НЕ ВІДПАЛО АНІ ОДНЕ СЛОВО
1 ХРОНІК 17: 1-14

“Не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів” (1 Царів 8: 56).
Царю Давиду щастило під Господнім благословенням, і він утвердив царство Ізраїлю на добрій основі, яка гарантувала мир і повагу довколишніх народів. Проживаючи в палаці в Єрусалимі, поряд з Наметом для божественного служіння, царю спало на думку, що йому не гоже жити в кращому домі від дому його Бога, і що навіть погани будують храми для своїх ідолів.
Пророк Натан був приятелем і близьким радником царя, тож Давид поділився з ним своєю думкою про будівництво храму. Можливо в нього була підозра, що таке нововведення не буде зовсім добрим, і варто б порадитися в цій справі. Події з Уззою зробили його уважнішим до всього, що він хотів робити чи робив у справах Намету та служіння в ньому. Пророкові така пропозиція здалася доброю, шанобливою та правильною. Він похвалив її і сказав: “’Бог із тобою’, і Він напевно допоможе тобі у твоїх добрих намірах та благородному пориві серця”.
Богу, без сумніву, також сподобалася шаноблива відданість Давида. Та Він не похвалив цей задум, а послав до царя звернення устами пророка, що “не ти збудуєш Мені цього храма на перебування”. Знову зверніть увагу на те, що в Божих очах “послух ліпший від жертви”. Бог не залежить від уважності чи неуважності людей до Своїх постанов, а доглядає їх Сам. Будівництво святині Давидом не входило в божественні плани. Це мав зробити його син Соломон.
Давид, Соломон та ті, хто довкола, повинні були становити образи славних речей, що мали настати пізніше і стосуватися позаобразного Давида та Його Царства. В 1 Хронік 22: 8 та 28: 3 подана причина, чому Давид не повинен був будувати Храм. Він був людиною, призвичаєною воювати з ворогами Господа, і його люди мали зображувати війну Христа та Церкви ще тут, у плоті. Царство Соломона, повне слави, багатств, почестей та миру, краще ілюструватиме Тисячолітнє Царство Христа в славі.

“ГОСПОДЬ ЗБУДУЄ ТОБІ ДІМ”

Господь пояснив через пророка, що Він ніколи не хотів мати храм – ніколи не давав такого розпорядження, і що це справа Його особистого вибору, а не занедбання з боку ізраїльтян впродовж століть, відколи Господь утвердив Свою присутність з ними на Горі Сінай. Потім, немовби бажаючи потішити Давида і запевнити, що Бог оцінив його добрі наміри, пророк мав пригадати йому прояви божественної турботи і догляд за справами царя – пригадати, що Бог забрав його від отари і зробив князем та провідником його народу, підкорюючи перед ним його ворогів. Він запевнив, що таке благословення буде з ним, доки його ім’я не стане відоме серед великих людей землі. Пророчо Господь сказав також про благословення Ізраїлю, коли його вже не гнобитимуть, ані більше не розпорошать поміж ворогами. Це пророцтво мало тимчасове виконання за часів Давида та Соломона, і повинно ще мати дійсне виконання у Царстві дорогого Божого Сина.
Далі (1 Хр. 17: 10) Господь запевнив Давида, що Він збудує його дім, тобто не віддалить його сім’ю від престолу, як було з Саулом. Дім Давида справді продовжився через Соломона і утримував провідне становище в Юді протягом декількох століть, але це не було повним виконанням Господньої обітниці, яка, хоч Давид цього не розумів, очевидно стосувалася Месії та Його Царства. Одним з відомих титулів нашого Господа був титул “Син Давида”. Це відповідало сподіванням всього Ізраїлю, що остаточно Месія, Насіння Авраама, прийде через насіння Давида і буде вічним Царем. Ця обітниця згадується як “незмінні Давидові милості”. Стосуючись до сподівань юдеїв, наш Господь промовив до них: “Коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син?”, – як сказано: “Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм”. Наш Господь показує, що Давид пророчо сказав, що син Давида буде Господом Давида або й ще більше. Він – “корінь і рід Давидів”, через Котрого Давид, Ізраїль та всі покоління землі ще мають отримати благословення.

“ВІН ЗБУДУЄ МЕНІ ХРАМ, А Я ПОСТАВЛЮ ЙОГО ТРОН МІЦНО АЖ НАВІКИ. Я БУДУ ЙОМУ ЗА БАТЬКА, А ВІН БУДЕ МЕНІ ЗА СИНА” – вірш 12

Зауважте, що ці слова стосувалися, перш за все, Соломона, котрий справді збудував образний Храм, але суть обітниці належить до позаобразу, Христа, Месії. Він є той, Хто збудує справжній Храм Бога, в якому і через який благословення прийдуть для всіх поколінь землі і який в найвищому значенні слова буде “домом молитви для всіх народів”. В Тисячолітньому віці, коли славний Храм Бога, Церква живого Бога, буде в славі Царства, всі молитви до Бога і всі благословення від Бога приходитимуть через цей прославлений Храм, про який в іншому образі (Голови і Тіла) згадується як про Посередника між Богом і людьми. Пригадаймо собі, що хоча цар Давид не отримав дозволу збудувати Храм, він мав можливість приготувати для нього великі скарби золота, срібла, міді, дорогоцінних каменів, різнокольорового мармуру, заліза та дерева.
Як в Давидовому серці було бажання збудувати Храм, так, зрозуміло, до Господнього народу в теперішньому часі приходить бажання утвердити Господні речі та Його Царство. Дехто, палко прагнучи цього, не порадився з Божими пророками, щоб пізнати Його волю, а вирішив будувати земні інституції всупереч божественному наміру для теперішнього віку. Католицизм збудував прегарні інституції, до яких запрошує приєднатися весь світ. Різні віросповідання спорудили храми (системи), кожен з яких вважає себе Божим Царством, Божим Храмом. Але Господь не признає їх і каже, що Він зараз є зі Своїм народом в тимчасових умовах, наметуючи з тими, котрі є Його, де б вони не були, і не бажаючи мати сьогодні жодну таку організацію, як гадають собі люди. Апостол виражає це словами: “Бо ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем”. Наш стан не є зовсім задовільний, але Господь дає нам те, що вважає найкращим в теперішньому часі.
Апостол називає теперішній стан Тіла Христа “тілом нашого пониження”, але запевняє, що при другому приході наш Господь “перемінить тіло нашого пониження” (наш понижений стан), щоб воно стало схожим на Його славне Тіло – славний Храм живого Бога. Зараз є час збирати різні елементи, золото, срібло, дорогоцінне каміння і т.д., які згодом становитимуть Господній Храм. Зараз є час не тільки добувати каміння, але й формувати його для різних місць у Храмі Бога.
Тепер же, як нагадує апостол Петро, ми, “немов те каміння живе”,“разом будуємося Духом на оселю Божу”. Приготування каміння буде тривати доти, доки всі не будуть належно припасовані до будівлі. Ми зараз перебуваємо в процесі обтісування, стаючись “достойними [придатними для] участі в спадщині святих”. Все це відбувається в нинішніх умовах війн, колотнечі та збентеження. Згодом “всяке залізне знаряддя не буде чуте в храмі”, коли кожний камінь цієї славної будівлі буде складений докупи – коли кожен, удосконалений умовно в серці, буде у “переміні” воскресіння справді удосконалений та “перемінений”, як каже апостол: “Сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”.

ЙОГО ПРЕСТОЛ БУДЕ ПОВІК

Престол Давида та Соломона не був поставлений назавжди. Справді, як було показано, наш Господь по плоті не походив з лінії Соломона, а був потомком іншого сина Давида. З цього ще більш очевидно, що саме Христос згадувався в божественних пророцтвах як спадкоємець Давидового престолу, котрий повинен остаточно утвердити його навіки, царюючи, правлячи, благословляючи, підносячи і приводячи до досконалої згоди з Богом. Це дає нам добру нагоду побачити, як Бог одночасно ховає та виявляє Правду, і чому “заповідь на заповідь, правило на правило” є для однієї черідки їжею, яка дає відсвіження та силу, а для другої – каменями спотикання і т.п., які, як бачимо на прикладі Вищої Критики, нищать всяке довір’я до Біблії як божественного відкриття. Ось так справджується прислів’я: “Що для одного їжа, то для другого отрута”.
Як багато залежить від стану нашого серця! Ми повинні “стати як ті діти”. Наш Господь сказав: “Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!” Божий народ повинен навчитися лекції довіри та терпеливості. “Божі плани відкриваються немов лілії, білі та чисті. Не розриваймо пелюстки; час сам покаже заховані золоті чашечки”.

“НЕ ВІДПАЛО АНІ ОДНЕ СЛОВО”

Наш заголовний вірш є дуже вартісний, і з ним погодиться кожний вірний послідовник Господа, котрий має досвід на доброму шляху. Труднощі з тими, котрі не здобули такого досвіду, полягають в тому, що вони не були уважними, щоб побачити різницю між Божими обітницями, записаними в Його Слові, і традиціями людей, що перекручують Господні обітниці.
Сьогодні скрізь довкола нас ми бачимо дискусії між номінальними християнами, і створюється враження, що Божий задум зазнає? невдачі. Існує переконання, що Бог хоче, щоб різні секти будували для себе храми, а також благословили і навертали світ. Та цілком очевидно, що після вісімнадцяти століть світ дуже далекий від Бога і від того, щоб Його воля діялася на землі, як вона діється на небі. І коли згадати, що кількість язичників (за даними офіційних статистик) подвоїлася за останнє століття, то не дивно, що наші приятелі, які думають, що вони працюють на основі божественного доручення вживати всі свої сили для навернення світу, відчувають розчарування.
Пильно звернімо увагу на обітницю, як вона викладена в лекції: Храм Бога не має бути збудований в цьому віці, і світ не має бути благословенний зараз. Зведення Храму не відбудеться, доки всі камені не будуть готові. Так само праця благословення всіх племен землі через цей Храм та його великого Голову, Священика, Пророка, Царя, Суддю та Месію не може відбутися, доки всі камені не будуть готові і Храм Господа, Церква, не буде прославлений. Не винуватьмо Бога в нездійсненності наших сподівань, а навпаки, досліджуймо Слово і переконаймось, що ми будуємо не з дерева, сіна та соломи, які напевно будуть знищені, а з дорогоцінних обітниць Слова. З цієї точки погляду всі проби та труднощі, всі сутички зі світом та супротивником, всі негаразди, які трапляються нам та іншим Господнім посвяченим, є підбадьорливими доказами, що ми – Господні і що Він виконує для нас і в нас чин за Свою доброю волею. Якщо ми маємо це перед очима, Дух Бога свідчить з нашим духом, що ми маємо докладно такі самі випробування, яких вірні повинні сподіватися, і що все діє для нашого добра (бо ми є Його) і для слави Його Царства. “Його любов в минулому не дає мені права думати, що Він залишить мене колись у горі”.

R4260 (1908 р.)