[R4499]
СОВІСТЬ, ВІЛЬНА ВІД СПОТИКАНЬ

ДІЇ АПОСТОЛІВ 24
Заголовний текст: “І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне щодо Бога й людей”.

Фелікс, римський намісник, прийняв святого Павла як в’язня. Його вороги, первосвященик та інші юдейські правителі, поспішили з Єрусалима до Кесарії, жадаючи його крові. Вони привели із собою римського адвоката Тертила, сподіваючись, що його знання римських законів і майстерність захисника дадуть їм змогу довести, що св. Павло – небезпечна людина, свого роду анархіст. Суддею був Фелікс. Присяжних не було. Тертил висунув свої звинувачення і підтвердив їх свідками з Єрусалима.

Кмітливий римський повірений похвалив намісника, відзначивши його успішність у збереженні миру, придушенні будь-якої форми заколоту і підтримці тиші та порядку. Це повністю підготувало ґрунт для прохання адвоката, щоб намісник зберіг таку гідну похвали поведінку і позбавив країну від нестерпного порушника порядку – апостола. Були представлені свідки, які дали свідчення про перший заколот у храмі, а також про те, що наступного дня синедріон розділився, і з цього почалися загальні заворушення. Апостола назвали ватажком секти, званої назареями, і стверджували, що він наробив лиха по всьому світу, як серед юдеїв, так і серед греків.

Такою була його справа. Він звинуватив ув’язненого у святотатстві – у тому, що той осквернив храм, з чого можна було зробити висновок, що він влаштував заворушення у святині. Були представлені свідки на підтвердження істинності цих звинувачень.

Намісник запропонував апостолу відповісти на звинувачення. Св. Павло розпочав свій захист, зауваживши, що йому приємно, що його суддя вже певний час перебуває на цій посаді та добре знайомий з юдейськими звичаями; тож він зрозуміє, чого не може збагнути новачок, чому апостол прийшов до Єрусалима, щоб поклонитися за прикладом юдеїв і відсвяткувати одне з їхніх релігійних свят. Він прийшов не для того, щоб підняти заколот, а для того, щоб поклонитися, і жоден свідок не засвідчив, та й неправда, що його застали в храмі як того, хто сперечався або збирав юрбу; він не робив цього ні в синагогах, ні деінде; і його вороги не змогли довести те, у чому вони його звинувачували. Його відповідь була логічною і повною. І все ж таки намісник не міг зрозуміти, чому за даних обставин стався такий заколот; тому апостолу довелося пояснити, що юдеї відчували до нього ворожість через його інше вірування, а не через якісь проступки.

“ВОСКРЕСІННЯ ПРАВЕДНИХ І НЕПРАВЕДНИХ”

Св. Павло заявив, що в його юдейській вірі не відбулося жодних змін, що він, як і раніше, вірить вченню Закону і писанням пророків, що він, як і раніше, дотримується фундаментальної юдейської доктрини про необхідність воскресіння мертвих, завдяки чому Боже благословення остаточно повинно прийти до Ізраїлю і через Ізраїль до всіх племен землі. “І, – продовжував апостол, – я вправляюся, дисципліную себе, виховую себе, щоб зберегти своє сумління чистим, вільним від порушення Божественного і людського законів”. Це було велике свідчення. Сила його повинна була мати вагу не тільки для намісника й обвинувача, а й для юдеїв, які злісно зазіхали на життя апостола через невелику розбіжність у поглядах на релігійні питання. Який урок! Римський намісник і суддя з не надто гарною репутацією; обвинувач, готовий, незважаючи на справедливість, продати свої таланти за гроші; юдейський первосвященик, образ великого Месії, що об’єднався з тими, хто прагнув спотворити справедливість і знищити одного з тих, хто був “сіллю землі”!

Наш Господь передбачив, що деякі з Його учнів постануть перед царями і князями, але вони не повинні тривожитися, бо Він буде поруч із ними, щоб допомогти їм. Як буквально це відбулося у випадку зі св. Павлом! Як очевидно, що Господь стояв поруч із ним і дав йому відповідні слова! Далі він пояснив, що приносив милостиню своєму народові, приношення поган, які чули його послання про Божу благодать. Деякі юдеї з Азії бачили його в храмі очищеним, але при цьому не було ні вигуків, ні замішання. Цих юдеїв слід було б привести як свідків, або ті, хто висував проти нього звинувачення, мали б бути конкретними – сказати, які саме заворушення він спричинив у храмі або які провини вони знайшли в ньому наступного дня після того, як натовп здійняв крик, і коли він постав перед синедріоном. Вони могли звинуватити його тільки в одному: що він, стоячи серед них, вигукнув: “За надію на воскресення мертвих мене судять”. Звісно, намісник не міг подумати, що в цьому є щось схоже на бунт або анархію. В’язень був цілком правий, а ті, що його звинувачували, були неправі.

Свідоцтво апостола показує нам, що в усіх своїх проповідях він робив особливий натиск на доктрині воскресіння мертвих – праведних і неправедних. На жаль, у наш час ця доктрина значною мірою загубилася з поля зору. Мало хто з християн замислюється про воскресіння. Мало хто чув проповідь на цю тему. Чому так відбувається? Ми відповідаємо, що так відбувається тому, що серед християн з’явилася велика помилка щодо стану мертвих. На думку як католиків, так і протестантів, тільки святі після смерті можуть потрапити на небеса. І ті, й інші згодні з тим, що туди можуть бути допущені тільки усталені характери. І ті, й інші згодні зі словами Господа про Царство: “І мало таких, що знаходять його”. Наші друзі-католики кажуть, що майже всі язичники, католики й протестанти, потрапляють у чистилище, де жахливі страждання впродовж століть очистять їх від гріха й підготують до неба. Багато друзів-протестантів кажуть нам, що вони не бачать навіть цієї надії: з їхнього погляду тільки “Мала Черідка” потрапляє на небо, а вся величезна маса людства, яка не готова до присутності Бога, має бути заслана кудись, і єдине місце для них – пекло вічних мук, з якого не буде виходу. Нам не потрібно сперечатися з жодною зі сторін. Обидва погляди занадто жахливі, щоб бути розумними або справедливими, не кажучи вже про наявність у них любові!

Ми вважаємо за краще повернутися до слів Ісуса й апостолів і зазначити, що, згідно з їхнім вченням, мертві справді мертві і що їхньою єдиною надією є, за висловом апостола, надія на воскресіння, надія, “що настане воскресення праведних і неправедних”. Біблія вчить не про воскресіння тіла, а про воскресіння душі, і що “Бог дасть їй тіло” під час пробудження (1 Кор. 15: 38). Ми могли б побажати, щоб усі християни заходилися заново вивчати Писання: щоб доктрина про воскресіння мертвих посіла своє належне місце, і щоб у такий спосіб можна було позбутися туману “середньовіччя” – туману, що непокоїв нас, пригнічував наші серця та відвертав багатьох від Бога й Біблії до невір’я. [R4500]

ПРАВЕДНІСТЬ, СТРИМАНІСТЬ, ПРИЙДЕШНІЙ СУД

Намісник-суддя, вислухавши обидві сторони, відклав справу доти, доки не буде вислухано Лісія, який здійснив арешт. Тим часом св. Павлу було надано велику свободу, оскільки намісник, очевидно, абсолютно ясно розумів реальний стан його справи.

Згодом Фелікс, очевидно, вражений поведінкою апостола, знову покликав його до себе, коли була присутня його дружина, юдейка. Він побажав, щоб вона почула Євангельське послання, яке, мабуть, здалося йому розумним. Св. Павло, безсумнівно, переказав багато чого зі свого попереднього свідчення, а потім розмірковував про прийдешній суд, про випробування – про те, що вічна доля не є непорушною внаслідок нинішнього життя. Він упевнено вказав на те, що Бог призначив день випробування, суду для всього людства – Тисячолітній день, завдовжки в тисячу років. У ньому весь світ людства буде повністю випробуваний на предмет того, гідний чи негідний він досконалості й вічного життя. Слухняні будуть благословенні, піднесені, підняті до досконалості. Умисно неслухняні будуть знищені Другою Смертю. Якщо суд світу відбувається в майбутньому віці, а в теперішньому часі Бог просто обирає, або вибирає Церкву, щоб вона стала Нареченою Його Сина і Його Співспадкоємицею в Царстві, яке повинно благословити світ, то як ці питання могли мати якийсь особливий вплив на Фелікса та його дружину? Двома способами:
(1) Це могло вплинути на них, щоб вони прийняли Христа і прагнули бути у “вибраній” Церкві.
(2) Знаючи про своє майбутнє випробування, вони повинні були зрозуміти, що слова і вчинки в теперішньому житті мають велике значення для становища людини при пробудженні з гробу. Порочні, лицемірні, самовдоволені, хтиві, розпусні люди деградують і збільшують число кроків, які будуть перед ними в Тисячолітті. Навпаки, кожен добрий вчинок, кожна здобута перемога, кожне застосування на практиці поміркованості роблять людину відповідно краще підготовленою до наступного життя. Кожен великодушний вчинок у цьому житті накладає свій відбиток на характер і принесе співмірні благословення в тому Тисячолітньому Судному Дні. І, навпаки, кожен поганий вчинок, кожне порушення совісті, безсумнівно, отримає свої “різки”, своє справедливе покарання.

Коли Фелікс слухав, йому докоряла совість. Згідно з цією теорією, йому доведеться дати звіт у воскресінні як одному з “неправедних”. Апостол нічого не сказав про вогняні тортури, які розсудливий розум має відкинути як нерозумні, але його аргумент був тим вагоміший без них. Його переконливий аргумент звучав так: “Справедлива відплата як праведним, так і неправедним”. Апостола відпустили з відомими словами: “Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе”. Фелікс знову і знову кликав апостола, але ніколи, мабуть, його серце не опинилося в досить м’якому і смиренному стані, щоб прийняти послання апостола і віддатися Господу. Урок для всіх нас у цьому зв’язку полягає в тому, що ми повинні швидко робити все, що вважаємо своїм обов’язком. Св. Павло пробув в’язнем два роки, цілком забезпечений необхідним, готуючись до подальшого служіння у своєму важливому житті і написавши кілька послань.

R4499 (1909 р.)