[R4317]
БРАТЕРСТВО В ПОМАЗАНЦІ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 4: 32; 5: 11

“Уста брехливі огида у Господа, а чинячі правду Його уподоба” (Приповісті Соломонові 12: 22).

Цей урок різко протиставляє правдиве й неправдиве братерство в Церкві. Яскравим прикладом правдивого був Варнава, тоді як Ананій і Сапфіра були яскравими ілюстраціями неправдивого. До п’ятисот братів, які стали віруючими під час служіння нашого Господа і, таким чином, були заздалегідь підготовлені до благословення П’ятидесятниці, щедро додалися тисячі навернених у П’ятидесятницю. У цілому, це був надзвичайно вибраний клас. Тільки діти світла, “справді ізраїльтяни”, залишалися вірними Відкупителеві під час Його випробувань і завданих Йому образ. Подібний клас “справді ізраїльтян” виявився сприйнятливим до уроків, маніфестацій і проповідування в День П’ятидесятниці. Це були побожні люди з усієї країни, що навколо Юдеї, які в той час прийшли до Єрусалиму взяти участь у релігійному святі, як того вимагав Закон.

“ПРИЙШОВ І САТАНА”

З такою хвилею популярності, яка дісталася Церкві в П’ятидесятницю, цілком можна було очікувати, що деякі будуть буквально зачаровані загальним збудженням, чудесами й милістю від Господа, не бувши при цьому “справді ізраїльтянами”. Але таких, очевидно, було порівняно небагато. Серед вірних панував запал, любов, спільність споріднених душ. Вони усвідомлювали себе Божими дітьми, братами Господа Ісуса Христа й один одного. Це був новий досвід, і святий Дух, який керував їхніми серцями, їхніми почуттями зливався в один загальний потік. Якщо хтось із них був бідним чи калікою, знедоленим чи сумним, інші з радістю служили для його розради. Вони були братами в найповнішому, найглибшому розумінні. Наскільки благословенні ці стосунки, не може знати ніхто, окрім тих, хто їх відчув.

Як мало хто відчуває цю взаємну любов у наш час! Суміш духа світськості настільки розбавила дух Учителя в серцях більшості, що правдива, братня любов стала малозрозумілою. Напевно, ніде у світі дух братерства ранньої Церкви не проявляється сьогодні так явно, як у зібраннях читачів “WATCH TOWER”, на загальних конвенціях або в менших громадах. Як справді чудово, як освіжає серце, коли ми бачимо повне любові зацікавлення, що проявляється один до одного. Це свідчить про наше повернення до простоти, яка є в Христі, і до спільності Його Духа. Радіймо цьому. Плекаймо цей належний дух, щоб любов до Бога й любов до братів дедалі більше розливалася в наших серцях.

КОМУНІЗМ У РАННІЙ ЦЕРКВІ

Егоїзм ховається за любов’ю,точніше,тимчасово сповнюється нею, бо егоїзм – це дух світу і противника, а любов – це Дух Бога, святий Дух. Ми не вважаємо, що перші послідовники Господа у своєму запалі та деякій необізнаності про власні слабкості та слабкості один одного започаткували комуністичний устрій. Зібравши все своє майно й багатство разом, вони ділили його так, як кожен мав потребу. Зрештою, цей урок був добрим: (1) Він показав і їм, і нам, яким повинен бути дух усіх, хто любить Господа й зачатий Його святим Духом до Нової Природи як члени Христового Тіла, Його брати, Божий народ. Усі вбогі серця повинні відчувати палке прагнення такого стану взаємодопомоги. Однак, окрім цього уроку, потрібен був ще один, а саме, що Господній народ, навіть маючи найкращі наміри в серці, настільки по-різному побудований фізично – занепалий у цих різних напрямках, – що для нього непрактично, неможливо намагатися жити разом за комуністичними принципами. Віддаючи один одному належне за чистоту серця і чесність намірів, Господній народ пізнає, що в його плоті немає досконалості, і так само немає її в плоті його братів. Отже, з однаковою любов’ю в серці один до одного ми дізналися, що краще надати один одному повну свободу й повну відповідальність у завідуванні земними справами, і що в такому стані кожен може бути найщасливішим і може досягти найбільшого прогресу й найкраще  може засвоїти необхідні уроки підготовки до Тисячолітнього Царства та його служіння.

Рання Церква швидко засвоїла цей урок. Її комунізм тривав недовго. Перш за все, апостоли виявили, що, попри довіру [R4318] Церкви до них як до духовних і здібних служителів Євангелія, особливо посланих Господом, на них були нарікання, бо дехто вважав, що інтереси одних не так добре забезпечуються із загальних коштів, як інтереси інших. Це призвело до того, що завідування було передане дияконам, і весь задум врешті-решт розпався. Це дало урок, корисний для Господньої Церкви з того часу й дотепер. Цей урок полягає в тому, що комунізм можливий на небі або на землі серед досконалих людей, але не можливий серед тих, хто недосконалий і чиї смаки, апетити, досвід тощо є різними. Це наша відповідь дорогим друзям, які зрідка переконують у доцільності соціалістичного та комуністичного устрою в теперішній час.

Ми запевняємо їх, по-перше, що цей задум нездійсненний, тому що, якими б співчутливими та відданими не були наші серця одне до одного, наші смертні тіла та їхні смаки не можуть перебувати в повній згоді. І розлад стає тим серйознішим, чим тісніший контакт, і не обмежується в часі. І як тоді Господь здійняв велике переслідування, яке розсіяло Церкву та її комунізм, і послав їх скрізь як одиноких свідків Правди, так, віримо, буде і тут. Господь бажає, щоб Його народ був розсіяний по всьому світу, щоб він міг краще дозволяти своєму світлу світити серед земної темряви, даючи свідчення про Правду.

ВАРНАВА – СИН ПОТІХИ

Опис, поданий нам у цьому уроці, чудово ілюструє дух повного посвячення Господу – повну любов і добрість до всіх братів і повну довіру до апостолів як Господніх представників. Своє багатство вони приносили й клали до ніг апостолів. Серед інших, хто зробив це, був Йосип, дядько Івана Марка, ймовірно, член заможної сім’ї, який жив на Оливній горі в домі, сад якого був Гетсиманським садом нашого Господа. Тепер він став щирим послідовником Назарянина. Він продав поле, що належало йому, і поклав виручені гроші до ніг апостолів. Йосип, очевидно, був людиною великого серця й гарного характеру, про що свідчить прізвище, дане йому в ранній Церкві, а саме Варнава. Це слово означає: “Син втішної вістки”, або, більш коротко, “Син потіхи”. Дяка Богу, що той самий дух ще можна знайти серед Його народу. Деякі з них є синами, а деякі – дочками потіхи, особливо для інших Його синів і дочок, – співчутливими, люблячими, добрими, чуйними, послужливими.

Варнава був левитом, а отже, готувався трудитися як учитель, наставник свого народу. Перекази подають, що він познайомився з Савлом з Тарсу в школі Гамаліїла. Однак тісні узи між ними, які згодом зробили з них посланців доброї звістки, були не земними, а духовними. Так і з нами. Чим більше ми володіємо духом святості, відданості Богові, праведності, духом любові та відданості братам, тим більше ми можемо бути синами потіхи, виливаючи на всіх, з ким маємо справу, помазання від “Святого”, намащення, пахощі любові.

Варнава постає перед нами в цьому уроці як зразок духа правильного спілкування й братерства в ранній Церкві та втіхи, яка з цього випливає. Нехай так буде і з нами. Намагаймось бути гідними цього імені – Варнава – у наших домашніх стосунках, а особливо в Церкві Христа. Дбаймо про те, щоб бути не сіячами розбрату, а миротворцями. Пам’ятаймо натхненні слова: “Щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення... і уникайте їх” – докоряйте їм тим, що уникаєте їх. Покажіть їм, що ви не симпатизуєте такому войовничому, нечестивому духу. Ми не повинні бити їх, не повинні говорити про них зле, ганьбити їх раз у раз, а просто повинні дарувати свою увагу, посмішки та підбадьорливі слова іншим, які виявляють більше Господнього Духа. Для тих, кому можна допомогти, така поведінка буде дуже корисною, набагато кориснішою, ніж спілкування з ними, яке справді може заохотити їх відчути, що вони мають схвалення чистих серцем і благородних у помислах. Ми повинні розрізняти між таким уникненням і таким спілкуванням та призначенням на почесні становища в Церкві, і зовсім іншою справою – позбавленням спілкування й відлученням від Тіла Христа, Церкви. Останнє можна правильно зробити тільки за правилами, наведеними нашим Учителем у Матвія 18: 15-17.

“САТАНА ТВОЄ СЕРЦЕ НАПОВНИВ”

Тепер ми переходимо до іншої частини уроку. В Ананії та Сапфірі, його дружині, ми бачимо ілюстрацію облудного, лицемірного духа, неприємного Богові та всім добропорядним Його дітям. Вони хотіли мати й цінували загальний дух Церкви, хотіли мати в ньому частку, але хотіли також залишити собі частину винагороди. Як зазначив святий Петро, вони мали на це повне право, і могли б залишити все собі, але вони не мали права брехати, вдавати, що посвячують все, коли насправді було інакше. У цьому полягала їхня провина. Вони дійсно могли ввести в оману своїх ближніх з Церкви, але не могли ввести в оману Господа. Святий Петро, ведений силою святого Духа й володіючи даром розпізнавання духів, був ознайомлений з ситуацією і, діючи під Божественним керівництвом, докорив їм в ім’я Господа, наслідком чого стала їхня смерть, як про це записано.

Хоча ми не належимо до тих, хто вірить, що вони пішли на вічні муки, нам може здатися дивним, що Господнє провидіння не дало їм настанови з цього приводу, а дозволило на їхнє умертвлення. Ми можемо сміливо припустити, що винесення їм остаточно смертного вироку мало на меті дати загальний урок Церкві не тільки того дня, але й відтоді. Нас зовсім не здивувало б, якби Ананія й Сапфіра отримали якусь частку у Великому Божому Плані в майбутньому, коли вони могли б дізнатися про помилковість своєї поведінки, виправитися й навчитися праведності. Здається, що вони мали частку з Церквою в різних благословеннях, якими вона тоді володіла. Однак ми сумніваємося, чи були вони духовно зачатими, а отже, чи підлягали Другій Смерті. Однак ми можемо бути впевнені, що коли всі таємниці будуть розкриті, тоді мудрість, любов, справедливість і сила нашого Бога, проявлені в цьому і в кожному іншому Його незрозумілому вчинку, стануть повністю явними.

Цей урок приніс великий страх усій Церкві; не той страх, який має муку, не той страх, який походить від браку віри, але належний страх, страх пошани, страх не робити нікчемне, страх образити нашого милосердного Отця й Господа, від Якого ми вже отримали стільки благословень і від Якого очікуємо отримати остаточні благословення слави, честі та безсмертя. Саме цей страх мав на увазі апостол, застерігаючи, що ми всі повинні його мати: “Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився”.

Наш заголовний текст звертає нашу увагу на Божу огиду до брехливих уст і на те, що Він радіє Правдою. Принцип Правди –  чесність, і він впливає не тільки на наші слова, але й на весь наш спосіб життя, а також на наші думки. Лицемірство – це облуда. Свідомо вводити в оману іншого – це брехня в одній з її найбільш негідних форм. А оскільки головне джерело життя знаходиться в серці, “бо чим серце наповнене, те говорять уста”, і так влаштоване життя, то ми бачимо, що лукаве серце й лукавий розум є найнебезпечнішими речами у світі. Тому Божий народ повинен ревно пильнувати свої думки – щодо Бога, щодо світу, щодо кожного слова й учинку, – щоб не допустити жодної несправедливості, щоб не знайшлося жодної фальші. Такими є чисті серцем. Такими є святі. Такі побачать Бога й стануть співспадкоємцями свого Господа. Як же старанно ми повинні пильнувати своє серце, свої думки, щоб вони були чесними, правдивими, істинними в кожному сенсі й у кожній подробиці!

R4317 (1909 р.)