[R4290]
БАЖАЙ І ОБИРАЙ, А ПОТІМ ШУКАЙ І ДОСЯГАЙ
1 ЦАРІВ 3: 4-15

“Страх Господній – початок премудрості” (Приповісті Соломонові 9: 10).

Цар Соломон розпочав своє царювання маючи побожне серце, як про це свідчили принесені ним жертви в Гів’оні. Цим він показав правильність нашого заголовного тексту, і це підготувало його серце до благословень, згодом отриманих від Господа. Бачимо велику різницю між ставленням його самого і ставленням двох його братів, які прагнули трону Ізраїлю з амбіційним духом і зрадницьким чином, як описано в попередніх уроках. Наскільки видно з записів, Соломон проявив у цій справі належну повагу до Господа і Його Божественних призначень. У цьому він може вважатися ілюстрацією нашого Господа Ісуса й Церкви, яка є Його Тілом, так само, як кар’єра Авесалома відповідала шляху сатани й усіх тих, хто дотримується його непокірливо амбітного шляху.

Маючи повагу до Господа і визнаючи Його перед усім народом як справжнього Правителя Ізраїлю, а також жертвою признаючи Його Вождем Ізраїлю, молодий цар мав належний стан серця, щоб отримати благословення. Він спав – йому снився сон. Чи був цей сон проявом відданості його серця і відповіддю Господа на неї, чи Господь, помітивши готовність його розуму навчатися, дав йому цей сон як урок, яким повинен бути шлях Соломона, ніхто не може сказати, бо це не відкрито; але, у будь-якому разі, молодий цар мав чудовий сон, який, з огляду на подальший розвиток подій, можна вважати лише справжнім відображенням стану його серця.

Йому снилося, що він знаходився перед Всевишнім, Який ласкаво запитав його, чого він бажає. Відповідь Соломона була дуже скромною. Вона показує, що він усвідомлював, що Божа ласка не була результатом його власних заслуг чи достоїнств, а лише продовженням божественного милосердя, яке роками благословляло його батька, царя Давида, “як він ходив перед лицем Твоїм правдою та праведністю, та простотою серця з Тобою. І зберіг Ти йому ту велику милість, і дав йому сина, що сидить на його троні, як є й цього дня” (1 Цар. 3: 6). Яка чудова прикраса – смиренність! Той факт, що небагато хто її має, повинен робити її ще більш цінною для нас. Вона подібна до солі в нашій їжі. Вона додає благословення до кожної іншої благодаті й таланту, які ми можемо мати.

“Я НЕДОРОСТОК”

Ми не маємо жодних свідчень про те, що Соломон коли-небудь став дуже гордовитим, пихатим, хоча він, безсумнівно, був би чудовою людиною, якби його велика мудрість, честь і багатство не вплинули в деякій мірі на дитячу [R4291] простоту, яку він висловив Господу в цьому сні: “Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, а я недоросток, не знаю виходу та входу [як поводитися привселюдно і у вузькому колі]. А раб Твій серед народу Твого, якого Ти вибрав, він народ численний, що його не можна ані злічити, ані зрахувати через многоту. Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?” (вірші 7-9).

Простота цієї молитви прекрасна. У ній Соломон визнав власну незначність і потребу в допомозі, а також велич Бога і Його здатність допомагати. Він також визнав, що народ належить не йому, а Богу; і що він насправді не є царем, а Божим слугою, призначеним судити, правити людьми відповідно до божественних критеріїв. Він усвідомлював, що його недосконалий розум може сприймати добро за зло, а зло за добро, тому він молився про мудрість не для того, щоб стати наймудрішою людиною у світі чи з будь-яких інших егоїстичних міркувань чи амбіцій, а для того, щоб як Божий слуга вірно й мудро виконувати обов’язки своєї посади, вшановувати Бога й благословляти своїх співвітчизників-ізраїльтян. Якби ж то усі нинішні правителі та судді мали таку скромну думку про себе й таке широке розуміння обов’язків та відповідальності своєї посади, а також дитячу віру в здатність Бога вести їх, використовувати їх, благословляти працю, до якої Він їх призначив! О, якби вони могли визнати, що всі люди є Божим народом, і що вони самі повинні дати звіт перед Богом, Який враховуватиме їхні знання й здібності.

“І БУЛА ТА РІЧ ПРИЄМНА В ГОСПОДНІХ ОЧАХ”

Ми не дивуємося, що, як показує запис, Господь був задоволений Своїм вибором, адже Соломон не просив ні довгих літ життя, ні багатства, ні життя своїх ворогів, а чогось набагато кращого – мудрості. Тоді, як і слід було очікувати (з нашим теперішнім знанням про щедрість, милосердя й великодушність Господа), Єгова звістив Соломону, що його прохання про мудрість задоволене, і що разом з нею він додасть йому багатства й честі понад те, що мала будь-яка інша людська істота за його днів. І Він також пообіцяв, що якщо Соломон поводитиметься так і далі, то Він подовжить його дні, дасть йому те, що виходить за межі його природних сил.

Коли Соломон прокинувся і збагнув, що це був лише сон, він, мабуть, відчув певне розчарування, але це чітко і ясно показало йому стан серця й розуму, який найбільше подобається Господу. І слід пам’ятати, що протягом багатьох років Соломон зберігав свою смиренну поставу серця й вірність Богу. Він повернувся до Єрусалиму і там, за посередництва священника, приніс Господу різні додаткові приношення та жертви, а м’ясо мирних жертв стало гостиною для його слуг, включаючи багатьох царських осіб. Таким чином, його правління розпочалося з повагою й мудрістю. Було закладено фундамент для його особистого процвітання й процвітання народу, яким він, як представник Бога, правив і якому служив.

УРОКИ ЦІЄЇ ІСТОРІЇ ДЛЯ НАШИХ ДНІВ

Слово “можливість” означає “перебування біля дверей”. Ми бачили, які великі можливості знаходилися біля дверей Соломона і як він ними скористався. Подібним чином можливості знаходилися біля дверей його двох братів, і вони сприйняли їх для гріха і зради. Зауважмо, що можливості для добра та зла колись трапляються всім нам, і саме ми вирішуємо, якими з них ми скористаємося. Але перед можливістю з’являються бажання. Якщо бажання нечисті, то відповідно знайдеться можливість для зла. Якщо ж бажання добрі, шляхетні, правдиві, вірні, то знайдуться й можливості, які з ними гармонують. Тому в нашому розумі повинна закарбуватися думка, що бажання нашого серця повинні бути шляхетними в усіх відношеннях, і що всі негідні бажання слід ретельно й негайно відкинути, щоб для нас з’являлися тільки добрі можливості. Але самого бажання й можливості недостатньо. Багато людей мали і те, і інше, але нічого не отримали. Коли вдалося виховати й розвинути добрі бажання, і поступово перед нами постає шляхетна можливість, приходить відповідальність за її використання – за прийняття рішення. Очевидно, більше людей зазнають невдачі в житті саме на цьому етапі, а не на іншому.

Наша порада світським людям така: спочатку вони повинні мати шляхетні амбіції; вони повинні протистояти всім іншим амбіціям; вони повинні шукати можливості, які відповідають їхнім найшляхетнішим почуттям, і, коли вони з’являться в межах їхньої досяжності, вони повинні скористатися ними з усією енергією свого єства і ніколи не відпускати їх. Варто також зазначити, що мало хто народився настільки нещасним або живе в таких несприятливих умовах, щоб бути повністю позбавленим шляхетних принципів або не здатним відрізнити їх від негідних. Той, хто народжений у гріху, зачатий у беззаконні й оточений іншими, що знаходяться в подібних умовах, нічого не може вдіяти, якщо в його голову приходять негідні думки. Але в його силах проявити волю, щоб протистояти злим навіюванням, прогнати їх, і плекати тільки шляхетні, чисті, справжні почуття. Це ілюструє приказка, яка говорить: “Ми не можемо запобігти тому, щоб ворони літали над нашими головами, але ми можемо не дозволити їм будувати гнізда в нашому волоссі”.

Складність у тому, що коли існує спорідненість між злими навіюваннями і впалою природою, воля може бути недостатньо енергійною, щоб позбутися цього вторгнення. Тому боротьба волі ведеться не тільки з думками-воронами, які прагнуть гніздитися в нас, але й з неправильною вдачею, яка прагне такого воронячого товариства. Скажемо, рука дитини застрягла у вузькому горлі вази. Вона покликала на допомогу, і батько порадив: “Розтисни руку”. “Знаю, – відповіла дитина, – але якщо я це зроблю, то впущу свою копійку”. Думка в тому, що для звільнення від влади гріха потрібно проявити таку силу волі, яка дозволить нам відмовитися від ціни нашого звільнення, “дочасної гріховної потіхи”.

ВНУТРІШНЯ ПОТРЕБА В ХРИСТІ

Наш Господь розповів притчу про чоловіка, який був одержимий злим духом, але позбувся його. Тепер його серце було заметеним і прибраним, але порожнім. Після цього злий дух привів із собою ще сімох інших, зліших за нього, і вони здолали його, і останнє було гіршим за перше. З цього можна взяти цінний урок. Він ілюструє, що в нинішніх несприятливих умовах ми не в змозі впильнувати себе, і що навіть якби ми були звільнені від влади гріха, навіть якби ми були виправдані дармо від усіх гріхів минулого, ми не змогли б впильнувати себе – світ, плоть і противник у різноманітних формах неодмінно здолали б наші добрі наміри та прагнення до чистоти й чесності. Нам потрібен особливий мешканець для нашого серця – Божественний. Якщо Христос запанує в нашому серці, якщо наша воля буде повністю підкорена Йому, Він зможе зберегти наше серце, впильнувати наше серце. Про це Він каже: “Ми [Я й Отець] прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього”. О, яку безпеку це означає! Не забуваймо, що воля є вартовим серця, і Господня присутність полишить нас, якщо ми її не запрагнемо. Якщо ми допустимо до свого серця злі думки, злі здогадки, Господь не почує нас, не замешкає з нами, а звільнить місце й залишить простір для щораз більшого впливу зла, яке увійде й заволодіє нами.

Звідси застереження: “Бережіть себе самих [своє серце] у Божій любові”. Злий і вкорінені гріхи будуть намагатися залишитися в нашому серці і боротися проти нашої волі. Але не так є з праведністю й Божими законами. Їх легко образити й легко прогнати. Тому разом із псалмистом ми повинні молитися: “Боже... не бери Свого Духа святого від мене”. Пам’ятаймо також застереження апостола: “І не засмучуйте Духа святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу”.

Якщо ми знаємо про ці речі, то ми щасливі, якщо діємо відповідно до них. Ми щасливі, якщо усвідомлюємо першочергову необхідність в добрих бажаннях і відмові від поганих бажань. Ми щасливі, якщо, відколи послання Божої благодаті прийшло до нас як можливість повернутися до Його милості, ми негайно погодились і отримали від Нього виправдання вірою завдяки заслузі дорогоцінної крові. Ми щасливі, якщо, таким чином заметені, прибрані й визволені від влади противника, ми негайно визнали свій обов’язок перед Дарувальником усіх благословень і запрагнули єдності з Ним. Ми щасливі, якщо, дізнавшись про Його готовність прийняти ключі від нашого серця, прийняти нашу волю, ми віддаємо її Йому повністю, цілком, назавжди! Ми щасливі, якщо зберігаємо це ставлення чистоти серця й бажання мати Господню волю замість власної; якщо дозволяємо Духу Господа щораз більше наповнювати кожен куточок нашого серця і проганяти не тільки гріх, але й кожну мирську амбіцію, щоб Дух нашого Господа, святий Дух міг повністю й цілком володіти нами! Ми щасливі, якщо продовжуємо виявляти лагідність, м’якість, терплячість, довготерпіння, доброту, братню доброзичливість, мир, любов, щоб усе, що могло б зіпсувати це небесне блаженство, або загасити це святе полум’я, або образити нашого Господа, або позбавити нас Його посмішки, вважалося невимовним лихом! Ми щасливі, якщо радість Господа таким чином продовжує перебувати в нашому серці й керувати нашим життям, роблячи нас радісними в нашому паломництві до небесного міста і його слави! Ми щасливі, коли бачимо, як Дух Господа діє через руки, ноги, язик і кожну прикмету, щоб прославити ім’я [R4292] нашого Відкупителя і благословити Його дітей та інших зі стогнучого створіння!

СПІВСПАДКОЄМЦІ З ХРИСТОМ

Дорогі співчлени Царського Священства, у певному сенсі ми вже отримали помазання Великого Царя, що робить нас в зародковому значенні Царями й Священниками майбутнього. Ми є на порозі великої праці. Ми маємо бути разом з нашим Господом у Царстві, щоб бути Його помічниками в даруванні Божественних благословень усім племенам землі. Тому наше становище не надто відрізняється від становища Соломона. Ми, як і він, на деякий час відійшли від служіння, щоб принести жертви Господу. Кожен має принести свою жертву: своє виправдане “я”, свою волю, свій час, свій вплив, свої таланти. Зараз настав наш час мати сон. Зараз настав час, коли Господь явився нам, відкривши Себе очам нашого розуміння через Своє Слово. Він запрошує нас зробити вибір. Він хоче, щоб ми побачили, який дух ми маємо. День за днем ми робимо вибір, мудрий або нерозумний. І день за днем Він відзначає тих, хто робить мудрий вибір, як це робив Соломон.

Чи просимо ми довгого життя, прагнучи насамперед самозбереження? Чи просимо ми багатства, віддаючи найкраще зі свого часу й талантів на його накопичення? Чи просимо ми випробувань і перемог земного характеру над іншими? Якщо ми просимо будь-що з цього або все це, як, мабуть, роблять деякі, то ми не обираємо кращу частку, і Господь рано чи пізно сповістить, що наш вибір Йому не подобається. Чи щодня ми шукаємо в Господа і через Його Слово мудре серце, щоб пізнати Його волю й слухняно слідувати Його настановам? Якщо так, то ми вибираємо мудро, шанобливо: “Таємниця Господня – з тими, що бояться Його, і заповіта Свого Він відкриває їм” (Гиж.).

Наше бажання пізнати таємницю Господа повинно бути двояким: (1) щоб ми могли виконувати обов’язки й служіння, до яких Він так милостиво нас покликав; (2) щоб ми були готові в Його провидінні благословити всіх, з ким Він нас зведе, не тільки в цьому житті, але й у прийдешньому. Нашим бажанням, як і бажанням Соломона, має бути усвідомлення своєї малості, своєї негідності такої великої честі; усвідомлення того, що ми маємо божественну милість тільки завдяки нашому зв’язку з образним Давидом, Улюбленим, нашим Відкупителем. Ми згадуємо слова нашого Спасителя: “Коли... не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне”. Тут знову йдеться про простоту, смиренність і здатність до навчання, а не про малість зросту чи незрілість суджень. Думка про те, до чого ми покликані в Господньому провидінні, що має зв’язок з Його Царством, повинна спонукати нас бути дуже смиренними в теперішньому часі, вчитися всіх уроків, які наш Небесний Отець дасть тим, хто буде пов’язаний з Ним у Його Царстві, “покликаним Його постановою”.

Весь Господній народ є вівцями. Усі вони перебувають під опікою Доброго Пастиря. Але серед овець Він призначив деяких, щоб вони до певної міри представляли Його, допомагали вівцям і направляли їх на правильні стежки. Вони можуть отримати особливе благословення від цього уроку, застосувавши ці поради в певній мірі до своїх теперішніх відносин з Божим народом. Жоден із старших Церкви Христа не повинен ніколи казати: “Мій народ!”, “Моя черідка!”, “Моя Церква!”, “Моя громада!” Натомість він повинен з покорою відчувати себе малою дитиною, яка потребує Божественної мудрості, щоб вести, направляти, годувати Господній народ, інтереси якого є такими великими, такими важливими, і який має відповідну потребу в допомозі на шляху до Царства.

Всім, хто так вирішив, чиї серця твердо й непохитно звернені до цих принципів і бажань, Господь говорить про Своє схвалення і запевняє їх, що, задовольняючи бажання їхнього серця щодо мудрості та знання, Він з часом дасть їм ще більше мудрості, а також багатство, честь і довге життя – вічне життя. Якщо досі питання посвячення було лише сном, давайте прокинемося до дійсності й дозволимо добрим обітницям Господа пробудити в нас не тільки, щоб хотіти та чинити за волею Отця, але й щоб плекати у словах і вчинках, у думках і прагненнях нашого серця добрі наміри Його волі. Так роблячи, ми незабаром увійдемо до “радощів нашого Господа”.

R4290 (1908 р.)