[R4306]
БЛАГОСЛОВЕННЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 2: 1-11

“І вблагаю Отця Я, і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, Духа правди” (Івана 14: 16).

Господь, відходячи, сказав учням, щоб вони повернулися з Оливної гори до Єрусалиму й перебували там, аж поки не будуть наділені силою згори. Для багатьох десять днів очікування можуть здатися серйозною втратою дорогоцінного часу. Подумайте про це! Сто двадцять посвячених Господу людей десять днів нічим не займалися – не проповідували, не зцілювали, не займалися жодною особливою релігійною працею, занехали роботу й заробляння грошей, а також усі земні інтереси. Що ж вони робили? Зі записів випливає, що їхнім особливим заняттям протягом цих десяти днів була молитва й благання до Бога. Чого вони хотіли? Вони вже були в спільності з Богом через віру, і їм було дозволено молитися до Нього як до свого Отця. Вони вже знали про Ісуса і вже були благословенні Ним у різний спосіб, а деякі з них були Його мовними знаряддями. Навіщо зволікати? Навіщо молитися? Чому не піти одразу у виноградник і не працювати? Якби вони були залишені самі керувати своїми кроками, то, безсумнівно, повернулися б до праці, але вони дотримувалися Слова свого Вчителя, пам’ятаючи свідчення: “Та ж послух ліпший від жертви”. Вони не знали, які вміння їм потрібні для майбутнього служіння. Вони просто довірили все Господу і покірно чекали обіцяного благословення та приготування.

Необхідність такого зволікання була потрійною:
(1) Вони були некомпетентні до призначеної для них праці, доки не були уповноважені до неї.

(2) Вони не могли отримати благословенного помазання, доки Відкупитель не вознісся на небо, “щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас”, віруючих. Як члени занепалого роду, вони вже мали привілей, як і їхній батько Авраам, повернутися до Божої милості як Його друзі, “виправдані вірою”. Вони могли як виправдані особи звертатися до Нього в молитві: “Отче наш, що єси на небесах”. Вони не були ворогами в серці, а були вірними, навіть якщо, використовуючи мову апостола, були “ворогами думкою в злих учинках” через нездатність досконало дотримуватися божественного Закону. Вони не були бунтівниками, які потребували Посередника, а були вірними, хоч і недосконалими, друзями, які потребували Відкупителя й Заступника. Їхній Відкупитель свідчив: “Бо Отець любить Сам вас”. І знову, в молитві до Отця Він сказав про них: “Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені”. Та перш ніж божественна справедливість могла прийняти їх як живі жертви на Господньому жертовнику, необхідно було, щоб уся їхня викупна ціна була передана справедливості Відкупителем. Це було зроблено протягом десяти днів їхнього очікування “сили з висоти”. Злиття святого Духа засвідчило представлення й божественне прийняття заслуги Христової жертви за них. Це уможливило їхнє визнання як Нових Створінь, їхнє зачаття до нової духовної природи як Божих синів, їхнє помазання духом як членів Царського Священства.

(3) Ці десять днів молитви були необхідні також для того, щоб підготувати Господніх учнів до прийняття святого Духа. Людський розум нагадує кімнату, двері якої повинні бути відчинені, перш ніж туди можна внести скарби. Двері на цій картині символізують волю, яка повинна дати згоду на все, що входить в розум, серце, життя. Крім того, в кімнаті, яка вже заставлена й заповнена, мало місця для розміщення нових цінностей. Старе потрібно прибрати, щоб звільнити місце для нового. Наші серця повинні позбутися земних надій, цілей та амбіцій, щоб звільнити місце для нових багатств Божої благодаті. Десять днів, мабуть, не були надто довгим часом для випробування віри, любовного послуху та ревності до Господа і Його справи, якій вони взялися служити. Поки вони молилися, постили та з нетерпінням чекали обіцяного благословення згори, мирські амбіції, надії та цілі, певна річ, розчинилися й зникли з їхніх сердець, залишивши їх готовими до благословення, яке Господь задумав і яке вилив на них.

“ШУМ ІЗ НЕБА, НІБИ БУРЯ РАПТОВА”

Не потрібно думати, що в день П’ятидесятниці на громаду, яка молилася й чекала, налетів сильний вітер. Це був лише звук, який нагадував шум сильного вітру. Ще дивовижнішим було те, що насправді вітру не було. Читаючи грецький текст, робимо висновок, що язики вогню (або полум’яне світло), які з’явилися над головою кожного з них, не були розділеними або розщепленими фрагментами полум’я, але вираз “язики поділені, немов би огненні” означає, що спочатку з’явилося більше полум’я, яке поділилося на менші частини, і ці частини з’явилися над головою кожного з них. Якою б не була конкретна форма цієї маніфестації, вдалося швидко зрозуміти її ціль. Це було обіцяне благословення згори від престолу Отця через Сина, як пояснив святий Петро: “Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав” (1 Петр. 4: 10). Не подумаймо, що громаді, яка мала один розум, вдалося самій створити цю маніфестацію. Радше Господь Своїм провидінням привів їх до стану повної згоди, підготувавши до дарування цього благословення. Так само Він говорить, що особливих благословень можна очікувати тоді, коли двоє чи троє об’єднуються у своєму проханні – не тому, що їхнє об’єднання щось змінює, а тому, що Господу до вподоби винагородити об’єднані зусилля Свого народу й таким чином заохотити його не полишати збиратися разом.

Весь дім наповнився дивовижною силою, і кожен віруючий ніби був наелектризований, оживлений, і всі були сповнені цим святим Духом, цим освяченим впливом, і почали говорити чужими мовами під впливом, який на них зійшов. Зараз ми не впевнені, але на нашу думку ця особлива маніфестація була тільки одинадцятьом апостолам, тому що подальші записи свідчать, що Петро та інші з одинадцятьох апостолів зверталися до натовпу чужими мовами. У нас немає жодних доказів того, що інші зі ста двадцяти осіб проповідували невідомими мовами в той час, ані, що вони мали владу це робити.

Протягом століть Господній народ перебував у тій чи іншій суперечці щодо святого Духа – чим він є і т. д. Ми не намагатимемося тут розкрити цю тему, але відсилаємо наших читачів до “Викладів Святого Письма”, том V, розділи 8-11, де ця тема розглядається дуже детально. Принагідно зауважимо, що святий Дух – це не особа, а дух, воля, розум, енергія, сила чи вдача особи. Це Дух Отця. Це Дух Сина. І це дух усіх, хто перебуває в повній гармонії з Ними. Займенник чоловічого роду використовується через те, що про нашого Отця й нашого Господа Ісуса говориться в чоловічому роді, і про Їхній дух правильно казати саме так. Ніщо так не бентежило розум християнства, як небіблійна теорія, що святий Дух є одним з трьох богів, рівних за силою і славою. Він є одним з проявів єдиного живого й правдивого Бога. Він проявився в Ісусі, Який “в тілі з’явився”. Він виявив Себе в цьому святому впливі, або силі, в П’ятидесятницю й відтоді тим, хто отримав зачаття, тобто помазання від цього святого Духа, Духа Правди, і опосередковано тим зі світу, хто розгледів його дію в дітях Світла і хто був засуджений і докорений за те, що не був у згоді з божественною волею.

Як одні помиляються, говорячи про святого Духа як про “третю особу”, так інші помиляються в протилежному напрямку, стверджуючи, що святий Дух – це ніщо інше, як дух правди. Ми вважаємо, що термін “святий Дух” означає божественну волю, божественну силу й божественну правду, що проявляється таким чином, як цього, коли і де забажає божественна воля. Сила, яка зійшла на учнів, що очікували, не була просто полем діяльності для Правди, не була просто знанням правди й не була особою, яка зійшла на них, бо ми не можемо собі уявити, щоб ця особа розділилася і вселилася в одинадцятьох апостолів, чи в сто двадцять братів, чи в тисячі й десятки тисяч з Господнього народу в усіх куточках світу. [R4307]

“ІНШОГО ДАСТЬ ВАМ”

Наш заголовний текст представляє цю річ у виразному світлі та в гармонії з усіма іншими віршами на цю тему, коли заявляє, що святий Дух повинен походити від Отця, а не від Сина; коли заявляє, що Син благатиме Отця послати Дух; коли заявляє, що ця особлива сила, дух Отця, буде іншим Утішителем, а не самим Господом Ісусом, Чий відхід був необхідним і доцільним. Якби наш Господь залишився як особа в плоті, Він був би обмежений тілесними й земними умовами, так само як ми обмежені, бо не міг би бути скрізь одночасно. Тому було краще, доцільніше, щоб Він особисто залишив Своїх учнів і з’явився перед Отцем як їхній Заступник, і таким чином гарантував їм святий Дух, який не тільки представляв би Отця і Його самого, але й представляв би всю Правду, всю праведність і був би шляхом для кожного, хто потребував благословення.

Після дивовижного шуму та електричних явищ, що наповнювали кімнату, і появи світла на їхніх головах, ми можемо бути впевнені, що віруючих охопила свята радість і хвилювання, і це незабаром поширилося назовні й спричинило великий наплив зацікавлених, бо, як сказано, “постійно вони перебували в храмі” (Лк. 24: 53; Дії 2: 46).

Дехто припускає, що велика горішня кімната, зайнята з цієї нагоди, була одним з численних помешкань, прилеглих до храму, і що так можна пояснити швидке зібрання 3000 людей. Це відбувалося під час одного зі щорічних свят, на яке сходилися побожні юдеї не тільки з усіх куточків Палестини, але й зі сусідніх країн. Більшість з них були юдеями за походженням, проте деякі були прозелітами, тобто наверненими в юдаїзм. Спочатку вони почули різні мови й поспішили зробити висновок, що ті, хто говорив, були напідпитку, але згодом зрозуміли, що різні мови представляли діалекти різних людей у великому натовпі, щоб кожен міг почути на своїй рідній мові послання про Ісуса, Його смерть, воскресіння, вознесіння, а тепер і про це чудесне вилиття благословення Отця, щоб отримати право на служіння Йому, щоб проголосити Його послання.

ЗНАЧЕННЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

Цей день важливий сам по собі. Згідно з юдейською традицією, це була річниця укладення Угоди Закону на горі Сінай. Тому він, з іншого боку, є нагадуванням про те, як Христос робить вільним від Закону й допускає до благ первісної Угоди всіх, хто звертається до Отця через Нього. Це був день безоплатної допомоги всім нужденним: “Як поблагословить тебе Господь, Бог твій” (5 М. 16: 10). Так послідовники Господа роздавали всім, хто був готовий прийняти, благословення, даровані їм через Ісуса.

Палаючі вогні чудово символізують світло Правди, просвітлення розуму, яке приходить через зачаття святим Духом. Ця божественна сила дивовижно проявилася в одинадцяти апостолах, бо хоча народ все ще вважав їх “невченими та простими”, він, однак, пізнав, що вони були з Ісусом і навчалися в Нього; що вони мали певне просвітлення розуму й серця, яке не могло прийти нізвідки більше. І хіба так не є зі всіма тими, хто був зачатий святим Духом? Лише кілька днів тому, розмовляючи з одним з дорогих друзів, теслею, про те, як пізнання Правди просвітило його розум і освіжило серце, він додав: “Так, брате Рассел, і це ще не все! Мало того, що моя голова й серце освіжилися щодо духовних речей, але, не вихваляючись, можу сказати, що Правда зробила мене світлішим та умілішим у всьому. Вона дала мені кращу душевну рівновагу і здоровий глузд, навіть у моїй професії теслі”. Ми вважаємо, що це вірно і в цілому. Ті, до кого промовила Правда, від природи навряд чи дуже чимось вирізняються. Дійсно, згідно зі Святим Письмом, ми могли б зробити висновок, що вони навіть поступаються середньому рівню, адже апостол говорить, що Бог вибрав небагато мудрих, небагато заможних, небагато великих чи вчених, а переважно нікчемне цього світу. Проте помітно, що ті, хто глибоко зацікавлений Теперішньою Правдою, хто вивчає її, хто любить її під керівництвом і настановами Господнього Духа та різних підручників, які Бог дав у наш час, загалом набагато перевершують своїх співпрацівників за рівнем інтелекту. Справді, той, хто знає Правду, має освіту, незалежно від того, чи навчався він коли-небудь в коледжі, чи ні. Навпаки, нещодавно було помічено, що багато тих, хто користується особливими земними перевагами освіти, отримують від неї порівняно мало користі. Для прикладу зверніть увагу на наступний витяг з газети “New York World”, опублікований кілька днів тому. Євангеліст Е. К. Мерсер, який сам колись випивав, сказав, звертаючись до студентів Північно-Західного університету:

“Протягом останніх кількох років я працював у місії на Уотер-стріт у Нью-Йорку і дізнався, що третина чоловіків, які приходили туди обірваними, брудними й просили їжі, були вихованцями коледжів. Я бачив їх на вулиці Бауері, коли вони заправляли ліжка або обслуговували столики, і навіть зустрічав їх у бригадах з прибирання вулиць. У лютому минулого року понад 400 з них стояли в “черзі за хлібом” біля нашої місії. Сімдесят п’ять відсотків ув’язнених у в’язниці Сінг-Сінг – це люди з вищою освітою”.

Без сумніву, “мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів”, і є, як каже апостол, “духом здорового розуму” (Як. 3: 17; 2 Тим. 1: 7).

УРОК ДЛЯ НАС

Хоча ми не можемо погодитися з тими, хто вчить, що слід очікувати повторних П’ятидесятниць і духовних хрищень і молитися про них, ми віримо, що Господній народ повинен прийти в подібне ставлення, як брати, благословенні в день П’ятидесятниці, щоб здобути милості й привілеї, які належать нам через Христа. П’ятидесятниця мала бути лише одна. Іншої ніколи не буде, наскільки це стосується Церкви. Святий Дух, який тоді дістався Церкві, перебуває з нами й досі, і його благословення є привілеєм тих посвячених, яких Господь приймає й зараховує у Свою сім’ю. Але перш ніж хтось буде готовий отримати належне благословення Господнього Духа, він повинен спочатку мати виправдання вірою і серце, вільне від любові до гріха, і повинен зробити свою урочисту постанову бути, робити, служити Господу, Правді, братам – дати свої обіти, перш ніж він зможе бути в правильному стані, щоб отримати благословення, просвітлення, розраду й спілкування святого Божого Духа. Навіть якщо він горить бажанням служити Господу, Правді та братам, він поступить мудро, якщо піде шляхом ранньої Церкви й чекатиме, вивчатиме й молитиметься, щоб самому сповнитися Духом, перш ніж намагатиметься діяти як Божий посол для інших. Справді, з погляду Святого Письма ніхто не уповноважений проповідувати Євангеліє багато чи мало, якщо він не отримав спочатку цього помазання й повноваження Духа згори. “Господь помазав Мене благовістити сумирним” (Іс. 61: 1).

Виступаючи проти небіблійного погляду на молитву за нові П’ятидесятниці, давайте не будемо випускати з уваги той важливий факт, що поки ми не отримаємо своєї частки благословення першої П’ятидесятниці, ми не можемо мати досконалого Божого миру, не можемо бути належним чином, активно й успішно Його слугами та послами. О, якби ж то з початком нового року весь Господній народ щиро прагнув більшої міри святого Духа – пильнував і молився про це, слідкував за своїми словами, думками та вчинками, за керівництвом Господнього Провидіння, за нагодами для служіння Йому й молився: “Не залишай нас у спокусі, але визволи нас від лукавого!” Просімо Його, щоб Він допомагав нам щораз більше звільнятися від мирських амбіцій, бажань, і наповнятися Христовим розумом, Христовою вдачею. Багато хто вважає “Обіт” дуже корисним у цьому напрямку, і ми далі радимо його всім пожертвуваним у Христі Ісусі як руку допомоги, щоб ми були пильними й були ближче до Господа – під тінню Всемогутнього.

R4306 (1909 р.)