[R4374]
ВРЕГУЛЮВАННЯ ДОКТРИНАЛЬНИХ РОЗБІЖНОСТЕЙ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 15: 1-35

Заголовний текст: “Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони” (вірш 11).
Період миру й процвітання, зростання в знанні й чисельності ранньої Церкви змінився періодом суперечок і розбіжностей в Антіохії. Павло і Варнава повернулися з місіонерської подорожі і звітували перед громадою, яка спонсорувала їхні витрати на дорогу. Усі разом, Церква і місіонери, раділи спільному служінню поганам. Справи дійсно були успішними. Та згодом з Єрусалиму, осередку Церкви, прибули деякі брати, євреї за походженням, які, побачивши, що християни з поган ігнорують обрізання, здійняли з цього приводу великий заколот, стверджуючи, що обрізання не спасає без Христа, так само як і Христове спасіння не діє без обрізання. Розуми багатьох були збентежені, і деякий час здавалося, що в Церкві можливий розкол. Але кращі поради взяли гору, і улюблені брати, Павло та Варнава, були послані до Єрусалиму як комітет, щоб порадитися з тамтешніми апостолами і старшими. Наш урок розповідає про цей з’їзд та його результати.

Відзначимо мудрість, яку проявили ці перші християни, що мали “дух здорового розуму”. У них справді була велика довіра до Павла й Варнави і розуміння того, що при їхньому служінні вони отримали великі благословення від Господа, а це суперечило думці, що без обрізання не можна достатньо заслуговувати на Божественну милість. Тому вони мудро допустили, що воля Господа з цього приводу очевидна і буде вказана через апостолів, про яких Господь сказав: “Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі”. Отже, від цих апостолів можна було очікувати, що вони знають і можуть порадити, чи буде обрізання обов’язковим для поган, як було для юдеїв, чи вони будуть звільнені від цього обов’язку, покладеного на ізраїльтян – на всю родину Авраама.

ЄРУСАЛИМСЬКИЙ З’ЇЗД

У розповіді помітна велика пошана, з якою апостоли ставилися один до одного на з ’їзді. Також помітно, що свої висновки в цій справі вони засновували на тому, що знайшли у Святому Письмі (Старому Завіті), а також на вказівках Божественного провидіння. Поступово, протягом кількох років, Правда ставала для них все більш виразною: що особлива милість Бога до юдеїв поступилася місцем загальній милості до людей з кожного народу, так що всі, хто вірить в Господа, хто приймає Його обітниці і посвячує своє життя в згоді з ними, можуть відтепер мати рівні привілеї та переваги з тими, хто мав єврейське походження. Вони знали про стосунки Угоди Бога з цим народом, і потрібен був час, щоб переконатися, що Божественний план зробив ще один крок уперед. Так само в кінці цього віку є багато тих, хто усвідомлює, що лише “Мала Черідка” була покликана, відгукнулася і принесла себе в жертву згідно з нинішнім Високим Покликом. Але їм важко зрозуміти, що наближається зміна устрою і що Бог має намір завершити працю цього віку для “вибраних” і започаткувати нову працю для нового віку, для невибраних, на благо “всіх поколінь землі”.

Висновки З’їзду викладені в кількох словах, а саме, що Бог визнав віруючих, які походять з поган, Своїм святим Духом так само, як Він визнав віруючих єврейського походження, “і між нами та ними різниці Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця” (Дії 15: 9). “Чого ще можна просити? Ці погани отримали всю Божу ласку, не потрапивши при цьому в рабство Угоди Закону. Чому ж, – мудро запитували вони, – ми повинні накладати на них ярмо, коли Бог не поставив такої вимоги?” Вони зрозуміли, що Угода Закону справді була ярмом. Більше того, це було настільки важке ярмо, що ні вони, ні їхні батьки не могли його нести. Христос звільнив їх від ярма Угоди Закону. Чому ж вони повинні накладати його на братів, яким Господь його ніколи не давав?

Більше того, вони визнали, що в деяких відношеннях поганин, вільний від Закону, не підпадаючи ніколи під це ярмо, займав вище становище, ніж вони. Звідси твердження: “Та ми [євреї] віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони [погани]”.

ВИСНОВОК У ЦІЙ СПРАВІ

У віршах 22-29 бачимо рішення апостолів у цій справі. Вони не тільки написали про нього, але й послали звіт через двох своїх довірених братів, Юду-Варнаву та Силу, разом з Павлом і Варнавою, щоб брати мали письмове та усне свідчення. Вони ствердили, що згадані ворохобні погляди не були погоджені з апостолами в Єрусалимі, після чого коротко підсумували, але не як Закон, а як “необхідне”, наступне:
(1) стримуватися від ідольських жертов;
(2) і від крові;
(3) і від задушеного;
(4) і від розпусти.

Це не означало, що стримування від цих речей зробить їх християнами, бо ніщо інше, як віра в Христа, посвячення Йому і намагання ходити Його слідами, не може зробити їх християнами. Цими порадами щодо стримування вони стверджували: “Так ви добре зробите” – знайдете ці поради корисними для вас як послідовників Господа. Справді, апостол Павло переконливо підкреслював, що “Любов – виконання Закону”, тому що любов до Бога буде керувати життям щодо святості, а любов до ближнього – щодо земної справедливості. Наведені поради були необхідними для збереження спільності “Тіла”, яке складалося з юдеїв та поган з їхньою різною освітою і настроями. Не обговорюючи питання, чи може м’ясо, що продається на ринках, зазнати шкоди через язичницькі обряди, пов’язані з забиттям тварин, була дана порада утримуватися від нього, оскільки юдеї, безумовно, вважали споживання такого м’яса участю в язичницькому ідолопоклонстві, навіть якщо з ширшого погляду ідол, будучи нічим іншим, як деревом, металом або каменем, не міг ні принести користі, ні завдати шкоди їжі. Тим не менше, християнам з поган бажано було утримуватися від використання своєї свободи в цьому напрямку з пошани до слабших братів, юдеїв і поган, які не були здатні так глибоко розмірковувати і чиє сумління могло бути уражене.

Подібна думка стосується і заборони на вживання крові. Для юдея вона була заборонена, і згідно з його угодою вона стала символом життя: споживання її означало відповідальність за відняте життя. Більше того, в образних церемоніях Закону заборонена кров використовувалася як символ, що представляв жертву за гріх, адже кров’ю здійснювалося поєднання за гріхи. Щоб підкреслити ці образні уроки, юдею було заборонено вживати кров. Можливо, існували й інші, санітарні, причини, пов’язані з цим, які нам поки що невідомі. Ці заборони ніколи не стосувалися поган, бо вони ніколи не були під Угодою Закону; але уявлення юдеїв про це були настільки глибоко вкорінені, що для миру Церкви було необхідно, щоб погани також дотримувалися цього. Під задушениною малися на увазі тварини, спіймані в пастку, кров яких не була пролита і не витекла, спричинюючи смерть, як того вимагав юдейський Закон щодо м’яса, призначеного для вживання в їжу. Це обмеження було необхідне для того, щоб погодити дві гілки духовного Ізраїлю – тих, що походили з юдаїзму, і тих, що походили з поган.

Якщо брати з поган не хотіли сперечатися і викликати розділення в Церкві, то вони, безсумнівно, були готові обмежити свою свободу в цих питаннях або пожертвувати нею. Четвертим обмеженням був “блуд”, що в перекладі з грецької означає “розпуста”. Важко зрозуміти, чому одну моральну заповідь потрібно було так відокремлювати від інших і поміщати в список з церемоніальними вимогами. Ми скоріше схильні запитати: чому не було включено богохульство, пияцтво, ідолопоклонство, перелюб, неправдиве свідчення, вбивство тощо? Чи маємо ми розуміти, що погани можуть чинити всі злочини, які не передбачені списком цього з’їзду, а лише мають пораду щодо м’яса, принесеного в жертву ідолам, або м’яса задушених тварин, а також щодо крові і блуду? Звичайно, ні. Навпаки, всі вимоги Закону включені в єдиний закон Нового Створіння – люби Господа і ближнього твого.

Любов закриває ідолопоклонство, лихослів’я, вбивство, крадіжку, неправдиве свідчення, перелюбство, але закон Любові не закриває цілковито пункти, що були перераховані Радою. Вони були необхідними, належними, і ми повинні визнати повноваження апостолів “зв’язувати на землі” – що вони були так ведені у своїх публічних висловлюваннях, що не зв’язували нічого зайвого, нічого, що суперечило б Божественній волі. Тому ми вважаємо, що цих пунктів, доданих таким чином до Закону Любові, повинні дотримуватися всі духовні ізраїльтяни, бо вони представляють Божественну волю. Насправді майже все м’ясо, що продається на наших ринках, відповідає юдейським нормам, хоча багато юдеїв відмовляються визнавати це і їдять тільки те м’ясо, яке було перевірене і схвалене їхніми рабинами. [R4375].

Мудра поведінка принесла свої добрі результати. Запанувала згода, єдність духа, спільність між членами. Секрет цього полягав у тому, що Господь був визнаний наглядачем над справами Церкви, а також Тим, Хто керував її поведінкою і спрямовував її шлях через призначені знаряддя – апостолів. Так само і сьогодні: коли серед Господнього народу панує чесність серця, розколи, поділи не повинні існувати. Слід шукати Господнього керівництва та настанов – Його Слова через апостолів. Більше того, Господу було угодно відтоді, як апостоли заснули, використовувати вірних братів у Церкві як вказівники, щоб вказувати правильний шлях, у згоді зі своїм Словом через апостолів і пророків. Для цього потрібні чисте серце, чесне сумління і смиренний дух.

R4374 (1909 р.)