РІЗНІ СТЕПЕНІ ЛЮБОВІ

Одна із статей в недавньому номері цього журналу, названа "Є гріх на смерть", здається, справила глибоке враження на багатьох наших читачів. Ми раді цьому: "Хто остережений, той озброєний". Головною думкою цієї статті було, що, можливо, в минулому ми недооцінювали кількість тих, які в кінцевому рахунку будуть відіслані великим Суддею на другу смерть. Вона звертає увагу на факт, що ніхто не може розсудливо і властиво бути прийнятий Богом і отримати Його благословення вічного життя, якщо він спочатку не осягне подобу Його характеру. Оскільки "Бог є любов", то це є критерій для всіх, кого Він ви?знає Своїми дітьми на небесному чи на земному рівні досконалого існування. Божественний закон: "Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і люби свого ближнього, як самого себе", - мусить бути повністю дотриманий. Церква цього Євангельського віку повинна досягти цього славного рівня в дусі свого розуму, в своїх серцях; недосконалості їхніх тіл є покриті ласкою Бога через їхню віру в Христа. Світ на протязі Тисячолітнього віку повинен буде досягти рівня цього досконалого закону насправді. Щобільше, після осягнення цього рівня або відмітки Господь вимагає, щоб характер, в гармонії з цим рівнем, став утверджений. Щоб довершити це, є дозволені перешкоди, випробування і проби, і після досягнення цієї відмітки вони є особливо суворими, вирішальними. "Господь, Бог ваш, випробовує вас, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею".
Все вищезгадане наші читачі в загальному сприйматимуть як здорове, біблійне, логічне. Отже, звідси випливає, що всі, котрі не досягнуть цього рівня характеру, не можуть мати Божого дару, тобто вічного життя через Ісуса Христа нашого Господа. На щастя, це випробування на вічне життя або вічну смерть не є тепер для світу людства в загальному, а лише для церкви. Воно не є також для номінальної церкви, а лише для тих віруючих, котрі вчинили посвячення самих себе і були сплоджені з Святого Духа. Якщо б такі відпали, то, як заявляє апостол, "вже за гріхи не знаходиться жертви". Радіймо, що це не є нашою справою судити серця братів. Ми повинні радо бажати добра всім і надіятись, що великий Суддя здатний бачити причини для прощення багатьох недоліків братів, які явні для нас, і наших недоліків, які явні для них. Святе Письмо говорить, що Господь судить по серцю, а не по зовнішньому вигляду. Тому нашою справою є сподіватися всього сприятливого і навіть не сумніватися ні в чому, хіба що ми можемо бачити злий плід в тих, котрі претендують бути братами, - плід поведінки і духа, цілковито протилежного Слову і Духу Господа. І навіть тоді ми не повинні висувати проти них якого-небудь сварливого звинувачення, але полишити їх в Господніх руках.
Однак при всіх наших найбільш великодушних думках, ми не можемо засліплювати самих себе щодо факту, що серед тих, які визнають себе посвяченими Господніми послідовниками, не багато-хто дає переконливий доказ перебування на відмітці досконалої любові до Бога і своїх товаришів. Апостол натякає, що ми повинні боятися за таких і, беручи лекцію, боятися за себе: "Біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилося, що хтось із вас опізнився" (Євр. 4: 1).
З огляду на вимогливість цього божественного випробування і нашу власну неспроможність бачити старання багатьох жити згідно нього, а також наше власне старання і страх за себе, ми можемо лише надіятись, що велика більшість тих, котрі визнають себе християнами, насправді ніколи не була духовно сплодженою і тому не є об'єктом цієї глибокої проби характеру в теперішньому житті. Дійсно, це, швидше, здається дивним, що деякі з тих, котрі недавно "вийшли із нас, та до нас не належали", здається, мають незгоду, принаймні частково, саме по цих лініях: вони сперечаються, чи кожен є духовно сплоджений, чи Бог вчинив дорогу до слави вузькою дорогою самопожертви, чи страждання Христа, Голови, повинні бути розділені церквою, членами Його тіла. Така позиція з боку раз сплоджених з Святого Духа, котрі скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, здається, вказувала б на засліплення, яке означало б втрату просвітлення Святим Духом, яким вони вже раз втішались. А це означало б другу смерть. Однак надаваймо перевагу припущенню, що вони в дійсності ніколи не були просвітлені - ніколи не були дійсно сплоджені з Святого Духа, що вони вчинили лише посвячення Богу жити моральним життям і сприяти Його справі - без повного відречення властивим біблійним способом, складаючи життя і кожну річ до Господніх ніг, "віддаючи свої тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу свою". Замість того, щоб збагнути духовні речі, вони змогли лише повторювати духовні настанови без правдивого їх розуміння.
Тут нам пригадується розмова, яку ми мали якось з однією жінкою. Вона сказала: "Мій чоловік повністю посвятився Господу і визнає, що він був сплоджений з Святого Духа і розуміє різні науки з "Зоріння Нової доби", "Намету згромадження" і т.д., які разом з Біблією дають йому велике просвітлення стосовно божественної волі. Я, навпаки, ніколи не вчинила такого посвячення, однак я можу розуміти ті самі духовні речі. Як ви це поясните?" У відповідь ми в загальних рисах описали образ: Подвір'я Намету з Жертовником, що представляє віру в відпущення гріхів через Христову жертву; Умивальницю, що представляє відкладення тілесної нечистоти і т.д. Ми пригадали цій жінці, що Намет знаходився на Подвір'ї, однак був відділений від нього першою завісою, яка представляла смерть людської волі в повному посвяченні божественній волі. Ми сказали їй: "Згідно вашого власного твердження, ви є з зовнішнього боку цієї завіси. Ви до цього часу не вчинили повного посвячення всього свого Господу. Ваш чоловік вчинив таке посвячення, зазнав такої смерті своєї волі, яка представлена в переході попід цю завісу, і встав з іншого боку від неї Новим Створінням, сплодженим з Святого Духа. Він оповідає вам про те, що бачить, - золоті перегородки власне Намету, важку завісу, тобто другу завісу, яка відділяє Святая і Святая Святих, Стіл з покладними хлібами, Золотий Свічник, світло якого освітлює всі речі, Золотий Жертовник для кадіння, звідки жертва кадила і молитви виходить попід Другу Завісу до Святая Святих, щоб покрити ублагальню. Ви приділяєте увагу описам цих речей, які дає ваш чоловік, ви маєте все це в розумі, однак ви не бачите в такому самому особливому сенсі і степені, в якому бачить він. Ви покладаєтесь на його слово, в якому ви абсолютно впевнені. Він покладається на вічні реальності, з якими він безпосередньо з'єднаний".
Чи не є можливим, що таких, які знаходяться в такому стані, є набагато більше, ніж таких, які відверто сказали нам про це? Безперечно, ми тепер приходимо до часу, коли всі, котрі не вчинили дійсного, справжнього посвячення свого життя Господу - повного і цілковитого відречення від своєї волі - будуть відлучені від посвячених. "Господь, Бог ваш, випробовує вас, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею".

"ЗОРЯ ВІД ЗОРІ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ"

Постає інше питання: Оскільки очевидним є, що всі повинні досягнути критерію досконалої любові, щоб отримати вічне життя на якому-небудь рівні, то якою мала б бути проба, через яку будуть присуджуватись різні степені слави, бо апостольське запевнення говорить, що "зоря від зорі відрізняється славою", і так буде також при воскресінні церкви?
Відповідаємо, що оскільки навіть найменший допущений до вічного життя повинен досягнути відмітки досконалої любові, то з цього випливає, що ці різні степені нагороди представлятимуть різні степені люблячої ревності з їхнього боку, після того, як вони досягнуть критерію досконалої любові. Наприклад, Св. Павло не лише прагнув добитися плодів і милостей Святого Духа, він не лише був готовий, в разі потреби, страждати з Христом, але його ревність провадила його далі - до слави в горі, до радості бути порахованим гідним страждати для справи свого Господа, до радості класти своє життя для братів. Він був щасливий не тільки мати спільність в Христових стражданнях і пити з Його чаші, але він мав так багато ревності, що радів, якщо міг отримати з цієї чаші більше від своєї частки, більше від свого уділу. Він пильнував за нагодами служіння. Якщо інші вживали їх, то добре. Якщо він міг пробудити любов і ревність в інших, то добре. Але якщо він виявляв, що недороблена деяка праця, яку він міг би закінчити, то він з радістю виконував її. Він добре сказав, що ми можемо брати його за приклад для наслідування після нашого Господа Ісуса. Ми, без сумніву, можемо зробити висновок, що він буде одним з найяскравіших світил в небесному царстві, і що, наслідуючи його приклад, ми також можемо ставати щораз приємнішими для нашого Господа - не безладно б'ючи повітря, але з мудрістю, розсудливо і вірно чинячи ті речі, які, як показав Господь, були б приємні в Його очах, як докази нашої вірності Йому, Його братам і Його Правді.

ЧИ ЛЮБОВ Є ЄДИНОЮ ПРОБОЮ?

Інше питання: "Чи любов є єдиною пробою?" Ми зауважуємо, що деякі з тих, котрі противились обітниці Господові і тепер поступово стають більше і більше в опозиції до різних рис правди, є справді запеклими, злобними і сварливими. Однак ми знаємо деяких з них, котрі мають, принаймні, форму покірливості і саме з тої причини, здається, користуються більшою силою для створення незгоди, тому що деякі з приятелів роблять висновок, що він або вона не могли відкинути Господа і не були відкинені Господом, інакше вони не мали б такої лагідної поведінки. Моє питання є: "Чи є любов (лагідність) єдиною пробою нашого членства в тілі Христа?"
Нашою відповіддю є: "Ні і так!" Ні, вона не є єдиною пробою, як це виглядає для звичайного розуму, некерованого Святим Письмом. Чи ми не знаємо світських людей, котрі є дуже лагідно настроєні, моральні, добрі, терпеливі і великодушні? Чи ми не знаємо послідовників вчення "Християнська наука" і багатьох інших, про яких віримо, що вони повністю втратили спорідненість з Господом і цілковито відтяті від керівництва Його Духа, однак посідають ті самі якості характеру - деякі з них до дивовижної міри? З цієї точки зору ми повинні відповісти на це питання негативно і повинні сказати, що чогось більшого, ніж така любов і готовність, потрібно очікувати в якості проби характеру і спорідненості з Господом.
Але є й інша точка зору, дана нам в Святому Письмі, і з цієї точки зору ми можемо відповісти на це питання: "Так, Любов є єдиним критерієм чи пробою спорідненості з Господом і з братами". Давайте розберемо це детально. Лагідність, покірливість і терпеливість дійсно є елементами святого характеру, святого розуму, які Господь розвиває в нас, однак вони не є вершиною того характеру, який ми називаємо любов'ю. Вони є лише, так би мовити, гілками або відгалуженнями на великому дереві християнської віри і спільності - гілками і відгалуженнями, які до певної міри дублюються на інших деревах і на інших виноградинах, ніж та, яка насаджена "правицею Отця".
Даючи свої заповіді, Господь не згадував насамперед покірливість, лагідність і т. п., але: "Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю". Отже, першою пробою спорідненості з Господом є вірність Йому і Його Слову. "Як не так говорять, як там сказано, то нема в них світла" (Іс. 8: 20, Кул.).
Тому, пошукуючи за християнським братерством, ми повинні розпочати від початку і шукати вірності Богу, нашому Господу, євангельському посланню та братам. Покірливість, лагідність, терпеливість і т.п. є якостями, вартими схвалення в кожному, хто їх має, але самі по собі вони нічого не доводять. Чи апостол не звертає на це увагу, коли говорить, що деякі ловитимуть вас облесними словами і гладкою мовою, тобто вживатимуть вас для своєї вигоди, для сприяння своїм власним задумам та амбіціям? Чи не та сама думка виражена словами іншого апостола, який застерігає нас, щоб ми не любили тільки словом, але й ділом та правдою (1 Івана 3: 18)? Ці слова натякають, що деякі дійсно люблять тільки словом - облесними словами і гладенькою мовою. Справжнім доказом щирості або правдивості нашої любові, як вказує апостол, є доказ наших діл, а не лише гладеньких слів. За гладкими словами ми повинні шукати ревність для Бога і для Його правди, яка показувала б їхню щирість через пильнування і служіння інтересам правди, через наглядне старання контролювати слова і вчинки, згідно з інтересами правди. Наш Господь Ісус дуже вшанував правду, коли прирівняв її до Себе, говорячи: "Мене і Моє Слово". Отож, хто не шанує Господнє Слово і не служить йому, то?му бракує доказу, що він любить Господа.
Господь ставить найменшого з Своїх учнів, як Свого особистого представника, запевнюючи нас, що зроблена послуга, чи вчинені злі діла, чи злі слова, сказані до найменшого з Його послідовників, є пораховані, як сказані чи зроблені Йому. Кожний, хто дав обітницю любити Господа всім своїм серцем, розумом, душею та силою і бути ревним в Його службі, обов'язково буде пильний стосовно Господніх братів, навіть найменших з них - буде шанувати їх, служити їм - і, безперечно, не буде спотиканням для них. Отже, коли хтось готовий збуджувати суперечку й незгоду в церкві, яка є тілом Христа, то він дає доказ, що не має Господнього Духа, що він "не Його" і що, яку б гладеньку мову, яких би солодких слів він не вживав, вони є лише облудою і не виявляють, а навпаки, ховають справжні почуття його серця.
До підсолоджених слів і лестивої мови деякі додають підсолоджені діла і маленькі послуги, щоб мати кращу нагоду для введення зміїної отрути, яка є на їхніх губах (Рим. 3: 13). Ці підсолоджені слова і діла є приманкою, за якою прикріплений гачок лихослів'я, обмови, злих натяків і т.п., якими вони плекають незгоду і збуджують гнів, злість, ненависть, заздрість, суперечку та інші діла тіла і диявола.
Чи Божа любов мешкає в таких? Чи вони люблять Господа усім своїм серцем, розумом, душею і силою, а свого ближнього, як самих себе? Зовсім ні! Вони, як сказав апостол, є в повній злоби гіркоті і в кайданах беззаконня - навіть якщо б до деякої міри вводили в оману своїх послідовників і, навпаки, самих себе.
Кожний з Божого народу повинен бути так наповнений Його Святим Духом - любов'ю до Господа і до всіх славних якостей Його характеру, - щоб він був недоступний для таких знарядь противника, і замість того, щоб мати спільність з ними, він інтуїтивно уникатиме їх - саме так, як говорить нам Святе Письмо. Ми повинні "любити праведність і ненавидіти беззаконня" і "не брати участі в неплідних ділах темряви". Ми, краще, повинні докоряти їм, не обов'язково словом, але неодмінно поведінкою, униканням спільності з ними, тому що ми є іншого духа, духа життя, духа миру, духа правди, духа братерства, духа Господнього.