ЯКІ ГРІХИ ПОНІС КОЗЕЛ ВІДПУЩЕННЯ?

Після опису Дня Примирення в 3 Мойсея 16 - після опису першої жертви тельця за гріхи тіла і дому Первосвященика і жертви Господнього козла за гріхи всієї решти народу - ми читаємо, що Первосвященик взяв козла відпущення (козла Азазеля) і поклав свої руки на його голову і визнав над ним "усі гріхи Ізраїлевих синів та всі їхні провини через усі їхні гріхи, і склав їх на голову козла, та й відіслав". Ми пояснювали, що цей козел відпущення був образом на "велику громаду" з Об. 7: 9-15. Ми показали, що Господній козел і козел відпущення, які були прив'язані до дверей Намету, представляли два класи тих, котрі в цьому Євангельському віку вчинили повне посвячення для Господа, є прийняті Ним і сплоджені з Святого Духа. Один з цих класів поступає згідно з своїм посвяченням, наслідуючи приклад Христа, Який образно зображений в тельці. Другий клас так само посвячених і сплоджених з Духа не зміг використати привілей "терпіти з Христом". Тому йому було дозволено уникнути страждань, які передбачалися угодою жертви. Постає питання: Які ж гріхи були покладені на голову козла відпущення і що насправді вони представляють в позаобразі великої громади? Відповідаємо, що вони не представляють тих самих гріхів, які були покладені на тельця, який здійснив примирення за домівників віри; вони не могли представляти також тих гріхів, які попередньо були відшкодовані кров'ю Господнього козла. Покроплення кров'ю за ці гріхи повністю скасувало їх з "усього народу".
Пояснення цієї, на перший погляд, невідповідності першого примирення в Святая Святих "за гріхи всього народу", а пізніше складання беззаконь народу на голову козла відпущення, знаходимо в факті, що є два види гріхів, і що жертва Христа і Церкви, образно представлена в жертві тельця і Господнього козла, є примиренням за один вид гріха, а не за інший. Отже, про нашого Господа написано: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!" Цей Агнець з'єднав з Собою Церкву, жертва якої представлена в Господньому козлі. Гріхом світу є гріх Адама, про який згадує апостол, говорячи: "Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла смерть у всіх людей". Цей гріх і кара за нього була та сама на кожного, незалежно від його бажань, тому що всі були народжені в гріху, зачаті в беззаконні - заплямлені, нездатні до праведності в повному значенні цього слова. І власне за цей один єдиний гріх Христос (Голова і Тіло) сплачує покарання.
Однак окрім цього загального гріха існують "провини народу", в яких деякі мають більшу, а інші меншу частку, а деякі не мають зовсім. Є це в більшій чи меншій мірі добровільні злі вчинки, які панують скрізь на світі - недотримання справедливості та любові понад рівень успадкованих недоліків. Тому за ці речі є певна міра відповідальності - відповідно до знання і здатності їм протистояти. Це є ті гріхи світу, які будуть вкладені на голову класу козла відпущення, і за які на нього буде дозволене страждання. Ілюстрацію цього знаходимо в словах нашого Господа, які відносяться до образного Ізраїля і до страшного горя, яке прийшло на тих з юдейського народу, визнаних негідними, котрі мали великі привілеї, однак виявилися негідними високого поклику.
Про цей час горя наш Господь відкрито сказав в Мат. 24, а апостол, говорячи про нього, каже, що Божий гнів їх спіткає в кінці, щоб виконалося на них все написане в Законі та в Пророків. Чому така велика суворість повинна прийти на них більше, ніж приходила на їхніх прабатьків? Чому таке велике випробування, як провіщає Святе Письмо, повинно прийти на велику громаду в кінці цього віку більше, ніж приходило на інших в попередніх часах? Наш Господь промовив слова, які дають нам ключ до цієї ситуації: "Щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків" (Луки 11: 50, 51). І так само відносно кінця цього віку Святе Письмо дає зрозуміти, що це є великий затриманий розрахунок, належна відплата решті світу, з яким повністю будуть зведені рахунки в жахливому горі, яким закінчиться цей вік. Наприклад, ті, котрі в цьому віку страждали раніше, представлені як повбивані душі під жертівником, які кличуть: "Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?" (Об. 6: 10). Дана їм відповідь означає, що їхня кров, тобто зло і несправедливість, вчинені їм, а також зло і несправедливість, вчинені пізніше іншим, бережуться строго порахованими і обов'язково повністю будуть відплачені в кінці цього віку.
Ті, котрі вчинили угоду жертвування свого життя в службі для Господа, для правди і братів, і котрі в силу цього були сплоджені з Духа до духовної природи, але остаточно нехтували виконувати свою угоду або обітницю, підлягали б через це другій смерті. Але в своєму великому милосерді Господь задумав перевести їх через "велике горе" і прийняти як "переможців" - тих, котрі вірно витримають випробування цього часу горя. Однак їхні страждання не будуть зараховані їм на користь. Вони страждатимуть за гріхи інших - гріхи проти світла і знання, накопичені в цьому віку, спитаються з тих, котрі в цьому дні "сяйва" світла правди все-таки стримувались від добровільного жертвування, якому вони віддали себе в посвяченні.
Однак остаточно ця велика громада, переходячи свої випробування, доводячи свою вірність Господу, отримає велике благословення, навіть незважаючи на те, що воно не буде таким велично славним, як те, яке Господь дасть малому стаду, котре охоче, з радістю складало своє життя, згідно прав та вказівок Слова. Вони будуть запрошені взяти участь в весільній вечері Агнця (Об. 19: 9).
Останнім часом декотрі присилали нам запевнення, що вони думають, що велика громада отримає благословення на земному рівні. На це відповідаємо: правдою є, що велика маса людей - "всі племена землі" - отримуватиме благословення на протязі Тисячоліття під реституційними благословеннями і привілеями. Але Велика Громада, згадана в Об 7: 9-15, є особливо поєднана з Церквою і відокремлена від світу. Вона підніметься до свого становища через "велике горе", а світ рухатиметься вгору величною битою дорогою святості, на якій не буде ні лева, ні дикої звірини, і в часі, коли ніхто не вчинить лихого та не зробить шкоди в усьому цьому святому Царстві.
Якщо б в Біблії не було жодної згадки про велику громаду, то ми мали б бути схильні або ж шукати таку згадку, або з жалем усвідомлювати, що велика кількість повинна йти на другу смерть. Безперечно, що з усіх, які повністю посвятилися і є сплоджені з Святого Духа до нової природи, лише "мала черідка" робить своє покликання певним через дотримання умов. Решта, негідні слави, до якої вони були покликані, здавалося б, мусять або померти другою смертю, або розвинути свою нову природу в вогняних випробуваннях і великому горі для "погибелі тіла, щоб дух спасся Господнього дня".