[R4500]
ПРОПОВІДЬ ХРИСТА ПРАВИТЕЛЯМ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 25: 6; 26: 32

Заголовний текст: “Знаю в Кого я повірив, та впевнений, що Він має силу зберегти довірене мною Йому на той день” (2 Тимофія 1: 12, Дерк.).

Римського намісника Юдеї Фелікса змінив Фест, і, бажаючи задобрити юдеїв, він залишив Павла в’язнем, хоча, за власним зізнанням, не знайшов його винним у жодному порушенні римського закону і був переконаний, що його вороги несамовито заздрять йому. Два роки ув’язнення св. Павла, безсумнівно, надали йому прекрасні можливості для глибокого вивчення Божественного Плану, викладеного в Писанні.

Фест, новий намісник, негайно вирушив до Єрусалима, центру своєї провінції, щоб там познайомитися з провідними представниками народу, серед яких він мав головувати як намісник і суддя. Вороги св. Павла були напоготові, щоб через нового намісника вчинити проти нього те, що їм не вдалося зробити за Фелікса. Однак, виклавши аргументи Тертула, щоб похитнути його розум, вони побоювалися проводити перед ним суд через слабкість своїх аргументів. Тому вони запропонували Фесту, що, зрештою, суперечка зі св. Павлом була скоріше релігійною, ніж цивільною, і що бажано, щоб його передали Синедріонові в Єрусалимі на суд згідно з юдейським законом, а звинувачення проти нього зняли в римському суді. Тим часом визріли плани, згідно з якими в ім’я Бога, релігії та “добра справи” апостола мали вбити в дорозі. На жаль, подібна злочинна несправедливість не може бути поставлена в провину тільки юдеям того часу, але в кожному віці та майже в кожній релігійній системі душевна неврівноваженість така, що у вирішальний момент жорстокі злочини виправдовували та скоювали в ім’я Бога і святості! Які уроки ми можемо винести з цих уривків історії! Коли ж людство зрозуміє, що, оскільки справедливість є основою Божественного Правління, все, що суперечить їй, повинно бути неприємним для Бога? Нещодавно цивілізований світ святкував народження великої і доброї людини, Джона Кальвіна, але всі були знову приведені в сум’яття, коли ми нагадали, що його рукою було підписано смертний вирок, який привів Сервета, побратима-християнина, на вогнище. Коли ж ми зрозуміємо, що наслідки несправедливості більше шкодять тому, хто її чинить, ніж тому, проти кого її було скоєно? “Справедливість та право – підстава престолу Твого” (Пс. 89: 15).

СВ. ПАВЛО, ФЕСТ І АГРІППА

Намісник виклав св. Павлу пропозицію юдеїв і запитав його (оскільки він був римським громадянином), чи готовий він прийняти припинення справи римським судом і постати перед судом своїх співвітчизників. Апостол, розуміючи ситуацію, швидко відхилив пропозицію і натомість оскаржив свою справу в Римі, що було його привілеєм як римського громадянина, у якому йому не могли відмовити. Але оскільки намісник, відправляючи в’язня до Рима, мав висунути звинувачення, Фест був розгублений, які звинувачення, якщо такі є, він може сформулювати проти апостола.

Незабаром у Кесарії відбулася церемонія вступу Феста на посаду [R4501], і цар Агріппа з Галілеї вшанував його присутністю в супроводі дружини Верніки. Оскільки Агріппа і його дружина сповідували єврейську віру, Фест, який не знав її, скористався можливістю отримати їхню допомогу у формулюванні звинувачень проти св. Павла, чий злочин, якщо такий мав місце, можна було зрозуміти з юдейського погляду. Тому перед цими воєначальниками і відомими громадянами апостол був покликаний викласти свою версію ворожнечі його народу проти нього.

Таким чином, у апостола з’явилася нова можливість проповідувати Євангеліє перед відомими людьми. А його звернення до суду кесаря означало представлення себе і релігії, яку він репрезентував, перед найвищою владою у світі. Так Господь таємничим чином виконує раду Своєї волі і змушує гнів людей прославляти Його. Так Він ставить перед Своїми вірними слугами нові можливості послужити Його справі. Як сильно кожен вірний послідовник Ісуса повинен бути підбадьорений цим до вірності, до щирості серця, до поліпшення кожної можливості, усвідомлюючи, що Господь спостерігає за цією працею і служінням.

Як справжній джентльмен, св. Павло розпочав свою промову перед цими земними сановниками з компліменту цареві Аґріппі, наскільки це було можливо, за те, що його слухатиме людина, яка обізнана в усіх юдейських справах. Він вказав на те, що його життєвий шлях з юності був добре відомий у Єрусалимі та в усьому юдейському народі. Багато хто з них міг би, при бажанні, засвідчити його суворість як релігійної особи. “І тепер, – заявив він, – я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям, а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен... За цю надію... мене винуватять юдеї”. Надія Ізраїлю була зосереджена у зв’язаній клятвою Угоді Бога, даній Аврааму: “І благословляться... в нащадках твоїх всі племена землі”. Св. Павло проповідував, що ця обітниця перебувала в процесі виконання; що Ісус, як Божий Син, через слухняність Закону і жертву Своїх земних прав став Головою цього обіцяного Насіння Авраама через воскресіння до рівня духовної слави, честі та безсмертя. Він навчав, що від П’ятидесятниці Господь обирає з юдеїв та поган “Малу Черідку”, щоб вони стали нареченою Месії та співспадкоємцями, членами Духовного Насіння Авраама; і коли це обрання буде завершене, великий Месія, Голова та члени, у славі встановить давно обіцяне Боже Царство. Його благословення прийде спочатку до природного Ізраїлю для його реституційного піднесення, а потім через Ізраїль пошириться на “всі племена землі”.

Звичайно ж, св. Павло вказав на пророцтва, які говорять про страждання Месії і про славу, яка настане після них. Усі юдеї знали про страждання Ісуса і страждання Його послідовників, але вони заперечували Його воскресіння до слави і те, що Його послідовники згодом розділять зміну в Його воскресінні. Уся суперечка між ним та юдеями полягала в тому, повстав Ісус із мертвих чи ні. Якщо Він не повстав, то юдеї мали рацію. На мертву людину, якою б доброю вона не була, не можна покладати жодних надій. Якщо ж Він повстав, то св. Павло і послідовники Ісуса мали рацію, тому що Його воскресіння до слави повинно розглядатися як демонстрація Божественного схвалення, Месіанства, на яке Він претендував, і Його Царства, яке повинно прийти у свій час.

Він розповів, як колись він сам виступав проти Ісуса і переслідував Його послідовників, замикаючи їх до в’язниці і разом з іншими голосуючи за їхню смерть. Він змушував їх хулити Ісуса, щоб уникнути страждань, і у своєму безумстві поширив свою діяльність з Єрусалима на довколишні міста. Він розповів про об’явлення Господа, дане йому під Дамаском: світло, що перевершувало яскравість сонця, і голос, що промовляв: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?”, “Я Ісус, що Його переслідуєш ти”. Він пояснив отримане ним тоді доручення: він мав проповідувати поганам та юдеям про воскресіння Ісуса, про зібрання Його вибраних членів та встановлення свого часу Його Царства, а також про те, що всі мають покаятися та навернутися до Бога. Саме за це він перебував у неволі і його життя було під загрозою, поки він не був змушений звернутися до трибуналу кесаря. Він зазначив, що страждання Христа були провіщені пророками і що Ісус визнавав переслідування Своїх послідовників як Самого Себе – Своїх членів.

“БЕЗУМСТВУЄШ ТИ”

Намісник з подивом слухав цю розповідь і, перервавши його, сказав: “Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість твоя доводить тебе до божевілля” (Дерк.). Але св. Павло відповів: “Я не безумствую, Фесте високодостойний... а кажу слова правди і здорового розуму. Бо знає про те цар [Агріппа]” (Дерк.). Так і зараз. З мирської точки зору істинного послідовника Ісуса таврують фанатиком, безумцем, неврівноваженим. Але з точки зору християнина все навпаки – мирські люди нерозумні й схиблені на грошах. Мирські бачать тільки земне, минуще. Християнин же бачить очима віри славу, честь і безсмертя, а також участь разом з Відкупителем у привілеях Тисячолітнього Царства, яке незабаром благословить світ царюванням праведності на знак виконання Господньої молитви: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.

Св. Павло звернувся до Агріппи: невже він не вірить наведеним пророцтвам? Відповідь царя є предметом суперечки: чи сказав він: “Якби в тебе було трохи більше часу і красномовства, ти міг би переконати мене бути християнином”, або ж він сказав: “Невже ти думаєш, що настільки коротким аргументом ти зможеш переконати мене бути християнином, з усією поганою репутацією, яку має на увазі це слово?”. Відповідь св. Павла свідчить на користь першого тлумачення: “Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів”.

Більш шляхетного почуття, більш широкого духа милосердя у в’язниці, хибно звинуваченого і несправедливо утримуваного, неможливо уявити. Лише ті, хто був з Ісусом і навчався в Нього, могли в такий спосіб показати приклад співчуття і поміркованості, яких Він навчав. О, щоб усі учні Христа також навчилися бути лагідними й покірними серцем і знайшли спокій для своїх душ, адже хто може сумніватися, що св. Павло, в’язень, з його славними надіями був щасливішим у всіх відношеннях, аніж будь-хто з тих, хто його слухав?

R4500 (1909 р.)