[R4444]
ВІДХІД У “ЗОВНІШНЮ ТЕМРЯВУ”

У Святому Письмі “зовнішня темрява”, темрява світу, часто згадується на противагу внутрішньому світлу, світлу Правди, Божественно об’явленому. Так, Господь сказав: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують”. І апостол нагадує нам, що ми були перенесені з темряви у дивне Боже світло. Світ загалом представлений як такий, що лежить у темряві, не здатний бачити світло Правди. Ще нам сказано, що світло світить у темряві, але темрява не обгортає його. Частина світу спить, а тому не бачить світла, а інша – дуже пильна до мирських цілей, мирських амбіцій і планів, але абсолютно сліпа до Божественних цілей.

Певному класу тих, хто має певні особливості розуму, Богу до вподоби відкрити світло і вести їх цим світлом на правильну стежку. Тих, хто бачить і використовує цю можливість і йде по шляху, називають “дітьми світла”, а тих, хто йде всупереч, – “дітьми темряви”. Звертаючись до деяких з цих дітей світла, наш Господь сказав: “Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли” (Лк. 8: 10).

Хоча відомо, що ця здатність розуміти “дана”, але вона не дається без розбору; вона дається лише тим, хто має відповідний характер. Лише їм одним світло приносить користь; іншим воно може бути так чи інакше шкідливим в даний час. Ми можемо дякувати Богові, як це робив Ісус, що в даний час Божественні цілі приховані від мудрих і обачливих і відкриті лише “немовлятам”. Для інших світло означало б [R4445] шкоду для них самих, а то й порушення Божественних цілей і планів. Наприклад, св. Петро говорить нам, що ті, хто розпинав Господа, робили це в невіданні, у сліпоті, у темряві, “коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави”. Навіть коли б їхні серця не були кращими, вони могли б регулювати свою поведінку більшим знанням, і тоді Божественний задум, що Христос повинен бути розп’ятий ними, праведний за неправедних, зазнав би невдачі.

У Мт. 6: 22, 23 Господь дає пораду щодо стану серця і того, як він пов’язаний з нашою здатністю бачити або не бачити Божественні правди. Він каже: “Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне”. А потім додає: “Отож, коли світло, що в тобі, є темрява [стало темрявою], то яка ж то велика та темрява!” Очевидно, наш Господь використовує природне око і природне тіло як ілюстрацію, щоб привернути нашу увагу до вищих очей розуміння і їхньої сили благословляти, направляти і контролювати інтереси тіла.

Здорове око могло б означати цілісність мети, намірів серця щодо Бога, тому що в наступному вірші Господь звертає увагу на факт, що є лише два пани – добро і зло, праведність і гріх, Бог і сатана. Ті, хто перебуває під владою сатани, повністю засліплені, як говорить св. Павло: “Невіруючим... бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа” (2 Кор. 4: 4). Єдині, хто не засліплений, – це Божі слуги, і ступінь ясності їхнього зору залежить від цілісності їхнього ока, цілісності їхнього серця, цілісності їхньої мети, їхньої вірності єдиному Господеві, принципам Його правління тощо.

Тому всі, хто побачив світло “теперішньої правди”, мають підстави отримати особливі вітання з тим, що вони перейшли від темряви до світла, були визволені з Царства темряви до Царства дорогого Божого Сина, з-під влади сатани, як його слуги, до того, щоб бути учнями Христа і слугами Бога. Св. Петро говорить про наше перенесення з темряви в його дивне світло. Св. Павло каже, що “не належимо ми ночі, ні темряві”. Св. Іван говорить, що “немає в Нім жодної темряви”, що темрява минула, і засяяло правдиве світло, а хто ненавидить свого брата, той у темряві перебуває.

ЗДОРОВЕ ОКО ЛЮБОВІ

Ми стверджуємо, що як наше природне тіло має користь від доброго зору, так і ми, Нові Створіння, маємо ясність духовного зору тією мірою, якою ми вірні Господу і маємо просвітлюючий вплив Його духа святості, духа любові.

Виникає питання, чи може хтось із нас, перейшовши з темряви у дивне Господнє світло, знову потрапити в темряву – вийти зі світла? Святе Письмо відповідає, що це можливо. Воно говорить нам, що в певних випадках Бог виштовхує людей зі світла у “зовнішню темряву”, характерну для світу в цілому; що невірність Господу і принципам Його вчення тяжіє саме в цьому напрямку.

Можна було б припустити, що ті, хто буде вкинутий у “зовнішню темряву”, раптово чи поступово, будуть дуже засмучені, але, навпаки, ми маємо всі підстави вважати, що світ у “зовнішній темряві” не дуже засмучений своєю темрявою, а радше, як каже наш Господь, “темряву більш полюбив, як світло”, тому що перебуває у злому стані, тому що не має Господнього Духа, духа любові. Отже, висновок очевидний: ті, хто йде зі світла в темряву, почуватимуться так само задоволеними, як ті, хто ніколи не прийшов до світла “теперішньої правди”. Вони навіть хвалькувато ставляться до темряви і дуже недоброзичливо критикують світло – ненавидять його.

У процитованому вірші Писання під образом здорового ока Господь змальовує цілісність мети і серця, які повинні характеризувати всіх, хто справді стає Його учнями, дітьми світла. Він навіть натякає, що ті, хто втрачає цей здоровий стан серця, здоровий стан очей, цілісність мети, а потім іде в темряву, перебувають у деяких відношеннях у ще більшій темряві, ніж інші, які ніколи не бачили світла. Він каже: “Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!”. Наш досвід повністю підтверджує це. Ті, хто колись перебував у світлі Господнього обличчя і у світлі Божественного Слова, і хто втратив його, здається, перебувають у стані, який заслуговує набагато більшого жалю, ніж світ загалом, який ніколи не мав розплющених очей розуміння. Ніхто інший у світі, здається, не здатен на таке порушення духа любові, духа правди, духа праведності, духа справедливості. Здається, вони здатні говорити, робити і думати про ще більш підлі, немилосердні, злі речі, ніж до того, як вони були просвітлені.
Ми роками намагалися побачити філософію цього факту, який болісно проявлявся у різних випадках, і вважаємо, що знайшли правильне пояснення, яке полягає в наступному:

КРИТЕРІЙ СВІТУ І ВІДСУТНІСТЬ КРИТЕРІЮ.

Природна людина у своїй поведінці, словах і думках значною мірою орієнтується на поведінку і слова своїх ближніх. Найсильніший аргумент для природної людини такий: “Що містер Браун, або містер і місіс Джонс, або містер і місіс Сміт подумають про такі слова або таку поведінку?”. Таке порівняння себе з іншими людьми з таким самим характером і становищем, а також оцінка поведінки інших людей, до яких є повага, здається, є єдиним критерієм, за яким живе світ. Він не бачить чітко принципів праведності, справедливості, правди і любові.

Але коли відбувається справжнє навернення до Господа, коли відкриваються очі розуміння, то перед відкритими очима розуміння з’являються нові критерії. Тоді можна чути слова Учителя: “Отож, будьте... як... Отець ваш Небесний”, “Ідіть вслід за Мною”, “Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене”. Дехто має косоокість, намагаючись служити двом панам і жити за двома критеріями – подобатися Господеві, а також жити за земними критеріями, як попередньо. Але виявляється, що це дуже незадовільний шлях. Він не має ні Божественного схвалення, ні схвалення земних друзів. У кого здорове око, у кого цілісна мета, той, навпаки, каже: “Я повинен бути вірним моєму Господу, Який відкупив мене Своєю кров’ю”.

Незабаром такі дізнаються, що світ перебуває в темряві, що йти зі світом, згідно з мирськими критеріями, означало б перестати просуватися від благодаті до благодаті, від знання до знання і від слави до слави під проводом Учителя, Який навчив нас ходити Його слідами. Ті, у кого здорове око, повністю відокремилися від критеріїв, які вони мали у світі і які раніше були їхніми провідниками, і тепер вони дивляться на Господа, а, дивлячись на Нього, мають найкращий провід, найвищий критерій, який тільки можна собі уявити. Дивлячись на Нього, наслідуючи Ісуса, вони дедалі більше цінують довжину і ширину, висоту і глибину Божественної любові та справедливості, і дедалі більше прагнуть перемінитися у всіх своїх словах, думках і вчинках на зразок славного взірця, який їхнє здорове око дає їм право і можливість ясно бачити. Яким же блаженним є їхній стан! Навчені прикладом Господа, Його словом благодаті та правди, вони щодня піднімаються до нового життя за подобою характеру свого Відкупителя і стають придатними для Небесного Царства та славної переміни у воскресінні.

ГОСПОДЬ СУДИТИМЕ СВІЙ НАРОД

Божественна мета полягає не тільки в тому, щоб покликати тих, у кого здорове серце, здорове око, наставляти і направляти їх, але також випробувати їх і упевнитися в них. Читаємо: “Бо цим Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею” (5 М. 13: 4). Випробуванням послуху є божественний Закон – найвища любов до Бога і абсолютна справедливість до ближнього – любов до нього, як до самого себе. Крім того, посвячені мають Нову Заповідь любити один одного так, як полюбив їх Відкупитель – до міри самопожертви, віддання будь-чого і всього один для одного, для благополуччя і допомоги один одному. Вірно витримати випробування означає, що особа не тільки досягла мети досконалої любові, але й витримала випробування на ній і продемонструвала свою гідність вічного життя на Божественних умовах. Якщо ж ці випробування не витримати, то це означає відторгнення від світла, і така особа відійде від світла, так що те, що колись було для неї світлом, буде здаватися їй темним, а речі темряви – правильними, справедливими, належними.

Отже, не нам скаржитися на ці випробування, які Господь вважає необхідними; не нам наполягати на тому, щоб ті, кого ми любимо, залишалися у світлі і, врешті-решт, були прийняті до Царства. Ми повинні виявляти послух Господеві, демонструвати нашу любов до Нього всім серцем, розумом, душею, і силою, мовчки погоджуючись з Божественними порядками і судами. Господь вибирає членів класу Нареченої. Він дав нам привілей бути співпрацівниками з Ним у цій праці, але тільки згідно з Його вказівками. Рішення за Ним. Якщо ми не вбережемо здорове око, здорове серце, не вбережемо цілісність мети, вірність Богові, принципам праведності, справедливості і любові, то не зможемо продовжувати бути Його учнями, не зможемо продовжувати перебувати у світлі. Тоді ми повинні піти в “зовнішню темряву”.

Якщо хтось не буде розвивати в собі дух любові, дух святості, Божий дух, він неодмінно регресує, і світло, яке є в ньому, стане темрявою – великою темрявою. Замість духа любові, прикладом якого є наш Господь, що поклав за нас Своє життя [R4446], прийде дух ненависті, заздрості та злоби, дух убивства, який, не вагаючись чинити зовнішнє насильство і підпадати під заборону Закону, не буде вагатися вбивати характер і говорити всіляке зло проти тих, проти кого він озлобився. По таких плодах ви їх пізнаєте. Таке терня не росте ні на виноградині, ні на смоковниці.

Філософія їхньої поведінки така: коли вони втрачають Господній дух, дух справедливості і любові, доброти і милосердя, а також Правди, вони втрачають Господній нагляд, керівництво і контроль. А відкинувши попередньо правила і впливи, які керують світом загалом, вони не мають жодних орієнтирів і стримуючих чинників на своєму життєвому шляху. Тому вони не тільки діють всупереч Божественним критеріям, але й порушують принципи справедливості та порядності (словом і ділом), які допомагають і спрямовують світ загалом. Саме з цієї причини ті, хто раз відійшов від світла Теперішньої Правди, можуть думати, говорити і робити більш підлі і презирливі речі, ніж ті у світі, хто все ще тримається допоміжних засобів для порядку і порядності, дбаючи в розумі про те, що їхні ближні подумають про їхній шлях, їхні слова і поведінку.

ХОДІТЬ ЯК ДІТИ СВІТЛА

Отже, на завершення закликаємо всіх, хто раз був просвічений і став причасником святого Духа, хто скуштував доброго Божого Слова і сил майбутнього віку, бути ревними, зберегти те становище, якого вони вже досягли. Ми закликаємо їх уподібнитися до характеру дорогого Божого Сина, удосконалюватися в любові, відкинути всі такі речі як гнів, злобу, ненависть, заздрість, колотнечу, бо якщо вони збережуть щось із цього, то ставатимуть сліпими і йтимуть у “зовнішню темряву”. Більше того, ми закликаємо зодягнутися в усі благодаті Господнього Духа: лагідність, покору, терпеливість, довготерпіння, братерську доброзичливість, любов. Вони зміцнюватимуть і розвиватимуть характер, подібний до характеру Відкупителя, якого, за Божим задумом, повинен досягти кожен, хто буде прийнятий у члени Нареченої Христа. Тоді апостол вселяє думку: “Бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа”.

R4444 (1909 р.)