[R4233]
ГАНЕБНИЙ КІНЕЦЬ ЦАРЯ САУЛА
1 САМУЇЛОВА 31 розд.

“Приготуйся, Ізраїлю, до зустрічі Бога свого” (Амоса 4: 12).

Кар’єра Саула розпочалася за найбільш сприятливих умов і закінчилася найбільш ганебним чином – самогубством. Будучи людиною з очевидними здібностями, йому, як воєначальнику і правителю, забракло однієї речі, що зробило його кар’єру в цілому невдалою. Як ми бачили, він не був нешанобливим, не був блюзнірським і порочним у звичайному розумінні цих слів. У багатьох відношеннях він виявляв глибоку повагу до Всевишнього й бажання виконувати Його волю. Його невдача, в цілому, була наслідком двоєдушності. Апостол зазначає, що “двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх”. Наш Господь каже, що ми “не можемо Богові служити й мамоні”. Цар Саул бажав служити Богу, але також бажав служити собі й мамоні. Його правильним шляхом було б повне посвячення, повне підкорення своєї волі божественній волі. Це основна відмінність між його шляхом і шляхом його наступника, Давида. Зовні, мабуть, Саул мав такий самий шляхетний характер, як і його наступник; але той, ставлячи Бога на перше місце і підкоряючи свою волю божественній волі, мав перевагу, так що будь-які природні помилки, які він робив, будь-які природні вади, які він мав як і решта людського роду, компенсувалися відданістю Богу, яка ніколи не дозволяла йому відхилятися далеко і після кожної провини змушувала його гірко плакати й шукати божественного прощення, а отже, і ближчого спілкування з Богом. Таким чином, Давид був людиною за Божим серцем не через свою плотську досконалість, а через досконалість своїх намірів і бажань серця. Характер Саула сьогодні представлений у багатьох мирських людях, які, повністю підкоривши свою волю Господу, повністю посвятившись Йому, могли б стати святими, але, намагаючись зберегти свою волю, зазнають невдачі в житті й досягають мало чого з того, що заслуговує на похвалу.

ВТРАТА РОЗУМУ ЧЕРЕЗ ЗАЗДРОЩІ

Саул оплакував втрату божественної милості, про що засвідчив пророк Самуїл, але, мабуть, ця річ не зачепила його так боляче, поки він не почав помічати, що божественне благословення супроводжує молодого Давида. Заздрощі, один з найбільших ворогів людського щастя, проникли в його розум і майже позбавили глузду. Чим вірніше Давид служив йому і чим кращими були наслідки цього, тим більше Саул усвідомлював, що це позначало Давида як його наступника в Царстві під провидінням Господа. Це, як ми бачили, призвело до ненависті, яка штовхала до вбивства Давида, а згодом – до того, що Саул разом зі своїм військом почав полювати на нього як на розбійника. Різні моменти, пов’язані з цією розповіддю, виразно дають зрозуміти, що злий дух, який увійшов у Саула, коли він зненавидів Давида, був духом браку здорового розуму, злим, згубним духом, вдачею. У цьому є великий урок не тільки для мирського класу, представленого Саулом, але й для нас, Нового Створіння. У нашій життєвій подорожі ми майже щодня потрапляємо в ситуації та обставини, які, якщо їх неправильно сприйняти, можуть змінити весь наш шлях від спілкування й тісних зв’язків з Богом до гріха й протистояння Йому. Який християнин не стикався у своєму житті з кризами, коли до нього, здавалося, зверталися два голоси: один закликав до смирення й слухняності Богу за будь-яку ціну, а інший підштовхував до свавілля, підкріпленого гордістю? Якщо ми – досвідчені християни, які завдяки численним перемогам здобули становище, в якому такі напосідання трапляються рідко, то ми все одно повинні бути насторожі й пам’ятати, що в нас дуже хитрий противник, що ми маємо скарб нового розуму в земній посудині, і в нашій плоті не живе досконалість. Ці нагадування повинні зробити нас дуже покірними і спонукати до того, щоб триматися близько Господа, відчувати боязнь і ненависть до будь-якої поведінки і навіть думки, яка хоч якось суперечить божественній волі. Навіть якщо Господня прихильність в певних відношеннях, здавалося б, переходить від нас до когось іншого, ми повинні слідувати прикладу Йонатана і знати напевно [R4234], що боротися з Богом нерозумно, бо в цьому напрямку не може бути жодного благословення.

НАПАД ФИЛИСТИМЛЯН

Було б неправильно думати, що переслідування Саулом Давида займало весь його час і увагу. Безсумнівно, як людина здібна, він мав чималий вплив у всьому своєму царстві. Про це свідчить той факт, що протягом семи років після смерті Саула десять племен Ізраїлю трималися його наступника і відмовлялися визнавати Давида. З іншого боку, шалені заздрощі Саула, безсумнівно, вичерпали його самого, а також засоби народу, так що филистимляни вирішили, що є добра нагода для вторгнення в землю Ізраїлю. Битва не велася на окраїнах, і нападників не зустріли одразу, але ті захопили значну територію ще до початку битви. Тим часом про стан розуму царя Саула можна судити з того, що відбулося, коли він ходив до ворожки в Ен-Дор. Бідний чоловік! Він мав достатньо знань про Бога, щоб вірити в Нього, але протягом багатьох років також добре знав, що був позбавлений особливої божественної милості і що марно боровся проти Бога, виступаючи проти Давида. Проте, незважаючи на все це, він у своєму роздратуванні прагнув надлюдської поради. Він не тільки намагався забрати життя Давида, але й убив священника за те, що той дав Давиду покладний хліб, і Саул загалом зробив усе, що міг, щоб позбутися Божої милості, хоча й усвідомлював свою потребу в ній.

У ВОРОЖКИ В ЕН-ДОРІ

Упалі ангели, демони, ще за часів Саула намагалися видавати себе за померлих, щоб спілкуватися з живими, представляючись їхніми померлими друзями. Господь виразно заборонив таке спілкування з демонами, і в усьому царстві Саула було наказано, щоб ворожки та ті, хто був знайомий з духами, медіуми, були страчені, щоб усунути їх із землі Ізраїлю і цим позбавити ізраїльтян спокуси. Але тепер, у своїй скруті, цар Саул, переодягнувшись, пішов до ворожки, щоб через неї поспілкуватися з пророком Самуїлом. Очевидно, він піддався омані, яка дуже швидко поширювалася по всьому світу, а саме, що померлі не померли, а лише позбулися тіла. Думаючи так, він заспокоїв ворожку і попросив про зустріч з пророком Самуїлом.

Те, що сталося, можна пояснити подвійним чином:
(1) Злий дух міг вдавати Самуїла і передбачити наслідки битви наступного дня. Безсумнівно, будь-яка людина з гострим розумом могла легко передбачити такі наслідки. Крім того, ми не знаємо, якими можливостями для отримання інформації в таких справах можуть володіти демони. Багато з того, що вони сьогодні розповідають через медіумів, вражає своєю точністю.
(2) Не сказано, що Саул щось бачив або чув. Він спілкувався через ворожку; вона бачила, вона чула, вона розповідала. Саул зрозумів з того, що сказала ворожка, що це був Самуїл, впізнавши пророка за описом його плаща і т. д., який вона йому дала. Його сміливість у наполегливій спробі з’ясувати своє майбутнє варта подиву. Можна було б подумати, що, знаючи Бога й усвідомлюючи, що він уже перебуває в Божій немилості, він мав би боятися подальшого Божого невдоволення, роблячи те, що заборонено. Тут є урок і для Господнього народу. Ми повинні усвідомлювати, що те, чого Господь не бажає давати нам через належні шляхи, нам краще не мати. Марно будь-хто намагається обходити Господа, випереджати Його якимось чином. Слова нашого Господа: “Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі”, безумовно, можна застосувати до того, що відбулося зі Саулом, коли Бог став його супротивником. Правильно було б повністю покластися на милість Господа з переконанням, що Він здатний все повернути на добро. Таким має бути й наш шлях. Вірність божественній волі – єдиний надійний і щасливий шлях для нас.

ЗАГИБЕЛЬ САУЛА ТА ЙОНАТАНА

Наступного дня розгорілася битва; військо ізраїльтян зазнало поразки, а Саул і його троє синів були вбиті, а також багато його воїнів. Наш урок розповідає про самогубство Саула. Він вважав за краще завдати собі смерті, ніж потрапити живим у полон до своїх ворогів. Бідний чоловік! Поет описує муки його останньої години так:

“І меч при твоїм боці
Сам собі дорогу до серця знайшов;
Без глави, без коня, без корони –
Син і батько, весь дім Саула!”

Заключні вірші уроку розповідають про те, що филистимляни розіслали обладунки Саула по різних містах разом зі звісткою про перемогу, а його мертве тіло прибили до стіни Бет-Шану. Згадаймо, що на самому початку правління Саула, за сорок років до цього, аммонітяни, напавши на місто Явеш, взяли його в облогу і вимагали здатися на умові, що вони виберуть праве око кожному мешканцю Явешу. Тоді цар Саул негайно вирушив на допомогу і врятував їх. Варто зазначити, що навіть через сорок років мешканці Явешу не забули старань Саула для них. Тож коли вони почули, що його тіло та тіла його синів ганебно прибили до стіни міста, щоб ті гнили та були пожерті грифами, вони пройшли чималий шлях, зняли тіла й спалили їх, щоб більше не було такого приниження, а потім поховали обгорілі рештки. Так вони засвідчили свою вдячність за доброту царя до них. Добрі слова й добрі вчинки ніколи не вмирають, і ми часто дивуємося, яку силу вони мають навіть над тими, хто не є якимось особливим чином Господнім народом. Такі прояви духа вдячності, доброти ілюструють той факт, що хоча наш рід, на жаль, упав і був уражений гріхопадінням, проте елементи первісного образу Бога в плоті все ще простежуються в словах і вчинках звичайних людей. Без цього, можна сказати, не було б над чим працювати. Які ми раді припустити, що коли настане нова епоха, і коли завдяки зв’язанню сатани та стримуванню зла буде легше робити добро, ніж зло, тоді багато хто дотримуватиметься праведності й остаточно навчиться любити праведність і ненавидіти беззаконня!

Наш заголовний текст “Приготуйся, Ізраїлю, до зустрічі Бога свого” підходить кожному в будь-який час. Але правильний спосіб приготуватися до зустрічі з Богом і почути Його рішення щодо характеру полягає не в тому, як зазвичай вважають, щоб набути побожності, коли ми відчуваємо наближення хвороби чи смерті або в разі лиха. Відтоді, як ми стаємо віруючими в Христа, відвертаємось від гріха, шукаємо прощення і таким чином стаємо гідними Божої милості, ми запрошені представити Йому наше тіло як живу жертву й отримати від Нього прийняття через Його дух до спільності. Це, у свою чергу, стає лише входом до школи Христа, де ми навчатимемось як Божі сини, готуючись до славної праці разом зі своїм Відкупителем у Його славному Царстві. Зростаючи в благодаті та знанні, ми все більше цінуємо божественну милість. Як сказав поет:

 “Хай темні хмари звідусіль
Не закривають образ Твій”.

Ті, хто перебуває в такому стані серця, готові зустріти свого Бога в будь-який час. Насправді їхня зустріч з Ним уже почалася, і все, що хоч якось заважатиме її приємному продовженню, буде справжнім лихом.

R4233 (1908 р.)