ПЕРЕМОГА ГЕДЕОНА
Суддів 7: 13-23

"Коли проти мене розложиться табір, то серце моє не злякається" (Пс. 27: 3).
Гедеон був одним з суддів Ізраїлю, якого підняв Господь. Він визволив свій народ від мідіян, котрі вторглися в Палестину і захопили її найбільш врожайну частину; вони пустошили край, забираючи в людей їхній врожай. Ми знаємо, що за особливою угодою з Ізраїлем, Бог мав би захищати їх від цих загарбників, якщо б вони залишалися вірними Йому. Тому нас не дивує оповідь, яка показує, що ізраїльтяни в той час не встояли перед ідольськими впливами ханаанеян, котрі ще мешкали в краї. Батько Гедеона був одним з керівників його племені і земель, і встановив на своїй землі, між дубами на пагірку, статую Ваала. Не дивлячись на це встановлене в домі ідолопоклонство, виявилося, що Гедеон досить багато знав про правдивого Бога і про визволення, здійснені Ним для Свого народу в минулому. Розмовляючи з Божим ангелом, він показав не лише своє знання про Господню діяльність в минулому, але й своє здивування, що Господь перестав дбати про Свій народ. Виглядає, йому навіть не приходила думка, що Господня неласка, яка проявлялася в успіхах мідіян проти Ізраїлю, була за ідолопоклонство, за невірність Ізраїлю Господу. Можливо, що те саме почуття наповнювало цілий народ, і що в певному сенсі слова вони шанували Єгову і в той же час поклонялися також Ваалу.
Божі милості для духовного Ізраїлю та Його покровительство є в духовному напрямку, проти духовних ворогів і духовних труднощів, а однак, як мало духовних ізраїльтян, потрапляючи в духовні труднощі, усвідомлюють, що в певному сенсі слова в цьому проявляється Господнє провидіння! Як мало з них властиво приглядається, щоб побачити, до якої міри їхні духовні негаразди, слабкості, холодність, відчуження від Господа і т.п. є наслідком того, що вони дозволили своїм серцям деяке ідолопоклонство! Можливо, це не є ідолопоклонство, яке повністю нехтує Господом, а ідолопоклонство, яке, люб’язно дякуючи за духовні благословення і перемоги в минулому, щиро дивується з Його теперішньої неласки і не може збагнути, що неможливо одночасно служити обом – Богу і Мамоні, що не можна сподіватися Божої ласки, близької спільності і опіки, доки ми в якій-небудь мірі впускаємо в наші серця суперницьку пошану до багатства, чи слави, чи людських інституцій та віросповідань, до себе чи до своєї сім’ї.
Очевидно Господь бачив, що на той час ізраїльтяни були готові змінитися – що в нещастях, яких вони зазнали від своїх ворогів, вони впокорилися до такої міри, що були готові побачити, в чому полягала їхня вина, і навернутися від ідолопоклонства знову до Господа. Але Господь бажав для Своєї служби якогось представника, і замість того, щоб вжити надприродну істоту – ангела, Він вибрав, як завжди, людину. І, як завжди, Він вибрав відповідну людину, здібну виконати Його задум. Гедеон, здається, був людиною середнього віку, бо в той час мав сина, якому, правдоподібно, було п’ятнадцять років. Як натякає запис, він був знатного роду, мав гарну будову і риси лиця.
Правда, існує приказка: "Судять не по вигляду, а по ділах". І правда також, що життєва поведінка декого з красенів не відповідає їхньому зовнішньому вигляду. Однак очевидно, що тим, хто може розгадати характер, лице і постава (за винятком зіпсутих нещасним випадком) показують характер і виховання. Шляхетні, сміливі, великодушні, мудрі з природи, з народження, виявляють ці якості в рисах і формі обличчя. Однак Бог не завжди може вживати як Своїх слуг найбільш знатних і найгарніших з природи людей. Надто часто така знатність супроводжується духом гордості і самовдоволення, який робить особу невідповідною для Господньої мети в теперішньому часі, коли найголовнішими є покора і послух Господу. Апостол звертає увагу на це, кажучи, що не багато мудрих, не багато знатних, не багато вчених вибрав Бог, але немічні і погорджені – багаті вірою є спадкоємцями царства (1 Кор. 1: 26). Яким прекрасним є це приготування, яке відкриває шлях до найвищої божественної ласки для найбільш смиренних, котрі чують голос Господа і відповідають з покорою і завзятістю! Тож нехай погорджені, котрі скуштували Господньої ласки, будуть бадьорі і вірять, що навіть якщо з природи вони незнатні, милість Господа може здійснити в них таку переміну характеру, що вони можуть (принаймні, в серці) стати відбитками Божого дорогого Сина і таким чином приготованими до останнього штриха обіцяної "зміни" в першому воскресінні.
Як громадку Гедеона можна вважати образом, або ілюстрацією, переможців цього Євангельського віку – церкви, малого стада, – так сам Гедеон належно представляє Провідника нашого спасіння, Чий приклад ми повинні наслідувати, і Чий характер повинен відбитися на всіх Його послідовниках. Про Гедеона сказано, що він мав вигляд царського сина – зовнішньо, поставою і т.п., він мав шляхетність, яка позначувала його як особу вищу від звичайних людей. Так наш Господь Ісус є Царським Сином, і так всі, кого Він приймає, щоб були малою громадкою, Його малим стадом, повинні бути відповідними Його образу, через силу Бога, Який викликає в них, "хотіння і чин за доброю волею Своєю", працюючи в них через пізнання правди – пізнання надзвичайно великих і цінних обітниць Божого Слова. Якими б вони не були з природи, Божим наміром є, щоб в кінцевому рахунку вони були подібні до свого Господа і Провідника, бачили Його як Він є і ділили Його славу, честь і безсмертя.
Після того як Гедеон отримав від Господа запрошення бути визволителем народу, він отримав також пробу. Він повинен був зрубати святі дерева навколо Ваалового жертовника, повалити статую і принести Господу жертву на камені, використавши дерево з Ваалового ліска і статуї як дрова. Безперечно, що він послухався Господнього наказу, він навіть не чекав згоди свого батька, а тим більше згоди народу тієї околиці, який, як він знав, був би дуже розгніваний таким вчинком. Переконуючи себе, що його накази були від Господа, він не вагався ані хвилі, а виконав знищення і приніс жертву, виконуючи працю вночі, бо знав, якщо б він чинив це вдень, то йому перешкодили б люди. Члени племені вимагали його смерті, звертаючись з цією справою до його батька, котрий, очевидно, був головним між ними. Але батько прийняв мудре рішення: якщо Ваал не міг захистити самого себе від його сина, то, безумовно, не потрібно, щоб хто-небудь піклувався про Ваала.
Таким чином Господь захистив того, кого вибрав Своїм слугою, і більш явно, ніж будь-коли перед тим, звернув на нього увагу людей, так що коли він розіслав в різні сторони заклик про добровольців, то під його прапор зібралася понад тридцятитисячна армія. Але Господь сказав Гедеону, що це надто багато, і що не всі були такими, як бажав Господь. З людської точки зору тридцять дві тисячі ізраїльтян не могли скласти конкуренції ста тридцяти п’яти тисячам їхніх ворогів (Суддів 8: 10), але з точки зору віри в Бога, Котрий покликав їх до цієї служби, перемога була безсумнівною, хоча ніхто не міг передбачити, яким способом вона буде досягнута.
Господь задумав славну перемогу, але її треба було здобути тільки Його могутністю і силою. Честь належати до тих людей, які мали привілей розділити цю перемогу, залежала не від їхньої майстерності і сили під час бою, а від їхньої віри в Бога і завзятості у виконанні Його розпоряджень на доказ сили їхнього довір’я Богу.
Тоді Господь наказав Гедеону випробувати їх. Військо Гедеона мало можливість побачити маси ворогів; вони мали можливість розсудити, що їхні вороги часто воювали, тоді як вони, як народ, довгий час були призвичаєні до мирних занять землеробством. Тому першою пробою віри був дозвіл повернутися додому всім, хто боявся. Це зменшило армію до десяти тисяч, однак багато, якщо не всі, з тих, які спочатку зголосилися, а тепер були відкинуті, можливо, мали нагоду трохи пізніше приєднатися до битви проти мідіян, які були приведені в замішання і повсюдно відступали. Але десять тисяч відважних чоловіків, безстрашних в присутності ворогів, які перевищували їх в багато разів, мали бути людьми віри в Господа, людьми, які, принаймні, в деяких відношеннях були схожими до Гедеона серцем, відвагою, довір’ям Єгові, однак їх все ще було забагато для Господнього задуму. Наступна проба була пробою ревності. Коли вони були приведені до потоку, щоб пити, всі, крім трьох сотень, зупинилися і, не поспішаючи, стали на коліна, щоб напитися, а для цього потрібно було послабити лати і відв’язати меча. Але три сотні не зупинилися, щоб зробити це, а поспішно зачерпували трохи води і пили її з своїх долонь. Ця ревність, натхнена вірою в Бога, була саме тим елементом характеру, за яким Господь пошукував, і ці три сотні "особливих людей", повних віри і дієвої ревності, були єдиними прийнятними для Бога і привілейованими розділити почесті визволителів Ізраїлю від могутніх військ гнобителів.
Саме так Господь Єгова має намір підкорити світ Христу (Зах. 14: 3). І Христос, подібно до Гедеона, покликаний Богом, щоб вести "мале стадо", "покликаних, і вибраних, і вірних" (Об. 17: 14), щоб підкорити сили гріха. Вибрання Гедеонової армії було ілюстрацією методу Господа в виборі "особливого народу", котрий ділитиме з Ним почесті перемоги в підкоренні гріха і всіх заплямлених ним сил.
До таких спочатку є поклик повірити в Господа, наслідком чого є виправдання і прийняття; по-друге, до них є поклик посвятитися, з повним усвідомленням вимог, з повним знанням про ворога; і наш Провідник пропонує всім виправданим, котрі приходять до Нього, спочатку сісти і підрахувати кошти – хочуть чи не хочуть вони під Його керівництвом жертвувати все своє. Переважна більшість, коли доходить до перегляду коштів і усвідомлює битву, яка мусить вестися між послідовниками Господа і силами світу, тіла і диявола, швидше, схильна говорити: "Ми надаємо перевагу не вв’язуватись в битву, ми невпевнені, ми боїмося, ми не достатньо довіряємо Гедеону чи Гедеоновому Богу". І це є в згоді з Господньою волею, щоб такі розсудливо відділилися від Божої армії, хоча пізніше вони можуть мати нагоду приєднатися до битви проти зла.
Не достатньо, щоб ми мали віру в Господа і в Провідника нашого спасіння і вчинили наше посвячення Господній волі. З огляду на остаточний вибір дуже особливого класу, з якого складається мале стадо, відбуваються подальші проби. Це буде проба з водою, яка символізує правду. Для кожного посвяченого, коли він приведений до знання правди, постає дуже важливе питання: як він приймає її – як привласнює її. В образі ті, які були прийняті Богом як мале стадо Гедеона, руками підносили воду до своїх уст, кожного разу по ковтку, як пес підхоплює воду язиком. Водночас інші пили, як кінь, який запихає рот в воду і всмоктує її. Рука є символом енергійності, і ми можемо розуміти, що це означає, що особи, найбільше схвалені Господом, будуть енергійні і обережні, приймаючи правду, – вони не нагнуться до болота людського раболіпства, а будуть стояти прямо в своїй зрілості і питимуть воду правди, підносячи свої руки вгору і визнаючи її небесне походження, з якого б потоку чи джерела вона не прийшла до них.
Вибір завершився, сміливці, які залишились, не були відіслані до домівок, а до намету, тобто штабу, Гедеона, щоб бути готовими до участі в битві. Ті, кого Бог особливо вибрав, були забезпечені особливим знаряддям: (1) сурмами; (2) порожніми глеками; (3) смолоскипами, поміщеними в глеки і таким чином захованими від очей їхніх ворогів. Три сотні були поділені на три групи, і члени кожної групи були розкидані. Вони підійшли близько до ворога і майже оточили його табір. Коли Гедеон засурмив, всі, хто почув цей звук, так само засурмили в свої сурми. Коли Гедеон розбив свій глек і дозволив світлу смолоскипа засяяти, інші зробили те саме, водночас поперемінно сурмлячи в свої сурми і гукаючи: "Меч за Господа та за Гедеона". Це була Господня битва і Господній план, і все виконалося, як було задумано: мідіяни прокинулися зі сну, охоплені панікою, повіривши, що були оточені величезними військами, і стрімголов побігли, вбиваючи один одного в своєму переполоху і замішанні. Розуміючи, який шлях вони оберуть, Гедеон з десятьма тисячами прибічників поспішив, щоб перехопити їх і повністю завершити розгром. Тим часом інші з народу, побачивши стан справ, приєдналися до битви, щоб остаточно і цілковито розгромити мідіян і знищити їхні численні війська та їхніх провідників.
Наш Провідник, Господь, дав особливі вказівки для тих, кого Він особливим чином вживатиме в сутичці зі злом, яка тепер розгортається. Кожен повинен наслідувати приклад Провідника нашого спасіння. Спочатку Він засурмить в сурму, яка представляє проголошення правди, і проголосить, що меч духа правди є від Єгови і від Його помазаного Сина; потім вони розіб’ють свої глеки і дозволять своєму світлу засвітити. Глеки представляють наші земні посудини, а розбиття їх для того, щоб світло могло засяяти, означає те, до чого закликає нас апостол, говорячи: "Тож благаю вас браття, через Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу". Ми бачимо, як наш Головний Провідник розбив Свою земну посудину; ми бачимо, яке світло випромінюється. Нашим найвищим бажанням мусить бути наслідувати Його приклад, іти Його слідами, класти наше життя за братів, як Він поклав Своє життя за нас. Водночас ми повинні розповсюджувати звук сурми, а також вигукувати в ім’я Єгови і нашого Провідника, і володіти мечем духа правди. Наслідком буде перемога; вороги Господа будуть розбиті.
Однак до праці повалення приєднається багато людей, які не з малого стада, хоча йому належатиме особлива праця, як особливо вибраному знаряддю Господа. Тепер є час для відповіді на заклик нашого Провідника. Тепер є час стати на пробу і бути повними віри і довір’я до Господа, що Він здатний дати нам перемогу. Тепер є час зрозуміти волю Провідника, наслідувати Його приклад, копіювати Його і класти наше життя за братів, класти наше життя як жертву, святу і прийнятну для Бога, і як нашу розумну службу. Тепер є час проголошувати і привселюдно визнавати наше довір’я до Того, Хто покликав нас, Хто дав нам світло, Хто дав нам привілей бути Його малим стадом; і дуже скоро прийде час для втечі ворога. Будьмо вірні в наших пробах і нагодах і таким чином будьмо пораховані гідними частки в службі і славі, котра настане.