ШАНУВАННЯ АБО ОСОРОМЛЕННЯ ГОЛОВИ

"Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова – Христос, а жінці голова – чоловік, голова ж Христові – Бог. Кожен чоловік, що молиться чи пророкує з головою покритою, – осоромлює він свою голову. І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює свою голову, бо це є те саме, як була б вона виголена. Бо коли жінка не покривається, хай стрижеться вона; коли ж жінці сором стригтися чи голитися, нехай покривається" (1 Кор. 11: 3-6).
Дещо в цих віршах, здається, ранить або боляче зачіпає дорогу Господню черідку. Нам дуже шкода, але цей факт не дає нам права змінити або модифікувати Святе Письмо. Навпаки, для нас це означає, що там, де серце прикро вражають деякі правила, які Господь помістив у Своєму Слові, з неправильних поглядів і поганих звичок, наших чи чужих, випливають деякі фальшиві ідеї щодо цього предмету, виникає стан розуму, який, з причини цієї особливої ранимості, свідчить про захворювання. Ми навіть знали деяких таких чутливих, таких вразливих щодо цієї теми, що вони відчули неприязнь до автора VI тому "Викладів Святого Письма", тому що він звернув у ньому увагу на ці вірші і на їхнє очевидне значення.
Якщо ми знайшли якийсь вірш Святого Письма, який зачіпає нас за живе, нашою позицією повинен бути не опір Святому Письму, не опозиція до того, хто звернув на нього нашу увагу, а навпаки, ми повинні бути вдячні, що наша слабкість і хворе місце привернули нашу увагу, зробивши, таким чином, нас здатними застосувати правильні ліки, які зцілять болячку і вчинять Господнє ярмо любим, а Його тягар легким. І не говорімо, що це не є слова нашого Господа, а лише одного з Його апостолів, св. Павла, тому що Господь вшанував дванадцятьох і їхні слова, і просив благословення на нас всіх через них – на "тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене" (Івана 17: 20). Крім того, Він сказав, що те, що вони зв’яжуть на землі, буде зв’язане на небі, і те, що вони розв’яжуть на землі, буде розв’язане на небі, – таким чином даючи нам зрозуміти, що їхні слова будуть особливо керовані, так щоб те, що вони накажуть, ми могли сприймати як божественну вказівку, і те, що вони скажуть нам про наші свободи в Христі, ми також могли вважати божественним посланням. Більше того, ми повинні пам’ятати, як широко Господь вживав ці знаряддя благословення для потіхи і навчання Своєї церкви. Ми повинні пам’ятати, що вони були особливо дані Йому Отцем, як Він говорить: "Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі" – Юда. Ми бачимо, що апостол Павло був божественним вибранцем, щоб заповнити місце, звільнене внаслідок відкинення Юди, і ми бачимо, що в Господньому провидінні через нього Бог послав до церкви більшу частину послання Нового Заповіту – пояснення божественного плану як цілості. Правда, слова нашого Господа і слова інших апостолів принесли благословення церкві, але кількістю і докладністю слова св. Павла перевершують слова всіх інших. Як ми побачили, це є правдою про слова нашого Господа, тому що Його проповідування було перед зісланням святого Духа, а тому було до тих, хто не був духовно-зачатий, а отже, не був здатний оцінити і зрозуміти духовних речей. Тому багато з глибших наук нашого Господа були дані в притчах і загадках, а це, очевидно, було тільки частково зрозуміло навіть для дванадцятьох, доки не настала П’ятидесятниця.
Ми знову звертаємо увагу на цю тему не з причини якогось бажання зробити її більш значною, ніж вона вже є, не тому, що ми хочемо нав’язати слова апостола кому-небудь, не тому, що ми хочемо осуджувати кого-небудь, а тому, що ми бажаємо помістити відповідальність за ці думки там, де слід, на апостола і на святого Духа, що стоїть за ним, а не на автора "Досліджень Святого Письма". Кожен, хто сперечається на цю тему, нехай знає, з ким він сперечається, і нехай, відповідно, буде на осторозі. Ніхто ніколи не сперечається з Господом собі на користь. Навпаки, ті, що з покорою приймають насаджене слово, яке здатне вчинити їх мудрими, ті мають більше благословення. Самовпевнені і всі, хто вважає себе мудрішим від того, що написано, є в небезпеці. Вони повинні зрозуміти, що тепер є час випробування, і що покора є однією з проб, які Господь застосовує до всіх нас. Вони повинні пам’ятати, що наші проби не всі однакові, а що Господь через різні свідоцтва Слова випробовує і перевіряє тих, хто посвятився Йому, – не для того, щоб вони спотикнулися, а для їхнього випробування і, якщо воно правильно прийняте, для їхнього більшого благословення і поступу в божественній милості.
Нехай кожен, хто схильний оспорювати ці вірші Святого Письма, прочитає весь контекст донизу, включаючи вірш 16, в якому апостол говорить: "Коли ж хто сперечатися хоче, – ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі". Це заключне слово апостола на цю тему – заключне слово Господа через апостола. По суті, це означає: "Я виставив перед вами правду на цю тему, через послух якій ви матимете більшу міру благословення Бога не лише в ваших сім’ях і зібраннях церкви, але й в ваших власних серцях і випробуваннях. Йдучи цим шляхом, ви будете робити кращий поступ і будете більш впевнені, що отримаєте більшу нагороду і почуєте від Учителя: "Гаразд". Однак не вважайте, що я сказав це як закон. Я не даю цього в такому сенсі. Я даю це як застереження, як щось, що буде для вашої користі, особистої і колективної. Якщо хтось схильний відкидати Моє представлення, і оспорювати це питання, і сперечатися про цю справу, то краще його полишити. Нехай ті, хто оцінює Мою пораду, йдуть за нею і пожинають благословення; нехай ті, хто не оцінює її, йдуть в цій справі своїм власним шляхом – вони опиняться в несприятливому становищі, з якого Я буду змушений їх рятувати. Вони втратять благословення, яке Я готовий їм дати як наслідок слідування за цією порадою".
Апостольська рада про покриття і непокриття голови є частиною його загального вчення про споріднення чоловіка і дружини в справах дому і церкви. Чоловік, котрий в своїй відданості покриває голову, осоромлює свою голову, показуючи, що він не оцінює божественного слова в цій справі. В домі, в якому чоловік не займає місця голови сім’ї, він прикриває своє головування; в домі, в якому жінка не визнає головування свого чоловіка, вона осоромлює його і осоромлює себе, бо тим самим визнає, що вона нерозумно вийшла заміж за чоловіка, котрого не може поважати як повинна – як голову дому. Якщо б чоловіки і жінки, які вважають себе побожними, визнавали принцип, викладений тут апостолом, то це, віримо, означало б вирішення багатьох сімейних негараздів і трудностей, бо дружина, дивлячись таким чином на свого чоловіка, переклала б на нього більшу вагу відповідальності за домашні справи, і як тільки вона привчилася б до цього, то знайшла б велике полегшення для свого розуму – зменшуючи нервове напруження, яке так виснажує, особливо жінок. Чоловік, усвідомлюючи своє становище і відповідальність як голови, повинен і, віримо, буде загально більш старанно пильнувати інтереси своєї дружини, своїх дітей і всіх тих, котрі знаходяться під його опікою, – щоб не лише забезпечувати їхні дочасні потреби, але й усвідомлювати зростаючу міру відповідальності за їхні вищі інтереси – розумові, моральні, духовні. Однак пам’ятаймо, що апостол поклав відповідальність в цьому питанні на кожного чоловіка і на кожну жінку в церкві Христа, і не вчинив це справою, в якій брат А може критикувати брата В чи сестру В, ані навпаки. Кожен з нас стоїть або падає для свого учителя, в цьому, як і в інших схожих питаннях. Виглядає, що божественним правилом є: чим більше ми слухняні, тим більше наше благословення, чим менше ми слухняні, тим повільніший наш поступ. І для нас щораз важливішим є знати це, коли ми наближаємось до завершення цього віку і нашої дороги.