СЕРЦЕ ВАЖЛИВІШЕ, НІЖ ГОЛОВА

"Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя" (Пр. 4: 23).
Ми розуміємо, що треба берегти наші голови; і деякі з нас в якийсь момент можуть бути схильні говорити: "Над усе, що лише стережеться, голову свою стережи, в згоді з вченнями Христа, і з твоїм серцем буде все гаразд, бо Бог буде його берегти". Однак це є помилкою. Бог виклав справу правильно. Ми не вміємо берегти наші голови. Ми можемо берегти наші серця, і відповідальні за це. Якщо ми старанно бережемо, пильнуємо, охороняємо свої серця від зла і в повній згоді з божественним Словом та його духом правди, праведності, любові, Бог зробить решту. Він охоронить наші недосконалі розумові здібності, і ми пізнаємо Його вчення.
Берегти серце означає зберігати пильність над нашими почуттями. Це означає критичний перегляд кожного мотиву життя. Чому ми говоримо? Що є кінцевою метою? Чому ми робимо або не робимо цю річ? Чи причина є шляхетною, справедливою, люблячою? Чи любимо ми праведність? Чи ненавидимо беззаконня? Чи любов Божа щораз більше виливається в наші серця? Чи зростає вона до Бога, до людини і до братів? Ось що значить пильнувати, "берегти наші серця", і це натякає, що якщо самолюбна думка (або мотив, або амбіція) буде знайдена де-небудь, в таїні, або намагатиметься керувати ділом чи словом, її потрібно негайно прогнати – щоб серце могло бути непорочним, чистим. Берегти серце означає також дієвість в любові, доброчинності, допомозі та розвиток думок і почуттів згідно з божественними. Це означає не лише очищати серце, але й оздоблювати його плодами і милостями святості і любові, щоб воно могло бути прийнятним для Господа. І безперечно, що коли несправедливість, або гріх, або нечистота є до якої-небудь міри затаєні, серце є відповідно осквернене і відповідно неприйнятне для Господа, і таким чином проваджене до відкинення Ним.
Слова "походить життя" нагадали б юристу факт, що коли в суді розглядається якийсь випадок, присяжні присягають виконати свій обов’язок стосовно судової справи: рішення повинно бути прийняте. Так само всі з Господнього посвяченого народу є на пробі. Питання, яке належить розглянути, є узгоджене сторонами. Мається на увазі: (1) вічне життя або вічна смерть; і (2) додатково для тих, хто здобуде життя, є інше питання, а саме, чи це життя вічне буде на найвищому рівні – божественна природа і співспадкоємство з Христом, чи на нижчому духовному рівні великої громади – як у ангелів. Чи розуміємо ми питання, яке входить до цієї проби, і результат якого є таким життєво важливим? Якщо так, і якщо ми віримо Господнім словам, що наслідок, або результат, буде залежати від стану нашого серця, то ми розуміємо причину, чому ми повинні "над усе, що лише стережеться" стерегти наші серця чистими, милими, лагідними, люблячими, "Твоїм, Господи, відбитком".
Колись, коли наші очі розуміння почали відкриватися, і ми побачили довжину, ширину, висоту і глибину божественної любові і чудовий план спасіння, то були схильні думати, що кількість тих, хто не зможе осягнути вічного життя, чи то в цьому віку, чи в Тисячолітті, буде малою. Ми навіть схилились би до погляду універсалістів, що остаточно всі будуть спасенні, якщо б не деякі вірші Святого Письма, які ясно натякають, що, згідно з божественним передбаченням, будуть деякі, які помруть другою смертю, внаслідок "гріха на смерть": "Є гріх на смерть, – не про нього кажу, щоб молився" (1 Івана 5: 16).
Але коли ми щораз більше пізнавали розум Господа, який представлений нам в Його Слові, ми розуміли, що ніхто не буде обдарований вічним життям, якщо не досягне певного розвитку характеру, і що цей розвиток характеру означає не просто зовнішню відданість і стриманість від гріха, але й сердечну відданість і любов до праведності та ненависть до беззаконня. Протягом Тисячоліття мірилом буде зовнішня досконалість, однак остаточно, в кінці того віку, тестом буде розвиток серця, який вирішить, хто може ввійти до вічного життя, а хто не може.
Можемо сказати, що тепер проба серця є єдиною пробою, тому що наше тіло, виправдане, потім посвячене аж до смерті, не є новим створінням, яке надіється на славу, честь і безсмертя, а просто його недосконалим слугою, або знаряддям. Серце, або почуття, нового створіння мусить бути вірне найвищим принципам справедливості і любові, і згідно з його розвитком в цих напрямках буде божественне рішення про життя або смерть – на тому чи іншому рівні існування або ж на жодному. Велика громада мусить мати характер, подібний до характеру Христа, як і мала черідка, як і реституційний клас в кінці Тисячоліття. Ми не повинні розуміти, що для когось з посвячених буде подальша проба, чи навчання, чи розвиток, чи випробування після закінчення теперішньої проби. Ніхто не буде ні в малій черідці, ні в великій громаді, крім тих, хто сердечно відданий Богу, братам, принципам праведності. Всі інші будуть засуджені як неварті вічного життя на будь-якому рівні існування.
Можливо, світські люди можуть сказати нам: – Постійно бути змушеним думати про правильність чи неправильність кожного вчинку, кожного слова і кожної думки; постійно бути змушеним відрікатися і відмовлятися від кожного почуття, яке не є цілковито справедливим і люблячим, – це мусить бути великим тягарем для тебе і робить твоє життя нещасним. Ми відповідаємо, що спочатку це може так виглядати для нас, але Господь веде Свій народ обережно, милостиво, крок за кроком, до оцінювання принципів праведності і любові. Йти далі, щоб пізнавати Господа, означає для таких постійне зростання в благодаті, а також в знанні. Ми раді, що чітко бачимо питання, яке розглядається в нашому випадку –життя або смерть. Для нас головне значення має вчинити своє покликання і вибрання міцним, для вічного життя. Коли ми вхоплюємо проблиск дивовижних речей, які Бог зберігає для тих, хто любить Його, то земні приємності, самозречення, самопожертва, все втрачає свою вагу і силу – і поступово ми приходимо до місця, де "маємо задоволення" знати і виконувати Господню волю, до стану розуму, в якому ці божественні правила не є для нас обтяжливими, а справді радісними. Це означає, що наші розуми були "перемінені", так що речі, які ми колись любили, тепер ми ненавидимо, а речі, які ми колись ненавиділи, тепер любимо. Однак ми наближались до цього високого становища поступово. Ті, хто приходить до теперішньої правди тепер, в багатьох відношеннях мають перевагу, але ми мусимо також пам’ятати, що оскільки час випробування стає коротшим, це означає, що проби будуть гострими.

ЖИТТЯ НА ЖИТТЯ АБО СМЕРТЬ НА СМЕРТЬ

Роздумуючи над становищем тих, котрі спаслися вірою через знання Господа і Його милостивих планів, апостол проголошує, що це послання стає для таких посланням життя або смерті. Декому вимоги нашого посвячення здаються обтяжливими, непосильними. Вони мають запашність смерті, яка відштовхує їх і провадить до другої смерті. Для інших дороги Господа і вимоги Його святості мають солодкий запах, запах життя, який приносить відсвіження. Таке оцінювання божественної доброти і божественного плану апостол згадує як запашність життя, яка схиляє і веде до славного стану життя, яке вони розділять в воскресінні благословенних.
Апостол розумів, що послання, яке він проповідує, матиме той чи інший вплив на всіх, хто має духовні вуха. Воно буде мати для них запах життя на життя або запах смерті на смерть. Далі він додає: "Та кого на це вистачить?" (2 Кор. 2: 16, Кул.). На всіх, хто служить Господній правді, лежить величезний тягар відповідальності. Кого вистачить на це? Як може хто-небудь з нас повністю збагнути і охопити значення теперішніх нагод? І як можуть ті, хто в ім’я Господа представляє Його послання, достатньо усвідомити вагу пов’язаної з цим відповідальності?
Тож підсумовуючи, нехай кожен з нас знає, що якщо ми не бережемо наших сердець від квасу злоби, заздрості, ненависті і незгоди, наслідком для нас буде друга смерть, а тим часом ми, звичайно, втратимо багато світла і духовних благословень, якими колись втішалися. З іншого боку, якщо ми тримаємось подалі від згаданих пороків і вкладаємо на себе благодаті Господнього Духа – покору, смиренність, терпеливість, довготерпіння, братерську доброзичливість, любов – то рішенням в нашій справі буде життя, вічне життя. А тим часом, поки ми чекаємо на нашу "переміну" воскресіння, постійно буде зростати наш досвід в благодаті, в любові і в знанні речей вільно даних Господом для тих, котрі мають такий стан серця. Вони пізнають правду і правда зробить їх вільними – не волею не відроджених, а свободою синів Бога – свободою поступати правильно, свободою несправедливо страждати в ім’я праведності, свободою класти життя за братів і взагалі за правду і в чиненні добра всім людям, коли є нагода.

"ПИЛЬНУЙТЕ СЕБЕ"

Слова апостола до старших ефеської церкви ніколи не були більш відповідними для Божого народу в загальному, ніж сьогодні. Він сказав їм: "Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він. Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть... Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою... Тому то пильнуйте, пам’ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки" (Дії 20: 28-31).
Старшим скрізь потрібно особливо пильнувати, тому що в кожному випробуванні найбільш привілейовані і найбільш видатні мають найсуворіші перешкоди і проби. Тому апостол застерігає: "Не багато-хто ставайте, браття мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо". Ми так само застерігаємо всіх старших, котрі є чисті серцем, несамолюбні, щоб вони не мали нічого, крім любові і добрих бажань для всього людства, і щоб вони ставали більше і більше наповнені плодами і благодатями святого Духа, пильнуючи також стадо. Пам’ятайте, що стадо є Господнє, і що ви маєте відповідальність перед Господом, як і перед ними. Пам’ятайте, що ви повинні пильнувати їхні душі (інтереси) як ті, хто мусить здати звіт Великому Верховному Пастирю. Пам’ятайте, що в загальному любов є головною річчю, і хоча не нехтуються і доктрини, приділіть особливу увагу розвитку Господнього Духа між різними членами Його тіла, щоб таким чином вони могли стати "достойними участі в спадщині святих у світлі" і, згідно з божественною волею, не могли спіткнутися в цей лихий день, а, виконавши все, стояти досконалими в Христі, як Його тіло, Його члени, Його співжертвувачі, Його співспадкоємці.