[R4504]
ПОЗАОБРАЗ ПОЧИНАЄТЬСЯ ТАМ, ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ОБРАЗ

Хіба Угода Закону не закінчилася під час смерті нашого Господа? І якщо вона була образом, тінню Нової Угоди, то хіба не в цей час мала розпочатися Нова Угода? Якщо Нова Угода не буде ратифікована, доки останній член Церкви Христа не постраждає разом із Головою, чи не має це на увазі значний проміжок часу між виконанням образу і приходом позаобразу? І хіба не було вченням THE WATCH TOWER, що там, де закінчується образ, обов’язково починається позаобраз?

Як ми вже зазначали в попередніх випадках, багато хто припускається помилки, вважаючи, що Угода Закону закінчилася на хресті. Навпаки, умови цієї Угоди [R4505] зобов’язують кожного юдея від дня її укладення до теперішнього часу, як каже св. Павло: “Закон панує над людиною, поки вона живе” (Рим. 7: 1). Кожен юдей сьогодні перебуває під осудом смерті через цей Закон, під яким він перебуває, але не може його виконати. Є тільки два можливих способи звільнитися від цього рабства:
(1) Із закінченням цього віку великий Первосвященик позаобразно принесе кров “козла Господнього” “за гріхи народу”; і це включатиме гріхи Ізраїлю. І тоді благословенні можливості Нової Угоди будуть відкриті для них, як обіцяв Бог (Єр. 31: 31; Рим. 11: 27-31). Тоді їхні очі відкриються, і вони побачать зі свого затьмарення, з радістю прийнявши Посередника Нової Угоди, і негайно почнуть розділяти благословення цієї Угоди.
(2) Щоб будь-який юдей міг звільнитися від Угоди Закону до введення Нової Угоди за часів реституції, він повинен померти для Закону. Як заявляє св. Павло, “Закон панує над людиною, поки вона живе”. “Так, мої браття, і ви вмерли для Закону через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскреслому з мертвих” (Рим. 7: 1, 4). Це цілком узгоджується з твердженням апостола: “Бо кінець Закону Христос на праведність кожному, хто вірує” – тією мірою, якою він стає послідовником Христа і посвячує свої реституційні права в смерті в якості живої жертви, наслідуючи приклад свого Відкупителя (Рим. 10: 4). Оскільки теперішній час визначений Отцем як “рік уподобання Господу” (Іс. 61: 2), як “час вподобання”, коли Бог готовий прийняти жертви (спершу жертву Ісуса, а потім жертву виправданих Його кров’ю, Його послідовників, що приносять свої тіла (Рим. 12: 1)), юдеї мають таку саму добру нагоду вступити у співспадкоємство з Христом, Духовним Насінням Авраама, як і погани. Вони не мають кращої нагоди, бо не мають іншого імені та іншого способу, відкритого тепер, отримати частку у “високому поклику” до божественної природи, слави та честі.

Св. Павло, пишучи до галатів, застерігаючи їх від входження під панування Закону, зовсім не має на увазі, що Угода Закону минула або стала мертвою. Навпаки, він свідчить, що якщо хто обрізається, то він “повинен виконати ввесь Закон” (Гал. 5: 3). У Посланні до Євреїв св. Павло згадує про те, що була обіцяна Нова Угода, і що сама згадка слова “нова” означає, що Угода Закону застаріла, і, отже, “близька заникнення” (Хом.) і цілковито втратить свою силу. Але він не сказав, що вона проминула. Його простим вченням було те, що ті, хто вірою прийняв Господа Ісуса і став мертвим разом з Ним хрищенням у Його смерть, стали “звільнені... від закону” і вже “не під Законом [Угодою Закону], а під Благодаттю [Угодою – Авраамовою Угодою]” (Гал. 5: 18).

У зв’язку з цим необхідно згадати ще один вірш Писання: “Знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас [євреїв], Він із середини взяв його та й прибив його на хресті” (Кол. 2: 14). Це не означає, що Угода Закону була анульована або скасована, а означає, що стосовно юдеїв, які прийняли Христа, вимоги всіх приписів Закону були повністю задоволені Господом Ісусом, коли Він був прибитий до хреста.

Ще один доказ того, що Угода Закону не припинилася, коли Ісус помер, і не припинилася дотепер, представлений нам в образі Аґари та її сина Ізмаїла. Апостол говорить нам, що Агар алегорично представляла Угоду Закону, а Ізмаїл символічно представляв тілесний Ізраїль, дітей цієї Угоди. Він наводить той факт, що коли народився спадкоємець, Ісак, син Угоди Сари, Бог сказав Авраамові: “Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкувати син рабині разом із сином вільної” (Гал. 4: 30). Це означає, що Угода Закону та її діти, юдеї, повинні були на певний час бути вигнані з Божественної милості. Якби Агар померла в той час, вчення цього образу полягало б у тому, що Угода Закону припинила своє існування. Але Агар продовжувала жити, і тому Угода Закону продовжувалася і досі має владу над кожним юдеєм, поки він живий. Якщо ми простежимо цей образ далі, то виявимо, що згодом Агар підкорилася своїй пані, а Ізмаїл, який представляв ізраїльтян, отримав пізніше благословення від Авраама, який представляв Бога.

Таким чином, Угода Закону не зникла після смерті нашого Господа Ісуса Христа, як і згодом, коли Він повстав із мертвих, ставши позаобразом Ісака. Відповідно, позаобразна Нова Угода не була запроваджена у той час. Проте, як ми вже зазначали раніше, коли наш Господь віддав Себе у хрищенні, кажучи: “Ось іду... щоб волю чинити Твою, Боже” (Євр. 10: 7), Він відклав першу (образну) жертву, щоб встановити другу (позаобразну) жертву. Три з половиною роки Його власного жертовного служіння були символізовані забиттям тельця в День примирення. Одразу після вознесіння, застосувавши Свою кров за нас для нашого поєднання з Отцем, щоб ми стали спільними жертводавцями з Ним, Він розпочав другу частину жертв Дня примирення – забиття “козла Господнього”, узятого “від народу”, кров якого згодом буде застосована “за весь народ”.

Це жертвоприношення Церкви, в одному сенсі, було здійснене великим Первосвящеником у День П’ятидесятниці. Але це була поступова праця, і вся жертва ще не завершена і не буде завершена доти, доки останній член Тіла не увійде в жертовну смерть слідом за Відкупителем. Таким чином, ми бачимо, що скасування образу і встановлення позаобразу потребували тривалого періоду часу. І це питання Дня примирення, хоча й було дуже важливим, аж ніяк не було єдиною образною рисою Угоди Закону. Хіба не передвіщала вона вихід Первосвященика в одязі слави та краси, щоб благословити народ? І хіба ця риса Закону не є досі невиконаною? І чи може вона проминути до виконання? Ми стверджуємо, що ні, і що в той момент, коли вона промине, Нова Угода набуде чинності з тим самим народом – Ізраїлем.

R4504 (1909 р.)