[R4432]
“ДОСИТЬ ТОБІ МОЄЇ БЛАГОДАТІ”
ДІЇ АПОСТОЛІВ 19: 23; 20: 1

Заголовний текст: “І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі” (2 Коринтян 12: 9).

Два роки і три місяці св. Павло був активно зайнятий у служінні Правді в Ефесі, “Воротах”, або “Очах” Малої Азії. Він збирався вирушати звідти і вже розіслав повідомлення до заснованих ним церков, які були йому по дорозі, повідомляючи про свою подорож і про те, що в Палестині нещодавно запанував голод і він має намір доставити християнам Єрусалиму подарунок у вигляді грошей від їхніх одновірців у Євангеліє та співчленів Тіла Христа в язичницьких землях. Однак Господу було вгодно дозволити, щоб перед самим відходом великий ворог підняв гоніння і бунт проти Правди і особливо проти апостола. Ось що каже апостол: “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”. Отже, ми можемо бути впевнені, що Бог бачив якесь добро, яке можна було б досягти, дозволивши цей спалах переслідування, і що в іншому випадку Він не допустив би його.

“ВІРА МОЖЕ ТВЕРДО ПОКЛАДАТИСЯ НА НЬОГО, ЩО Б НЕ СТАЛОСЯ”

Ефес був одним з найбільших міст того часу. Про це можна судити хоча б з того, що при вході в гавань стояло одне з “семи чудес світу” – величезна статуя “Артеміди Ефеської” – божества Ефесу і всієї Малої Азії. До її святині при першій-ліпшій нагоді приходили тисячі людей, вірячи, що отримають від неї особливе благословення, яке сприятиме процвітанню їхніх домівок. Її благословення мало сприяти збільшенню стад і отар, народженню дітей. На відміну від іншої (незайманої) Артеміди, ця представлялася матір’ю всього живого, а плодючість була її особливим благословенням. Звичайно, слава цього великого ідола привертала загальну увагу, і ті, хто не міг піти до Ефесу, щоб поклонитися святині цього образу, із задоволенням купували у купців обереги, амулети, що були маленькими копіями святині, викуваними зі срібла. Виготовлення цих копій зростало, відколи жителі околиць навчилися просити її благословення і віддавати їй уклін. За днів апостола виготовлення святинь зі срібла різної величини набуло такого розмаху, що в ньому були зайняті сотні, а може й тисячі людей.

Чоловік на ім’я Дмитро був представником, головою гільдії, спілки золотарів. Розлючений проповідуванням апостолом і ранньою Церквою в Ефесі, він підбурив своїх колег-ремісників енергійним виступом, нагадавши про велике процвітання їхнього міста завдяки цьому ідолу і про те, як їм самим добре велося, виготовляючи його святині. Потім він намалював їхній уяві похмуру картину того, як процвітання незабаром закінчиться з причини проповідування цим чоловіком Павлом. Він нагадав, що нова релігія, яка суперечила поклонінню Артеміді, поширилася не тільки в Ефесі, але й по всій Малій Азії серед тих, хто, як можна було очікувати, замовлятиме в них святині. З великою хитрістю він поєднав обов’язок підтримувати релігію свого міста з обов’язком дбати про власну кишеню. Хто може вигадати переконливіші підстави для протистояння? Не дивно, що йому вдалося викликати упередження і підняти бунт. Ціле місто охопило заворушення через дві найбільш вразливі речі – релігію та земний добробут.

Супротивник, без сумніву, посприяв у цьому, тож народ незабаром потрапив у лють відчаю, передбачаючи близький крах своєї релігії та добробуту. Дім Павла був знаний, тому натовп посунув туди, шукаючи головного винуватця майбутніх клопотів. За Господнім провидінням св. Павло був відсутній. У домі були Акила і Прискилла, які утримували його. І хоча їх не заарештували, вони залишилися віддані апостолу і справі до останнього. Тому апостол, пишучи згодом про них, згадав, що вони наражали на небезпеку своє життя заради Правди. Як зайнятих працею і господарів дому, їх ніхто не чіпав, але двоє помічників св. Павла, знайдені в домі, були схоплені натовпом. Їх поспіхом повели в амфітеатр, місце публічних розваг, який, як нам розповідають, вміщав 56 000 осіб, що показувало, наскільки великим містом був Ефес. Св. Павло, дізнавшись про заворушення, хотів відважно втрутитися в гущу подій на захист своїх друзів, і передусім – свого Вчителя і Його послання. Але мудрі поради взяли гору, і св. Павло позостався осторонь. Брати не дозволили йому втрутитися, вважаючи, що його присутність не вплине на людей у такому неврівноваженому стані розуму, тому св. Павло погодився з ними, бо жодна інша поведінка не була б мудрою і правильною.

Господь, однак, не покинув двох заарештованих братів, Гая та Аристарха. На допомогу їм прийшов міський писар і розважливими словами розпустив натовп. Цього чиновника не цікавило Євангеліє Христа і його служіння. Він був зайнятий лише виконанням свого обов’язку як посадова особа міста. Звернувшись до натовпу, він сказав, що люди надмірно збуджені, що всім є знана велич Артеміди, і один юдей або багато юдеїв не можуть заподіяти шкоди її великій славі. На кінець він додав: “Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не робити необачно нічого. А ви ж привели цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не зневажили. Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на кого, то суди є на ринку й проконсули, один одного хай позивають”. “Іншими словами, давайте займемося своїми справами і не дозволимо надмірно хвилюватися через малосуттєву справу”. Крім того, він дав зрозуміти, що хоч для них передбачені законні зібрання, нинішнє є незаконним, і якщо буде повідомлено римському урядові, то це може викликати неповагу до міста і, можливо, навіть призвести до часткової втрати ним його величі. Цими словами він розпустив зібрання.

ПРИНЦИПОВІСТЬ І БЕЗПРИНЦИПНІСТЬ

Зверніть увагу на контраст між головними дійовими особами в розповіді цього уроку і тими, які згадувалися попередньо. У попередньому випадку багато людей, усвідомивши, що вони співпрацювали з силами зла – демонами, – принесли свої книги з магії тощо і спалили їх після того, як євангельська проповідь вплинула на їхнє серце. Вони не тільки перестали займатися чорною магією, не тільки відмовилися від використання книг з магії, але й відмовилися продавати їх іншим, щоб не заподіяти комусь шкоди. Відколи вони цілковито збагнули істинний стан справ, вони були готові і навіть раді зазнати фінансових збитків і бути висміяними своїми ближніми, аніж заподіяти шкоду іншим. Головних же дійових осіб цього уроку штовхала лють, і вони вдалися до бунту через любов до грошей – через страх, що вони можуть зазнати втрат. Очевидно, що не повага до релігії, а любов до брудної наживи спонукала їхні вчинки. Більше того, релігія цього божества була деморалізуючою. Звідси бачимо велику відмінність між тими, хто підняв бунт, щоб увічнити ідолопоклонство і хтивість і наповнити грішми власні гаманці, і тими, хто, навпаки, був готовий радше пожертвувати своїми земними інтересами і зробити більше добра, ніж шкоди. Воістину, в релігії Ісуса, нашого Відкупителя, є сила, дивовижна сила.

Слід зазначити, що апостол і його співпрацівники не були винні в тому, в чому їх звинуватили – в хулі на богиню Ефесу. Перед нами важливий момент і цінний урок. Св. Петро в іншому місці сказав: “Ніхто з вас нехай не страждає як душогубець або... як той, хто встряває в чужі справи” (Хом.). Апостол не потребував казати жодного недоброго слова на адресу богині Артеміди. Його завданням було проповідувати благу вістку великої радості, а не встрявати в суперечки щодо фальшивих богів чи поклоніння їм. Отже, переслідування було за праведну справу. Тут є урок і для нас. Нам не потрібно [R4433] говорити жодного недоброго слова або робити недоброго вчинку нашим друзям у Вавилоні. Не потрібно виголошувати тиради проти їхніх систем чи доктрин. Достатньо, щоб ми займалися викладенням євангельське послання. Звичайно, апостол не забув звернути увагу на те, що Артеміда була лише витвором людських рук, а не, як стверджували, божеством. Тож ми можемо з повною підставою заявити нашим друзям, що є лише одна правдива Церква, організована нашим Господом, встановлена в П’ятидесятницю, і що всі інші церкви є лише людськими системами. Але не наш привілей кидати тиради в бік цих церков, як схильні робити деякі з наших дорогих приятелів, як ми дізнались. Заповідь “Щоб не зневажали нікого” цілком можна застосувати і до релігійних систем. Тих, які визнають основу християнства у викупній заслузі смерті Христа, які сприяють і навчають моралі і навіть більше, ми повинні залишити у спокої. У Божественному провидінні настане призначена година, запевняє нас Святе Письмо, коли все, що може похитнутися, похитнеться і буде повалене у великому “часі утиску”. Перед цим злим днем ми застерігаємо людей, щоб вони покаялися і розвивали в собі смирення і праведність, “може будуть сховані вони в день Господнього гніву”. Безсумнівно, Господь допустив сектантство з певною мудрою метою, так само, як дозволив поганським урядам утримувати владу до кінця Часів Поган. Не будемо заважати здійсненню Божественних задумів. Задовольняймося виконанням нашої місії – допомагати братам, будувати їх у найсвятішій вірі та говорити Добру Новину покірним і тим, хто має вуха, щоб слухати.

УРОК НАШОГО ЗАГОЛОВНОГО ТЕКСТУ

Це чудовий текст. Ми можемо бути впевнені, що слова нашого Господа, висловлені в ньому, стосуються не тільки св. Павла, але й усіх нас, які є членами одного Тіла і натхнені одним духом. Безсумнівно, труднощі св. Павла, пов’язані з його колючкою у тілі, були дані йому й описані у Святому Письмі значною мірою для нашої користі і для користі всіх, хто від його днів і дотепер страждає від особливих труднощів, випробувань, необхідність в яких і цінність ми не в змозі виразно збагнути.

Коли св. Павло, осліплений великим світлом, яке супроводжувало його навернення, нарешті отримав Господнє прощення і значне відновлення свого зору, він, безсумнівно, терпляче зносив слабкість своїх очей, вважаючи її належним покаранням за свій хибний шлях як противника Помазаника – покаранням людини, що завдавала шкоди Тілу Христа, яким є Церква. Міра його страждань, яка залишилася, мабуть, допомогла апостолу чітко усвідомити, наскільки тісними є стосунки Церкви та її Господа, членів однієї жертви, як це пояснюється в Господніх словах: “Чому ти Мене переслідуєш?”

Однак, минали тижні, місяці і роки, а дефект зору ставав для апостола великим тягарем. Він, напевно, дивувався, чому Господь дозволяє, щоб ця недуга продовжувалася. Він добре знав, що Божественній силі було б так само легко дати йому досконалий зір, як і не дати. Справді, він мав постійні докази цього – Божественної сили у зціленні хворих, – коли з далеких і близьких країв присилали хустинки, які він благословив, і ті несли з собою Божественне благословення і зцілення. Очевидно, апостол міркував, що відколи він трохи постраждав від цієї недуги, вона мине. Можливо, він навіть припускав, що Бог хотів спонукати його смиренно просити про її взяття.

Св. Павло пояснює, що він дійсно просив про зцілення – про те, щоб позбутися цієї важкої недуги, “колючки”. Він каже, що робив це тричі. При цьому є щось, що він, очевидно, досі не усвідомлював виразно, а саме, що зцілення його очей буде чимось на зразок реституційного благословення. Але св. Павло, як і ми всі, був покликаний Господом не до реституції, а до жертви, як він сам пояснював це іншим: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1). Знаючи, що Божі благословення передаються через нього іншим, він дивувався, що деякі з них, можливо, не призначені для нього самого. Він ще не засвоїв, що дари, які він отримав, були для мирських, а не святих, які посвятили себе на жертву. Він ще не засвоїв, що якщо Господь дозволить йому забрати назад своє посвячення жертвувати, то це означатиме, що він відповідно втрачатиме духовні благословення і милості, якими Бог обдаровує нас, коли ми жертвуємо земні речі.

ДВА СПОСОБИ ДОПОМОГТИ НАМ

Було б неправильно підбадьорювати св. Павла на хибному шляху, в його молитвах про зцілення. Тому ці молитви були відхилені. Правда, Господь задовольняв подібні прохання багатьох, які не знали нічого кращого, як просити про подібні милості. Але з великим апостолом було інакше. Він, як і Господь, був прикладом для черідки, а тому задовольнити його прохання було недоречно. Однак те, що зробив Бог, стало уроком не лише для св. Павла, але й благословенним уроком для нас, його братів, протягом усього Євангельського віку.

Хоча не було правильним зняти тягар з апостола у відповідь на його молитву, і хоча Бог бачив особливий спосіб, яким ця колючка в тілі буде особливо корисною для нього в розвитку святого Духа, тим не менш, його молитва могла отримати відповідь ще більш дієву, ще більш благословенну іншим чином. Замість того, щоб забрати ці труднощі, Господь обіцяв ще більше благодаті, ще більше сили, ще більше витривалості, щоб зустріти труднощі, подолати їх, компенсувати їх. Це дійсно було набагато краще для св. Павла в усіх відношеннях, ніж якби його молитва була почута. Ми не знаємо, як не знав він сам, наскільки необхідною для збереження його смирення і корисності в служінні була ця “колючка в тілі”. Однак ми можемо знати напевно, що дарування йому більшої благодаті було більшим благословенням, тому що Господня благодать допомагає в усьому, у всіх життєвих справах, тоді як забирання колючки було б лише полегшенням в одному напрямку. Недарма апостол, зрозумівши ситуацію, вигукнув: “Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене!” (2 Кор. 12: 9).

У цьому досвіді св. Павла є благословенні уроки для всього дорогого Господнього народу протягом усього Євангельського віку. Ми маємо різні колючки в тілі, різні труднощі, різні випробування; деякі з них розумові, деякі фізичні; деякі добре зрозумілі іншим, деякі невідомі нікому, окрім нас самих. Якою втіхою для багатьох було запевнення Господа, що які б випробування і труднощі Він не залишив нам, Він дозволяє їх для мудрих і люблячих цілей. Він запевняє нас, що всі вони будуть діяти разом для нашого добра. Про них він говорить: “Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі”.

Беручи до уваги погляд апостола, дорогі співслужителі хреста, сприймаймо всі наші переживання з доброю вірою, усвідомлюючи правдивість слів, що наші слабкості, наші недосконалості, наші немочі є не для того, щоб завдати нам шкоди, а для того, щоб під пильним доглядом Господа дозволити Йому ще більше доповнити Своєю силою наші охочі намагання.

R4432 (1909 р.)