ЗВЕДЕНІ БЛУДОМ БЕЗБОЖНИХ.
1 Ів. 2: 9 -11; 2 Петр. 3: 17

Як любов названа виразною рисою всіх тих, хто має Духа Христа, так нестачу любові можна вважати виразною рисою, «блудом безбожних».

 Наш Господь підкреслює факт, що найвища любов до Бога є першим обов’язком всіх Його створінь, а любов до ближнього, як до себе самого, є близько спорідненою з нею любов’ю. Але говорячи до церкви, до посвячених, до тих, що надіються бути «членами Його тіла» в славі, Він сказав: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ів. 13: 34)

Ми змушені зробити висновок, що Господь привів до представлення «обіту» саме з ціллю зробити його випробуванням і тестом серед тих, що називають себе Його учнями і що мають світло, благословення і привілей теперішньої правди. Звичайно, ми ніколи не припускали, що цей невеликий обіт, чи врочиста обітниця, чи постанова перед Богом, матиме такий ефект, однак якби ми знали на початку те, що знаємо зараз, то за допомогою Господньої благодаті ми б не зробили нічого іншого, ніж те, що ми зробили.

Представляючи цю справу, ми мали на меті тільки допомогу Господній дорогій черідці, щоб допомогти їй наблизитись до Господа, Який є нашим відпочинком і притулком, щоб в «злому дні», що вже почався, вони не зазнали жодної шкоди, будучи в безпеці в тому притулку.

 Ми бачили, що хижак, противник, готував пастки для падіння багатьох, особливо святих. Ми зробили, що могли, для їх звільнення настільки лагідно і розумно, наскільки вміли це зробити, з молитвою до Господа про мудрість згори.

Гнів, злість, суперечка
Ми добре знали, що тільки повністю посвячені захочуть прийняти обіт і що вони не будуть більшістю, навіть у вибраних списках Вартової Башти. Також ми сподівалися, що дехто з посвячених може завагатися на якийсь час віддати свою свободу до такої повної міри, бо деякі можуть не бачити, бачимо ми, необхідності для такої рішучої постанови, для такого міцного прив’язання жертви до жертівника, хоч це, здається, є вимогою нашого обіту посвячення, якщо потрібно.

 Але ми дійсно були здивовані впливом, який обіт справив на деяких братів. Що такого вони побачили в ньому, що це викликало в них гнів, гіркість, суперечки, обмову, підозрілість, злословлення і вовчі наклепи, ми не можемо зрозуміти.

  Результат поради обіту, здається, подіяв на цих братів, як засіб для блювання – ні, вони його не приймали, але навіть сам його вигляд змусив їх вивергати з себе жорстокі, гіркі, злі слова проти нього, а особливо проти нас за те, що ми його представили. Шляхетна повага, якою дорогі брати ці  користувалися в нас, зробила шок для нас ще сильнішим. Згідно Писання «від переповнення серця уста промовляють». Але перед тим ми навіть не припускали, що такі жахливі, жорстокі почуття, такі неприємні підозри можуть вийти з їхнього серця. Очевидно Господь, Котрий досліджує серце, знав добре про наслідок від цього обіту, і очевидно Він вів нас несвідомими про це до Його представлення як частини випробування, яке Він бажав дати Своєму народу в цей час.

Зауважте тут, що не обіт і ніщо з того, що ми написали про нього, викликає поділ, який відбувається так швидко і через який невелика група тих, яких ми любили (і далі любимо) відчужуються від нас, і ми боїмося, від Господа і від світла теперішньої правди. Пам’ятаймо, що в жодному сенсі ми ніколи не говорили, що прийняття обіту повинно бути випробуванням братства чи навіть приналежності до святих. Ми залишаємося при думці, яку ми вже оголошували: що Господній народ є вільним і що ніхто не має права накладати ярмо на свого брата,: приймати обіт, чи не приймати. Ми просто порадили обіт, так само, як ми радили перший обіт посвячення в словах Апостола: «Тож благаю вас, браття… повіддавайте ваші тіла на жертву живу» (Рим. 12: 1).

 Подібним чином ми заохочуємо і до цього, що повністю відповідає духові Господнього Слова і пов’язане з нашим першим заповітом бути мертвими для гріха і для себе, а також  для всього, що заважало би брату на вузькому шляху або стримувало би просування Господньої справи. Навіть більше: щоб ми жертвували все для сприяння Його справі і для захисту і допомоги братам. Зауважте, що поділ іде від тих, що противляться обіту. Вони не противляться спробі накинути його їм, бо такої спроби не було зроблено. Вони противляться цій рисі теперішньої правди, намагаючись стримати інших від прийняття обіту – створюючи проблему навколо цієї теми і збуджуючи (наскільки вони мають вплив) злий, злобний дух, супротивний обіту і тим, через він вийшов.

З цією метою було надруковано циркуляри і розповсюджено їх, щоб отруїти і налаштувати розуми всіх, хто підпадає під вплив, проти нього. Оскільки є тільки два пани, то кому вони служать? Ми не ставимо питання: «Кому по їхніх словах вони служать?» чи «Кому на їхню думку вони служать?» Ми говоримо до Божого народу: Розсудіть самі, якого роду це дух, що старається викликати поділ серед послідовників Христа і бажає натякати на «всякого роду зло», підозрювати в злому і обмовляти? Ми не віримо, що це є Дух Христів. «По плодах пізнаєте їх». Які їх плоди: виноград чи терен?  Ми просимо цих дорогих братів розсудити власні серця і дати відповідь на це питання. «Слуги ви того, кому служите» (Рим. 6: 16). Ми твердо переконані, що вони служать справі противника – несвідомо. Нам прикро за них; ми молимось за них. Ми намагаємось висвітлити справу в цих рядках в її справжньому світлі ради захисту Господніх дорогих овець від цього злого впливу і ради одужання будь-кого з тих дорогих братів, які ще не зайшли так далеко, що не було б можливості їм одужати. Ми говоримо дуже ясною мовою, щоб, як радив Апостол, ми могли вирвати їх з вогню (Юди 23).

Ми вважаємо, що наш спільний Противник приклав руку до нагнітання ситуації навколо цього питання і що в кінцевому результаті Господь поверне це (як одне зі “всіх речей”) на зміцнення тих, хто дійсно Його. Ми вже отримуємо багато листів, які розповідають, що результатом саме цього потрясіння стало набагато більше благословення. Наші серця досі болять за тих дорогих братів, які розбивають свої вічні права таким безглуздим чином. Якщо вони не хотіли приймати Обіту, то мали абсолютне право керуватися власним розумом і свободою. Але чому вони мають забороняти іншим керуватися власною свободою? Чому вони мають займати ворожу позицію і дозволяти такій гіркості розвиватися у своєму серці, такому небратолюбству, яке деякі з них показали?

Нам залишається лише припустити, що наш великий Противник навіяв зло в їхній розум, а Господь, напевно, дозволяє на це тому, що в їхньому серці було не все гаразд, про що ні вони, ні ми раніше не здогадувались. Шкода, що вони не розуміють власного стану, не звертаються до Господа і не очищують себе від злих думок і підозр, не виправляються і не повертаються до повної спільності з Господом і зі всіма нами. Не нам судити їхні серця і говорити, що поганого там було за якісь місяці чи роки до того часу, коли поява Обіту подіяла, як блювотний засіб. Не нам судити їх, засуджувати їх за гордість і амбіцію чи потурання втаєним недолікам. Нам залишається лише зауважувати і докоряти за їх теперішню гіркість духа, яка суперечить Духові Господа, а також застосувати застереження Апостола: “Щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення... і уникайте їх” (Рим. 16: 17). Ми не повинні віддавати злими словами за злі слова, обмовою за обмову або докором за докір. Не нам карати їх фізично чи словами, або й навіть думками; краще жаліймо їх і молімося за них. Уникати їх не означає вилучати їх чи якось по-іншому виявляти їм неласку. Це просто означає те, що сказано: “Уникайте їх”. Якщо брат спотикається на якомусь непристойному вчинку, тішиться ним і хвалиться його «нечистим запахом», не дозволяючи нам допомогти йому вибратись з цього, для нас буде найкраще “закрити носа” і йти своїм шляхом, уникаючи його, доки він не очиститься з нечистості або, принаймні, доки не попросить нас допомогти йому в цьому. Те, що ми уникатимемо його якийсь час, може послужити найкращим уроком, який ми здатні дати, показуючи огиду до його ставлення до свого стану.

Зведені в гріх та в темряву

Темрява є синонімом стану тих, хто є в грісі, хто в незгоді з Богом, адже Бог є світлом – "немає в Нім жодної темряви". Ми знаємо багато світових людей, які мають значно тонше почуття справедливості та праведності, вже не говорячи про любов, аніж деякі, що відійшли від Правди. Та хоч доктринальні неправди є небезпечними і їх треба уникати, ще серйознішою справою є втрата духа Любові – святого Духа. Той, хто не любить свого брата, – не любить Бога. Той, хто ненавидить свого брата і обмовляє його, – не є під контролем Божого духа, яким би не було його визнання або його минуле відношення до Господа і до Правди.

Отже зі всіх небезпек, які підстерігають на шляху тих, хто шукає слави, честі та безсмертя, ніщо не є небезпечнішим, ніж бути "зведеним блудом безбожних" у нелюбов. За цим швидко слідує протиставлення правдам, яких потрібно триматись, а тому і протиставлення Богові, Якому треба служити, з Яким брати пов'язані і Який говорить, що все, зроблене проти них, – зроблене проти Нього. Ті, що "зведені блудом безбожних" в аморальний стан розуму, серця, обов'язково потрапляють в доктринальну темряву. Тож нам не слід дивуватись, якщо хтось з тих, які виявили гіркого духа нелюбові і які нищать Господню черідку обмовленням та хижою поведінкою, намагаючись деякий час переманити тих, що відстають, і використати їх для власних цілей, мають все туманніше розуміння Правди і не в стані іти за світлом далі.

Господь заявляє, що "путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більше аж до повного дня!" Та як праведний стан серця необхідний для того, щоб стати на цей сяючий шлях, так і неправильний стан серця обов'язково зведе нас зі сяючого шляху в темряву, яка переважає навколо нас. Ми можемо припустити, що це також є частиною противникового плану протистояння Господу та Його жнивній праці.

Хоча ми дуже тішимось подальшим з'ясуванням теми Заповітів, про що йшлося раніше на цих шпальтах і далі продовжено в цьому та попередньому випусках, однак нам прикро думати, що це може означати перехід світла повз тих, хто ходить у світлі, і залишення декого з наших дорогих осіб в частковій темряві, яка зростатиме день за днем, коли вони звернуть зі шляху або повернуться назад, чи навіть не зможуть просуватися далі – "йти в світлі". Та що ми можемо вдіяти? Ми не сміємо зупинятись. Мусимо іти далі, куди веде Вождь нашого спасіння. Як би ми не любили тих, котрі зупиняються, чи тих, котрі звертають вбік, ми маємо говорити: "Куди веде Він, туди йду". Це не означає, що кожний з Господніх послідовників зрозуміє цю справу Заповітів відразу і так само ясно та докладно, як ми розуміємо і як намагалися викласти її. Насправді дехто так і не бачить великих правд з такою ясністю, як інші, та вони продовжують іти, бо їхні серця ведуть швидше, ніж їхня розумова здатність може встигати; також це не означає, що ми ставимо випробування для черідки. Це Господь ставить випробування перед нами протягом всього цього періоду жнива і веде нас від знання до знання та від ласки до ласки, коли ми йдемо за Його керівництвом.

Зміцни братів
Ми вже чуємо, що розсилаються проспекти, які виступають проти Обіту та застерігають товаришів, що брат Рассел намагається відвести братів від Викупу, від дорогоцінної крові Христа. Аргументом служить те, що коли ми говоримо, що Новий Заповіт ще не діє, а має бути Новим Заповітом (Закону) між Богом та Юдейським народом, будучи запечатаний при кінці цього віку і задіяний протягом Тисячоліття, щоб благословляти Ізраїль, а через Ізраїль всі народи, то це, кажуть нам, заперечує Викуп, заперечує кров Христа. Як безглуздо! Навіть у немовлят в Христі ми бачимо більше знання та кращу логіку в цій темі, ніж тут. Напевне якась пелена чи туман закриває "очі зрозуміння" дорогого брата, який представляє цей нелогічний доказ. Це факт, що Христос помер за наші гріхи, згідно Писання, і що Він встав з мертвих третього дня та з'явився перед Божим лицем за нас. Це залишається фактом незалежно від того, пов'язане воно з тим чи іншим Заповітом, чи з жодним Заповітом не пов'язане. І ви і я, дорогий читачу, вірили в смерть Христа як нашу ціну відкуплення ще до того, як щось знали про Заповіти.

Ми були виправдані вірою в дорогоцінну кров, а не нашим знанням чи незнанням Заповітів. І це відповідає словам Апостола, що ми щедро виправдані через Його кров і маємо прощення гріхів. Також ваше і моє виправдання не залежить навіть від розуміння нами філософії Викупу та Примирення, основаного на ньому. Ми були виправдані нашою вірою до того, як зрозуміли цю філософію, і наше виправдання далі залежить від нашої віри, а не від філософії. Але наша віра стала яснішою, суттєвішою за допомогою філософії. Поставте собі запитання: "Звідки я отримав філософію Викупу та Примирення, яким тепер тішусь?" І де той дорогий брат, який розповсюджує цей проспект, дізнався про Викуп та Примирення? Це все прийшло від Бога і прийшло в цьому часі жнива, бо це призначений Богом час для такого відкриття. Якщо на земній кулі є інші видання, крім опублікованих Біблійним і трактатним товариством Вартова Башта (Watch Tower Bible and Tract Society), які представляють істинну філософію Викупу та Примирення, то нам про них не відомо і ми були б раді дізнатися про них. Якщо на світі є інші видання, які так ясно, наполегливо та логічно викладають вартість дорогоцінної крові та філософію відкуплення, то ми були б раді з цього приводу і хотіли б дізнатися про них та про їх авторів.

Не обманюйтесь, дорогі приятелі. Така сліпота і плутанина походять від Противника. Пам'ятайте, що роками ми пояснювали, що живемо під час жнива і мусимо сподіватися, що пшениця буде змолочена, перевіяна та "пересіяна, як пшениця". Якщо зараз ви відчуваєте трясіння, подумайте спершу про себе і про власну безпеку. Міцно тримайтесь того, що ви вже досягли, і за допомогою Обіту, чи будь-яким іншим можливим чином наближайтесь ще ближче до Господа. Прив'яжіть свою жертву до жертівника. Якщо деякі перестають триматись і здається, що вони відпадають, а це саме ті, кого ви сильно любите і чекали від них кращого, любіть їх далі, але не з тою слабкістю, яка заохочує їх до злого. Краще пам'ятайте, що "побої коханого вірність показують", і в любові докоряйте їм.

"Хитання" (Євр. 12: 27), яке має тепер відбуватись в Божому домі, є частиною того ж, що в кінцевому результаті має поширитися на весь світ, породжуючи великий час горя, піднімаючи руку кожного на свого ближнього. Це стверджує Апостол, запевнюючи нас, що все, що може хитатися, буде захитане, так що врешті, як в Церкві, так потім і в світі, лише "зостануться ті, хто непохитний". Той самий дух гіркості та вовчого злословлення незабаром охопить світ і підніме руку кожного на свого ближнього. Апостол пояснює ту ж ситуацію за допомогою іншого образу, говорячи: "Огонь діло кожного випробовує", – і тільки розвинуті характери вистоять. Тож пильнуймо, молімось і працюймо над тими характерами, які матимуть Божественне схвалення і будуть прийнятними для Нього навіки. Звичайно (і це властиво) ці пересівання є суворішими для тих, які є найулюбленішими в Господа. "Хто вистоїть?"

Просте випробування "Обіту"
Якщо це питання до певної міри хвилює ваш розум, ми пропонуємо дуже простий спосіб, яким ви можете випробувати його, дійти до висновку і, врешті, заспокоїтися щодо цієї теми. Ось він: по-перше, просіть в Господа мудрості, щоб пізнати Його волю, щоб дивитися на речі з Його точки зору; по-друге, візьміть недавно видрукуваний текст Обіту на Новому Календарі, або в "Башті" і причитайте його пункт за пунктом, повільно, вдумуючись. При закінченні кожного пункту уважно обміркуйте його і судіть про його зміст, ставлячи собі два запитання: Чи відповідає це вченням Божого Слова і є до вподоби Йому? Тоді запитайте: Чи було би приємно сатані, якби я зробив таку Обітницю, Постанову, Обіт Господу? І ще: Чи така постанова може мені допомогти чи зашкодити? Зробіть так з кожним параграфом. Прийміть своє рішення і вважайте справу вирішеною назавжди.

Ми думаємо, що майже всі найпалкіші з посвяченого класу прийдуть до висновку, що Богу до вподоби кожна з цих семи постанов і що поодинці чи разом вони не можуть завдати вам жодної шкоди, а тільки принести велику користь, не говорячи вже про вплив від виконання цього на інших. Також ми віримо, що ви прийдете до висновку, що сатані буде вельми не до вподоби, коли ви зав'яжете цей свіжий вузол на вашій жертві, прив'язуючи її до жертівника. Якщо таким буде ваш висновок, то, без сумніву, ви швидко підніметесь серцем до Господа в молитві, говорячи: "О Господи, дякую Тобі, що в Твоєму провидінні цей Обіт був представлений моїй увазі як допомога у вирівнюванні стежок для моїх ніг – як заохочення до більшої пильності стосовно моєї поведінки як Твого представника серед людей. Тож тепер, Господи, я врочисто обіцяю Тобі, що дотримуватимусь всіх постанов цього твердження, виконуватиму їх в міру моїх можливостей, покладаючись на обіцяну Твою благодать допомагати кожного разу, коли є потреба, через заслугу мого дорогого Відкупителя".

Більш ніж 5 500 наших читачів повідомили нас, що вони прийняли Обіт. Вони розповідають про особливе благословення і близькість до Господа від того часу. Ми знаємо тільки трьох, які від тоді стали Його противниками. Це досить відомі брати. Боїмось, що вони прийняли рішення без належного розгляду. Як каже Писання, це їм на сором (Екл. 5: 3). Хай це буде застереженням для інших, щоб не наслідувати їхнього прикладу, але "перше сісти й видатки вирахувати".