[R4504]
“ПОВНА МІРА ГРІХА”

“Сімдесят років-тижнів призначено для твого народу та для міста твоєї святині, аж поки переступ буде докінчений, і міра гріха буде повна [гріху прийде кінець], аж поки вина буде спокутувана, і вічна правда приведена, аж поки будуть потверджені [запечатані] видіння й пророк, і щоб помазати Святеє Святих”.

Один брат запитує, як йому відповісти тим, хто стверджує, що Даниїла 9: 24 вчить, що наш Господь Ісус поклав край гріху під час Свого Першого приходу, і тому Церква не могла розділити з Ним Його позаобразні, тобто “кращі жертви” за гріхи.

Уривок відноситься до 70 тижнів милості до Ізраїлю, 69-й з яких тривав до хрищення нашого Господа в Йордані, а 70-й, починаючи з того часу, тривав 3,5 роки після хреста. Смерть нашого Господа ознаменувала середину цього 70-го тижня (в. 27), а прийняття Корнилія святим Духом – його кінець. До закінчення цих 70 символічних тижнів – 490 років – мала відбутися ціла низка подій. Тому ми повинні запитати: у якому сенсі все це відбулося? У якому сенсі в той час був докінчений переступ? Чи не було переступів після закінчення 70-го тижня? Чи немає їх зараз? Повинна була бути приведена “вічна правда”. Чи панує “вічна правда” по всій землі, чи, можливо, вона панувала коли-небудь під час або після 70 тижнів милості до Ізраїлю? Те саме запитання можна поставити і щодо того, чи “міра гріха була повна”. Чи гріху прийшов кінець? Чи його більше немає? І в якому сенсі гріху прийшов кінець у той чи інший час протягом 70 тижнів? Повинно було відбутися “спокутування вини”. Чи впевнені ми, що всю вину було спокутано в той час? Які в нас є докази цього, адже Писання так не говорить? Ці запитання передбачають свої власні відповіді.

Ми, як і раніше, вважаємо, що сенс цього пророцтва в тому, що до закінчення цих 70 символічних тижнів – 490 років – довгоочікувані важливі події мали почати виконуватися – не для світу, не для номінального Ізраїлю, але для “твого народу”. Ці благословення призначалися і були передбачені для “справді ізраїльтян”, а інші отримають благословення свого часу. Вірні Господу, такі як Даниїл, були особливо“твоїм народом”–“святеє святих” із вірша 24. “Справді ізраїльтяни”, які прийняли Божу милість, були “святеє святих”, були помазані святим Духом у П’ятидесятницю. Для них і для всіх представників їхнього класу відтоді події того часу потвердили, тобто зробили певними, пророчі вислови минулого і потвердили видіння прийдешньої слави, проголошені пророками. У Христі та Його праці відкуплення віруючі побачили початок Божого благословення для людства.

Цього класу торкнулося “спокутування вини”, яке наш Господь Ісус учинив на небесному Віку Вблагання, коли “піднявся на висоту”, “щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас”. Так вина Церкви була анульована. Так було досягнуто примирення віруючих. Але примирення не сягнуло далі поза віруючих; невіруючі все ще не примирені. Великий Відкупитель не з’явився як їхній Заступник, тобто не вчинив примирення (спокутування) їхньої вини. Однак ми раді, що Він почне працю примирення для них у пізніший час, про що свідчать інші місця Писання. Для тих, чия вина була спокутувана жертвою нашого Відкупителя, настав кінець їхніх гріхів – вони більше не перебували під осудом. Через переступ одного прийшов осуд, але вільний Божий дар через Ісуса дає “справді ізраїльтянам” прощення багатьох переступів (Рим. 5: 12-19). До того ж, у стосунку до них було покінчено з переступом, бо відтоді для них стало можливим перебувати в Божественній милості, бездоганно дотримуючись Закону, як стверджує апостол: “Виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом” (Рим. 8: 4; Гал. 5: 14). Вчинена праця відкуплення і примирення відкрила кожному юдеєві можливість звільнитися від рабства Закону, ставши мертвим із Христом; і схожим чином завершення [R4504] 70-го тижня відкрило другі двері Божественної милості для поган.

Ми не бачимо в цьому вірші Писання нічого, що суперечило б ясному твердженню інших місць Писання, що велика праця примирення нашого Господа розділена на дві частини: перша – для Церкви, друга – для світу. Читаємо: “Він ублагання [задоволення] за наші гріхи [гріхи Церкви], і не тільки за наші, але й [додатково і згодом] за [гріхи] всього світу”. Повне задоволення знаходилося в жертві нашого Господа. Воно просто чекає, щоб бути принесеним. Минуло майже дев’ятнадцять століть з часу першого застосування за Церкву. Це використання заслуги Господа скоро буде завершене – і ця заслуга (що перейшла через Церкву) знову опиниться в руках великого Первосвященика, щоб бути використаною за гріхи всього світу.

R4504 (1909 р.)