"ЗДАТНІ СЛУЖИТЕЛІ НОВОГО ЗАПОВІТУ"
2 Кор. 3: 6

Св. Павло говорить: “Наша здібність від Бога. І він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, – бо буква вбиває, а дух оживляє” (2 Кор. 3: 5, 6).

Як міг св. Павло та інші апостоли бути слугами Нового Заповіту, якщо такого Нового Заповіту ще не існує? Подібне запитання можна задати в стосунку до вислову нашого Господа, що Його Пам’яткова чаша представляє кров Нового Заповіту, Новий Заповіт. Ось відповіді на ці запитання: 1) Вже не буде ніякої крові Нового Заповіту чи з Нового Заповіту після того, як він буде довершений. Кров Нового Заповіту – це кров, приготована перед Заповітом, щоб нею запечатувати його і зобов’язувати до нього – робити його Заповітом. Слова нашого Господа про чашу були сказані до того, як Він помер. Чаша була символічною і вказувала на Його смерть. Вона була запропонована лише Його послідовникам, а не світові. Вона була пролита за них і була основою для їхнього примирення з Отцем. Але у свій час вона мала бути кров’ю Нового Заповіту – кров’ю, котрою Новий Заповіт має бути покроплений, запечатаний, запроваджений в дію. Вона була запропонована Церкві більш ніж вісімнадцять століть перед часом запечатання Нового Заповіту, щоб дати Церкві, переможцям, привілеї участі з Христом у Його жертві не лише в значенні виправдання, але і в значенні освячення, або смерті з Ним.

Про це св. Павло дуже виразно говорить в 1 Кор. 10: 16: “Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крові Христової?” Пиття тієї чаші символізує нашу спільність у стражданнях Христа, наш з Ним зв’язок у всіх стражданнях, що випадали Йому – нашу смерть з Ним. З часом, коли всі члени Тіла Христа візьмуть свою частку в цій чаші, прийде час для застосування заслуги спільної чаші, об’єднаної жертви Тіла з Головою і під керівництвом Голови, що запечатуватиме Новий Заповіт (Закону) з Ізраїлем і, через Ізраїль, для користі людства. Коли учні запитали, чи вони не можуть сидіти на Його престолі, один по правиці, а другий по лівиці, Він запитав: “Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю?” (Мк. 10: 38) Всі, що сидітимуть на престолі, мусять пити цю чашу. Всі, хто буде вірно пити чашу, сидітимуть на престолі як члени Тіла Христа – “Наречена, Дружина Агнця”.

Наведемо приклад: припустимо, що незабаром має бути підписана і запечатана Декларація Незалежності або якийсь інший важливий документ. Сам документ може бути вже надрукований і, перебуваючи в процесі підписання, вже може називатися заповітом, угодою або декларацією, хоч в дійсності він не може бути таким документом, навіть якщо і надрукований, доки не буде у свій час підписаний і скріплений печаткою. Також згідно з законом може бути передбачене певного роду чорнило, і особа, відповідальна за нього, може говорити про нього як про чорнило, що використовується, але в тому значенні, що це чорнило передбачене для використання у підписанні того Заповіту, коли настане належний час. Так само особу, передбачену в ролі посередника того заповіту, можуть називати таким ще перед підписанням. Так само членів його свити, котрі мають допомагати йому як асистенти, і котрі потребують певного приготування, перш ніж візьмуться за цю службу, можуть називати служителями чи слугами того Заповіту, навіть якщо він ще не підписаний і в дійсності не став заповітом.

Тому Апостол говорить про себе та інших як про здатних служителів Нового Заповіту. Він не має на увазі, що Новий Заповіт діє, працює, але що з огляду на те, що цей Новий Заповіт, обіцяний Богом, в кінцевому результаті буде підписаний, запечатаний і задіяний, він та інші, все Царське Священство, є слугами того Заповіту, служачи його інтересам і маючи повні повноваження від Господа до такої праці. Ми самі не маємо жодної праведності, жодної заслуги, що могла би бути ефективною для запечатання того Нового Заповіту з Ізраїлем. Але, будучи виправдані вірою в кров Христа, ми стаємо здатними, або відповідними, для того, щоб служити інтересам Нового Заповіту. Ми служимо йому тим, що кладемо наше життя як співспадкоємці з нашим Відкупителем для його запечатання і подальшого запровадження в дію.

Ми займаємо становище Божих послів, пояснюючи людям, що Він милосердний і передбачив Новий Заповіт, через який всі можуть бути благословенні і відновлені, якщо забажають. Всі, що приймають наше послання з радістю і відвертаються від гріха, щоб слідувати за нашим Господом, можуть бути запрошені стати членами Тіла Христа, Тіла Месії, Тіла Посередника, Тіла великого Пророка, Тіла великого Священика, Тіла великого Царя Тисячолітнього Віку. Отже ми є служителями Нового Заповіту в тому, що ми кладемо наше життя в його службі, в його інтересах, хоч ще немає Заповіту, а лише обітниця. Ми не лише складаємо наше життя, але й шукаємо співчленів Тіла Помазаника і допомагаємо їм у складанні їхнього життя, маючи запевнення, що ці кращі жертви скоро завершаться і буде зроблене їхнє застосування нашим славним Головою, і нами з Ним у славі.

Не букви, а духа

Навіть в наших стосунках зі світом ми можемо до певної міри служити людям як слуги Нового Заповіту, бо можемо щось розповідати їм про його умови. Хтось може їх приймати вірою, а хтось ні. Ми можемо пояснити їм, що цей Новий Заповіт, який буде запроваджений, свідчить про Божественне милосердя і співчуття до людства. Ми не можемо служити їм буквою Нового Заповіту, бо він ще не запечатаний. Ми лише можемо розповісти їм про його дух і намагатися показати їм важливість цього (що стосується майбутнього), що для всіх буде поєднуватися справедливість і милосердя. Якщо б Новий Заповіт був запечатаний зараз, то теперішні умови не зробили б його благословенням, бо сатана далі є князем цього світу, далі панує гріх, а Царство, що має принести визволення, ще не встановлене. Новий Заповіт є Заповітом Закону і Діл, що є можливими, – точно так само, як Заповіт Закону, хіба що з кращим Посередником. Тож якщо б зараз була запроваджена буква Нового Заповіту (Закону), то це було б великою шкодою для всіх підлеглих йому і, як говорить Апостол, це привело б до смерті. Тому для світу набагато краще, що він ще не є запечатаний і не задіяний, і що ми, пов’язані з ним як майбутні члени його Посередника, лише пояснюємо бунтівничому світу дух того Заповіту, що може принести користь, просвітити і заохотити лише тих, що стримляться до Бога і в серці не мають обурення проти Нього.

Таким чином віруючий в Господа Ісуса, виправданий вірою в Його кров, може мати право очікувати Тисячолітнього віку і благословенних привілеїв Нового Заповіту, що має тоді бути запроваджений. І наскільки він буде жити в згоді з умовами того Нового Заповіту, настільки він буде краще приготований до благословенних привілеїв, котрі будуть тоді даровані для світу. Він не може підлягати букві Нового Заповіту, якщо б захотів, бо той ще не запечатаний. Він може лише вірою підлягати його духові.

Але треба розповідати про особливу працю цих служителів, або слуг, Нового Заповіту (Закону) тим, що зацікавлені і очікують Нового Заповіту та його благословень вірою, що Бог має щось краще для нас – для покликаних і вибраних і вірних; тобто, що через посвячення до смерті, пиття Його “чаші”, ми можемо бути зараховані як члени Тіла Посередника під вищим, Авраамовим Заповітом. “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці” (Гал. 3: 29).