[R4255]
САУЛ І ДАВИД
2 САМУЇЛОВА 5: 12

“І пересвідчився Давид, що Господь поставив його міцно царем над Ізраїлем, і що Він підніс царство його ради народу Свого Ізраїля”.

З двох чоловіків, про яких йдеться в цьому огляді, Саул, безперечно, мав кращі можливості на початку свого життя. Природа, здавалося, так особливо підготувала його до становища царя, що коли його представили народу, той, визнаючи ці природні риси, прийняв його без вагань. Якийсь час він ходив у покорі, ретельно намагаючись виконувати Господню волю, проте не підкорився повністю, тому незабаром його власна воля почала проявлятися поряд з волею Господа. Наслідком став непослух, невдача, стривожений розум, який ставав дедалі більш спотвореним, майже безумним, і, врешті, ганебна смерть. Вадою характеру Саула була відсутність повного посвячення Господу, певна міра свавілля. Саме це, здається, було причиною труднощів. Подібні труднощі мають вплив на всіх, хто не в змозі вчинити певним своє покликання та вибір. Незалежно від того, чи потраплять вони в Другу Смерть, чи у Велику Громаду, вина за невдачу полягає в нехтуванні повним підкоренням Господу всіх інтересів життя й прийняття вірою Його керівництва, Його провидіння у всіх справах життя, намагаючись виконувати Його волю й ігноруючи (умертвляючи) себе.

Характер Давида різко контрастував з характером Саула. Хоча в нього були менш сприятливі обставини на початку кар’єри, хоча він не був таким високим і поставним на вигляд і походив, мабуть, з менш заможної родини, і, можливо, не був наділений особливими розумовими здібностями від народження, його життя і все, чим воно відзначалося, різко контрастує з життям Саула. Де б ми не глянули на його бурхливу кар’єру, ми бачимо мужність і рішучість у правильному напрямку, у правильному руслі. Він не був мисливцем на диких тварин, але щоб захистити отару, вбив лева і ведмедя. Він не був борцем, ані гладіатором, але в потрібний момент був готовий виставити на небезпеку своє життя, щоб захистити свій народ. Він високо цінував честь, яка була йому надана при помазанні на царство, але ставився до неї зі скромністю – ніколи не хвалився цим і ніколи не намагався поспішно прискорити божественний задум. Він терпляче зносив опозицію з боку царя, але ставився до членів царської родини з найглибшою повагою; і нарешті, замість того, щоб нав’язувати себе народу як цар і вимагати його визнання, він терпляче чекав на Господній час. Одним із результатів вивчення життя великих і добрих людей є розуміння того, як вони змогли зробити світ кращим.

“Життя великих – то  маяки в імлі,
Нагадують нам про вершини високі,
Щоб ми своє суще звеличили в мрії,
І в піску часів залишили відбитки глибокі”.

Багато з тих, хто досяг слави у світі, не залишили після себе слідів, які ми могли б побачити; але коли Господь ставить перед нами великі приклади, Він показує нам сліди і те, як одні з них ведуть вниз, а інші – вгору. Саул належав до перших, Давид – до останніх. Важливим моментом, на який ми всі повинні звернути увагу, є те, наскільки ці сліди відрізняються, щоб уникнути одних і скористатися іншими. Таємниця успіху Давида полягала не лише в непохитності його мети, а й у тому, що його мета повністю збігалася з божественною волею. Навіть розповідаючи цареві Саулу історію про свою сутичку з левом і ведмедем, він прославляв Бога за те, що Той віддав їх у його руку. І так було протягом усього його життя. Ми бачимо те саме бажання віддати Богу славу за свої успіхи й усвідомлення того, що будь-які невдачі в житті були або його власними слабкостями або прихованими божественними благословеннями. Таким чином, ми бачимо, що все життя Давида є прикладом слів Святого Письма: “Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх”, “і Він сповнить тобі твого серця бажання”.

ЦІННІСТЬ ВИСОКИХ ІДЕАЛІВ

Коли ми озираємось навколо себе у світі та в номінальній церкві, ми бачимо величезну кількість людей без будь-яких ідеалів, без будь-яких амбіцій. Бідолахи! Як вони можуть коли-небудь отримати задоволення або досягти якої-небудь благородної мети, якщо вони її не бачать? Озираючись знову, ми розуміємо, що деякі мають лише підлі та ниці амбіції, і це ще гірше, ніж би вони не мали жодних. Бідні створіння! Народжені в гріху, зачаті в беззаконні й, можливо, виховані в несприятливому оточенні, вони серйозно обмежені порівняно з іншими представниками занепалого роду, менш розбещеними й більш обдарованими. Дивлячись знову, ми бачимо третій клас з благородними мирськими амбіціями, який прагне багатства, впливу, влади, має бажання використовувати їх чесно, благородно, не на шкоду своїм ближнім, а в деякій мірі навіть навпаки. Його слід за це похвалити, оскільки він має кращі мотиви в житті, ніж перші два класи. Можливо, він народився в кращих умовах і мав краще оточення.

Дивлячись знову, ми бачимо четвертий клас, чиї очі завдяки Божій благодаті здійнялися від земного до небесного. Для нього “стародавнє минуло, ото сталось нове”. Видіння небесної радості, небесного спілкування, небесного служіння настільки змінило його розум, що, хоча його плоть може бути все ще слабкою, він перемагає завдяки новому розуму. Це клас, який ніколи не зможе задовольнитися земним. Він отримав нове мірило цінностей і відчуває та знає, що цьогосвітні речі “нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас”. Порівнюючи ці речі, він вважає їх лише втратою та сміттям. Господь бере цей клас під Свою особливу опіку й наставництво. Оскільки він посвятився Господу, Господь показує йому дещо з висоти і глибини, довжини і ширини Божих “глибин”. Так Він дає йому через Своє знання і благодать божественну силу, яка викликає в нього і хотіння, і чин за доброю волею Своєю. Таємниця здобуття ним цього привілейованого становища полягає в тому, що серця тих, які належать до нього, почувши про Божу благодать, відгукнулися. Вони віддали себе Господу, і праця благодаті, що просувається в них, є Його працею. “Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла” (Еф. 2: 10; Як. 1: 8).

ДВОЄДУШНА ЛЮДИНА НЕПОСТІЙНА

Але ми знову мусимо визнати поділ, бо “не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля”. У деяких з цього четвертого класу більш відповідальне ставлення, а в деяких – менш відповідальне до того, що Господь показав їм [R4256] з Його характеру і плану. Деякі займають менш рішуче становище і прагнуть здобути речі цього світу, його почесті, а також честь у Бога і світ майбутнього. Роблячи це, вони не зважають на слова Учителя, Який запевняє всіх Своїх учнів, що такий шлях означатиме поразку, і вони не сподобаються ні світу, ні Господу. Вони можуть зрештою отримати вічне життя, але не є мудрими дівами. Вони не царюватимуть у Тисячолітньому Царстві. Господь шукає тих, хто поклоняється Йому всім серцем, всією душею, всією силою і всім своїм розумом. Віддані всією душею, вони є тим класом, який Господь особливо шукає як Царицю Тисячолітнього Царства, Наречену, Дружину Агнця і співспадкоємицю з Ним. Він заздалегідь визначив, що тільки такі можуть бути членами царської родини й учасниками божественної природи, як сказано: “Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його”. Він дасть їм благодать і славу, і не відмовить у жодному добрі, бо вони ходять чесно. Їхні серця праведні, а наміри – вірні Богу та Його законам справедливості й любові. Запам’ятаймо особливу рису цього переможного класу, який має становити Царство як співспадкоємці з Христом: він повинен бути відданий Богу, посвячений, рішучий та сповнений віри й довір’я.

Не можна очікувати, що ці якості з’являться в нас миттєво. Навпаки, вони є поступовим ростом і розвитком нового розуму, але перш ніж можна розвиватися в цьому напрямку, в серці має бути принцип – принцип вірності та рішучості. Отже, маленьке слово “воля” займає дуже важливе місце в характері християнина, який повинен бути вольовою особою, і його воля повинна мати правильне спрямування в повній згоді з волею Бога.

ВТІЛЕННЯ ІДЕАЛУ

Ми щойно сказали, що високі й добрі ідеали є правильними й необхідними в кожному успішному житті. Але який сенс мати ідеали, якщо ми не будемо терплячі в їхньому розвитку. Про великого скульптора Мікеланджело кажуть, що, дивлячись на брудну брилу мармуру, він починав працювати над нею молотком і долотом, начебто бездумно відколюючи великі шматки тут і там. Коли його запитали, що він робить, він відповів: “Я бачу тут ангела і мушу його вивільнити”. Він мав ідеал у своїй уяві, а потім наполегливо працював над його досягненням, висікаючи ангела з брили мармуру. Так має бути в кожному успішному житті. Ми мусимо мати ідеал. Ми повинні бачити ангела. Потім ми повинні працювати над досягненням цього ідеалу – обережно, терпляче, з молитвою. Ідеал, представлений християнинові, не тільки ангельський, він – божественний. Саме такий висновок можна зробити зі слів апостола, що Бог “дарував нам дорогоцінні та великі обітниці, щоб через них ми стали учасниками Божественної природи” (Турк.).

Таку ж думку висловлює в іншому місці св. Іван. Зараз ми – Божі діти, але ще не виявилося, якими величними ми станемо, яка слава і честь будуть нам дані, але апостол запевняє нас, “що, коли [Він] з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є”. Якщо ж ми маємо стати подібними до Нього через “переміну” “Першого Воскресіння”, якщо ми маємо побачити Його таким, яким Він є, то ми можемо застосувати до себе славні речі про Господа і Його велич, про які апостол каже: “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних”; і ще: “Він... піднявся високо над усі небеса”, “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване”. Якщо ми будемо подібні до Нього і розділимо Його славу, то вся ця слава належить до славного ідеалу, який сам Бог представив нашим очам. Хто, маючи таке бачення, не захоче підкоритися ударам Господа! Хто не захоче терпіти необхідні обтісування й шліфування! Хто не захоче підкоритися утискам, знаючи, що “утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію”! Ці речі, які вилилися в наші серця, не зроблять нас лінивими, ані безплідними для пізнання Бога, але відкриють нам щедрий вхід у Його вічне Царство разом з Тим, Хто полюбив нас і купив Своєю дорогоцінною кров’ю.

ГОСПОДЬ ПОСТАВИВ ЙОГО

Наш заголовний текст цілком відповідає тому, що ми щойно дізналися, і ще раз показує таємницю успіхів Давида та напрямок, у якому ми також повинні вправлятися у розвитку характеру, який буде приємним Господу. Дехто на місці Давида міг би подумати: “Господь небайдужий і просто обрав мене, щоб я одержав Його милості. Він піклується про мене більше, ніж про будь-яку іншу особу в народі”. З цією думкою прийшла б певна міра марнославства й гордості, що було б дуже шкідливим для Давида (і для всіх інших). Така особа також могла б сказати: “Господь побачив, що я – найдостойніша людина в усьому цьому народі, щоб бути його правителем; і кожен, хто не повністю поділяє ці почуття, не згодний з Господом і повинен мати моє незадоволення й несхвалення”. Якби Давид зайняв таке становище, це сформувало б у ньому неправильний характер; і якщо б таке становище зайняли інші, це також мало б шкідливий вплив. Воно зробило б їх хвалькуватими, зарозумілими, позбавленими любові й непридатними для належного служіння Господу.

Думка Давида з цього приводу була правильною. Він розумів, що Господь поставив його царем над Ізраїлем і звеличив його як царя заради Свого народу Ізраїлю. Так само й ми повинні пам’ятати, що Бог має мету у виборі, в обранні Церкви. Апостол каже, що ми вибрані для певної мети. Божою метою є Царство, яке благословить світ. Він має також багатьох інших, ангелів і людей, яких міг би обрати для цієї великої мети і Своїм провидінням міг би сформувати і приготувати їх для виконання Своєї волі. Але Своєю милістю він обрав “небагатьох мудрих за тілом, небагатьох сильних, небагатьох шляхетних”, “немічне світу” для виконання Своїх планів. Нехай ця думка робить нас дуже покірними, дуже близькими до Господа. Давайте прагнути вчитися необхідних уроків, щоб підготуватися до того, щоб правити “всіма племенами землі”, щоб судити й підносити їх.

R4255 (1908 р.)