[R4505]
В’ЯЗЕНЬ НАДІЇ, ГНАНИЙ БУРЕЮ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 27:1-26

Заголовний текст: “На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить” (Псалом 37: 5).

Фест, намісник Юдеї, відправив св. Павла та інших в’язнів до Рима, причому перший не мав проти себе жодних принизливих звинувачень. Між Римом і маленьким портом Кесарія не було прямого сполучення, тож подорож на відстань у шістсот миль відбувалася на невеликому торговому судні. Ця подорож тривала приблизно з середини серпня до 1 вересня. Швидкість для вітрильного судна тих днів була гарною, хоча й стояла чудова погода. У Лікійській Мірі св. Павла і двох братів, які його супроводжували (Луку й Аристарха), а також конвой та інших ув’язнених пересадили на єгипетське судно з вантажем пшениці, яке прямувало до Рима і мало, крім команди, значну кількість пасажирів – всього двісті сімдесят шість осіб. Приємна погода тривала кілька днів, а потім почало штормити. Судно відхилилося від наміченого курсу, щоб увійти в протоку острова Кріт, і встало в порту Добра Пристань в очікуванні кращої погоди. Таким чином, вони затрималися приблизно до 1 жовтня, юдейського Нового Року, дня посту і поритропічних штормів.

Св. Павло звернув увагу на небезпеку подальшої подорожі і порадив перезимувати тут, але ті, хто командував судном, вирішили, що вони дійдуть до Фініка, більшого порту. Не встигли вони відійти далеко, як на судно раптово налетів північно-східний (ураганний) вітер, і вони були змушені плисти з вітром на південь і опинилися під притулком маленького острова Клавда. Тут вони підстрахували судно, підклавши ланцюги і канати під його кіль, оскільки вага вантажу пшениці і сильний шторм викривили його. Вони опустили снасті на вітрилах і продовжували плисти за вітром, остерігаючись піщаних мілин. Від шторму корабель ледве тримався; частина вантажу була викинута за борт; пізніше його ще більше полегшили, викинувши за борт важчі меблі, снасті тощо. Шторм тривав кілька днів. Не було видно ні сонця, ні зірок, і капітан не міг визначити своє місцезнаходження, адже компас на той час ще не винайшли. Тому всі на судні поступово втрачали надію. Вони перестали їсти і були майже у відчаї.

Тоді з’явилася можливість для підбадьорливого послання св. Павла. Він нагадав, що їм потрібно було дослухатися до його поради і залишитися в Добрій Пристані, щоб не зазнати втрат і збитків. Але він порадив їм не сумувати, тому що їхні життя будуть збережені, хоча корабель і загине. На пояснення своєї впевненості він повідав, що Божий ангел, якому він служив, став біля нього вночі і сказав: “Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе”. “Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. І ми мусимо наткнутись на острів якійсь”.

СПОКІЙ ПІД ЧАС БУРІ

У справжнього християнина, який перебуває в правильних стосунках із Господом, у серці завжди панує “мир Божий, що вищий від усякого розуму”. Св. Павло співав хвалу Богові у в’язниці у Филипах; він був спокійний і готовий звернутися до народу після того, як натовп напав на нього в Єрусалимі; і він також був спокійний під час шторму на Середземному морі. Хоча св. Павло справді був стійким послідовником Ісуса, з яким мало хто міг зрівнятися, проте той самий принцип діє щодо кожної щирої Божої дитини. Якщо їхні тріумфи віри менш героїчні, ніж тріумфи апостола, то й випробування відповідно менш суворі. Християнин має велику перевагу в усіх відношеннях. Він має Божу обітницю не тільки щодо нинішнього життя, а й щодо життя майбутнього.

“ІСУС СПАСИТЕЛЬ ВЕДЕ МЕНЕ БУРХЛИВИМ ЖИТТЄВИМ МОРЕМ”

“Життєва подорож” часто нагадує подорож із цього дослідження. Вона може починатися літнім сонцем і всіляким приємним виглядом на майбутнє, але невдовзі випробування та труднощі життя обрушуються на людину як буря: випробування у фінансовому, суспільному чи моральному відношенні, щоб збити з наміченого курсу. Її цілі зруйновані, серце переповнене тривогою і навіть розпачем, і тільки тоді вона більш готова чути послання згори, яке говорить про мир і оповідає про добру небесну пристань. Однак досягти її можна лише через крах земної посудини, і тільки Божественне провидіння може принести остаточне спасіння. Щасливі ті, хто врешті-решт буде спасенний навіть “через велике горе”, як супутники Божих “людей вибраних”, представлених св. Павлом (Об. 7: 14). Але ще більш щасливими, більш блаженними будуть 144 000, які зараз, у буремні часи, мають спілкування з Богом і через важке горе увійдуть у Тисячолітнє Царство як Співспадкоємці Господа. Саме завдяки їхньому сприянню з Божою поміччю їхні супутники в бурі життя остаточно будуть спасенні (Рим. 11: 31).

Так, добре було б дослухатися до застереження нашого заголовного тексту: “На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить”. Він принесе благословення і мир навіть посеред життєвих бур, і врешті-решт принесе таким славу, честь і безсмертя через Христа.

R4505 (1909 р.)