[R4297]
БІЛЬШИЙ ЗА СОЛОМОНА
1 ЦАРІВ 11: 4-13; ЛУКИ 8: 20

“Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь” (Луки 2: 11).

Мета цього уроку – показати занепад царства Соломона, мудрого, багатого, великого, та потребу у більшому Царстві, задуманому божественною мудрістю та любов’ю, яке божественна сила має запровадити в належний час. Досвід Соломона дає дуже цікавий урок про відому людину й ілюструє тенденцію мудрості та багатства віддаляти недосконалих людських синів від Бога, Джерела мудрості й багатства, і від усіх найвищих ідеалів.

Розповіді про успіхи Соломона наведені в книгах Царів і Хронік і показують, що під його мудрим управлінням були проведені численні громадські заходи, побудовані царські палаци, прокладені дороги, було забезпечено постачання водою, побудовано склади, зброярні тощо. Народ Ізраїлю під правлінням Соломона досяг найвищого становища влади та впливу у світі і панував над найбільшою територією. Але наскільки Соломон мав успіх, настільки він ставав менш побожним. Він ставав тим, кого світ назвав би людиною широких поглядів. Царські родини сусідніх народів були раді, що їхні дочки ставали дружинами Соломона, і він щедро приймав їх з усіх боків. Однак це мало згубний вплив на царя і на весь його народ, тому що кожна з цих знатних дружин вважала, що вона повинна представляти гідність своєї батьківщини в юдейській столиці, і особливо повинна представляти її релігійні переконання. Таким чином, язичницькі релігійні служителі відчували заздрість до великого храму Єгови та його вишуканих богослужінь; і ці дружини, як представниці релігій своїх батьків, наполегливо вимагали від царя Соломона, щоб він надав їм можливість служити своїм богам, переконані, що належна широта поглядів з його боку змусить його погодитися з їхніми вимогами і спорудити вівтарі для їхніх язичницьких божеств.

Цар, який купався в багатстві, поступився настирливим вимогам своїх дружин і встановив для них, їхніх іноземних послів і відвідувачів святилища, вівтарі, святі місця різних фальшивих богів навколишніх народів – не тому, що цар вірив у них або сам поклонявся їм, а через хибне уявлення про широту поглядів і помилкову форму великодушності до своїх дружин і їхніх почуттів. Він порушив своє найвище почуття відповідальності перед Господом, Єговою. Поступово відданість, яка була у нього спочатку і яку Господь благословив двома особливими проявами, зникла, і цар все менше ставав людиною за Божим серцем; у нього все менше було відданості серця свого батька Давида і ревності до Божественної волі та поклоніння.

НЕВІРНІСТЬ СОЛОМОНА ОТРИМАЛА ДОКІР

Наш урок розповідає про те, як Господь докорив Соломону за його вчинки через пророка Ахійю (вірші 29-37). Господь запевнив Соломона, що через його невірність більша частина царства буде відірвана, відібрана силою у його сина й перейде під владу одного з його слуг – Єровоама. Цей чоловік був довіреним чиновником, який збирав податки і наймав робітників для справ царя. Той самий пророк помазав Єровоама в ім’я Господа, щоб він став царем над десятьма поколіннями. Але замість того, щоб чекати на Господній час, як це зробив Давид, Єровоам підняв бунт проти царя, під час якого зазнав поразки і був змушений втекти від військ царя до Єгипту. Згодом, у призначений Богом час, він став царем десяти поколінь. До речі, тут ми бачимо урок для всього Божого народу: ми повинні чекати на Господа, на Його часи й пори у всіх справах життя, великих і малих. Ми повинні бути вірними й пильними, чекаючи на Господнє провидіння, але не передбачаючи його й у жодному випадку не роблячи [R4298] жодних кроків перед властивим часом у Господа.

“Ростить Бог наміри Свої –
Ми бачимо їх слід.
Хоч смак в бутона є гіркий,
Але солодкий цвіт”.

ПОЗАОБРАЗНЕ ЦАРСТВО

Тільки коли ми пам’ятаємо, що Боже Царство за часів Соломона було передвістям Царства Христа, ми отримуємо правильне уявлення про цю річ. Це було образне Боже Царство, і Соломон сидів на його троні як Божий представник. Отже, хтось більший за Соломона остаточно сяде на трон землі й розширить Царство до найдальших меж, приносячи для нього багатство, честь, мудрість і силу, більші, ніж ми зараз можемо належним чином оцінити і які лише слабкою мірою були образно показані в тому, що було зі Соломоном. Однак вади Соломона не слід вважати образними вадами в Царстві Христа. Вони вчать іншого уроку, а саме, що вся влада й мудрість у даний час натрапляють на перешкоди з боку несприятливих оточуючих умов, так що вони стають пастками й сильцями навіть для наймудріших і найбільш благонамірених людей. Тим часом Господня обітниця через Мойсея та пророків була про Того, Хто більший за Соломона, Хто мудріший за нього, багатший і могутніший, Хто здатний і охочий виконувати божественну волю серед людей і встановити Царство вічної праведності. Це Царство ще не з’явилося серед людей, і тому ми все ще молимося: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі”.

Коли ми згадуємо, що про це Царство натякають слова нашого Господа, що “Насіння жінки зітре голову змія”, і що пізніше про нього більш конкретно згадується в обітниці, даній Аврааму, що “благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі”, ми бачимо, що з людського погляду ця надія довго відкладається. Ізраїль сподівався бути цим Царством і чекав на Месію, його голову й Господа, щоб Він правив їхнім народом, використовував його як Свій вибраний народ для благословення всіх народів землі. Та коли Месія прийшов у світ, до Своїх, до цього посвяченого народу, Він виявив, що вони не гідні благословень Царства, ані навіть 144 000 з-посеред них не гідні становити Його Церкву, Його Наречену, членів класу Його Тіла, щоб бути співспадкоємцями з Ним у Його Царстві. Саме це Бог передбачив і провістив, кажучи: “Коли б число синів Ізраїлевих було, як морський пісок, то тільки останок спасеться” (Рим. 9: 27). Це не означає, що більшість цього народу втрачена безповоротно, а радше означає, що тільки останок був спасенний відповідно до їхніх очікувань, спасенний стосовно їхнього відношення до класу Царства. Цей гідний останок, ймовірно, становив разом не більше 20 000 осіб, зібраних під час служіння нашого Господа й наступних тридцяти семи років часу юдейських жнив і зачаття святим Духом. Вони стали ядром Духовного Ізраїлю, і з того часу, відповідно до пророчих слів, Господь використовує різні засоби для зібрання подібного класу з усіх націй, народів, царств і мов. Ми віримо, що незабаром загальне число 144 000 буде випробуване, перевірене й прийняте за завісою – “раптом, як оком змигнути”,  з людських умов до небесних – до божественної природи.

Давно обіцяне Царство чекає на розвиток цієї “Малої Черідки” Царів і Священників, які будуть царювати з Христом на землі як члени товариства Месії, для якого Він є Головою й Господом, а також Відкупителем. З прославленням останнього члена цього вибраного класу настане відповідний час для встановлення Царства дорогого Божого Сина в силі та великій славі. Тоді виконається обітниця: “Благословляться... в нащадках твоїх всі племена землі”, бо вибрана Церква є частиною насіння Авраама. Тому обітниця, спадкоємцями якої вони є разом із Христом, не може виконатися, доки їхній вибір і прославлення не завершиться. Усі обітниці та задуми божественного Слова й Плану спрямовані на це славне завершення людського відкуплення.

СПАСИТЕЛЬ, ЯКИЙ Є ХРИСТОС

Це підводить нас до другої частини призначеного уроку, яка більш конкретно стосується пори різдва. Не має особливого значення, що 25 грудня не є днем народження нашого Господа, згідно з біблійним описом, бо насправді Він народився приблизно 25 вересня, через дев’ять місяців. Той чи інший день підійде нам, щоб вшанувати народження нашого Спасителя у плоті, як дар Божої любові для засудженого і вмираючого світу. Дійсно, у деяких відношеннях 25 грудня, яке відповідає даті благовіщення, або зачаття святим Духом у лоні Марії, може вважатися навіть більш відповідним для святкування, ніж день Його смерті. Хіба не тоді Отець почав посилати Свого Сина, почав дарувати нам дар людини Ісуса Христа? Дійсно, при Своєму народженні Він ще не був тією Людиною і не міг спасти нас як немовля. Його зачаття й народження були важливими, але тільки вели до тридцятирічної людини, Яка принесла жертву і сказала: “Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!” (Євр. 10: 7). Там велика Жертва за гріх була принесена Отцю і прийнята, а прийняття було позначене наданням святого Духа, який знову зачав нашого Господа до духовної природи, на божественному рівні.

Протягом трьох з половиною років Його служіння Його жертвенна плоть, покладена на вівтар, поглиналася, а Нове Створіння зростало, випробовуючись та отримуючи похвалу, аж нарешті, у Своєму воскресінні, Він був виправданий у дусі, тобто вдосконалений як Нове Створіння. Наш заголовний текст повністю узгоджується з цим. У день народження нашого Господа народився Спаситель, Той, Хто мав спасти Свій народ не тільки від їхніх гріхів, але й від покарання за ці гріхи, від смертної кари – спасти їх від могили. Він не став справжнім Спасителем, поки не досяг тридцятирічного віку. А у ширшому сенсі цього слова Він ще не став Спасителем, Визволителем.

Те, що Він зробив під час Свого земного служіння й жертви Собою, було лише закладанням основи для спасіння світу Його власною жертвою – смертю “Праведного за неправедних”. Завершивши цю частину Своєї праці, Він у П’ятидесятницю розпочав працю зі спасіння “Малої Черідки”, “вибраних”, тих, хто приймає Його милість вірою. Однак навіть для них спасіння ще не завершене. Як стверджує апостол, “надією бо ми спаслися”.

Вірою і надією ми можемо прийняти Господні обітниці воскресіння з мертвих у належний час. І ці обітниці можуть діяти в нас настільки повно, настільки всебічно, що дозволяють нам навіть зараз говорити і думати про себе з біблійного погляду як про тих, хто вже не мертвий зі світом, але вважається піднятим з Христом, в обновленому житті, яке приносить нам сьогодні духовні благословення, але коштує нам жертв і страждань аж до смерті. Спасіння, якого ми виглядаємо і яке Господь обіцяє нам в кінцевому підсумку, буде, як каже апостол, у “з’явленні Господа нашого Ісуса Христа” (1 Тим. 6: 14).

СПАСІННЯ НАДІЄЮ І ДІЙСНЕ

Той, хто не бачить різниці між спасінням надією в теперішньому часі й фактичним спасінням уранці воскресіння, не має ключа, необхідного для того, щоб увійти й насолодитися, в глибокому сенсі, Божественним Словом і Планом. Якою б дорогоцінною не була надія в теперішньому часі, вона мала б невелику цінність сама по собі без дійсності, яку вона передвіщає. Спасіння, яке Христос прийшов принести людству, – це не просто надія, якою ми можемо насолоджуватися, а справжня дійсність, яка, як Він обіцяв нам, настане в Його Тисячолітньому Царстві. Вся праця Тисячолітнього Царства буде працею воскресіння. Людство не просто вийде з гробу, як обіцяв Ісус (Ів. 5: 28), але вийде з метою воскресіння з нинішнього стану гріха та смерті до славної досконалості досконалих людських істот, яку Адам втратив через непослух, – до Божого образу, а також до безцінних уроків, отриманих під час панування гріха та смерті.

ЦАРСТВО ХРИСТА В ЗАРОДКУ

Царство Месії буде всесвітньою імперією, в якій кожне коліно схилиться й кожен язик визнає Богу на славу; коли “земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває”, і більше ніхто не буде казати своєму ближньому: “Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього”. Ми все ще молимося про це Царство і ще не отримали його, але про “Малу Черідку”, “вибраних”, які чують поклик і слухаються його, говориться як про Господнє Царство в зародку з двох причин: (1) Вони добровільно підкоряють Йому свої серця і прагнуть, щоб Його воля виконувалася в них в думках, словах і вчинках – з кожним днем все більше; і (2) вони мають бути членами царської сім’ї, яка царюватиме протягом Тисячоліття під головуванням Ісуса, великого Пророка, Священника й Царя. Вони будуть Його співспадкоємцями, чия посада, служіння, також поєднуватиме царські та священицькі повноваження.

БОЖІ ДАРИ ЗАРАЗ

Тож давайте радіти цій радісній порі року й наповнювати свої серця вдячністю за божественну любов і доброту, які дали нам великий дар Месії, а отже, опосередковано, знання про Царство, яке ще має прийти, і про нашу частку в цьому Царстві, яке благословитиме світ. Як ми отримали даром, так і даваймо даром, наслідуючи нашого Господа й Небесного Отця. Дехто може мати можливість давати багато різних дарів. Усі матимуть привілей дарувати своїм ближнім, прямо чи опосередковано, дари Божої любові, відкриваючи їм багатства Його благодаті, як це представлено в “Божественному Плані Віків”. [R4299]

Послання Божої любові є найціннішим з того, що ми коли-небудь отримували, і пам’ятаймо про це, коли ми даємо подарунки іншим, щоб, незалежно від того, що ми ще можемо або не можемо дати нашим дорогим друзям, сусідам і близьким, ми могли подарувати їм саме це; і наша манера поведінки та загальна постава повинні показувати, наскільки ми цінуємо це вище за рубіни, і таким чином ми можемо найкращим чином запропонувати Божий дар іншим і допомогти їм його оцінити. У таких представленнях вдячні слова, вдячні погляди будуть виходити з люблячого серця, яке саме спаслося силою Правди від панування противника, гріха та самолюбства. Навчімося роздавати ці дари благодаті, Правди та впливів, що ощасливлюють всіх навколо нас, не лише раз на рік, а щодня й щогодини, і не лише нашим друзям, а й, богоподібним чином, нашим ворогам, “добрий бо Він до невдячних і злих” і “наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими”.

R4297 (1908р.)