[R4407]
ВЕРІАНИ БУЛИ ШЛЯХЕТНІШІ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 17: 1-15

Заголовний текст: “Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе” (Псалом 119: 11).

Залишивши Филипи, місіонери Павло, Сила і Тимофій пройшли близько ста миль на південний захід і зупинилися в місті Солуні, відомому тим, що християнам цього міста пізніше були адресовані два послання св. Павла. По дорозі вони пройшли два міста, в яких, очевидно, не знайшли відкритих можливостей для свого послання, жодних підготовлених сердець. Филипи були одним з небагатьох міст, де Євангеліє мало якийсь успіх, і в яке від початку не було під впливом юдаїзму. Розсіяння юдеїв по всій цій околиці, очевидно, зазнайомило їхніх сусідів з правдивим Богом і дотриманням Його законів, повагою до Його об’явлень і до обіцяного Месії.

У Солуні місіонери знайшли юдейську синагогу і, згідно зі своїм звичаєм, відвідували там богослужіння і протягом трьох суботніх днів [R4408] змагались із присутніми зі Святого Письма. Слово, перекладене тут як “змагались”, має на увазі діалог, дискусію. Апостол вів дискусії з юдеями з Біблії. Ця форма проповіді Євангелія, яка значною мірою перестала використовуватися християнами, є чудовою. Ми намагалися відновити її серед приятелів Теперішньої Правди повсюдно, особливо рекомендуючи їм Веріанські дослідження і обговорення Слова за допомогою підручників. Ефект чудовий. Цим способом багато хто отримує кращі уявлення про Правду, ніж вони могли б отримати з будь-якої звичайної проповіді. Щоправда, “пілігрими”, як правило, виголошують проповіді, оскільки їхні візити є епізодичними. Але навіть їх ми закликаємо давати в кожному місці хоча б один зразок правильно проведеного Веріанського дослідження, щоб дорогі друзі могли звикнути до цього раннього методу вивчення.

Такий спосіб обговорення був звичним для юдеїв, але вони потребували саме того, кого Господь послав їм в особі апостола – когось, хто пояснив би Писання, хто відповів би на їхні запитання, показав і допоміг знайти відповіді на їхні власні запитання у Святому Письмі. Тому сьогодні важливо, щоб Веріанське дослідження мало мудрого і розсудливого ведучого, достатньо смиренного, щоб бути гідним самої Правди і готовим привернути до неї увагу за допомогою будь-яких шляхів, які Господь захоче використати для її поширення. Вірно не лише те, що “перед загибіллю гордість буває, а перед упадком бундючність”, але й те, що гордість засліплює розумовий зір і заважає багатьом бачити Правду, яка в іншому випадку могла б бути палаючим і сяючим світильником, показуючи правдиве світло. Натомість багато хто так прагне світити власним світлом, що стає між людьми і правдивим світлом. Господь бажає допомогти нам упокорити себе в міру того, як ми старанно служимо Йому, прагнучи бути нічим і обережно визнавати провідниками лише тих, хто тримає слова життя, не шукаючи неправомірного вивищення для себе в Церкві.

ХРИСТУ НАЛЕЖАЛО ПОСТРАЖДАТИ І БУТИ ПІДНЯТИМ

Після розповіді нам про те, як св. Павло змагався, тобто вів дискусію з юдеями про євангельське послання, пояснюється дещо про його спосіб, а саме: він відкривав їм Писання, пояснюючи те, чого вони раніше не помічали – що Христу необхідно було зазнати страждання (смерті) і встати з мертвих, перш ніж Він міг стати обіцяним Царем. Юдеї знали про місця Писання, в яких було сказано про Його страждання, але вони ігнорували їх і брали до уваги лише ті, в яких йшлося про Тисячолітнє царювання нашого Господа в славі, честі та силі. Апостол показав сполучні ланки – що смерть панувала над людським родом через владу гріха, вродженого, вкоріненого, і відповідала Божественному ставленню: “Душа, що грішить, вона помре”. Він показав, що ніхто не міг бути звільнений від цього стану без Відкупителя. Месія справді царюватиме у Своєму Царстві, у світі, але перед тим мало прийти відкуплення, зняття прокляття. Потім він навів факти про смерть Ісуса, Справедливого за несправедливих, про те, що Його воскресіння було саме тим, про що говорили пророки, і що Йому необхідно у свій час принести провіщене благословення Ізраїлю під Новою Угодою і благословення світу через Ізраїль. Він показав, що спочатку, однак, повинен бути зібраний вибраний клас, щоб бути разом з Господом у Його Царстві, що його члени повинні продемонструвати свою гідність, віддаючи своє життя на служіння Йому в посвяченні. Підсумком його аргументів було: “Що Христос – Той Ісус, про Якого я вам проповідую”.

Деякі з юдеїв повірили цьому посланню і стали на бік Павла та Сили, але, очевидно, їх була меншість. З ними були деякі побожні греки, а також чимало знатних жінок. Настав час поділу. “Пшениця” з юдеїв у Солуні, як і скрізь, мала бути відокремлена від класу “полови” і зібрана до євангельської стодоли, до духовної епохи. Вони були перенесені від Мойсея до Христа, від природного Ізраїлю до нового духовного Ізраїлю, покликаного бути “царським священством, народом святим” для Божественних цілей.

Звичайно, лише меншість юдеїв була у властивому стані серця, щоб прийняти цю радісну звістку, а решта просто озлобилась, бо аргументи для них були надто вагомими, і вони, не смиренні, а горді духом, позаздрили успіху цих чужинців, які пробули в місті лише кілька тижнів, але вже встигли справити неабияке враження на поган, на яких вони самі не змогли вплинути і не могли навернути їх до юдаїзму.

Не маючи жодних правдивих аргументів, жодної логіки, якою можна було б подолати аргументи місіонерів, невіруючі юдеї вдалися до звичної тактики сатани перекручувати факти, чинити наклепи, розпалювати упередження, ненависть, злобу тощо. Вони викликали в місті заворушення, і натовп учинив напад на дім Ясона, у якого мешкали місіонери. Не знайшовши місіонерів, натовп з ватажками привів Ясона та інших віруючих до суддів, кажучи: “Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили”. Якщо Ясон прийняв їх, то він учасник їхніх злодіянь. Вони зрадники цієї влади та її почесного імператора Цезаря, бо навчають про іншого Царя на ім’я Ісус.

Майже таке саме звинувачення було висунуто проти нашого Відкупителя, коли Його привели на суд до Пилата. І в цьому була частка правди, адже кесарі не тільки претендували на роль цивільних правителів світу, але й на титул Pontifex Maximus, тобто головного релігійного правителя. Хоча Царство, яке проповідували Ісус і апостоли, є небесним, духовним, у посланні міститься думка про те, що у свій час це небесне правління, ця влада пошириться на справи землі, і Царство Месії буде всесвітнім – під усім небом. Ми можемо легко зрозуміти, як таке проголошення могло бути витлумачене як зрада з погляду світу, проте юдеї, звичайно, не мали жодного виправдання для використання свого впливу в цьому напрямку, бо вони добре знали, що всі надії та обітниці, якими тішився їхній народ, вели до надії саме на таке Царство. Тим не менше, їхня гордість і ненависть сліпо підштовхнули їх до несправедливої поведінки, коли вони підбурили натовп поган.

Нас зовсім не здивує, якщо в недалекому майбутньому нас так само звинуватять у зраді за те, що ми проповідуємо “Царство улюбленого Божого Сина”, яке незабаром має бути встановлене у силі та великій славі, і що його встановлення відбудеться в розпал соціальних негараздів та анархії. Нас також не здивує, якщо фальшиві християни (які не мають належного настрою серця, щоб прийняти послання Теперішньої Правди) будуть саме тими, хто підбурюватиме проти нас натовпи і правителів.

ТІ, ЩО СВІТ СКОЛОТИЛИ

Це звинувачення висунули юдеї. Вони розуміли, що між юдаїзмом і християнством існує конфлікт, і що скрізь, де вони стикаються, не може бути нічого іншого, окрім зіткнення і конфлікту, і що одне або інше буде повалене. Так і деякі з тих, хто сьогодні сліпий до Теперішньої Правди, ремствують на нас, використовуючи майже ту саму мову. І правдивість таких тверджень не підлягає сумніву. Євангеліє Христа дійсно створило розбіжності в юдейській системі тоді, як Євангельська Правда робить це зараз у християнстві. Саме це передбачав Ісус, коли казав: “Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча... І вороги чоловікові домашні його!”. Наш досвід, як і досвід апостолів, підтверджує правдивість слів нашого Господа. Непримиренний конфлікт триває. Однак, якби юдеї лише правильно зрозуміли суть справи, їм не потрібно було б так турбуватися, бо вони знали б, що порівняно мало хто прийме послання Євангелія, і навряд чи відчували б відсутність небагатьох, що залишать їх.

Так і сьогодні. Наші дорогі друзі в різних конфесіях бояться, що Теперішня Правда масово полонить їхніх людей. Але вони помиляються. Вона забере лише вибраних, “обраних”, а решту залишить. Пшениці відносно небагато у порівнянні до куколю. І збиранню підлягає тільки пшениця. Кукіль треба залишити у снопах – у сектантських об’єднаннях. Так буде краще. Він жодним чином не повинен потрапити до пшениці, готової до стодоли. Розділення між пшеницею і куколем не повинно було відбуватися і не могло відбуватися в минулому, але повинно і буде відбуватися зараз, під час жнив цього Віку.

Напад на Ясона та інших, очевидно, був допущений Господом не раніше, аж праця розповсюдження була виконана і ті, хто мав вуха, щоб чути, мали добру нагоду почути послання. Правителі Солуня взяли з Ясона та інших віруючих заставу, щоб застрахуватися від втрати грошей або майна і щоб ці християнські місіонери більше не піднімали ніяких заворушень. У результаті Павло і Сила зрозуміли, що їхня праця в Солуні підійшла до кінця і вони не повинні ставити під загрозу інтереси справи та своїх друзів подальшими публічними виступами. Павло погодився, що вони повинні тихо, таємно покинути місто.

“ПИСАННЯ ДОСЛІДЖУВАЛИ ДЕНЬ-У-ДЕНЬ”

Наступною зупинкою була Верія, і там місіонери, як завжди, спочатку пішли до синагоги. Вони були приємно здивовані, побачивши, що юдеї в цьому місці такі щиросерді. Читаємо: “Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є”. Отже, багато з них увірували – юдеї та греки, чоловіки та жінки. Ось рада для нас – для всіх. Ми повинні мати судження і переконання щодо Божественного Слова, але воно не повинно бути настільки нерозсудливим, щоб перешкоджати нам отримувати подальші знання з того ж джерела. Ми повинні випробовувати духів, вчення, доктрини.

Це, однак, не означає, що ми повинні “хитатися й захоплюватися від усякого вітру науки”. Ми повинні знати, в кого ми увірували, і, раз переконані, не повинні легко відвертатися від належним чином утвердженої віри. Якщо ми задоволені тим, що будуємо на скельному фундаменті, даному нам у Божественному Об’явленні, ми повинні очікувати, що будь-яке подальше світло, яке прийде до нас, не суперечитиме [R4409] світлу, яке ми отримали і визнали біблійним і гармонійним з Божественним характером. Ми повинні очікувати, що все подальше світло з Божественного Слова буде узгоджуватися з основами нашої віри. Усе, що відсуває убік або робить безвартісним перші принципи доктрин Христа, потрібно негайно відкинути.

Якщо, наприклад, хтось намагається довести нам, що ми виправдані вірою в Угоду, ми повинні негайно відкинути таку річ і запевнити цю особу, що ми виправдані вірою в дорогоцінну кров Христа, і що заміна крові на Угоду означала б відмову від самих основ нашої віри, на яких ми будуємося. Так само всі доктрини, які ігнорують гріхопадіння людини, а отже, ігнорують або заперечують, що вона була створена досконалою, за Божою подобою, слід відкинути, бо якщо заперечувати гріхопадіння людини, то неминуче заперечуватиметься відкуплення і все інше, побудоване на цій доктрині відкуплення. По суті, кожен християнин, який збудував свою віру не на людських традиціях, а на Слові Господа, повинен приділяти дуже мало уваги або вивчення різним релігійним теоріям світу. Вчення про викуп, про те, що Христос помер за наші гріхи і що ми маємо прощення через віру в Його кров, а також примирення з Богом, загалом перевіряє, випробовує, дозволяє правильно оцінити різні нові доктрини, представлені нам, і швидко показує, що вони не від Бога і не узгоджуються з Божественним Планом, осередком якого є Хрест Христа.

Ми повинні бути на осторозі навіть щодо доктрин, які визнають дорогоцінну кров. А для цього необхідне чітке розуміння Божественного Плану, що означає щоденне дослідження Святого Письма. Недостатньо того, що ми скористалися Божественно даними підручниками. Ми повинні пам’ятати, що наша пам’ять ненадійна, і якщо ми не вбираємо Слово в тій чи іншій формі, ми схильні втрачати цінні сполучні ланки, і це залишає нас відкритими для деяких прихованих атак нашого великого супротивника.

ПЕРЕСЛІДУВАНІ В КОЖНОМУ МІСТІ

Якщо місіонерам Хреста доводилося були пильними і серйозними, то такими ж були і слуги омани. Юдеї Солуня дізнались, що місіонери перебувають у Верії, і одразу почали розпалювати ворожнечу й піднімати заворушення серед народу. Місіонери дійшли висновку, що це знак, що їм слід іти далі. Подумаймо, як багато ми могли б здобути, йдучи таким шляхом! Будьмо напоготові, щоб слідкувати за вказівками Господнього провидіння і, не тікаючи від переслідувань у звичайному розумінні, бути готовими йти далі, коли переслідування здаються неминучими і коли, очевидно, це можна розглядати як вказівку від Господа, що Він має для нас служіння на якійсь іншій ниві. “А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого”. Переслідуваний, св. Павло пішов до Афін, а згодом за ним туди пішли Сила й Тимофій.

“Я  В СЕРЦІ СВОЇМ ЗАХОВАВ ТВОЄ СЛОВО”

Заголовний текст пригадує нам, що Слово Господа потрібне не лише як дороговказ до пізнання Його, але що воно є цінним для нас і необхідним, відколи ми знайшли Господа і стали членами Його сім’ї, зачатими святим Духом. Більше того, необхідно, щоб ми не просто знали Святе Письмо і цінували його вчення, а прийняти його Правди у своє серце. Існують певні речі, які лежать в основі Божественного Закону і всіх його приписів стосовно нас, і ці речі неможливо збагнути одразу. День за днем, якщо ми наполегливо вивчаємо Правду, якщо ми роздумуємо над Божим Законом вдень і вночі, ми приходимо до яснішого розуміння цих великих принципів Правди – Справедливості, Любові та Мудрості, – які лежать в основі всього Божественного Правління. У міру того як ми досягаємо такого стану серця і розуму, ми пізнаємо Господа не тільки в сенсі оцінювання Його славного характеру, але й у тому сенсі, що ми можемо застосовувати ці принципи в нашому повсякденному житті – у наших вчинках, наших словах, наших думках. Той, хто не оцінить своїм серцем Божественних улаштувань, неодмінно грішитиме проти Господа, недосконало дотримуватиметься своєї Угоди посвячення і, якщо так чинитиме, не зможе здобути найвищої нагороди, а то й взагалі не вважатиметься гідним вічного життя на будь-якому рівні існування.

Тож давайте не лише щоденно досліджувати Святе Письмо і здобувати інтелектуальне оцінювання Божественного характеру, але й роздумувати над цими одвічними істинами у своєму серці. Пізнаваймо ближче ці пункти Божественного правління. Приходьмо щораз більше до згоди з ними – до найповнішої гармонії з нашим Творцем і Його вимогами!

R4407 (1909 р.)