[R4470]
СТОЯТИ БІЛЯ МЕТИ

Ми вже говорили і хочемо, по можливості, ще більше підкреслити, що існує Божественний критерій святості, праведності, недосягнення якого означатиме неприйняття нас Господом як членів Його Вибраної Церкви і, більше того, нашу непридатність до вічного життя на будь-якому рівні. Цей критерій характеру, або мета досконалості, як ми вже зазначали, не є критерієм, або метою тілесної досконалості, оскільки Господь приймає в якості Своїх посвячених учнів осіб з різним ступенем розумової, моральної та фізичної деградації. Виправдання, яке Він дає, компенсує вади кожного – як більш заплямованих, так і менш заплямованих. Шата Його приписаної праведності так само необхідна як найшляхетнішим, так і найдеградованішим, і робить останніх такими ж прийнятними, як і перших.

З цього погляду вважається, що серце, оновлений розум, оновлена воля – це духовно зачате Нове Створіння, яке перебуває на випробуванні перед Богом. Воно сповідує цілковите посвячення праведності і протистояння гріху, повну мертвість для нього і рішучість умертвити, віддати на смерть, волю плоті в міру своїх можливостей. Від самого початку цей стан є приємним і прийнятним для Господа. Тим не менше, у Писанні він спочатку представлений як стан “немовляти” – згідно з однією ілюстрацією, і як стан “зачаття” – згідно з іншою. Необхідно зробити поступ, розвинути характер, який потім повинен бути випробуваний. “Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне”. Не кожен, хто сповідує посвячення, новизну життя і самопожертву в інтересах правди та праведності, може бути прийнятий як співспадкоємець з Христом. Треба дати час для розвитку і підтвердження.

Любов до Бога в таких є від самого початку. Але це не любов найвищого гатунку. Як вже було показано, це значною мірою, якщо не повністю, любов з обов’язку. “Немовля” у Христі повинно годуватися щирим молоком Слова, щоб ставати сильним. У міру засвоєння духовної їжі, а також виконання духовних вправ приходить сила характеру, очі нашого розуміння відкриваються ширше, і ми бачимо довжину, ширину, висоту і глибину Божественного характеру, які спочатку не були видимими. Це підводить нас до вищого виду любові до Бога – любові до Його славного характеру.

Тим часом у духовного “немовляти” поступово розвивається співчутлива любов до світу. У міру того, як стають видимими принципи Божественного характеру і з’являється оцінювання їх, Нове Створіння починає застосовувати їх до всього в житті, а отже, зростає у співчутливій любові до людей і тварин, до друзів і ворогів. Поступово досягається й інший елемент любові: спочатку “немовля” у Христі любить деяких братів – шляхетніших, лагідніших, освіченіших і т. п., але поступово, у міру того, як вдається розпізнати Божественний характер і в серці розливається Божественна любов, ця любов розширюється, охоплюючи кожного члена Божої сім’ї й кожного члена занепалого роду, а також ворогів. Разом з цим розвитком приходить духовна активність, яка в Писанні називається оживленням – “оживив разом із Ним”. Це оживлення означає активність у службі Богові й братам, а якщо на це дозволяють зовнішні можливості, то й активність у службі всім, хто потребує підтримки, яку ми можемо надати.

Проілюстроване тут християнське життя, яке почалося як “немовля у Христі”, на той час досягло критерію зрілості в Христі і мети досконалої любові – до Бога, до братів, до ближніх і до ворогів. Тільки досягши цього пункту, можна вважатися придатним до неба або до вічного життя на будь-якому рівні.

Ми повинні пам’ятати, що на небі немає розвитку, а отже, досконалість характеру святі повинні досягнути ще перш, ніж вони помруть. Так само світ протягом Тисячоліття повинен досягти цього досконалого розвитку до кінця віку, щоб бути придатним для вічного життя згідно з Божественною обітницею і критеріями.

Питається, якою мірою цей критерій досконалої любові в серці буде проявлятися у плоті? Відповідаємо, що під час Тисячолітнього віку він буде досконало проявлятися у плоті, бо тоді світ буде суджений згідно з реальними досягненнями у своїй плоті, і досконалість через реституцію буде не тільки можливою, але й необхідною. Що ж стосується нас, хто живе в Євангельському віці, хто судиться не по плоті, а по духу, то наскільки новий розум, нова природа, коли досягне Мети Досконалої Любові, зможе керувати плоттю і контролювати її? Ми відповідаємо, що ступінь контролю буде дуже різним, відповідно до ступеня недосконалості, якою уражене смертне тіло.

Єдиний критерій, який ми можемо встановити, полягає в тому, що нова природа, новий розум, нова воля будуть дуже жалкувати, дуже засмучуватися з приводу будь-яких недоліків або помилок свого смертного тіла. Господь знатиме (і, можливо, певною мірою також брати) про намагання Нового Створіння контролювати смертне тіло по тому, наскільки воно жалітиме за кожну помилку і постійно поновлюватиме зусилля, щоб привести кожну властивість тіла і навіть кожну думку в повне підпорядкування волі Бога у Христі. Будь-яка симпатія до гріха є свідченням того, що Нове Створіння ще не досягло Мети. І не ставлення до гріха, а постійне прагнення до праведності є свідченням того, що воно досягло Мети.

Хтось може бути біля цієї Мети довше, хтось – коротше. Наш Господь, безсумнівно, був біля неї від початку Свого служіння. Він був випробуваний, перебуваючи біля Мети досконалої любові. Усі облоги ворога і світу не змогли зрушити Його з цього становища досконалої любові. Він поклав Своє життя біля цієї Мети. Св. Павло, безсумнівно, був біля цієї Мети протягом багатьох років перед своєю смертю. Він постійно віддавав життя за братів, постійно служив ворогам і молився за них, і, звичайно, постійно любив Господа і служив Йому всіма своїми силами й талантами.

Жоден християнин не повинен задовольнятися довгим зволіканням з досягненням Мети. Потрібно прийняти молоко Слова, засвоїти його силу, після чого має прийти духовний зір і духовна енергія, а міцний харч Божественної Правди повинен швидко привести до повної зрілості християнського характеру. Досягнувши цього, слід за всяку ціну утримувати його, незважаючи на всі випробування і труднощі, які можуть бути дозволені на нас від противника, світу й плоті. Найважчі спокуси приходять після того, як ми досягаємо Мети, – спокуси ослаблення у служінні Богові, спокуси стримувати частину нашої жертви, спокуси недоброзичливого, немилосердного, нелюбовного ставлення до братів, або несправедливого ставлення до ближніх, або недоброзичливого ставлення до ворогів. Усьому цьому треба протистояти, якщо ми цінуємо наше вічне життя, якщо ми цінуємо обітницю співспадкоємства і участі з нашим Відкупителем у Його Царстві.

Той, хто бачить цю річ виразно, повинен усвідомити, що як християнин він має справу з великою пропозицією, яка цілковито випробує його вірність, його мужність, його ревність, його любов. Йому потрібно буде пам’ятати втішні запевнення Господа про благодать для допомоги в кожній потребі, якщо він хоче вийти переможцем і не знеохотитися, а його мужність не має бути розбита нападами противника.

R4470 (1909 р.)