[R4318]
ТРИ ВЕЛИКІ УГОДИ

Християнство загалом визнає лише дві Угоди: Стару, або Угоду Закону, з Мойсеєм як посередником, і Нову Угоду, з Христом як посередником. Можна сказати, що християнство нічого не знає про Авраамову Угоду. Рідко коли вони взагалі визнають Авраамову Угоду або включають її у свої розрахунки. Вони ототожнюють її з Новою Угодою. Ми всі успадкували цей загальний напрямок мислення через проповіді Недільних шкіл, коментарі тощо. Тому не дивно, що ми всі мали таке плутане уявлення про цю річ. Поступово, як частина світла, яке прийшло для Церкви наприкінці цього віку, ми зрозуміли, що існує три Угоди, а не дві, як ми спочатку вважали. Ми побачили, що Авраамова Угода, первісна, є найвеличнішою і найкращою з трьох, і що з неї походять інші дві. Це світло щодо Божественного задуму ми почали викладати у “WatchTower” в 1880 році, й пізніше розвинули цю думку в “Тінях Намету кращих жертв”. У цій останній праці ми стверджували, що ці Угоди представлені в одязі Первосвященника: в ефоді, що складається з двох частин, разом з плечовими застібками й прикрашеною коштовностями нагрудною пластиною. Однак тоді ми не розрізняли так чітко, як зараз, виразні відмінності між цими трьома Угодами. І хіба це [R4319] не відповідає загальному ставленню Господа до нас і до всіх людей протягом усього віку? Хіба це не Його твердження, що “путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня”? Віримо, що це так.

ЗРОСТАННЯ В БЛАГОДАТІ ТА ЗНАННІ

Те, що ми зараз бачимо більш виразно, ми вважаємо нашим обов’язком і привілеєм викласти перед Домом Віри. Нагадуємо вам, однак, що оскільки деяким з нас знадобилося досить багато часу, щоб належним чином глянути на Авраамову Угоду, то деяким з нас тепер може знадобитися досить багато часу, щоб ще більше зробити різницю між Авраамовою Угодою і Новою Угодою. Пам’ятайте також, що чітке розуміння кожної деталі Божого Плану, хоч і бажане, не є неминуче істотним для нашого благословення від нього. Наприклад, ми повірили в дорогоцінну кров Христа і тим самим були виправдані від усього, коли ще зовсім не розуміли філософії Примирення – так само як більшість християн її не розуміє й зараз. Зростання знання не принесло більшого виправдання, але воно принесло більше оцінювання, любов і відданість, а також можливість для більшої згоди з Божественними цілями, краще зрозумілими.

І – БЛАГОДАТЬ. II – ЗАКОН. III – ДІЛА

Святий Павло дуже чітко вказав нам на те, що первісна Угода, учинена з Авраамом не без клятви, була з усіх боків вищою, і що вона, бувши односторонньою Угодою, безумовною обітницею, не має посередника. Святий Павло говорить нам, що Угода Закону була “додана” до Угоди Авраама в Божих стосунках з народом Ізраїлю. Вона називається Угодою Закону, тому що блага цієї Угоди були запропоновані тільки тим, хто буде дотримуватися Закону в усіх його вимогах – непорушно. Він називає її Угодою Агари, тому що це була неволя, тому що її нащадок, юдейський народ, не міг успадкувати обіцяних благословень і привілеїв. Він каже нам, що вона нічого не зробила досконалим, нічого не довела до досконалості. Хоча віра мала місце, і Божа благодать мала певний прояв стосовно Ізраїлю, але ні віра, ні благодать не вплинули на їхню Угоду, яка була твердою й суворою та вимагала послуху ділам Закону – “Людина, яка його виконує, буде ним жити”. Оскільки ніхто не міг чинити досконало, ця Угода діл приносила лише осуд їхнім недосконалим учинкам. Вона мала посередника, Мойсея, але він не зміг нічого зробити для людей через їхню спадкову недосконалість. Ми властиво називаємо її Угодою Закону.

Апостол каже, що як дитина Агари народилася раніше Ісака, який представляв Христа, Голову й Тіло, “Нове Створіння”, так і народ Ізраїлю, Мойсей і всі, охрищені в нього в морі і хмарі, “Дім слуг”, мали розвиватися раніше Духовного Ізраїлю, Нового Створіння – Христа і всіх членів дому синів духовного зачаття.

Як Угода Благодаті (Сари) існувала до того, як до неї була додана Угода Закону, так вона продовжувала існувати й після того, як Угода Закону була відкладена як Угода, а її нагороду вічного життя здобула “людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх”. Отже, Угода Благодаті (Сари), яка передувала Угоді Закону (Агари) на чотириста тридцять років, продовжувала жити протягом усього періоду Угоди Закону, але без дітей, а потім привела Голову Насіння, Ісуса. Після цього Угода Закону була відкинута: “Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкувати син рабині разом із сином вільної” – Христом, спадкоємцем первісної обітниці, що зараз є в процесі розвитку. З погляду Писання воскресіння – це народження, як, наприклад, наш Господь є “перворідний з мертвих”, “перворідний поміж багатьма братами”, а “брати Його”, “члени Його”, “Наречена Його” (три різні назви “вибраної” Церкви) повинні всі вийти з мертвих, всі “перемінитися” до духовного стану, перш ніж Насіння Авраама буде повним.

“А КОЛИ ВИ ХРИСТОВІ, ТО ВИ АВРААМОВЕ НАСІННЯ Й... СПАДКОЄМЦІ” (Гал. 3: 29)

Це і є Таємниця – обрання Церкви як Нареченої Христа під час Євангельського віку, щоб вона розділила зі своїм Відкупителем страждання теперішнього часу, а також славу, яка прийде згодом. Тому апостол дуже дбав про те, щоб мати частку в “Його воскресінні”, Христовому воскресінні, “Першому воскресінні”. Лише після цього “Першого воскресіння” Насіння Угоди Сари повністю народиться. Це цілком узгоджується з пророчим твердженням: “Чи Я допроваджу до породу [народження Голови], і не вчиню, щоб вона породила [Тіло]?” (Іс. 66: 9). Натяк на те, що так само як Ісус, Голова Тіла, народився у воскресінні, народився з мертвих, так само всі члени Його Тіла розділять з Ним Його славну “зміну” від смертності до безсмертя, від земної природи до небесної.

А як щодо юдеїв під Угодою Закону (Агари)? Чи були вони через це позбавлені привілеїв і благословень, яких так прагнули, – бути Насінням Авраама і спадкоємцями згідно з обітницею? Ми відповідаємо: так. Апостол показує, що діти невільниці не могли бути спадкоємцями з дітьми вільної. Як же тоді апостоли та інші, які були з Ізраїлю по плоті, прийшли до єдності з Христом і Угодою Сари (благодаті)? Апостол говорить, що як людський шлюб вважається розірваним зі смертю однієї зі сторін, так і ті з юдеїв, які могли вірою визнати, що Христова смерть виконала умови Угоди Закону, могли усвідомити, що ця Угода мертва, а отже, вони звільнилися від неї й можуть вступити в шлюб з іншою – приєднатися до Христа. Навпаки, юдей, який не визнає, що Христос Своєю смертю учинив кінець Закону “та й прибив його на хресті”, і все ще продовжує вірити в цю Угоду, так само міцно зв’язаний нею, немовби ця Угода була ще живою, – так само, як жінка, чий чоловік насправді помер, але вона думала, що він живий, не могла свідомо одружитися з іншим.

“КОЛИ ВІДІЙМУ ГРІХИ ЇХНІ”

Апостол пояснює, що весь народ, якому бракувало належної віри в Христа, був відкинутий, “засліплений”, але не назавжди, а до завершення Дому Синів, Нового Створіння, духовних членів духовного Тіла духовного Ізраїлю – Христа. Але, скаже хтось, якщо вони відкинуті, “засліплені” до завершення вибраної Церкви, то вони не можуть мати в ній жодної участі. Якщо ж вони перебувають в умовах Угоди Агари (Закону), то чи не будуть вони в незадовільному стані й під Новою Угодою? І, згідно з цим свідченням, чи не обманув Бог народ Ізраїлю, коли уклав з ними на Сінаї Угоду Закону, знаючи, що вони не зможуть її дотримуватися і не зможуть отримати життя під нею, і все ж дозволив їм віддати себе, так би мовити, в це рабство? Хіба Господні шляхи не є справедливими й рівними?

Так, – відповідаємо ми, – і вся повнота Божественного задуму, коли його побачити, є славною у своїй гармонії. Труднощі в минулому полягали в тому, що ми бачили крізь матове скло, а не лицем до лиця. Тепер ми усвідомлюємо, що Бог має намір визнати два насіння Авраама: небесне, подібне до зірок на небі, і земне, подібне до піску на березі моря. Спроба Угоди Закону привести спочатку природне насіння виявилася передчасною – невдалою. Спочатку має прийти духовний Христос, Голова й Тіло, учасник божественної природи, спадкоємець усього. Тоді Божа милість повернеться до природного Ізраїлю. Але оскільки Угода Закону виконала своє призначення й виявилася марною для них через слабкості плоті, Бог має намір укласти з цим народом, і тільки з ним, Нову Угоду. Жодне твердження Писання не ототожнює Нову Угоду з поганами. Навпаки, ця Нова Угода Ізраїлю дана для того, щоб замінити Стару Угоду, Угоду Закону. Звернімо увагу на те, що основну масу ранньої Церкви становили євреї, і що посилання апостола на Нову Угоду є майже виключно в Посланні до Євреїв. Один виняток є в Рим. 11: 27, де апостол, звертаючись до християн, поган за походженням, говорить, що природний Ізраїль був відкинутий заради них, але все ще є улюбленим заради батьків і знову матиме Божественну милість під особливою Угодою. В іншому місці (2 Кор. 3: 6) йдеться про царське священство як здібних (кваліфікованих) слуг Нової Угоди, які вмирають з Христом для її запечатування (Мал. 3: 1).

Чим уважніше ми досліджуємо Нову Угоду, тим більше ми повинні переконуватися в цьому факті – що вона належить тільки Ізраїлю, включаючи два народи, на які вони розділилися по смерті Соломона – Ізраїль та Юду. Зверніть увагу на слова пророка: “Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт [Угоду]. Не такий заповіт [Угоду Закону], що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського”. Апостол, намагаючись довести юдеям, що вони нічого не могли здобути під Угодою Закону, вказує на це пророцтво й каже їм, що той факт, що Бог говорить про це як про Новий Заповіт (Нову Угоду), означає, що попередня Угода (Закону) стала старою, безвартісною й готується до того, щоб проминути: “Коли ж каже Новий Заповіт, то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління” (Євр. 8: 13).

УГОДА, СКРІПЛЕНА КЛЯТВОЮ, ПЕВНА (Євр. 6: 17-20)

Нова Угода має прийти на зміну старої й незадовільної. Існувало дві старі Угоди: Благодаті, або Угода Сари, і Закону, або Угода Агари. Яку з них апостол мав на увазі, коли говорив, що вона постаріла, втратила свою цінність, відійде в минуле й поступиться місцем Новій Угоді? Безумовно, тут не може бути жодних сумнівів чи непорозумінь. [R4320] Він мав на увазі Угоду Закону, бо так і говорить. Він не мав на увазі первісну Угоду Благодаті, тобто Угоду Сари, бо вказує, що наші претензії на спорідненість з Богом є під цією первісною Угодою, як членів Тіла Христа, членів Нареченої Христа, співспадкоємців із Ним. Наш Господь Ісус через Свій послух став спадкоємцем усього, спадкоємцем первісної Угоди й спадкоємцем також Угоди Закону. З людей не було з Ним нікого, ні юдеїв, ні поган. Але з Божої благодаті, як ми бачили, було зроблено так, що кожен юдей, бачачи, що Угода Закону мертва, прибита до хреста, міг стати зарученим з Христом. Їм не потрібно було чекати Нової Угоди, положення якої стосуються лише тих, хто на земному рівні. Натомість через виправдання вірою й посвячення на смерть вони були визнані гідними зачаття до нової природи – заручин з Христом. І так само погани, що здобули милість у Бога, маючи вуха й очі віри, згодом отримали привілей пройти через аналогічний процес, за винятком того, що їм не потрібно було вважати себе мертвими для Угоди Закону, бо вони ніколи не були під нею. Інакше кажучи, визнаючи Христову смерть як кров первісної Угоди, образом якої було принесення Авраамом у жертву свого сина, вони також вважалися виправданими й, приносячи свої виправдані тіла Господу в жертву, були зачаті тим же святим Духом, що і юдеї, щоб стати співчленами того ж Тіла – Тіла Христа.

Тепер ми переходимо до іншої частини запитання: що Бог передбачив для тих юдеїв, які зв’язали себе Угодою Закону, починаючи від днів Мойсея й аж до першого приходу; і для тих, хто відтоді не розгледів смерті Угоди Закону й не знатиме про це, поки духовне Насіння не буде завершене і прославлене? Якщо вони не втратили всієї частки та привілеїв, пов’язаних з особливими Божими милостями, то до чого вони мають відношення? Ми відповідаємо, що Авраам, Ісак, Яків та інші до Угоди Закону не були зв’язані нею, але не були в повному розумінні виправдані до життя, поки Авраамова Угода не була встановлена на Голгофі. Отже, їхня віра давала їм право на частку в заслугах цієї жертви. Так само протягом усього періоду Угоди Закону, до того, як вона була анульована на хресті, були Стародавні Гідні, які жили вище мас людей свого часу, і які, хоча і зв’язані Законом, мали понад ним живу віру в первісну Угоду Благодаті (Сари), зв’язану клятвою. Ці люди в Божественних записах мали право на свою частку цієї благодаті, як тільки заслуга жертви Голгофи була представлена на користь віруючих, коли Ісус “піднявся на висоту”, “щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас”. Хоча вони жили, коли ще була жива Угода Закону, вони передбачали її смерть і довіряли не їй, а вищій Угоді Благодаті. Отже, вони у свій час вийдуть до воскресіння життя, але не через їхній стосунок до Угоди Закону, під якою вони жили, і не через їхній стосунок до Нової Угоди, про яку деякі з них нічого не знали, а через їхній стосунок до первісної Угоди Благодаті (Сари) і віри в неї.

Таким чином, Святе Письмо звертається до вірних минулого під Угодою Благодаті. Але що ми тепер скажемо про тих земних ізраїльтян, які не жили на тому вищому рівні віри, але про яких апостол говорить: “А її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі” (Дії 26: 7). Чи всі вони були обмануті? Чи отримають вони ці особливі благословення?

БОЖІ ДАРИ Й ПОКЛИКАННЯ (Рим. 11: 29-32)

Ні, ми відповідаємо, що Божі дари й покликання невідмінні – незворотні. Той, Хто знав кінець від початку, точно знав, яким буде Ізраїль і що він зробить, і не розчарувався, і всі плани та обітниці цьому народові були дані з погляду цього знання. Хоча головна риса Угоди Сари була забезпечена нашим Господом Ісусом як трофей Його перемоги над гріхом і смертю, і хоча для цього Він повністю віддав Свою людську природу, все ж Божественний задум такий, що кров Христа, заслуга Його жертви всього земного, повинна дістатись природному насінню Авраама, бо вся вона йде на те, щоб запечатати Нову Угоду, яка належить виключно тілесному Ізраїлю. Можливість, надана як юдеям, так і поганам, стати співспадкоємцями з Відкупителем, ґрунтувалася на тому, що вони принесли себе в жертву Йому, а Він прийняв їхню жертву як Свою власну – приносив їх у жертву протягом цього віку як Свою плоть. Бог прийняв їх як Нові Створіння, зачаті Духом, як братів Христа, як заручених Христові, як членів Його Тіла. Тільки якщо ми таким чином беремо участь з нашим Господом, п’ємо Його чашу, охрищені в Його хрищення смерті, віддаємо все в Його руки, ми можемо мати спільність з Ним у Його стражданнях. Його смерть (в тому числі й наша) запечатує Нову Угоду в Його крові, про яку Він сказав: “Пийте з неї всі”. Ми п’ємо з Його чаші, ми жертвуємо собою разом з Ним (1 Кор. 10: 16).

Оскільки природний Ізраїль став ворогами заради нас, заради Євангелія, то наша єдина можливість здобути велику нагороду пов’язана з запечатанням Нової Угоди між Богом та Ізраїлем. Як прекрасно збалансовані різні риси Божественного плану! Їхня втрата стала нашим здобутком, а наш здобуток через жертву стає їхнім здобутком; і, в цілому, Господь буде прославлений!

Як вже було показано, Нова Угода не буде запечатана, ратифікована, доки не будуть завершені жертви Христа. І завершення цих жертв завершує працю цього великого Дня Жертви та Примирення. З другим принесенням Крові примирення у Святому Святих, наприкінці цього віку, буде запечатана Нова Угода з Ізраїлем, і почнеться Господнє благословення на Ізраїль: “І це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні” (Рим. 11: 27).

ДВА НАСІННЯ АВРААМА

Окрім того, що первісна обітниця вказувала на два насіння Авраама – одне як зорі небесні, а інше як пісок морський, – св. Павло розвиває цю думку, кажучи про обітницю: “Через це з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам [у тому числі й вам, римляни], як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе”. Ми бачили, як Авраам, як прообраз Бога, є батьком духовного насіння, і як через Христа, згідно з тим, що передбачає Нова Угода, юдейський народ, мертвий під Угодою Закону, має бути відроджений Христом, Посередником Нової Угоди; і що це відродження почнеться наприкінці цього Євангельського віку й на початку Тисячолітнього віку. Але це лише два народи – “святий народ [Церква]” і “вибраний [юдейський] народ”. А як з усіма народами? Не можна сказати, що Тіло Христа, клас Нареченої, виконує це пророцтво, адже вони, хоча й узяті з народів, не є всіма народами й навіть не представляють усі народи. Кожен із них спочатку помер для свого земного стану й національності, перш ніж бути зачатим святим Духом, щоб стати членом святого народу, Нового Створіння.

Святе Письмо чітко показує, що Христос і Його Церква, духовні істоти, повинні становити клас Царства, але воно також показує, що Стародавні Гідні, а через них і народ Ізраїлю під Новою Угодою, стануть представниками цього Небесного Царства серед людей. Саме з них почнеться Господнє благословення вранці Тисячоліття. Тому ми читаємо про горе Якова, що він буде врятований з нього, і що Господь відновить їхніх суддів, як перше було, і їхніх законодавців, як на початку, – Стародавніх Гідних, що воскреснуть на земному рівні (Єр. 30: 7; Зах. 12: 7). Нова Угода буде знову Угодою Закону, тільки тепер вона матиме кращого Посередника – Христа, Голову й Тіло, Який зможе терпимо сприймати спадкові недосконалості Ізраїлю. Гріхи минулого будуть прощені, а його фізичні вади чекатимуть реституції. До нього буде ставлення відповідно до того, яким він є, з урахуванням індивідуальних особливостей, і кожен буде зобов’язаний прислухатися до голосу позаобразного Мойсея: “І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу” (Дії 3: 23).

НАДІЯ ДЛЯ БАГАТЬОХ НАРОДІВ

Оскільки Божі милості таким чином позначені для небесного й земного насіння Авраама – земного через небесне, – з цього випливає, що благословення інших народів прийде через їхній близький зв’язок з ними. Іншими словами, для нас стає зрозумілим, що Божественний Уряд, встановлений в Ізраїлі в особі Стародавніх Гідних, буде центром Божественної милості, і люди інших національностей повинні прийти до цього центру за запасами Правди й благодаті. Так представляє цю справу Пророк, кажучи: “І підуть численні народи та й скажуть: Ходімо, і вийдім на гору Господню [Царство] та до дому Якового, і Він буде навчати доріг Своїх нас, і ми будемо ходити стежками Його. Бо вийде Закон із Сіону [духовного Царства], а Слово Господнє із Єрусалиму [центру земного Царства]” (Мих. 4: 2).

Таким чином, усі нації, народи, племена й мови будуть поступово приведені до розуміння Божественного Плану; усі вони будуть благословенні привілеями й можливостями Реституції та просвітленням промінням Сонця Праведності, яке тоді призначеним шляхом заллє усю землю. Ось так первісна Угода [R4321] матиме своє розширене виконання: по-перше, у Христі, духовному Ізраїлі; по-друге, у Новій Угоді з Ізраїлем по плоті; і через них благословить усі племена землі, щоб усі охочі та слухняні могли поступово досягти критеріїв Божих дітей і здобути “свободу синів Божих” – свободу від гріха, смутку, болю й смерті. Як стара Угода Закону була тільки з Ізраїлем, так Нова Угода (Закону) буде тільки з Ізраїлем. Інші народи матимуть у ній частку, ставши ізраїльтянами, “приходьками, що в брамах”, але не під старою, а під Новою Угодою (Єзек. 16: 60, 61). “Хто має вуха, нехай слухає”.

Пам’ятаймо про своє покликання. Пам’ятаймо, що ми, які прийняли Божественний поклик у Христі, є, за словами апостола, дітьми Угоди Сари. Ми – Наречена Ісака і Його співспадкоємці, про яких написано: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”. Наш єдиний стосунок до Нової Угоди полягає в тому, що Отець притягнув нас до Ісуса, а Ісус покрив нас Своєю одежею праведності й таким чином зробив можливим, щоб ми були покликані до співучасті з Ним у “кращих жертвах”, участі в “чаші” страждань і смерті – “крові Нового Заповіту [Угоди]” – для запечатування Нової Угоди для Ізраїлю, під якою всі племена землі отримають благословення. Таким чином, у Божественному задумі смерть, тобто кров, нашого Господа виправдала Церкву і (разом з Церквою) запечатає Нову Угоду для Ізраїлю, а через Ізраїль вона стане чинною для всього Адамового роду. “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку”.

Церква входить у Христа як Його члени, як Тіло, як Наречена. Ізраїль увійде в сім’ю Христа як діти. “Замість батьків Твоїх будуть сини Твої”. І цей самий привілей пошириться на всіх – бути відновленими “при відновленні”, коли ми сядемо з Ним на Його престолі.

ВІЧНА УГОДА

Як Авраамова Угода, так і Нова Угода в Писанні названі “Завітом вічним [вічною Угодою]”, на відміну від Угоди Закону, яка відійшла в минуле, зазнавши невдачі через свою “некорисність” (Євр. 7: 18). Одна увічнена в іншій, так само як духовне Насіння (духовний Ізраїль) буде правити й благословляти через земне Насіння (тілесний Ізраїль). Зверніть увагу на свідчення Писання про те, що первісна Угода Благодаті (Сари) є вічною (1 М. 17: 7, 13, 19; 2 Сам. 23: 5; Пс. 105: 8-10). Зверніть увагу на інші місця Писання, які пророчо застосовують той самий термін до Нової Угоди (Єр. 32: 40; 31: 31, 32; Єз. 16: 60). Уважно зверніть увагу на контекст у кожному випадку, щоб зрозуміти, що мова йде про Тисячоліття.

КРОВ ВІЧНОЇ УГОДИ

Кров Вічної Угоди – це “кров Ісуса”, Його жертва, завдяки заслузі якої віруючі тепер “виправдовуються вірою” під Угодою Благодаті, або Угодою Сари (а не Новою Угодою, яка ще не існує і яка має бути укладена лише з Ізраїлем). А кров, або жертва, Ісуса є “кров’ю Нового Заповіту [Нової Угоди]”, яка ще має бути встановлена з тілесним Ізраїлем, так само як з благовоління Отця Ісус тепер приймає “Малу Черідку” як Своїх членів і зараховує їхню жертву, або кров, як частину Своєї власної.

Зверніть увагу, як це викладено в Ісаї 55: 1-3. Тут віруючі цього Євангельського віку описані як ті, що голодні й спраглі праведності. Притягнені Отцем, вони тепер приходять до Ісуса. Вони не є з тих, хто, сліпий і глухий під владою сатани, любить темряву, а не світло, і потребуватиме уставів і виправлень Царства, щоб змусити їх поклонитися й визнати, згідно з улаштуванням Нової Угоди з Ізраїлем і, опосередковано, з усіма народами.

Цим голодним, спраглим віруючим, які бачать і чують, Господь пропонує “товщ”, добірне Вічної Угоди, кажучи: “Слухайся, і душа твоя буде жити, і Я дам тобі вірні, обіцяні Давидові милості”. Давид означає “Улюблений” і є ще одним ім’ям Відкупителя, позаобразного царя Ізраїлю за божественним призначенням.

Отже, це пророцтво, очевидно, є пророцтвом про покликання цього Євангельського віку розділити з Ісусом славу, честь і безсмертя Царства. Зверніть увагу на контекст: “Тож покличеш народ, що не знаєш його, і той люд, що не знає тебе, і вони поспішаться до тебе” (вірш 5). Безсумнівно, мова йде про Церкву – Духовний Ізраїль, “народ святий”, особливий народ, вибраний з усіх народів до Небесного Царства Тисячоліття.

Зверніть увагу на опис Ісуса Христа та Його “Тіла” в Ісаї 42: 1-7. Зверніть увагу на те, що Месія “даний” [принесений в жертву в інтересах] “Заповітом [Угодою] народові [Ізраїлю], за світло поганам [народам]”, щоб усі вони могли прийти до цього світла під благословенням Нової Угоди Ізраїлю.

А тепер звернімося до Євреїв 13: 20: “Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям [Ісуса], кров’ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить”. Чи відноситься це до нашого виправдання від Адамової провини та примирення з Богом? Зовсім ні. Отець не має з нами нічого спільного (окрім того, щоб “притягнути” до Ісуса для виправдання й посвячення) доти, доки ми не будемо виправдані. Тоді Його могутня сила, яка вивела нашого Великого Пастиря з гробу до слави й безсмертя, починає відчутно “викликати в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю” (Фил. 2: 13). Якщо ми перебуваємо в Його любові, Він удосконалить нас як Нові Створіння, даруючи нам привілеї розділяти страждання Христа – брати участь у пролитті крові Вічної Угоди, яка, як Нова Угода, принесе благословення Ізраїлю, а потім світові. Грецьке слово, яке тут перекладається як “удосконалити вас”, означає “зв’язати вас разом”, тобто зробити вас повністю єдиними з Пастирем як Його “члени” у стражданнях і прийдешній славі.

Зауважте також, що в Євреїв 10: 29 йдеться про кров Угоди, яка освячує, а не про кров, яка виправдовує і гріх проти якої заслуговує на Другу Смерть. Ми були виправдані вірою в кров Ісуса. Ми були освячені нашим посвяченням пити Його чашу – кров Нової Угоди. Тільки ті, які перейшли на цей другий ступінь, які представили себе як жертву (Рим. 12: 1) і були прийняті, освячені зачаттям святим Духом як члени “Тіла” Христа і сини Всевишнього, можуть вчинити гріх на смерть. “Коли захитається він [представлений і освячений таким чином], то душа Моя його не вподобає. Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль” – Другу Смерть (Євр. 10: 39).

Тепер давайте коротко звернемося до всіх місць Писання, де згадується Нова Угода, щоб ми могли відзначити їхню повну згоду з вищесказаним. Ми вже розглянули одне твердження, пов’язане з нашим текстом, і бачимо, що воно стосується завершення цього віку – потрясіння народів і всього, що не є в згоді з Богом, як підготовки до встановлення Царства як основи благословень Нової Угоди для світу протягом Тисячоліття. У Новому Завіті є лише вісім інших текстів, які посилаються на Нову Угоду:

(1) “Поскільки Він посередник і кращого заповіту [Угоди, не кращої за Угоду Благодаті, тобто Сари, але кращої за Угоду Закону], який на кращих обітницях був узаконений” (Євр. 8: 6). Наш Господь Ісус вже розпочав працю, необхідну для виконання цього служіння Посередника Нової Угоди. Він заклав фундамент, але ще не прийняв до Себе всіх членів, яких Отець задумав, передбачив і визначив. З контексту помічаємо, що все ще існує контраст між Старою Угодою та її Посередником, Мойсеєм, і Новою Угодою, яка є вищою завдяки своєму кращому Посереднику, Месії. Мойсей міг приносити лише недосконалі жертви, а Христос принесенням позаобразних жертв тельця й козла (Себе і Свого Тіла) чинить відшкодування за гріхи всього світу і готується стати посередником Нової Угоди, яка, як обіцяв Бог, стане шляхом благословення Ізраїлю та світу.

(2) У наступному вірші (вірш 8) апостол підкріплює свій аргумент цитатою зі старозавітної обітниці Ізраїлю про Нову Угоду: “Ото дні надходять, говорить Господь, коли з домом Ізраїлю й з Юдиним домом Я складу Заповіта Нового”. Очевидно, що це не стосується Духовного Ізраїлю.

(3) Не стосується Духовного Ізраїлю і наступне посилання на Нову Угоду, яке є частиною тієї ж цитати з Єремії 31: 31: “Не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми... Оце Заповіт, що його Я складу по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм” (Євр. 8: 8-10).

Дні, про які йдеться вище, є “по тих” днях цього Євангельського віку. Далі апостол говорить: “І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: Пізнай Господа! Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого з них! Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш!” Це опис того, що буде протягом Тисячоліття, а не опис того, що ми бачимо навколо нас сьогодні. Бог ще не вклав Свої закони в серця дому Ізраїлю, і вони не є Його народом, як Він стверджує, що вони стануть ним у належний час у кінці цього віку, коли Нова Угода почне діяти (Порівняйте Дії 15: 15).

(4) “Коли ж каже Новий Заповіт, то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління”. Зверніть увагу, що апостол жодним словом не говорить про те, що Нова Угода призначена для Церкви Христа. Його читачі дуже добре розуміли, що вони увійшли [R4322] під Угоду Сари. Але деякі вчителі з юдаїзму наполягали на тому, що вони повинні бути і під Угодою Агари, і під Угодою Сари. І саме це заперечує апостол. Він ясно дає зрозуміти, що Угода Закону (Агари) не буде продовжуватися, але зникне, і що у відповідний у Бога час Він дасть Нову Угоду, яка займе її місце для Ізраїлю.

(5) Необхідно було, щоб юдеї були відкуплені від “мертвих діл” старої Угоди Закону і щоб Христос – Голова і члени – уклав для них Нову Угоду. Стара була запечатана кров’ю тельців і козлів, а Нова – “кращими жертвами”. У позаобразі була принесена кров тельця, а незабаром буде принесена кров козла (Євр. 9: 14-23).

(6) “Оце заповіт, що його по цих днях встановляю Я з ними, говорить Господь, Закони Свої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприношення за гріхи” (Євр. 10: 16-18). Апостол аргументує в цілому. Він хотів би, щоб його слухачі зрозуміли, що коли прийнятна жертва була принесена Богові за гріхи, справа є вирішена, і жертва не потребує повторення. Він показує, що так буде і в майбутньому для світу. Коли “кращі жертви”, що запечатують Нову Угоду, будуть принесені Богові нашим Відкупителем і прийняті Ним, це означатиме скасування всякого осуду. На основі цієї діяльності задля майбутнього апостол закликає, щоб ми – Тіло Христа, чиї гріхи були відшкодовані нашим Господом, першою жертвою Дня Примирення (в образі тельця), – могли вважати, що наші гріхи повністю скасовані й більше не будуть згадуватися. “Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він [Христос] тих, хто освячується”: всіх виправданих вірою, які прямують до повного посвячення й освячення. Якщо ми зараховані до числа освячених, ми можемо знати, що наші гріхи повністю стерті з Божественного запису (наскільки це стосується справедливості), і що ми внесені в новий запис як Нові Створіння й будемо нести відповідальність тільки за переступи проти нашої Угоди з Господом, нашого обіту, завдяки якому ми стали членами Христа, насіння Авраама, і спадкоємцями великої Угоди Благодаті (Сари).

(7) “І це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні! Тож вони за Євангелією вороги ради вас, а за вибором [вони] улюблені ради отців” (Рим. 11: 27, 28). Немає жодних сумнівів, що апостол має на увазі Угоду Ізраїлю, Нову Угоду, яку Бог укладе з ними після цього євангельського Дня. Апостол каже, що Угода буде укладена тоді (у той час), коли Господь “відійме їхні гріхи”. Цей час ще не настав. Ізраїль все ще перебуває під божественним осудом, хоча ми тепер маємо привілей втішати його й запевняти, що час його визволення близький, коли Посередник Нової Угоди прийме останніх членів духовного Тіла, Євангельської Церкви, “змінених” силою Першого Воскресіння; коли Він буде посередником цієї Нової Угоди, задовольнить вимоги Божественної справедливості на користь світу, як Він вже задовольнив її на користь Церкви. Тоді Він стане, як було задумано і проголошено раніше, великим Посередником Нової Угоди між Богом і людством загалом (Церква під Угодою Благодаті є винятком). Тоді він розпочне Своє Тисячолітнє Царство: “Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній смерть знищиться”. Тоді всі, хто пив Його “чашу”, кров (жертву) Нової Угоди, будуть як члени Духовного Насіння царювати з Ним (Гал. 3: 29).

(8) “Але ви приступили до гори Сіонської, ... до Єрусалиму небесного [Нового], ...  і до Церкви первороджених, ... і до Посередника Нового Заповіту до Ісуса, і до покроплення крови” (Євр. 12: 24). Тут духовний Ізраїль зображений як військо, що крокує вперед, і далеко попереду видно кінець, до якого він прямує. Ісус уже давно досяг кінця шляху, але Церква первороджених ще не досягла його. Ісус є Посередником, але Він прийняв Церкву як Свою Наречену, як Своє Тіло, і чекає її прибуття. Картина показує, що Нова Угода Закону буде встановлена так, як була встановлена Стара Угода, тільки на вищому рівні й через більшого Посередника та кращі жертви (Дії 3: 23).

Жодне з цих посилань на Нову Угоду не дає ані найменшого натяку на те, що вона може стосуватися Церкви. Посилання на первісне пророцтво, з якого цитує апостол, показує, що вона не може стосуватися Церкви, бо там ми читаємо, що Господь “вийме з їхнього тіла серце камінне, і дасть їм серце із м’яса”. Саме це і є працею Реституції, яка почнеться з Ізраїлю і пошириться на всі роди землі. Але це зовсім не праця Євангельського віку, яка є набагато вищою. Господь не дає “Малій Черідці” серце з плоті, але, виправдовуючи вірою, дозволяє їй пожертвувати плоть, і дає їй зачаття до нової природи як славному Насінню Авраама, через яке всі роди землі будуть благословенні через запровадження Нової Угоди, запечатаної, приведеної в дію заслугою Крові Христа.

R4318 (1909 р.)