[R4506]
“БО БОГ БУВ ІЗ НИМ”
ДІЇ АПОСТОЛІВ 27: 27; 28: 10

Заголовний текст: “Господь спасає душі слуг своїх, і всі, що вповають на нього, не дознають лиха” (Псалом 34: 22, Кул.).

Наші дослідження показують нам св. Павла з різних точок зору: фанатичний гонитель; смиренна розкаяна людина, що волає: “Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?”; мужній свідок Правди серед свого народу; самовідданий місіонер у чужих землях. Ми відзначали його поведінку в присутності натовпу і в присутності царів і вельмож; його мужність у присутності небезпеки під час подорожі як полоненого до Рима. Сьогодні ми бачимо його серед інших людей, зайнятого життєвими обов’язками, і посеред великого лиха – аварії корабля. Його поведінка відтоді, як він став послідовником Ісуса, була шляхетною, скромною, побожною, вірною, благочестивою, святою: гідною наслідування для всіх послідовників Господа Ісуса Христа. Переміна, що відбулася у св. Павлі, можлива у всіх, хто має вуха, щоб чути, і приймає Євангельське послання в добре і чесне серце. Така переміна сама по собі є свідченням Божої сили – реальності релігії Біблії. Як змінився б наш світ, якби все людство зазнало такої переміни! Але не всі перебувають у такому стані серця, щоб зазнати такого впливу, щоб Євангеліє “притягнуло” їх. Деяким знадобиться сильна рука Месії, влада і сила Тисячолітнього Царства, щоб підпорядкувати їх і показати їм переваги правоти перед оманою. Дяка Богу, що ми можемо з вірою молитися: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.

АВАРІЯ КОРАБЛЯ БІЛЯ МАЛЬТИ

Чотирнадцять днів і ночей штормило, перш ніж страшна буря принесла св. Павла і тих, хто перебував на кораблі, у кількості двохсот сімдесяти шести душ, туди, де досвідчений слух моряків уловив уночі звуки прибою. Але вони не знали, звідки вони. З корми кинули чотири якорі і стали чекати ранку. Св. Павло, в’язень-юдей, на той час здобув повагу всіх на кораблі, “бо Бог був із ним”. Під час бурі всі втратили мужність і надію, окрім нього, і це було завдяки його покірності Божій волі та частково тому, що у видінні Господь показав йому, що він ще має проповідувати Євангеліє в Римі і що заради нього Божественне провидіння подбає про кожне життя на кораблі. Серце, що перебуває в мирі з Богом і наставлене через Його Слово, готове до всього, що може трапитись, до радості або печалі. Апостол вмовляв своїх пригнічених товаришів бути бадьорими. Він нагадав їм про своє видіння і запевнив у своїй абсолютній вірі в нього. Він закликав їх поїсти, щоб вони могли зміцнитися для подій майбутнього дня, які вимагатимуть великих зусиль. Його життєрадісність і приклад передалися всім. Як світло Господа було його миром і радістю, так і він, своєю чергою, був світлом корабля і його втіхою. Він ілюстрував те, чого вчив – що Божий народ повинен робити добро всім людям, коли в них є можливість, особливо дому віри. Він на прикладі показав свої власні слова з 2 Коринтян 1: 4: “Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих”.

На світанку вони змогли побачити берег і невелику бухту, яка зараз відома як Бухта Св. Павла на острові Мальта, який тоді називали Меліта. Лоцман знявся з якорів, підняв вітрило і спробував пристати кораблем до берега, але, не дійшовши до берега, сів на мулисту мілину; носова частина загрузла, а кормова почала розлітатися на шматки від сили хвиль, оскільки тут зустрічалися дві морські течії. Вночі мотузки рятувальної шлюпки були відрізані, і вона попливла геть, оскільки моряки намагалися втекти з корабля. Так порадив св. Павло, розуміючи, що морякам треба довести корабель до берега. Його довіра до Божої обіцянки не дозволяла нехтувати правильним використанням земних засобів. У цьому є урок для Божого народу. Молячись і довіряючи, не опускаймо рук.

Бачачи, що дістатися берега можна тільки вплав або на уламках, воїни запропонували вбити в’язнів, оскільки за римським законом вони відповідали за їхню безпеку власним життям. Але центуріон звик поважати апостола і заради нього пощадив усіх в’язнів, вочевидь, пам’ятаючи про видіння, яке вселило в них усіх надію і мужність, що привели їх до порятунку. Усе вийшло так, як передбачив св. Павло: усі життя були врятовані, і тільки корабель був втрачений разом з вантажем.

На березі ми отримуємо нове уявлення про апостола. Він не відстоював будь-які почесті або напускну вищість, щоб йому служили, але негайно взявся допомагати всім з корабля. Він назбирав хмизу для багаття, біля якого потерпілі могли б зігрітися й обсохнути. Тубільці острова (названі так тому, що вони розмовляли не грецькою, а фінікійською мовою) були до них усіляко привітні. Та коли вони побачили, як змія, зігріта жаром багаття, вчепилася в руку апостола, вони вирішили, що цей в’язень, безсумнівно, убивця, який, уникнувши лиха корабельної аварії, все ще переслідується Справедливістю, яка дозволила, щоб змія вжалила його, і він помер. Вони думали, що рука розпухне від отрути змії і незабаром св. Павло корчитиметься в агонії та помре в муках. Та коли він струснув змію і не зазнав жодної шкоди, вони вирішили, що він, мабуть, Бог.

Тут з’явилася нова можливість вшанувати Євангельське послання, оскільки св. Павло дізнався, що батько правителя хворий, і чудесним чином зцілив його та інших хворих жителів острова. Так знання про Христа і Його служителя значною мірою поширилося довкола, хоча, наскільки нам відомо, апостол не намагався проповідувати Євангельське послання ні своїм супутникам на кораблі, ні жителям острова. Вочевидь, він не вважав їх “добрим ґрунтом”, на якому можна сіяти насіння Царства, – не вважав їх тими, кого Господь наш Бог покликав до класу Нареченої, який зараз “покликаний” і випробовується. Їхній досвід, безсумнівно, виявиться корисним для них “свого часу”, коли прославлений Христос притягне всіх людей до Себе: “І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну” (Ів. 12: 32), надаючи їм благословенні можливості для пізнання, благословення та реституції (Дії 3: 19-21).

R4506 (1909 р.)