[R4401]
“ЯК УДЕНЬ, ПОСТУПАЙМО ДОБРОЧЕСНО”
РИМЛЯН 13: 8-13

Заголовний текст: “Зодягніться Господом Ісусом Христом” (Римлян 13: 14).

Це регулярний щоквартальний урок стриманості, і він чудовий. Він виховує стриманість у кожній думці, слові та вчинку посвяченого християнина. Урок починається з окреслення Божественного Закону, вказуючи на його всеосяжний характер, оскільки він стосується всіх життєвих справ. “Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного”. Ми ніколи не можемо звільнитися від цього обов’язку. Він лежить на нас кожен день і кожну годину життя і пронизує всі життєві інтереси. Інші борги чи обов’язки ми можемо виконати і піти далі, але цей борг любові, суть Божественного наказу, є нашим обов’язком перед Богом, перед Церквою, перед нашими сім’ями, перед усіма людьми, навіть перед нашими ворогами. Чому? “Бо хто іншого любить, той виконав Закона”. Не дивно, що жоден юдей не міг виконати Закон! Не дивно, що жоден поганин не намагався його дотримуватися!

Недарма Святе Письмо пропонує дотримуватися Закону любові лише християнам – тим, хто зачатий святим Духом, а отже, має допомогу Божої благодаті в повсякденному житті, а також Боже милосердя у Христі, яке покриває всі їхні недосконалості, всі їхні ненавмисні недоліки. Від цих посвячених очікується, що вони будуть дотримуватися цього Закону. Хто не виконує його в дусі, у намірах серця, той не придатний для Царства і не буде належати до “Малої Черідки”. Більше того, хто не відповідає цьому критерію намірів серця, той не може бути і у “Великій Громаді”, бо Бог не передбачив вічного життя для нікого, крім тих, хто зараз досягне цього стану любові в серці, волі, тобто в намірі, а в Тисячолітньому віці – тільки для тих, хто досягне досконалої любові насправді.

“ЛЮБИ СВОГО БЛИЖНЬОГО, ЯК САМОГО СЕБЕ”

Далі апостол перераховує деякі з дуже виразних заповідей: щодо перелюбу, вбивства, крадіжки, неправдивого свідчення, зажерливості. Всі ці заповіді беруть до уваги занепалий стан розуму, що перебуває в незгоді з Богом – самолюбне серце. Хіба не самолюбство спонукає бажати того, що належить іншому? Хіба не самолюбство, протилежність любові, призводить до неправдивого свідчення? Хіба не самолюбство, протилежність любові, спонукає до крадіжки? Хіба не самолюбство лежить в основі вбивств і перелюбу – самозакоханість, самозадоволення? А суттю усіх інших заповідей є Любов – та сама любов до ближнього, яку ми маємо до себе, те саме бажання його блага, його добробуту, його щастя, його здоров’я тощо. Той, хто таким чином досягає цього становища повного посвячення Богові, зачаття святим Духом, має перед собою великий урок – навчитися любити свого ближнього, як самого себе.

Апостол додає: “Любов не чинить зла ближньому”, жодної кривди. Любов спонукає нас дбати про здоров’я ближнього як про своє власне, про його репутацію як про свою, про його майно як про своє, про його почуття як про свої власні. Яким чудовим буде світ, коли Царство дорогого Божого Сина поверне в Тисячолітньому віці все людство розумово, морально і фізично до первісної досконалості людської природи як образу і подоби Бога Любові, знищивши всіх, хто відмовиться співпрацювати!

“ПОРА НАМ УЖЕ ПРОБУДИТИСЬ”

Ми повинні пам’ятати, що апостол звертався до християн, в яких почалося нове життя. Він вів мову про те, що, як ми знаємо, дуже часто трапляється, а саме: після першого християнського досвіду навернення від гріха до праведності, від невігластва і забобонів до віри і знання, від почуттів чужинця до усвідомлення прийняття за сина і членства в Божій сім’ї, на декого згодом приходить певна міра безтурботності, сонливості. Дух світу проникає і загрожує поглинути Нове Створіння. Чудові правди частково втрачають свою свіжість, чіткість, красу і смак. З’являються пошуки чогось нового, і противник одразу його пропонує, – щось на кшталт того чи іншого потакання своїм примхам у земних речах.

Нове захоплення поглинає увагу, і настає духовна млявість. Помітно забувається досвід усвідомлення прощення гріхів і прийняття в Божу сім’ю, а також потреба в засвоєнні уроків Школи Христа. Деякі час від часу з жалем вигукують: “Де те блаженство, яке я відчув, коли вперше пізнав Господа? Де освіжаючий душу погляд на Ісуса і Його Слово?”. Такий вигук означає пробудження, до якого прагнув заохотити апостол. Іншими словами, у цьому уроці він говорить: “І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла”. Думка тут, мабуть, подвійна:

(1) Ми, хто прийняв Христа, повинні пробудитись. Кожен день, тиждень, місяць і рік повинен робити нас більш бадьорими, більш ревними і більш вдячними за наші чудові привілеї. Наше спасіння, наша “переміна” воскресіння, безсумнівно, щораз ближча з кожним днем.

(2) З якої б точки зору ми не дивилися на цю річ, ніч гріха вже майже минула. Ранок нової епохи вочевидь вже близько. Апостол писав тоді, коли чотири тисячі років вже минули, а п’ята тисяча настала. Ми живемо в той час, коли всі шість тисячолітніх днів залишилися в минулому, а сьомий день, Тисячоліття обітниці, хронологічно вже розпочався.

З обох поглядів, виходячи з обох аргументів, нам слід відкинути діла темряви і все, що стосується гріха й неправди, і зодягнутися у зброю світла, щоб підготуватися до обов’язків нового дня, ранкове світло якого вже сяє.

Заклик апостола є так само актуальним сьогодні, як і тоді, коли був написаний, і ми стверджуємо його дієвість. На нашу думку, Господь послав Своєму народові в теперішньому часі настанову Обіту, запропонованого нами, щоб розбудити його. Один дорогий брат нещодавно сказав: “Я вже розповідав вам про своє безбожне життя, перш ніж до мене дійшла Правда. Коли я прийняв Правду і повністю посвятився Господу, я відчув благословення великої радості і миру. [R4402] Згодом я дещо втратив це радісне почуття. Спочатку його втрата засмутила мене. Я ретельно шукав його, але не знаходив. Тим більше мені приємно сказати вам, що відтоді, як я склав цей Обіт і обновив, так би мовити, свій первісний Обіт посвячення, радість повернулася до мене, і я маю постійне дорогоцінне спілкування і єдність з моїм Господом. Я прагну підтримувати цей близький стосунок і «не засмучувати Духа святого Божого, Яким я запечатаний на день викупу»”. Віримо, що такий досвід має переважна більшість, і урок для себе не потрібно шукати далеко. Будь-яке намагання наблизитися до Господа через відмову від перешкод і через прокладання прямих стежок для наших ніг неодмінно повинно принести благословення.

“ЯК УДЕНЬ, ПОСТУПАЙМО ДОБРОЧЕСНО”

Вжите тут слово “доброчесно” можна було б перекласти словами “як личить” – відповідно до нашої віри, нашої надії, нашого оцінювання Господа, нашого оцінювання вранішнього світла. Порівнюючи, апостол згадує певні речі, які належать ночі і які нам не личать не тільки у відверто негативному значенні, але й у більш витонченому. Не живіть у п’янстві. Звичайно, для будь-якого святого було б непристойно буквально сп’яніти на бенкеті чи гулянні, проте, безперечно, існує і більш витончений вид гуляння та сп’яніння. Можна сп’яніти від насолоди від будь-якого задоволення, від їзди на автомобілі, від гри в гольф, від крикету чи від світської компанії. Справжній християнин повинен розпізнати все це як речі, що не належать до ранку нової епохи і несумісні зі світлом Теперішньої Правди, яка показує нам, де ми знаходимося на початку нової епохи і які чудові можливості відкриваються для жертвування теперішнім життям і для того, щоб здобути почесті Царства.

Ми, як християни, не повинні ходити (жити) в розпусті (незаконних статевих зв’язках), примхливості (самозадоволенні). Когось ці речі стосуються у відверто негативному значенні, а когось, безумовно, – у глибшому. Між світлом і темрявою не може бути нічого спільного, жодних стосунків, на жодному рівні, бо вони є протилежностями. Тому будь-які стосунки з речами темряви, речами гріха, окультними речами, речами, які не перебувають у повній згоді з Господом, є невиправданими, незаконними стосунками чи спілкуванням. Так само примхливість (егоїзм) може стосуватися більш витонченого самолюбства (самозадоволення), потурання смакам і нездатності жертвувати земними задоволеннями, що не узгоджується з нашим Обітом посвячення бути зайнятими в службі Господу, Правді та братам, чи робити добро всім, з ким маємо справу або коли маємо нагоду.

Християнин не повинен жити (ходити) у сварні та заздрощах. Тут знову ж таки можна думати про відверто грубі і менш явні прояви. Для світу сварки – це щось брутальне, таке як побої, буквальні сутички і гіркі заздрощі, які можуть призвести до поганих вчинків і навіть убивства, справжнього або в серці. Або ж ми можемо застосувати ці приписи глибше, до святих, як нагадування, щоб наше життя не було ворожнечею, щоб ми трималися миру, прагнули сприяти його інтересам скрізь – у нашому домі, у нашому оточенні, серед Господнього народу далеко і близько. “Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа”. Заздрість, ревнощі, на жаль, у глибшому розумінні притаманні майже всьому людству. Часто не зауважена Новим Створінням заздрість є плідним джерелом великої шкоди в Церкві, яка є Тілом Христа. Жодна інша погана прикмета не може призвести до більшої шкоди для себе та інших, ніж заздрість, ревнощі. Ми повинні скинути зі себе всі ці речі.

“ЗОДЯГНІТЬСЯ ГОСПОДОМ ІСУСОМ ХРИСТОМ”

Ось у чому суть. Наші серця вже посвячені Господу. Ми вже прийняті в Його сім’ю зачаттям Його святим Духом. Але наша плоть є недосконалою і продовжує любити багато одягу старої природи, який ми повинні скинути. Поступово ми повинні замінити його новим одягом, небесною лівреєю, за якою всі зможуть впізнати нас, як зовні, так і за нашим ісповіданням, що ми є Божими дітьми, братами Христа, “спадкоємцями ж Божими, а співспадкоємцями Христовими”.

Зодягнутися Господом Ісусом – це справа не однієї миті, не однієї години, не одного місяця, не одного року, це справа всього життя. Але якщо її не розпочати, вона ніколи не буде завершена. І справді, ми можемо бути впевнені, що ніколи не зможемо повністю зодягнутися Христовими прикметами. Однак Господь побачить наші зусилля, нашу наполегливу боротьбу скинути стару природу, скинути діла плоті й зодягнутися в одяг праведності, відповідний до наших стосунків з Ним, – ліврею, одяг, який відокремить нас від світу як освячених для Бога через Ісуса Христа, нашого Господа.

“НЕ ДБАЙТЕ ПРО ТІЛО” (Хом.)

Перед нами важливий момент, про який слід пам’ятати. Від нього значною мірою залежатиме наш успіх чи невдача в отриманні нагороди. Коли ми, як Нові Створіння, повністю посвятилися Господу і відмовилися від усіх прав людської природи, наша плоть не погоджувалася на таку угоду, а протестувала. Згодом вона вирішила, що найкраще буде тихо, спокійно вмовляти Нове Створіння, закликаючи до поміркованості в праведності та самопожертві; до того, щоб ми не були більш крайніми, ніж інші; щоб ми не виставляли себе безрозсудними в оцінці інших і це не викликало зневаги до справи, якій ми хочемо служити.

Яка спритна, яка хитра, яка облудна плоть! Якби ми прислухалися до її “слушних” міркувань, ми б взагалі зійшли з дистанції, не зумівши принести жертву, а отже, не зумівши стати членами “царського священства” і розділити славу Царства нашого Відкупителя. Час від часу Нове Створіння прокидається і чинить енергійні, ретельні кроки самопожертви в усіх напрямках. Але стара природа, плоть, тихо звертається з закликом: “Ти повинен, принаймні, зберегти те й те; ти не можеш повністю відмовитися від того й того; це було б жахливо і несправедливо по відношенню до себе практикувати самозречення до такої міри”. “Ти мусиш дбати про тіло!” – стверджує вона. “Не дбайте про тіло”, – закликає апостол. Тіло ж, як правило, має свій власний шлях, тому тих, хто віддає себе в жертву й перемагає, буде лише “Мала Черідка”, тоді як тих, хто піде на Другу Смерть або потрапить у “Велику Громаду”, буде значно більше.

Кожен святий повинен зважити: давати чи не давати плоті задовольняти її бажання? Від рішення залежить багато чого. Власне тут “Обіт Господеві”, який ми віднедавна пропагуємо як своєчасний для всього “дому” віри, виявляється для багатьох великим благословенням. Він допомагає у тому, щоб абсолютно не дозволяти плоті задовольняти свої бажання в будь-якому напрямку. Це передбачає, якщо можливо, більш ретельну, ніж досі, перевірку кожного слова, думки і вчинку. Він зводить барикади в різних слабких місцях і таким чином зміцнює Нове Створіння, підтверджуючи його найвищі постанови, а також відповідно зв’язує стару природу і умертвляє (вбиває) її.

Стара природа надзвичайно оманлива. Вона не зізнається, що боїться Обіту. Навпаки, вона хвалитиметься, що він їй не потрібен, бо вона вже мертва. Труднощі завжди полягають у тому, що стара природа боїться, що Нове Створіння замкне і назавжди зачинить на засуви усі двері до її свободи. Вона наполягає на тому, що якщо Нове Створіння не дбає про плоть, то, принаймні, не повинно так наполегливо виступати проти плоті та її свобод. Прислухаймося до голосу Господа через апостола і зачинімо всі шляхи, якими плоть може напасти на нас у хвилину слабкості чи неуваги. Поставмо пікети молитви і пильності проти кожної думки, слова і вчинку, які не є в повній згоді з Духом нашого Господа. Отже, зодягнімося з допомогою Обіту Господом Ісусом Христом і не даваймо плоті втілювати свої бажання.

R4401 (1909 р.)