[R4304]
ВІН ВОЗНІССЯ НА НЕБО
ДІЇ АПОСТОЛІВ 1: 1-14

“І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них, і на небо возноситись” (Луки 24: 51).

Комітет недільної школи підготував лекції на 1909 рік, присвячені зростанню першої Церкви. Відповідно, наші лекції на цей рік будуть взяті головним чином з книги під назвою “Дії Апостолів”. Автором цієї книги є святий Лука, і деякі вважають її найкращою з усіх історій про Церкву. Оскільки запис раптово уривається перед смертю св. Павла, можна розсудливо припустити, що книга була завершена приблизно в 63 році н. е. Перший вірш нашої лекції посилається на попередню працю Луки, Євангеліє від св. Луки, в якій він розповів про початок Ісусової праці й навчання. Можна лише припустити, що за задумом автора його нинішня розповідь мала стосуватися продовження праці нашого Господа через Його святий Дух через Його апостолів і послідовників. Ця точка зору є славним баченням, видом, що відкривається, і пов’язує працю, яку наш Господь розпочав у Йордані й закінчив на Голгофі, яка з того часу продовжується Його Духом і через Його Церкву і буде продовжуватися до завершення Церкви, яка є Його Тілом, і її прославлення в Царстві. Тоді благословення Царства полинуть для благословення й піднесення людини. Невеликий початок, випробування і тріумфи цієї праці ще мають принести рясні плоди, виражені в словах, що перед Ісусом має схилитися кожне коліно і кожен язик має визнати на славу Бога, Отця. А хто не схилиться, не визнає і не підкориться Месіанському Царству, той повністю “знищений буде з народу” “Другою Смертю”.

“Святий Лука, поет і навіть більше ніж поет, розповідає нам, як світло християнства сяяло від Єрусалиму до Антіохії, від Антіохії до Ефесу, Троади і Филипів, від Филипів до Афін і Коринту, аж поки нарешті не спалахнуло в самому палаці і преторії цезарів у імператорському Римі. Світло світу зійшло у маленькому юдейському селищі, осяяло галілейські пагорби, а потім, здавалося, згасло на Голгофі посеред моторошного затемнення. Книга Дій Апостолів показує нам, як, розгорівшись із попелу за короткий проміжок часу в тридцять років, воно засяяло над Егейським морем і над Адріатикою і наповнило Азію, Грецію та Італію таким Світлом, яке ніколи раніше не сяяло на суші чи на морі“ (Фаррар).

[R4305] Чудовий опис! Але ми повинні дещо змінити його, пам’ятаючи, що Сонце Праведності не зійшло там, а тільки зараз сходить. Вираз нашого Господа був більш правдивим, а саме, що кожен з Його послідовників був світильником, свічкою, запаленою від Нього, яку не можна ставити під посудину, а треба підносити, щоб розігнати темряву. Саме запалення нових свічок, так би мовити, несло благословення просвітлення. Боже Слово є Світильником для Його людей, щоб направляти їхні кроки, і коли вони освітлені ним, світ, відповідно, теж благословенний. “Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї” (Пс. 119: 105). “І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися” (2 Петр. 1: 19).

ВІН ПОКАЗАВСЯ ЖИВИЙ

Історик коротко нагадує нам про сорок днів між воскресінням нашого Господа і Його вознесінням; про те, що Він показувався Своїм апостолам і давав їм певні вказівки щодо святого Духа; про те, що вони мали чекати на його дарування як на печать від Отця про їхнє прийняття до членства в Царському Священстві і до служіння Правді в якості Його послів. Усі ці вказівки тощо стосувалися “Царства Божого”. Саме цю головну думку потрібно тримати в розумі. Боже Царство було обіцяне з метою повалення царства сатани й визволення людства з рабства гріха та смерті. Месія мав бути Царем, а Ізраїль, насіння Авраама, – Його помічниками і співспадкоємцями в цьому Царстві та його праці. Природний Ізраїль виявився негідним цієї милості, як Бог це провістив через пророків, і привілеї, відібрані у них, мали бути передані залишку “справді ізраїльтян” та достатній кількості з поган, щоб заповнити число, божественно визначене й передбачене. Отже, все, що було сказано і зроблено, прямо чи опосередковано, належало до Царства.

Як у своєму Євангелії св. Лука представив особистість Ісуса у вигляді магніту, що притягує надії і утверджує довіру “справді ізраїльтян”, так і в Діях Апостолів він використовує це, щоб і далі вказувати на нашого Господа як на центральну фігуру, як на магніт. Дійсно, якщо дивитися на Воскреслого, Прославленого, високо піднесеного понад князівства та влади, то притягальні якості месіанської особистості значно розширюються. Не забуваючи про Його земне життя і жертви, наші серця й розуми дивляться на Нього тепер як на Того, Хто завжди живе, як на Голову Церкви, Царя Слави, Який чекає на завершення Своєї Нареченої і в належний час візьме у володіння земне панування й почне велику працю реституції.

Сьогодні, як і раніше, важливо тримати у своєму розумі думку про особистий зв’язок нашого Господа з кожним аспектом Його праці. Якщо Він дав послання ранній Церкві пам’ятати Його слова: “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку”, то [R4305] думка про особисту присутність Господа зараз, під час жнив, повинна надихати нас ще більше. Якщо Він зберігав нагляд, контроль над усіма справами Свого народу протягом віку, то чи думка про Його Другий Прихід і ще тісніший зв’язок з кожною подробицею того, що заплановано, не змушує нас радіти й бути більш уважними та ревними? Наскільки ми в змозі чітко пам’ятати про це, настільки це робитиме нас щасливими щодо того, як правильно вести боротьбу і правильно поводитися. Наприклад, якщо противник пропонує нам стати сердитими або незадоволеними тим, як розвиваються справи Господнього народу, давайте відповімо йому, що ми знаємо, що він помиляється, тому що сам Господь присутній і наглядає за Своєю працею. Якщо в якийсь момент справи здаються такими, що йдуть всупереч нашим надіям або очікуванням, не думаймо, що Господь знехтував наглядом за Своєю працею і дозволяє противнику потрощити її на шматки. Навпаки, утвердімо свої серця в тому, що Господь надто мудрий, щоб помилятися, і здатний та охочий зробити так, щоб усе працювало на благо нам і всім покликаним згідно з Його задумом. Якщо в нас є спокуса втрутитися в справи, які Господь доручив іншим, нехай ця думка стримає нас і підкаже приділяти більше уваги тому, що Господь доручив нашій опіці, і що кожен “для пана свого стоїть або падає”, і саме Йому належить схвалювати чи не схвалювати. Тому наша річ – не брати на себе управління чи контроль або в якійсь мірі нав’язувати свої погляди іншим, а радше виконувати свою частину якомога вірніше і залишати наслідки Господу, усвідомлюючи Його присутність і турботу, Його мудрість і любов.

ЧЕКАЙТЕ НА ОБІТНИЦЮ

Обіцяного святого Духа слід було чекати як усвідомлення і початку нової праці – розвитку християнської Церкви. Це було зображено у вигляді хрищення святим Духом, занурення, на противагу Івановому хрищенню, зануренню у воду. Це хрищення святим Духом представляло факт, що Ісус помер за гріх людства, був прийнятий у присутність Отця і запропонував Свою заслугу за тих, хто повірив у Нього і прийняв Його. Воно, очевидно, було знаком, показником не тільки того, що їхні гріхи прощені, але й того, що їхнє посвячення прийняте і що вони тепер прийняті в Божу сім’ю, зачаті Ним як духовні сини, які, якщо будуть розвиватися відповідно до своєї Угоди, у Школі Христа, у належний час народяться від духа у воскресінні до божественної природи.

Коли вони були з Ним і отримували настанови щодо Царства та очікування хрищення духом, вони поставили Господу важливе запитання: “Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?” Але Він відповів: “То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй”, у Своїх повноваженнях.

Учні досить добре розуміли, що відновлення Ізраїлю до впливового та владного становища як народу супроводжуватиме великий тріумф нашого Господа, коли Він візьме панування над землею, та вони не усвідомлювали повністю, що ця Епоха Євангелія була, так би мовити, дужками, коли клас Нареченої перебуває у процесі вибору з-посеред усього людства. Вони розуміли, що Учитель залишає їх, і дуже хотіли мати якісь відомості, але, по суті, їм було сказано, що вони можуть бачити лише один крок попереду і тому повинні ходити вірою, а не видінням. В іншому місці говориться, що наш Господь сказав Своїм послідовникам, що не тільки жодна людина не знає дня й години, які позначають розвиток Божественного Задуму, пов’язаного з відкриттям нової епохи, але й ангели на небі не знають цього, а також наш Господь Ісус; що Отець тримає усю справу у Своїх руках, у Своїй владі. Ще краще це проілюстровано в символах п’ятого розділу Об’явлення, де Божественний План представлений як запечатаний і переданий нашому Господу відколи Він продемонстрував Свою вірність на Голгофі й вознісся до слави. Однак ніщо в цьому твердженні не означає, що наш Господь, Його учні та ангели на небі ніколи не дізнаються про часи та пори. У свій час кожна риса буде відкрита тим, для кого вона буде “харчем у пору”, адже “вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах”.

І хоча для апостолів ще не настав час зрозуміти подробиці реституції Ізраїлю тощо, на них чекали інші знання та інша праця після того як Отець позначив їх, зливши на них святий Дух. Тоді ще не настав час обговорювати справи далекого майбутнього. Нагальною справою була їхня праця свідчення про Ісуса, розповідь про все, що вони знали про Нього, щоб інші могли дізнатися й бути благословенними через їхнє служіння. У належний час вони не будуть обмежені Єрусалимом та Юдеєю, але зможуть піти в Самарію і навіть у найвіддаленіші куточки землі, адже остаточно це послання буде для кожного створіння.

Слово, яке тут перекладено як “свідки”, в грецькій мові звучить як martyres, від якого походить англійське слово martyr, що означає “той, хто свідчить ціною страждань або смерті”. Апостолам, мабуть, здавалося дивним, що розповідь доброї новини коштуватиме їм страждань, а нам сьогодні може здаватися ще дивнішим, що проголошення істинного Євангелія Христа повинно приносити переслідування й закликати до мучеництва. Але це правда, і Учитель пояснив причину, сказавши, що темрява ненавидить світло. Світ загалом, включаючи християнство, тою чи іншою мірою перебуває під оманою противника, і той, хто вірно розповідає послання Господа в усій його довжині та ширині, швидко зустріне опір там, де найменше цього очікував. Божа доброта, Його любов, а також довжина, ширина, висота і глибина Його Плану Спасіння настільки чужі неосвіченому розуму, що це викликає переслідування, бо Правда дивніша за вигадку. Урок для нас полягає в тому, що це свідчення ще не завершене, і ми, щоб заслужити схвалення нашого Господа як Його представники, повинні так чи інакше бути мучениками. Чим вірнішими ми є, тим більше у нас, ймовірно, буде нагод для страждань і, відповідно, більшою буде наша частка у славі вічної ваги, яку Бог приготував для тих, хто так любить Його і служить Йому.

“ПРИЙДЕ ТАК... ЯК ІШОВ”

Під час розмови наш Господь почав підніматися, і незабаром хмара огорнула Його і сховала від їхніх очей. Вони чекали, дивлячись так, ніби очікували, що Він знову зійде, але замість цього з’явилися два ангели і сказали: “Чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо” (Дії 1: 11). У цьому твердженні не йдеться про те, що вони побачать Його прихід так, як бачили Його відхід, бо, звісно, вони цього не побачили. Вони померли. І лише після того, як Він [R4306] знову прийшов, могло відбутися їхнє пробудження, їхнє воскресіння. Ангели також не казали, що хтось побачить, як Він приходитиме. Вони лише проголосили той великий факт, що Він прийде саме так – що Його прихід буде таким самим, як Його відхід. Зауваживши це, ми запитуємо себе: яким буде Його другий прихід? Відповідь така: як Його відхід був тихим, таємним, невідомим світу, а відомим лише його найближчим і найдорожчим послідовникам, так і Його другий прихід буде таким самим – не з вигуками, голосами й сурмами, а таємним, тихим, “як злодія вночі”.

R4304 (1909 р.)