[R4296]
ХРАМ БОЖИЙ СВЯТИЙ
1 ЦАРІВ 8

“Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!”(Псалом 122:1).

Між подіями, про які йшла мова в нашому минулому уроці, і подіями, про які йдеться в цьому уроці, минуло майже двадцять років. Мова йде про посвячення Божого храму, побудованого Соломоном переважно з матеріалів, накопичених його батьком, царем Давидом. У ті часи не було таких методів швидкого будівництва, як зараз. Соломон, з усією його мудрістю, не винайшов пили з паровим двигуном для розрізання каменю, дерева та заліза, ні парових підйомників для переставляння матеріалів на місце, ні пересувних кранів, ні сотень інших корисних знарядь, які допомагають зробити наші дні такими чудовими на відміну від будь-якого іншого часу. Ми не хочемо цим хвалитися як більшими розумовими здібностями чи мудрістю, а радше приймаємо біблійне тлумачення, що Бог особливим чином підняв завісу й відкрив нам ці благословення як частину підготовки до Тисячоліття, а також як супутню річ у приведенні великого часу утиску, яким, згідно з Писанням, закінчиться цей вік. Тим не менш, храм Соломона був свого часу однією з найвеличніших будівель у світі, навіть якщо ми вважаємо наступний коментар Едершейма дещо перебільшеним. Він каже:

“Самотньо, величаво височіє храмова гора. Тераса за терасою здіймаються подвір’я, аж поки високо над містом, в оточенні мармурових галерей, не виринає сам храм, увесь зі сніжно-білого мармуру, виблискуючи в сонячному світлі на тлі зелені Оливної гори, що оточує його півколом... Ні в давнину, ні в теперішні часи не було священної будівлі, яка змогла б зрівнятися з цим храмом, чи то за своїм розташуванням, чи за величчю”.

ВИСОКА ВАРТІСТЬ ХРАМУ

Існують оцінки вартості храму, які ми вважаємо малоймовірними – вони сягають сотень мільйонів, а то й мільярдів доларів. На цьому факті ґрунтується аргумент, що теперішні християни мають повне право будувати величні й дорогі споруди для богослужіння, які використовуються переважно один день зі семи. Не нам судити інших, які мають іншу думку й вирішили так спрямовувати свої зусилля. Це їхня справа, і вони можуть слідувати велінням своєї совісті. Однак ми пам’ятаємо, що храм в Єрусалимі був домом молитви для всього народу, що налічував мільйони, і що його також називали “домом молитви для всіх народів”.

Ми пам’ятаємо, що на початку і в середині року відбувалися свята, на які Божий народ з усіх частин землі Ізраїлю і всього світу мав прибути особисто або через своїх представників. Таким чином, навіть з погляду природної людини, храм дуже відрізнявся від місцевого будинку для зібрань. Юдеї мали місця для зібрань, звані синагогами, які, як правило, були досить скромними і простими. Іноді нас звинувачують у тому, що ми поводимося інакше в цьому питанні. Ми не зводимо величних будівель для поклоніння, бо ми незаможні й не можемо собі цього дозволити, хіба що просячи допомоги у світу, що суперечить нашому розумінню волі Господа, суперечить нашій совісті. Натомість, наша доброчинність спрямована на поширення Євангелія словом або друкованими сторінками. Ми маємо дуже ощадливі умови для наших невеликих зібрань, а також для наших духовних свят – конвенцій, і, звичайно, вважаємо, що наш погляд на цю річ є правильним.

У БОЖЕСТВЕННОМУ СВІТЛІ

Серед Господнього народу можуть бути дискусії з приводу дорогих церковних будівель, доки ми не побачимо цю річ в божественному світлі Божого Слова. Після цього вже не повинно бути місця для дискусій. Це божественне світло показує нам храм в Єрусалимі як щось більше, ніж будівлю для поклоніння того часу, – як образ більшого Храму, який буде побудований Тим, Хто більший за Соломона. Цим більшим Храмом, як запевняє нас Новий Завіт, є Церква, Тіло Христа, Головою якого є Він. Це Храм, про який святий Петро каже, що він сам і всі повністю посвячені послідовники Господа є його позаобразними, живими каменями, членами. Це Храм, про який наш Господь сказав: “Переможця зроблю Я стовпом у храмі Бога Мого”. Це Храм, про який наш Господь знову сказав: “Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його”. Він говорив про Храм Свого Тіла, а не про Свою плоть, бо вона була лише наметом і не була побудована нашим Господом. Отець підняв Його з мертвих, але в новому тілі, духовному.

Про Храм, Тіло Христа, Церкву, Він говорить: “І того воскрешу Я останнього дня”. Останній день, сьомий день, Велике Тисячоліття, є третім днем, про який згадує наш Господь. Він жив у п’ятому тисячолітньому дні, після якого настав шостий, а сьомий щойно розпочався, і разом з ним, як ми віримо, почалося підняття, “переміна” до слави “Церкви, а вона Його Тіло”.

Про цей Храм святий Павло пише: “Бо храм Божий святий, а храм той то ви” (1 Кор. 3: 17). Тут він згадує Церкву в її теперішньому стані, на випробуванні, немовби вона є завершеним Храмом, тому що вірою можна усвідомити присутність Господа і Його захисну опіку серед цих членів у їхньому тимчасовому стані як Церкви Христа. Але той самий апостол показує, що цей Храм ще не зовсім завершений, кажучи: “Ви... збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі” (Еф. 2: 20, 21). Одним словом, як підказує святий Петро, Господні посвячені, як живі камені для славного духовного Храму майбутнього за завісою, зараз формуються, обтісуються, поліруються, прилаштовуються до своїх місць.

ПОЗАОБРАЗНИЙ ХРАМ

Цей славний Храм, Христос, у силі Першого Воскресіння буде мати частку в славі, честі та безсмерті божественної природи. Через нього протягом Тисячоліття Небесний Отець буде передавати Свої благословення світу людства для його піднесення з гріха та смерті. Таким чином, як Первосвященник у своїх шатах слави й краси представляв Христа, Месію, Ісуса – Голову, і Церкву – Його Тіло, так і храм, в якому він служив, символізує того самого Відкупителя і ту саму Церкву. Одна ілюстрація розкриває одну взаємодію, тобто спілкування, між Богом і людьми. Інша представляє іншу особливість того ж служіння примирення, яке в кінцевому підсумку досягне світу людства.

З цього погляду ми можемо легко побачити, що Божий храм, побудований Соломоном, представляв настільки славний клас і настільки багаті Божі благословення для людей, що було дуже доречно, щоб образ цих багатств благодаті був коштовним, оздобним, красивим у найвищій мірі.

Але тепер, у вузькому сенсі цього слова, ці живі камені проходять процес обтісування й полірування, і каменоломня та її околиці не є розкішними і красивими. Навпаки, як говорить апостол, Церква в її теперішньому стані є тілом пониження, або, як неправильно перекладено в Біблії Короля Якова, “мерзенним тілом”. Церква в теперішньому житті, як і її Господь, зневажена у світі, до неї ставляться з презирством, її переслідують, вважають нерозумною, “сміттям для світу, аж досі як тими викидками”. Це повністю узгоджується з тими фактичними умовами, на які вказує Писання і які нам відомі з досвіду як Божа воля в тому, щоб наші нинішні релігійні умови були дуже скромними, невибагливими, недорогими, щоб наша енергія була більш ефективно використана для просування праці в даний час, а не для спроб робити ще якісь образи “слави, що прийде по них” після нашої “переміни” у воскресінні.

Ще більше це показано образно. Боже спілкування з Його народом зараз представлене в скинії, її подвір’ї та наметі, які були тимчасовими. Так апостол говорить про нас (хто перебуває в цьому наметі) як про тих, хто стогне, чекаючи на наш дім з неба, чекаючи на нашу “переміну” до стану Храму силою Першого Воскресіння.

“СЛАВА ГОСПОДНЯ НАПОВНИЛА ГОСПОДНІЙ ХРАМ”

Записи свідчать, що камені та деревина для храму були привезені на місце вже підготовленими, обтесаними та позначеними для своїх місць, так що саме будівництво проходило тихо. Читаємо, що “молотки та сокира, всяке залізне знаряддя не було чуте в храмі, коли його будували”. Позаобраз в тому, що обтісування, полірування й підготовка Божих святих у теперішньому житті та позначення їх для їхніх місць, за допомогою якого Бог ставить різних членів у Тілі, як Йому подобається, робить працю Першого Воскресіння дуже тихою, настільки тихою, що світ не усвідомлює, що вона зараз відбувається. Дякуємо Богові, що вона ще не закінчилася, і ще є надія та можливість для деяких з посвячених, які зараз живуть, “вчинити міцним своє покликання та вибрання” і через остаточну “зміну... від слави на славу” бути розміщеними у великому духовному Храмі, в особливій ніші, в особливому місці, до якого ми будемо підготовлені під божественним провидінням. Ця “зміна” воскресіння зробить нас усіх славними й подібними до нашого Господа й Відкупителя, який є образом істоти особи Отця.

Наш Господь описав зібрання представників усіх племен Ізраїлю для цієї великої події. Свято, очевидно, тривало більше двох [R4297] тижнів, і кожен день мав свої особливості. Священники несли ковчег зі Сіону, міста, куди його приніс цар Давид, як описано в попередньому уроці “Повернення ковчега”. Гора Сіон була однією з частин міста Єрусалиму, тоді як храм був побудований в іншій частині, яка називалася горою Морія. Колись вони були розділені чималою долиною, але за цей час рельєф місцевості сильно змінився, і дно долини в деяких місцях засипане на двадцять футів і більше. Міська стіна оточувала обидві гори, або, як ми б сказали, пагорби, адже Єрусалим побудований на горі.

З нагоди посвячення храму відбулися великі урочистості. Це мало велике значення для святого народу, який усвідомлював, що великий Творець зволив схвалити будівництво місця перебування з ними. Коли ковчег наближався, левити співали й декламували, ймовірно, деякі псалми Давида, які, очевидно, були написані для цієї нагоди під натхненням (Пс. 47, 98, 99, 107, 118, 136). Лейтмотивом цієї події, здається, були слова: “Бо навіки Його милосердя”. Незабаром людство зрозуміє й оцінить це часто повторюване висловлювання псалмиста. Коли священники з ковчегом увійдуть, і коли левити майбутнього, Стародавні Гідні та інші, будуть співати хвалу Єгові по всій землі, сповіщаючи людям, що “навіки Його милосердя” і що протягом Тисячолітнього віку в Помазаннику, Христі, і через Нього вони матимуть привілей повернутися до Бога і до всього втраченого, яким же радісним буде це свято! Яким всесвітнім буде це благословення! Тоді кожне коліно схилиться, і кожен язик визнає на славу Отця!

ОПИС ЦЕРЕМОНІЇ ПОСВЯЧЕННЯ

Професор В. Дж. Бічер, вивчивши цей опис, дає наступні пропозиції щодо порядку проведення церемонії. Ми не вважаємо їх необґрунтованими і цитуємо наступне:
(1) “Тоді Соломон проказав: Промовив Господь, що Він пробуватиме в мряці” – слова з 1 Царів 8: 12, 13; 2 Хронік 6: 1, 2.
(2) “І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив увесь Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв” – 1 Царів 8: 1; 2 Хронік 6: 3.
(3) Потому цар Соломон виголосив промову до стоячого натовпу – 1 Царів 8: 15; 2 Хронік 6: 4-11.
(4) Далі цар Соломон виголосив молитву посвячення, а натовп стояв на колінах – 1 Царів 8: 23-53; 2 Хронік 6: 14-40; 6: 3.
(5) Ще далі заспівали псалом 132: “Встань же, Господи!” Тоді вогонь із хмарного стовпа зійшов на Місце Вблагання, Шекін, і слава Господня наповнила дім, а натовп зовні попадав на обличчя – 2 Хронік 6: 41; 7: 1-3.
(6) Тоді громада промовила: “Бо навіки Його милосердя” – 2 Хронік 7: 3.
(7) Цар Соломон завершив церемонію зверненням та благословенням, а народ стояв – 1 Царів 8: 54-61.

“ВІН ПОСТАВИТЬ ВАС НЕПОРОЧНИМИ”

Як живі камені Духовного Храму, які потребують багато обробки та шліфування для підготовки до місць у небесному храмі, цінуймо це. Замість того, щоб намагатися уникнути цього, давайте з вдячністю приймати будь-які обставини, які Небесний вважатиме за потрібне дозволити на нас. Ми – Його майстерний витвір, створений у Христі Ісусі для добрих діл. Наші нинішні випробування мають на меті розвинути в нас характер, необхідний для великої служби, яку наш Творець запланував для нас.

Добрі діла, доволі великі Божі діла, найповнішою мірою проявляються в цьому “Новому Створінні”, Церкві, і деякі з наших добрих діл є співпрацею з Богом і Христом у формуванні та будуванні один одного в найсвятішій вірі. Велике добре Боже діло, до якого Він нас покликав, згадується в угоді з Авраамом, скріпленій клятвою: “І благословляться... в нащадках твоїх всі племена землі” (Гал. 3: 29).

Чекаючи з нетерпінням на наше славне майбутнє, коли Господня слава наповнить Храм, коли ми “пізнаємо, як і пізнані ми”, не забуваймо, що якщо ми не підкоримося формуючому та виховного впливу Школи Христа, ми будемо відставлені убік. Наші імена будуть викреслені з цього особливого згортка, а наші корони будуть віддані іншим. Саме з огляду на можливість такої великої втрати такої великої нагороди апостол написав: “Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився”.

Плекання пихи в будь-якій формі, розвиток неосвяченої амбіції є одними з найбільших небезпек для цих живих каменів, які зараз готуються. Такі вади зробили б нас непридатними для цієї особливої служби. А якщо вони розвинуть у нас легковажність або зарозумілість, то, ймовірно, розвинуть також заздрість, злобу, ненависть, суперечки, лихослів’я, злі здогадки, які суперечать Духу Христа й незабаром зроблять таких “не Його”.

R4296 (1908 р.)