[R4406]
“ЩО ТРЕБА РОБИТИ МЕНІ, ЩОБ СПАСТИСЯ?”
ДІЇ АПОСТОЛІВ 16: 16-40 

Заголовний текст: “Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім”.

Павло і Сила, у синцях і закривавлені від жорстокого побиття, якого зазнали за наказом правителів Филипів, мали змогу прославляти Бога у в’язниці попри те, що вона, як і інші в’язниці того часу, була брудним і огидним підземеллям. Тієї ночі вони співали на хвалу Богові. Інші в’язні, які їх слухали, звісно, були здивовані, адже це був, мабуть, перший раз, коли гімни Богові лунали в цих стінах. Якщо ці стіни колись і відлунювали якісь пісні, то, напевно, цілком непристойні і натхнені спиртним. Справді дивовижно, що практично жодна релігія, окрім християнської, не має збірок гімнів. Буддисти не мають жодної, мусульмани не мають жодної, конфуціанці не мають жодної, а ці три релігії представляють більше половини населення світу. По суті в жодній релігії, окрім релігії Біблії, немає нічого, що ощасливлювало б або втішало. Тільки Біблія вчить про любов Бога, про Його турботу про Своїх посвячених святих і про те, як Він подбав про їхню зміну до слави, честі та безсмертя, а також про пробудження всіх родів землі і приведення всіх до пізнання Божої благодаті та можливостей для вічного життя.

Можемо легко побачити, що ніщо інше, як тільки сильна, жива віра в Бога дозволила цим двом місіонерам відчути, що їхні негаразди, перенесені заради Євангелія, означали для них Божественне схвалення за умови правильного сприйняття. Оскільки вони розуміли, що їхні випробування були лише “легким горем”, яке, за Божественним провидінням, достачає для них у безмірнім багатстві славу вічної ваги, це і тільки це дозволило цим стражденним людям тріумфувати в годину лиха і прославляти Бога за привілей страждати як члени Тіла Христа, доповнюючи частку страждань Христа, щоб згодом і вони розділили Його славу як члени Його Тіла – члени великого позаобразного Мойсея, Посередника Нової Угоди (Дії 3: 23).

Усе це написано для нашого навчання, щоб ми, бачачи вірність інших, підбадьорювалися. Наша Угода така сама, як і їхня, а їхня – як Господня, бо страждання Христа єдині, хоч і різні за характером, і слава, що прийде за ними, буде одна, хоча ті, хто її розділить, відрізнятимуться, як зоря від зорі відрізняється славою. Чим більші страждання ми зносимо з вірою, без нарікань, з радістю, тим більшою буде нагорода в Царстві нашого Отця і нашого Господа.

ВЧАСНИЙ ЗЕМЛЕТРУС

Коли місіонери співали, стався землетрус, який струсонув стіни і послабив скоби ланцюгів, якими вони були зв’язані, а також звільнив кріплення, на яких трималися в’язничні двері. В’язничний сторож, побачивши, що двері відчинені, і припускаючи, що в’язні втекли, та знаючи, що йому доведеться відповідати за це, витягнув меча і хотів покінчити життя самогубством, коли св. Павло окликнув його і сказав: “Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут”. На той час в’язничний сторож вже переконався, що місіонери, передані під його догляд, є особливими людьми, а не якимись злочинцями. Можливо, він дійсно щось знав про демонізм і одержимість і чув зі слів інших, що котрийсь із цих чоловіків позбавив нібито прибутку одного Божественного “віщуна”, використовуючи якусь вищу силу.

У всякому разі, в’язничний сторож тепер був готовий подбати про цих в’язнів і вислухати послання Божої любові. Ймовірно, роздумуючи над усім цим, він зайнявся передусім безпекою в’язниці, а потім привів місіонерів до своєї комірчини у в’язниці. Подбавши, щоб їм було зручно, він вислухав про їхню місію – про Ісуса Месію та Його смерть як Відкупителя світу. Сам він був під осудом гріха і усвідомлював, принаймні в загальних рисах, що всі люди є грішниками, чужими, відокремленими від Бога злими ділами. Він жадав дізнатися про прощення власних гріхів і примирення зі своїм Творцем. І ці місіонери, як ніхто інший, могли йому в цьому допомогти. Звідси його запитання: “Що треба робити мені, щоб спастися?”, – що я повинен зробити, щоб прийти до спільності з [R4407] Богом, щоб, як і ви, я зміг усвідомити Його люблячу турботу в усіх моїх справах; щоб, як і ви, я зміг славити Його в скорботі і розуміти, що все буде діяти разом для мого блага під Божественним провидінням?

Відповідь не забарилася: “Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім”.

Взявши цей текст за основу, місіонери пояснили в’язничному сторожу та його дому філософію Божественного Плану Примирення, смерть Ісуса, Справедливого за несправедливих, благословення, яке у свій час досягне Адама та його рід через процеси воскресіння, а також привілей почути і прийняти тепер Божественний поклик до співспадкоємства з Ісусом як Його “члени” у стражданнях теперішнього часу і в майбутній славі.

Зерно Правди впало в добрий ґрунт. Присутні увірували і з вдячністю прийняли привілей учнівства – страждати для Христа. Після цього вони охристилися, що символічно показувало їхню смерть для світу, гріха і себе, а також бажання ходити в оновленні життя як “члени” Христа. Тепер місіонери, мабуть, зрозуміли, що вони були так само провіденційним чином приведені до в’язниці (через несправедливість суддів), як раніше були приведені до Лідії і на молитовне зібрання на березі річки! Їхня віра зміцнилася. Вони були готові терпляче і з радістю переносити труднощі, щоб насолоджуватися цим великим привілеєм – нести благу звістку іншим.

На переконання деяких, для цих місіонерів настав час вимагати п’ять тисяч доларів на рік і пасторство, а особливо виступати проти подальших переслідувань і побиття, кажучи Господу, що з них досить самопожертви. Та наслідок був зовсім протилежний. Вони ще більше були заохочені йти далі, терпіти ще більші страждання. Ми повинні дбати про те, щоб наш досвід збігався з досвідом Ісуса та апостолів. Ми не повинні шукати іншого і не повинні бути задоволеними, поки не знайдемо можливості страждати заради Правди. Можемо бути впевнені, що хоча часи дещо змінилися, наш Господь мав рацію, коли казав: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”. Це може бути у власному домі та сім’ї, або в Церкві, або від світу; ніхто не уникне цього, хто вірний. Тому, якщо хтось із нас уникає переслідувань, він повинен відчувати страх за свій стан і повинен ретельно перевірити, чи він вірний усім привілеям і можливостям, які може знайти. Це не означає, що ми повинні шукати переслідувань у сенсі робити нерозумні речі або робити правильні речі нерозумно. Але це означає, що ми не повинні зменшувати відповідальність за правильну поведінку через страх перед наслідками. Страх – один з найбільш витончених ворогів “Малої Черідки”. Він повинен компенсуватися довірою, вірою в Бога.

ПАВЛО І СИЛА – СПІВУЧАСНИКИ СТРАЖДАНЬ

У розповіді сказано, що св. Павло один докорив злого духа і тому він один був відповідальний за заворушення. Ми можемо легко побачити, як Сила міг неправильно почати заперечувати – міг привселюдно докорити св. Павлу і, принаймні, частково приєднатися до натовпу і таким чином уникнути арешту, побиття і ув’язнення. Або, якби його нелояльність була ще більшою, він міг би дорікнути св. Павлу і сказати: – Чому ти не займався своїми справами і не залишив цю молоду жінку в спокої? Вона нас хвалила, а не виступала проти нас. Ми повинні були просто йти і проповідувати Євангеліє. Ти завжди втягуєш нас у неприємності. Я маю намір піти і розпочати більш успішну місіонерську подорож. На жаль, ми всі знаємо, що дехто має саме такий неправильний дух, щоб обрати саме такий неправильний погляд на речі. Ми раді, що з Силою було не так – що він був гідним товаришем благородного Павла. Він розумів, що Господь благословив апостола, використовував його особливим чином і, які б випробування не прийшли на них, Господь міг і хотів скерувати їх на добре. Ось так Сила був удостоєний права розділити привілеї зазнати побиття, співати пісень, навернути в’язничного сторожа. Як багато означає і яке велике благословення приносить мати віру в Господа і бути слухняним Божественному провидінню, а не надто мудрим по-мирському, обережним і своєкорисним!

У Євр. 10: 32 апостол згадує про одних, які “витерпіли запеклу боротьбу страждань”, і про інших, які були лише їхніми спільниками в соромі, не зазнавши таких самих втрат. Апостол вказує, що Бог цінує вірність в обох цих випадках і належним чином дасть винагороду. Будьмо ж вірними Господу, послідовниками Його проводу та учасниками Його благословень.

“ХАЙ ВОНИ САМІ ПРИЙДУТЬ, ТА Й ВИВЕДУТЬ НАС”

Судді, очевидно, зрозуміли, що в них немає справедливого звинувачення проти місіонерів. Побиття і ув’язнення було лише для того, щоб вгамувати загальне невдоволення, так само, як колись Пилат наказав бити Ісуса не заради справедливості, а щоб заспокоїти гнів натовпу. Однак св. Павло не дарма був законоучителем. Напередодні ввечері він напевно намагався пояснити правителям, що він зі Силою є римськими громадянами і вони мають право вимагати справедливого суду, перш ніж понести якесь покарання, але, ймовірно, невдоволення людей було настільки сильним, що їхні протести не були почуті. Однак тепер місіонери повідомили суддів, що вони є римськими громадянами, що з ними повелися несправедливо, і тепер повинні повестися так, щоб показати, що вони не зробили нічого поганого. Це не дозволило б докору позостатися на адресу віри у Филипах. Люди не повинні були говорити: – Ваших учителів судили, вигнали з цього міста і заборонили їм повертатися. З іншого боку, зверніть увагу на дух компромісу. Місіонери не наполягали на тому, щоб продовжувати проповідувати публічно і вимагати, щоб їм надали законний захист у здійсненні їхніх свобод. Навпаки, вони дійшли висновку, що зробили все, що було в їхніх силах, і що Боже провидіння тепер спрямовує їх в інше місце [R4407]. Вони діяли за порадою Ісуса: “А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого”.

Так було досягнуто мирного компромісу, завдяки якому судді були звільнені від подальших труднощів, а місіонери були з честю виведені як ті, хто не зробив нічого поганого. Вони вирішили, що в інтересах миру покинуть місто, хоча їхні права як римських громадян дозволяли їм залишитися. Деякі з Господнього народу роблять помилку, недостатньо наполягаючи на своїх правах, тоді як інші  помиляються роблячи навпаки – занадто наполягаючи на своїх земних правах. Тут у поведінці св. Павла ми бачимо ілюстрацію правильного шляху – “духа здорового розуму”. Він наполягав на тих своїх правах, які були розумними і необхідними для справи, і з готовністю відмовився від інших прав в інтересах миру. Це було у згоді з Писанням: “Шукай миру й женися за ним”, а також у згоді з його власним закликом: “Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми”.

Перш ніж розлучитися, вони повернулися до дому Лідії, “з братами побачитись” і потішили їх. Що вони говорили для втіхи братів, не важко собі уявити. Напевно, вони розповіли їм про радість, яку пережили, страждаючи за Христа, про те, як Господь покерував їхніми випробуваннями й труднощами, стражданням і ув’язненням на добре, і що тим самим в’язничний сторож і його сім’я були приєднані до числа братів – “Господніх коштовностей”.

Той, хто уважно читав Новий Завіт, напевно помітив, що в ньому описаний дух братерства, який панує серед прийнятих Господом в якості членів дому віри. І той, хто свідомо приєднується до усіх, хто зараз радіє Теперішній Правді, повинен неодмінно побачити щось з того ж духа братерства, та ще й особливою мірою.

R4406 (1909 р.)