ними, а самі готуються бути членами Царського Священства, членами Тіла великого Посередника.
Але вони потребують Того, Кого, згідно з Писанням, і мають, тобто Захисника. Світ, якому потрібен Посередник та Його посередницьке Царство, матиме те, що Бог передбачив для нього в цьому відношенні. Церква, яка потребує Заступника, бачить, що Бог вже забезпечив цю потребу. “Маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа Праведного” (1 Ів. 2: 1). Але ми (Церква) не маємо посередника з Богом, бо посередник був би абсолютно недоречним, був би втручанням у цінний стосунок Церкви, визнаний і Отцем, і Сином.
Але чому ми потребуємо Заступника? Хоч ми, як Нові Створіння, є вільні від осуду, хоч маємо повноцінну спільність із Отцем і можемо приходити до Нього, до небесного “престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать”, однак ми, Нові Створіння, не маємо і не матимемо нових тіл, доки не отримаємо їх у Першому Воскресінні. Тим часом, згідно з Божественним розпорядком, ми мусимо послуговуватися нашими земними тілами, які і Бог і ми визнаємо недосконалими. Оскільки ми можемо діяти тільки через наші тіла, значить, ми “чинимо не те, що хочемо”, бо “не живе в нас, цебто в тілі нашім, добре”. Але якщо через слабкість або незнання ми помиляємось, то Бог передбачив для нас те, що наш Захисник, Чия заслуга викупу була застосована за нас, виступить за нас (образно застосує Свою заслугу) для анулювання наших ненавмисних проступків і таким чином збереже нас у Божих очах “без плями чи вади”.

R4515 (1909 р.)