[R4384]
ПАСХА І ЖЕРТВИ ДНЯ ПРИМИРЕННЯ

Наше нещодавнє святкування Пасхи викликало запитання: чи жертва Пасхального ягняти 14-го дня першого місяця відображала ту саму думку, що й жертва Дня Примирення 10-го дня сьомого місяця?
Ми відповідаємо: ні, не зовсім. Ці два образи відбувалися в різних частинах року: один – на початку релігійного року, а інший – на початку цивільного. Цивільний рік починався восени, а релігійний – навесні. Пасхальна жертва на  початку релігійного року представляла, зокрема, жертву нашого Господа Ісуса лише за Церкву, тоді як жертва Дня Примирення на початку цивільного року ілюструвала жертву Христа, а також жертву Церкви, “царського священства”, і ширшу працю, виконану таким чином “за весь народ”.

Пасхальне ягня не представляло Ісуса як Голову, а Церкву як Його Тіло. Воно представляло нашого Господа Ісуса, “Агнця Божого”. Про нашого Господа було пророчо сказано, що жодна кістка Його не буде зламана. І так само було наказано щодо Пасхального ягняти. Його потрібно було спекти цілим, і жодна кістка не повинна була бути зламана під час споживання. На додаток, Пасхальне ягня і його кров посприяли, допомогли уціліти, дозволили “перейти” тільки первородним, тільки представникам Церкви Первородних. Визволення інших не є частиною картини Пасхи.
У жертві в День Примирення є виразна відмінність. Було принесено дві жертви – одна за тіло первосвященика і його сім ’ю, а інша жертва “за весь народ”. Перша, як ми вже бачили (у книзі “Тіні Намету”, опублікованій двадцять дев’ять років тому), представляє смерть нашого Господа за Церкву і весь “дім віри”. Друга жертва в День Примирення представляє смерть Церкви, як позаобразного Господнього козла, “за гріхи всього народу”. Один і той самий первосвященик приніс обидві жертви, образно зображуючи нашого Господа Ісуса і Його працю, коли Він спочатку приніс Свою власну жертву, а потім приніс нас, яких Він приймає як Своїх членів.

В оповіді про посвячення священиків лише телець показаний як жертва за гріх (немає козла, бо він не був “за народ”). Потім показано цілопалення, яке представляє як Господа, так і Церкву в їхньому об’єднаному і водночас розділеному становищі та стосунках. Баран був зарізаний, розділений на частини, обмитий, а потім ці частини були покладені упорядковано з головою на Господній жертовник; і ціле ягня було цілопаленням. Це представляє стосунок Церкви, членів Тіла, до Господа, Голови Тіла (2 М. 29: 10-18).

“СПАЛЯТЬ ПОЗА ТАБОРОМ”

Ще один пункт, пов ’язаний з жертвою за гріх Дня Примирення, заслуговує на увагу, оскільки повністю відрізняється від Пасхи, а саме: тільки її повинні були спалити поза табором. Спочатку спалювали тельця [R4385], а потім козла (3 М. 16: 27; 2 М. 29: 14). Спалення представляло поступове знищення плоті. Поза табором це означало висміювання, відкинення людьми, безчестя. Апостол каже, що наш Господь страждав поза табором, і що ми повинні озброїтися таким же розумом, з повним наміром страждати з Ним як Його члени. Св. Павло підкреслює цей факт, кажучи: “Бо котрих звірят кров первосвященик уносить до святині (як жертву) за гріхи, тих м’ясо палиться поза табором, тому то Ісус, щоб кров’ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою. Тож виходьмо [як Господній козел] до Нього поза табір, і наругу Його понесімо” (Євр. 13: 11-13).

Зверніть увагу, що тут апостол вказує на образні жертви й порівнює їх з кращими жертвами Христа і Церкви; і що він закликає нас брати участь у Христовій жертві – визнати себе членами класу Господнього козла, який проходять через труднощі поза табором, подібні до тих, які перетерпів наш Господь. Він був образно показаний в тельці, а ми – в козлі.

Деякі з тих, хто колись був з нами, але відійшов від нас, роблять все, що в їхніх силах, щоб похитнути віру кожного, на кого вони мають вплив. Хоча вони роками признавали, що бачать точнісінько як ми (виконання цього образу і спільність Церкви з її Господом в цих самих стражданнях теперішнього часу), тепер вони, здається, осліпли щодо цих речей і прагнуть засліпити й заплутати якомога більше інших. Те, що ми представили вище, – це те, що ми представляли протягом останніх двадцяти дев’яти років в міру наших можливостей, показуючи й доводячи Таємницю цього Євангельського віку, яка полягає в тому, що вибрана Церква має привілей страждати з Христом як Його члени й згодом бути прославленою з Ним як члени одного Тіла, якого Він є Головою.

Ніщо в цьому, як і в будь-чому, що ми коли-небудь писали, не суперечить ідеї, що наш Господь Ісус віддав Свою Кров як нашу жертву і що Він завершив жертву за нас на Голгофі у Своєму тілі на хресті. Тоді, за словами апостола, настав час для Його звеличення як духовного Голови над духовним Тілом. Він не був цим духовним Головою у плоті. Тільки після Свого воскресіння він став Головою Церкви, Свого Тіла. А члени Церкви стають Його членами лише як духовно зачаті Нові Створіння, коли їхні смертні тіла принесені в жертву і прийняті. Приймаючи нас як Нові Створіння, Первосвященик приймає нашу пожертвувану волю, а потім випробовує нас щодо її виконання, зараховуючи кров нашої жертви як Свою власну, бо саме вона виправдала нашу і зробила нашу можливою.

Тут ми усвідомлюємо перевагу тих, хто мудро використав свій час у вивченні цих правд, які Бог приготував для їхньої поживи. Ті, хто був вірний у вивченні і жив згідно з ними, тепер сильні. Інші зараз слабкі і схильні до того, щоб їх носило усяким вітром доктрини. Неможливо переоцінити, дорогі друзі, потребу в духовній поживі через зустрічі і особливо через читання. Ніяке слухання не може замінити читання. Мало того, ми радимо зв’язне, послідовне читання – особливо шести томів “Викладів Святого Письма”. Нагадуємо, що багато хто зараз слідує порадам однієї матері та її дочки, котрі якийсь час тому написали листа до Watch Tower, розповідаючи, що вони виявили, що можливо прочитати всі шість томів протягом року, читаючи по дванадцять сторінок в день. Вони дотримувалися цього протягом року і розпочали це наступного. Ця пропозиція була підхоплена кількома іншими з чудовими результатами, і ми радимо це усім вам. Наш розум – дірява посудина, і багато хто з тих, хто прочитав серію “Викладів Святого Письма” кілька разів, бачать, що наступні читання відкривають їм речі, яких вони не бачили раніше.

R4384 (1909 р.)