[R4442]
“НАЙБІЛЬША МІЖ НИМИ ЛЮБОВ”
1 КОРИНТЯН 13: 1-13

Заголовний текст: “А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов” (1 Коринтян 13: 13).

Церква в Коринті була заснована майже п’ять років перед тим, і на її долю випало чимало випробувань і Божественних провидінь. Звертаючись до коринтян з цим посланням, св. Павло, очевидно, добре знав їхні потреби і прагнув донести до них Божественне послання благодаті та правди. Можливо, апостол не усвідомлював, наскільки велику справу він робить і якими далекосяжними будуть рамки його настанов. Можливо, для нього було краще, що він не знав, наскільки важливим було його служіння всій Церкві Євангельського віку як мовного знаряддя його Господа. Таке знання могло бути для нього надто важким і могло зробити зарозумілим. Саме від такого стану речей Господь застерігав, дозволяючи йому далі мати “в тіло [R4443] колючку”, про яку ми говорили в нашому минулому уроці.

Апостол говорив про Божі “дари” для ранньої Церкви, які були замінені їй на інші благословення, якими вона користується зараз. У них не було Біблії, як у нас, не було конкордансів або підручників для вивчення Біблії. Вони потребували чудесного “дару мов”, щоб збиратися раз на тиждень і вивчати Господнє послання. Вони потребували, щоб це послання приходило саме в такий чудесний спосіб, щоб вони могли краще його оцінити і щоб воно було від Господа, а не від них самих. Це також створило нагоду для іншого дару – “вияснення мов”. Ці різні дари громадили їх докупи, давали напучування, будували, аж поступово були зібрані книги Нового Завіту. Після смерті апостолів і подальшого припинення “дарів” цих Божественних провидінь писаного Слова було цілком достатньо, вони були чимсь кращим, як про це говорить апостол у нашому уроці.

У згаданому посланні св. Павло поступово підводить розум своїх читачів до вищої оцінки благословень, якими вони користувалися. У розділі, що передує нашому уроку, він звертає увагу на ці факти і на єдність Церкви, а також на Божественний намір, щоб кожен член любив один одного і співпрацював з ним. Він вказав на те, що вони надають занадто великого значення “дару мов”. Хоча цей “дар” мав належне місце в Церкві як благословення, ще вищий урок полягає в здатності представляти Правду добре зрозумілою мовою. Апостол признався, що може розмовляти більшою кількістю мов, ніж будь хто з них, і все ж вказав, що вважає за краще говорити тією мовою, яку розуміють його слухачі. Врешті-решт, представляючи свій аргумент, він перейшов до нашого сьогоднішнього уроку і дав його як кульмінацію своїх попередніх порад.

МОВА ЛЮБОВІ ВИЩА ЗА ВСЕ

Апостол сміливо виклав велику Правду, яку дедалі більше визнає християнський народ скрізь у міру розвитку на подобу характеру свого Відкупителя, у міру його розвитку як Божих дітей. Св. Павло стверджує, що не знання, не мудрість, не таланти, не “дари” будь-якого роду, але Любов є тим, чого найбільше треба шукати, бо Бог є Любов, і тому всі, хто хоче догодити Богові, повинні розвивати цей характер, цю вдачу, і ніхто, згідно з Божественним Законом, ніколи не матиме повного Божественного схвалення або вічного життя на будь-якому іншому рівні існування без повного утвердження в серці, в характері цієї Божественної прикмети – любові. Тому “Любов – виконання Закону”.

Св. Павло переконливою мовою каже, що якби він володів усіма мовами землі й неба і міг говорити ними досконало й красномовно, це все одно не було б доказом його гармонії з Богом і прийняття до вічного життя. Якщо він буде робити все це поверхово, навіть говорячи про Божественний характер та в інтересах і ради благополуччя своїх ближніх, він все одно робитиме це не від серця, а буде подібний до дзвінкої міді або гучного кимвалу. Отже, аргумент полягає в тому, що мови не повинні розглядатися як доказ християнського характеру.

Далі він говорить про пророцтва, ораторство, розуміння таємниць, знання та наявність віри пересувати гори, і запитує: “Хіба ці здібності не означають славного розвитку і повного прийняття Богом та запевнення вічного життя?”. На що відповідає: “Ні, жодна з цих здібностей або всі ці здібності, якими б вартісними вони не були, у Божественній оцінці не матимуть жодної цінності, не принесуть нам жодної користі, якщо не з’єднаються з любов’ю і не будуть засновані на любові”. Наскільки його аргументація підносить цю прикмету любові в наших очах! Далі він каже, що хоча б ми віддали все наше майно, щоб нагодувати бідних, і хоча б наші тіла, як мучеників, були спалені на вогнищі, але мотивом, почуттям, що стоїть за бажанням дати і за терпінням мучеництва, не буде любов, то не буде жодної нагороди – це не принесе нам жодної користі.

СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ЛЮБОВІ

Для тих з Господнього народу, хто ніколи не досліджував, що таке любов, які її елементи, складові частини, пропозиції апостола будуть здаватися одкровенням. Він перераховує дев’ять складових:
(1) Терпіння – “Любов довготерпить”;
(2) Лагідність – “Любов лагідна” (Хом.);
(3) Великодушність – “Любов не заздрить”;
(4) Покора – “Любов не величається, не надимається”.
(5) Ввічливість – “Любов не поводиться нечемно”;
(6) Безкорисливість – “Не шукає тільки свого”;
(7) Вихованість – “Не рветься до гніву”;
(8) Простодушність – “Не думає лихого”;
(9) Чесність – “Не радіє з неправди, але тішиться правдою”.

Яким чудовим був би цей світ, навіть з усіма його фізичними болями, якби кожен член нашого роду був досконалим у цих перерахованих прикметах! Однак було б марною тратою часу плакати за тим, чого ми не маємо, або безпідставно докоряти нашим ближнім і друзям за те, що вони, як і ми, не є досконалими в любові. Справді, чим більше ми розуміємо вчення Божого Слова, тим більше можемо мати співчуття до бідного “стогнучого створіння”. У певному сенсі слова, наші симпатії спрямовані на цей славний критерій, який апостол ставить перед нами. Ми не можемо співчувати злу, помилкам, неправді. Це нам не властиво. Але, розуміючи ситуацію, ми можемо співчувати нашим ближнім і самим собі, бо ми перебуваємо в занепалому стані, в якому ніхто з нас не може робити те, що хотів би.

Ключ до цієї ситуації у Святому Письмі полягає в тому, що ми, як рід, народилися і сформувалися в беззаконні, що в гріху зачали нас наші матері. Лихо гріха, недосконалості і смерті, що впливає на нас морально, розумово і фізично, завдало шкоди всьому світові і зробило нас, за словами апостола, “стогнучим створінням”. Це знання фактів, яким володіє мало хто, яке розуміє і цінує мало хто, повинно було б зробити цих небагатьох особливим народом в їхньому повному любові співчутті та доброті до ближніх у їхніх негараздах! На жаль, складність полягає в тому, що навіть ці нечисленні, хто знає згадані факти з Божественного Слова, мають настільки вкорінений егоїзм і настільки пригнічені турботами цього життя, що їхні симпатії часто не є такими, якими мали б бути.

ЗВЕРНЕННЯ ТІЛЬКИ ДО НОВОГО СТВОРІННЯ

Саме з цих причин Святе Письмо не звертається до природної людини, адже її розум настільки просякнутий егоїзмом, що її жалісні очі й співчутливі вуха майже зачинені. Замість того, щоб звертатися до природної людини загалом, Святе Письмо показує, що Господь особливим чином притягує до себе деяких, наділених певними прикметами серця і розуму, і особливим чином веде їх до пізнання Відкупителя, залишаючи за ними право прийняти або відкинути пропозицію Божественної благодаті і прощення. Ті, хто відгукується, отримують ще більше світла, і якщо вони далі відгукуються, то будуть вважатися виправданими через свою віру в Ісуса і Його Кров. Тоді їм надаються особливі можливості і заохочення до повного посвячення себе Господу і служінню Йому назавжди – до самої смерті. Якщо вони далі відгукуються і посвячуються, то приходять туди, де Господу до вподоби вважати їх мертвими для земних речей, згідно з їхнім свідченням, і дати їм зачаття святим Духом та славні обітниці Його Слова, і вважати їх Новими Створіннями у Христі – членами Тіла Відкупителя, яким є Церква.

Тепер вони досягли щабля, де як Божі діти повинні йти до школи і розвиватися в знанні та розвивати характер, щоб стати справді придатними, підготовленими, відповідними для вічного життя і частки зі своїм Відкупителем у Його Царстві.

УРОКИ ШКОЛИ

Коли ми йдемо до Школи Христа, урок, який ми отримуємо, у цілому виражений словами Великого Учителя: “Отож, будьте... як... Отець ваш Небесний”. Цю ж думку подає нам апостол, коли запевняє, що Бог визначив, що тільки ті, які стануть копіями його дорогого Сина – схожими характером – можуть бути Його співспадкоємцями в обіцяному Царстві. Ми не знали, що від нас вимагається так багато, коли йшли до Школи Христа. Ми не розуміли всього, що робили, коли посвячувалися до самої смерті в служінні праведності. Однак ми нічого не втратили, бо те, що було нам дано і що ми посвятилися чинити, включає в себе все, що є в наших силах, і не більше – аж до самої смерті. Отже, жоден урок, який ми можемо отримати, не виходить за межі нашої угоди, нашої домовленості.

Апостол у спектрі любові, наведеному в цьому уроці, окреслює різні частини великого уроку Христоподібності, яка є Богоподібністю. Він показує характер, який Бог хоче, щоб ми мали, і який Він визначив, що ми повинні мати, щоб бути гідними Божого дару – вічного життя через Ісуса Христа, нашого Господа.

ЛЮБОВ У ПОРІВНЯННІ

Любов усе зносить, вірить усьому, сподівається всього, усе перетерпить. Її складові, такі як терпеливість і лагідність, є любов’ю у сенсі готовності зносити, терпіти всілякого роду протидію там, де вона бачить відповідний предмет свого співчуття. Вона вірить усьому в тому сенсі, що не є для того, щоб сумніватися, не вірити, ставити під сумнів мотиви і правдивість своїх ближніх. Лише після отримання повних і переконливих доказів протилежного вона перестає вірити. Любов сподівається всього в тому сенсі, що бажає благословення всім, з ким має справу, і постійно намагається, згідно зі своїм бажанням, робити їм добро. Любов усе зносить у тому сенсі, що її не можна загасити там, де є щось, у чому вона може належно проявити себе. Ці [R4444] прикмети, якщо дивитись на них з іншого погляду, можна інтерпретувати так: “Усе зносить”, тобто витримує тиск з усіх боків, не будучи зламаною; “Вірить усьому”, тобто сповнена віри в Божественні обітниці та устрій, ні в чому не сумніваючись; “Сподівається всього” в тому сенсі, що ця досконала любов до Бога дозволяє серцю бути сповненим довіри до Всемогутнього, на любов Якого вона покладається; “Все терпить” у тому сенсі, що душу, з’єднану з Богом Любові узами любові, неможливо зламати, неможливо подолати, бо такою є Божественна воля, Божественний устрій. Бог не допустить, щоб спокуси були більшими, ніж вона здатна витримати, але при кожній спокусі дасть шлях до порятунку.

Апостол проводить порівняння між любов’ю та деякими “дарами”, які коринтські брати, зрозуміло, високо цінували. Він хоче, щоб ми всі побачили, наскільки нескінченно вищою є Любов від будь-якого з цих дарів, якими так раділа рання Церква. Любов – це не дар, а зростання, плід, який потрібно розвивати в саду нашої душі і дбайливо доглядати, щоб він належно розвивався. Він каже, що Любов ніколи не минає; минають інші речі, а саме: здібність пророкування, тобто ораторства, дар мов, знання тощо. Вони втратять свою цінність, оскільки умови, що змінюються, великою мірою позбавлять такої необхідності. Пророкування промине, дар мов припиниться, а знання зникне. Апостол стверджує, що все це неминуче закінчиться, коли прийде досконалість, бо всі наші дари і таланти недосконалі. Напевно, з нашою славною “переміною” у Першому Воскресінні і з впровадженням Тисячоліття наші умови будуть настільки іншими, що багато речей, які високо цінуються в меншому світлі і в несприятливих умовах сьогодення, втратять тоді свою цінність. Так само колись кремінь був цінним для запалювання вогню, але зараз ним не користуються, бо його витіснили сірники, електричні лампи тощо. Однак багато з цих дарів, включаючи дар мов, загинули задовго до ранкового світла Тисячоліття – припинилися незабаром після смерті апостолів, тому що ці дари передавалися тільки апостолами.

Далі апостол порівнює дари Духа з плодами Духа і показує, що перші, порівняно з останніми, були немов іграшки дитинства в порівнянні з цінностями дорослого життя. “Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина.... Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче”. Так і дари мов, вияснення мов і т. д. були дані Церкві в її дитячому стані і служили тоді корисним цілям, але цілком могли бути забрані, коли Церква вийшла з дитинства і набула сили та розвитку, пов’язаного з більшим знанням великого Божого Плану. Молоко Слова і твердий харч Слова були призначені Богом для розвитку членів Тіла Христа, доки всі вони не досягнуть зрілості чоловіка в Христі. Чим більше розвинений християнин, тим впевненіше він буде знати, що дари Духа були лише дитячою забавкою, яку слід було доповнити плодами Духа, набагато ціннішими для Церкви в її розвиненому стані.

Далі св. Павло вказує нам на те, що ми живемо не лише для сьогодення, але передусім для майбутнього; і що все, що ми можемо розвинути тут і що буде з нами у вічному майбутньому, безумовно, повинно бути для нас найважливішою річчю, яку ми повинні придбати. Він хотів би, щоб ми побачили цю найважливішу для християнина річ – любов, – Любов, яку він описав. Наші знання, мови і т. ін. теперішнього часу – це лише тіні великих можливостей, які будуть нашими, якщо ми досягнемо славних благословень Першого Воскресіння. Яким би ясним не був наш зір у теперішньому часі, він виявиться лише темрявою в порівнянні з повним світлом славного ранкового часу. Там, де зараз ми бачимо мов крізь мутне скло, тоді ми побачимо віч-на-віч. Тепер ми знаємо частково; тоді будемо знати, як пізнані ми.

ВІРА, НАДІЯ Й ЛЮБОВ

Св. Павло хотів, щоб Церква побачила, що віра, надія й любов, три плоди Духа, набагато вищі за всі “дари” Духа, тому що вони перебуватимуть весь вік. До ранку Тисячоліття ми потребуватимемо віри, потребуватимемо надії, потребуватимемо любові. Без них ми не зможемо обійтися. Без них ми не зможемо досягти жодного прогресу слідами Ісуса. Але якщо ми спробуємо порівняти ці недосконалі якості між собою, то, як він вказує, найголовнішою з них є любов. Чому вона найголовніша? Тому що це Божественна прикмета, без якої, з усіма іншими наявними прикметами, ми все одно будемо незадовільними для Бога. Це – прикмета, яка триватиме всю вічність. Ми завжди потребуватимемо любові, якщо хочемо перебувати в Божественній ласці. Що стосується віри й надії, хоч і чудових прикмет, то прийде час, коли вони будуть поглинуті тим, що видиме, плодами, реаліями славного стану спільності з Господом. Але Любов ніколи не мине. Серед усіх благодатей Духа вона є найвищою і вічною.

Лише через серйозні хибні уявлення про Любов нам необхідно і навіть доречно нагадувати нашим читачам словами апостола, що ця прикмета любові не є просто формою сповнених любові слів, не є просто добрими словами і посмішками, але вона глибоко входить у нашу природу і містить в себе наші вчинки і почуття серця (1 Ів. 3: 18).

R4442 (1909 р.)