НАРОДЖЕННЯ “ЛЮДИНИ ІСУСА ХРИСТА”
МАТВІЯ 2: 1-12

“Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім” (Луки 2: 10).
Наша тема не веде нас назад до початку Божого творення, коли Христос як духовна істота був “роджений перш усякого творива”, був Словом у Бога на початку творення, через Котрого усе повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього (Ів. 1: 1-3, 10). Наш Учитель в той час був “Перший і Останній [з безпосереднього творива Єгови], Початок і Кінець”: всі наступні створіння появились через Нього – через величне знаряддя Єгови (Об. 1: 11; 3: 14; Кол. 1: 15; Ів. 1: 1-3). Тепер перейдемо до часу, коли Той, Хто був багатий, збіднів ради нас (2 Кор. 8: 9) і залишив славу, яку мав у Отця “поки світ не постав” (Ів. 17: 5). В той час наш Учитель, не вмираючи, зазнав зміни природи та “упокорив Себе”, “став тілом” (Фил. 2: 8; Ів. 1: 14), “прийнявши вигляд раба” і “подобою ставши, як людина”, “мало меншим від анголів”, а потім ще більше упокорив Себе аж до смерті і то до ганебної смерті на хресті, як злочинець, як грішник (Євр. 2: 9, 16; Фил. 2: 6-9).
Цей урок, який зараз є на часі, звертає нашу увагу на народження “людини Ісуса Христа”. В Божественному передбаченні про прихід Спасителя увага була звернена переважно на факт, що це має бути Цар, Визволитель, Спаситель. Ця річ знаменна тим, що Бог звертається до людства з урахуванням його потреб та сподівань. Жертовній складовій служіння Господа приділено менше уваги, ніж Його силі, величі та славі, тому що жертва мала стосунок більше до Бога і повинна була задовольнити вимоги божественного закону щодо грішного роду. Питання, як Бог залагодить справу відповідно з винесеним вироком смерті, який є на людстві, менш істотний для пересічного людського розуму, ніж згадка про остаточну славу, реституцію та благословення. Отже, бачимо, що посилання на ті сторони служіння нашого Господа, які мали відношення до жертви, були наведені переважно у вигляді образів та символів, які мали зрозуміти тільки ті, які, як сини Бога, мали бути ведені до Правди Духом Бога.
Не дивно, що ангели, які сповістили про народження нашого Господа, згадали тільки майбутню славу, а не проміжні страждання. Не дивно, що вони не плакали на вид страждань та упокорення, а співали: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля”, – згадуючи тільки завершення великого божественного плану, який мав свій початок при народженні Ісуса.
(1, 2) Чи “мудреці” зі Сходу були євреями, чи ні, нам не сказано. Та оскільки божественна милість на той час була обмежена до Ізраїлю і не залишила ізраїльтян, доки вони не відкинули Месію, ми вважаємо цілком правдоподібним, що ці мудреці зі Сходу були частиною “дванадцятьох племен, які в Розпорошенні”, які, “служачи Богові безперестанно”, “потіхи чекали для Ізраїлю” і сподівалися її через давно обіцяного Месію (Дії 26: 7; Лк. 2: 25). Знаємо, що сотні тисяч і навіть кілька мільйонів ізраїльтян були забрані в полон до країн далекого Сходу – Вавилонії, Медо-Персії, – і знаємо також, що менш ніж 55 000 відгукнулося на декрет Кіра, який дозволяв повернутися до Палестини. Бачимо, що велика кількість народу Ізраїлю на той час (як і зараз) замешкувала чужі землі. Здається, що полон на чужині сприяв їхнім релігійним інтересам, і що ізраїльтяни після полону у Вавилоні в загальному мали більше віри в Господа і більше зацікавлення пророцтвами про Месію, ніж протягом попередніх кількох сотень років, коли їм постійно заступало шлях ідолопоклонство.
Божа обітниця Авраамові про велике “Насіння”, великого царя та правителя, який буде благословити світ праведним царюванням, очевидно, була рознесена ізраїльтянами по всьому тодішньому цивілізованому світі. В результаті деякі сподівалися юдейського Месії, тоді як інші з причини почуття гордості заявляли, що вони, так само як юдеї, здатні створити бажаний уряд та поставити правителя світу. Бачимо, що ідея універсального панування почала здобувати вплив. Деякі твердять, що Зороастр, великий перський релігійний вчитель, був учнем пророка Єремії. М-р Грант, місіонер з Персії, у своїх мемуарах пише:
“Зороастр навчав персів про Христа. Він твердив, що в останні дні діва почне, і, як тільки народиться син, з’явиться зоря (навіть опівдні), блиск якої не зменшиться. “Ти, мій сину, – вигукнув шанований провидець, – побачив, як вона буде сходити, перед іншими народами. Як тільки ти побачиш її, йди за нею, куди б вона тебе не привела, і віддай пошану таємничому дитяті, принеси йому дари з найглибшою покорою. Він є тим всемогутнім Словом, яке створило небеса”.
Хоча це тільки легенда, цікаво знати, що така легенда існувала серед народів Сходу. Про Зороастра можна сказати, що його вчення мали вищий характер, ніж вчення будь-якого іншого язичницького учителя.
(3-6) Сподіваючись знайти царя, мудреці, цілком природно, прийшли до палацу Ірода, чеий, хоч і називався царем юдеїв, представляв їхніх завойовників, римлян. Ірод заснував Дім Ірода і, відповідно, мав великі сподівання не тільки щодо тривалості власного панування, але й думав залишити при владі та на посаді, яку він займав, своїх нащадків. Не дивно, що він “занепокоївся”. Перспектива мати суперника чи то при владі, чи серед людей, зовсім йому не подобалася. “[Занепокоївся] і з ним увесь Єрусалим”. Політичний вплив охоплює широке коло. З урядом Ірода були пов’язані (і мали користь з цього) – прямо чи посередньо – численні особи, чиї плани, сподівання і т.д. могли зазнати краху через зміну влади. Ірод напевно знав про юдейську традицію щодо Месії, бо одразу послав по навчених в Письмі, щоб випитати де, за словами пророків, має народитися Месія. Книжники та фарисеї, очевидно, були досить добре обізнані зі справою, бо негайно, без вагань назвали місце народження Месії – Віфлеєм, і на підтримку процитували пророка.
(7-12) Хитрість Ірода, якою він сподівався дізнатися, хто є божественно призначеним Князем і спадкоємцем трону, стає зрозумілою лише тоді, коли ми пригадаємо собі продовження цієї історії. Коли він дізнався, що мудреці не повернулися, щоб повідомити його і, тим самим, дозволити знищити дитину Ісуса, він вирішив убити всіх немовлят міста Віфлеєма віком два роки і менше. Так він хотів упевнитися, як він думав, що він перехитрив божественний план і відстояв свою владу.
Зоря, яка, мабуть, привела цих мудреців до Єрусалима і яка потім, очевидно, зникла, змусивши шукачів викликати подив та цікавість мешканців Єрусалима, знову повела їх, коли вони залишили місто, і привела до Віфлеєма, що поблизу. Тут зоря, мабуть, вказала навіть на дім, в якому вони знайшли новонародженого Царя. За звичаєм тих часів вони дали коштовні дарунки та засвідчили свою пошану.
Хоча Цар прийшов, свої Його не прийняли. Тоді Він, як “один чоловік, роду славного” (з Його власної притчі), “відправився в далеку країну” – в саме небо, щоб там Йому було надано владу Царем царів, – і відклав встановлення Свого Царства до часу, коли Церква, Його Наречена, Його співспадкоємиця, буде вибрана і приготована до участі з Ним у Царстві.
Тим часом світ далі потребує Царя як і попередньо. Всі народи щораз більше переконуються в тому, що їм потрібен мудрий, справедливий, могутній, люблячий, милосердний правитель. Вони потребують власне такого правителя і поступово дізнаються, що нікому з деградованого роду не можна доручити багато влади, почестей та слави; що всі є слабі через гріхопадіння і що для їхнього найвищого блага потрібен набагато кращий цар і кращий уряд.
Маси починають відчувати в цьому потребу все гостріше. Дивує, наскільки різні захисники соціалізму признають і цитують з повагою вчення цього самого Царя, кажучи, що вони би хотіли, щоб інші керувалися Золотим Правилом, тоді як вони самі не здатні поводитися згідно з ним. Світ починає усвідомлювати, що Цар є під дверима: нинішні Іроди, а разом з ними всі, в кого є вплив та влада, – політики і фінансисти – “непокояться” сподіваною зміною уряду, яку їхні власні “мудреці” вважають неминучою. Не треба сподіватися, що князі цього світу будуть Його вітати. Просто вони бояться розпаду нинішніх інституцій, бояться, що під Його правлінням вони не матимуть сприятливих нагод збагачуватися. При загальному вирівнюванні, яке, як кажуть пророки, буде супроводжувати Його царювання, деякі, високо поставлені, будуть понижені, а понижені будуть підвищені. Ось чому Царство Месії, хоча і є Царством миру та праведності, має бути запроваджене “часом утиску, якого не було від існування люду”. Однак ми радіємо обітницею, що “коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди”, і що Його Царство стане “бажанням всіх народів”.
Поки що Євангеліє Царства прийняли нечисленні. Так само особливі благословення сталися надбанням небагатьох, які признали Царя і готуються стати співспадкоємцями в Його Царстві. Але не забуваймо про милостиві наслідки, які мають прийти після встановлення цього Царства, коли, як сказано в заголовному вірші, добра новина великої радості “буде всім людям”.

R4098 (1907 р.)