[R4507]
СВ. ПАВЛО – В’ЯЗЕНЬ У РИМІ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 28: 11-31

Заголовний текст: “Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує” (Римлян 1: 16).

Ранньою весною 60 року н. е. центуріон Юлій і його воїни із загону Августа вирушили з Мальти разом зі св. Павлом та іншими в’язнями до Рима іншим кораблем у супроводі Луки й Аристарха. Морська подорож пройшла без особливих пригод, висадку здійснили в Неаполітанській затоці в Путеолі, морському порту Рима, що розташований за сто п’ятдесят миль углиб країни. Тут вони пробули сім днів: центуріон очікував наказів з Рима про те, як розпорядитися своїми в’язнями. Ця затримка дала св. Павлу можливість зустрітися з невеликою групою християн, які жили в Путеолі. Безсумнівно, він також скористався цією можливістю, щоб передати вістку християнам, які жили в Римі і яким він неодноразово говорив, що прагне зустрічі, і яким Господь обіцяв, що він зустрінеться з ними. Шлях до Рима, сто вісімдесят миль, був пройдений пішки. Дорогою апостола часто підбадьорювали свідчення християнської любові братів і сестер. Деякі з них зустріли його в Аппіфорі, за сорок три милі від Рима, а інша група – у Тритаверні, за тридцять миль від великого міста.

Багато великих полководців проходили цей шлях зі своїм військом до імператорського міста, щоб отримати почесті й оплески, але лише небагато проповідників удостоювалися настільки великих почестей, які були надані св. Павлу. Шлях туди й назад становив для однієї групи шістдесят миль, а для іншої – вісімдесят миль, і запис показує нам, що завдяки цьому апостол познайомився з істинним духом братерства серед християн у Римі. Брати, безсумнівно, вирушили в дорогу, щоб підкріпитися і порадіти, не розуміючи, можливо, що апостол потребує цього доказу їхньої любові. Один талановитий письменник сказав: “Ми часто забуваємо, що великі люди часто дуже самотні, і, хоча ми не наважуємося сказати їм добрі слова, слова визнання за те, що вони зробили, освіжають тих, хто отримує більше критики, ніж похвали. Кілька днів тому один редактор показав мені лист, який він щойно одержав від людини, що займала майже провідне становище, отримане в дар від американського народу, із вдячністю за його доброзичливі слова в одній з останніх передовиць. Мій друг сказав, що спершу він був вражений тим, що така велика людина повинна перейматись чимось, що він може сказати, але, поміркувавши, він зрозумів цінність щедрої вдячності навіть для найвеличніших”.

“У НАЙНЯТІМ ДОМІ СВОЇМ”

Той факт, що проти св. Павла не було висунуто жодних звинувачень поганого характеру, а також те, що центуріон, який його стеріг під час подорожі, став його другом, були цілком достатніми причинами для того, щоб з ним не поводилися як зі звичайним в’язнем, а дозволили жити у власному найманому домі під наглядом воїна, до якого його прикували легким ланцюгом. Однак, хоча йому й не дозволялося виходити на волю, йому було дозволено приймати своїх друзів та інших, які зверталися до нього. Важко оцінити, наскільки Божественне Провидіння було пов’язане з усіма цими подіями. Ба більше, вартових міняли кожні кілька годин, тож, імовірно, кожного дня він тісно спілкувався щонайменше з шістьма, і таким чином поступово познайомився з усією імператорською вартою. У результаті, багато хто стикнувся з християнським вченням і прикладом. Стверджують, що саме через цих воїнів Євангельська звістка прийшла до Франції, Німеччини та Великобританії. Воістину, “Бог незбагненним нам шляхом вершить дива Свої!”. Св. Павло, мабуть, мав деякі кошти. Припускають, що ще до цього він отримав свою спадщину. У Писанні говориться, що Фелікс тримав його в полоні в Кесарії, сподіваючись отримати хабар за його звільнення, очевидно, маючи якесь уявлення про фінанси св. Павла.

Господній слуга не зволікав із використанням своїх дарованих Богом привілеїв. Він не знав, коли вони можуть бути відібрані. Насамперед, звісно, він зустрівся з братами-християнами; але вже на третій день після прибуття він послав по юдейських начальників і служителів синагог, тому що в той час у Римі було сім синагог. Він хотів, по-перше, дати їм інформацію з перших рук про те, чому він перебуває там і є в’язнем. По-друге, він хотів проповідувати їм Євангеліє. Він пояснив, що, хоча він був ув’язнений через юдеїв у Палестині, він не був невірний своєму народові або його звичаям. У римському суді його визнали невинним, але він був змушений звернутися до кесаря, щоб убезпечити себе; але й тоді він не висував жодних звинувачень проти своїх співвітчизників. Він запропонував, що з радістю пояснить їм благу звістку про те, що прийшов довгоочікуваний Месія, в Якому спочивали юдейські надії його народу. У відповідь вони сказали, що не отримували жодних листів чи інших повідомлень, спрямованих проти апостола, і висловили бажання самим почути, що скаже св. Павло, бо чули про цю секту і знали, що про неї говорять як про погану. Якби він міг сказати що-небудь сприятливе з приводу її, вони б вислухали це.

Як і передбачав наш Господь, темрява, яка зараз переважає у світі, ненавидить світло і всюди виступає проти нього. Мерзенний наклеп, як і раніше, є зброєю супротивника, яку християнин не повинен брати в руки, тому що це суперечить духу, яким він був відроджений. Навіть якщо з якоїсь причини необхідно сказати правду, що дискредитує іншого, вона має бути сказана з любов’ю і, наскільки це можливо, не повинно бути сказано нічого принизливого або шкідливого. “Щоб нікого не лихословили” (Дерк.). Однак іноді необхідно показати хибність, недостовірність доктрин, представлених в ім’я Правди; але при цьому слід апелювати не до фанатизму чи марновірства, а до розуму та Божого Слова.

СВІДОЦТВО В БОЖОМУ ЦАРСТВІ

У призначений день юдеї прийшли послухати послання апостола, і від ранку до вечора він цитував, пояснював і викладав, показуючи на підставі Закону і пророцтв, що Ісус – Месія, і що зараз Він збирає Духовне Насіння, щоб воно було Його Царством, і що коли це Царство буде завершене, воно буде прославлене в Першому Воскресінні й розпочне працю, відведену Насінню Авраама, а саме: благословення всіх поколінь землі. Це благословення полягатиме в розумовій просвіті та розумовому, моральному й фізичному піднесенні з умов гріха й смерті до всього того, що було втрачено в Адамі й відкуплено на Голгофі. Коли деякі з них відкинули це послання, св. Павло спробував ще більше вплинути на них або, принаймні, на віруючих, процитувавши пророка Ісаю, показуючи, що Бог передбачив і провістив, що більшість юдеїв відкине це послання, коли воно прийде до них. Як сказав про них наш Господь: “Слухом почуєте, та не зрозумієте; очима дивитись будете, та не побачите” (Мт. 13: 14). Апостол не має на увазі, що глухі до Євангелія вічно мучитимуться, але все ж таки вони втрачають велике благословення, чудовий привілей стати спадкоємцями Бога і співспадкоємцями з Ісусом Христом, Відкупителем, у Його Тисячолітньому Царстві. Вони втрачають можливість брати участь разом зі святими в славній праці підняття, яка відбуватиметься в той час. Вони втрачають цей привілей, бо не гідні його. З цієї причини вони були сліпі до Правди. Якби дозволити тим, хто цього недостойний, побачити, почути і зрозуміти послання, то це засмутило б їх, збільшило б їхню відповідальність і, можливо, якоюсь мірою завадило б здійсненню Божественних цілей.

Хтось повірив посланню св. Павла, а хтось ні. Так буває завжди. Правда шукає і розрізняє серця та розділяє їх. Св. Павло залишався в цих умовах два роки, проповідуючи про Боже Царство і про те, як його можна досягти нині, ставши членом вибраної “Малої Черідки”, Нареченої Христа; як Царство, встановлене в Тисячолітті, благословить усю землю. Він пояснив, як усе це залежить від Господа Ісуса Христа та Його жертви; що без відкуплення, яке є у Христі Ісусі, не може бути ані прощення гріхів, ані вічного життя, ані класу Царства на духовному рівні, лише вічна погибель (Дії 3: 23).

R4507 (1909 р.)