ЗМАГИ, НАГОРОДА, БІГ

Апостол у своїх двох посланнях більш менш виразно представляє християнина, як того, хто біжить дистанцію, щоб здобути перемогу. Як у випадку всіх образів та притч, так і тут, мабуть, можливо дещо по-іншому глянути на те, що він мав на думці, тобто як саме застосувати його образну мову до наявних фактів. Ми раді, що ці факти загально є виразними, бо це, так чи інакше, важливо.

Незадовго до того, як святого Павла стратили, він писав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведності» (2 Тим. 4: 7, 8). Якщо це було написано за шість місяців до того, як він помер, або ж навіть за місяць чи лише за шість днів, то чи ж з цього виникає, що за день чи за рік до цього воно не було правдою? Ні, ми так не думаємо. Ми повинні також вірити, що коли раніше той самий апостол писав, що «тягнуть мене одне й друге» – маючи вибір: жити чи померти, – він, мабуть, також відчував, що перебуває біля мети, яка дасть йому велику нагороду.

Але ми не можемо припустити, що апостол завжди був біля цієї мети, яка дала б йому нагороду. Звичайно, він, як і всі з нас, був спочатку зачатий духом і потім оживлений цим духом. Зрозуміло, що протягом часу між зачаттям і оживленням ані він, ані ми не можемо бути біля цієї «мети», де є нагорода.

Тому слід бачити мету, критерій характеру, який потрібен переможцям і який неможливо досягти на початку бігу, ані навіть якийсь час після цього, – тобто мету, розвиток характеру, який можливо здобути лише за деякий час до смерті. Оскільки «любов є виконанням Закону», то чи ж не було б правильно вважати її метою, або критерієм? Ми прийшли до переконання, що саме досконала любов є критерієм нашого прийняття Богом до вічного життя: тобто померти до того, як ми її здобули, напевно означало б втрату нагороди, так само як смерть у будь-який час після досягнення мети означала б для нас корону життя.

Досконала любов містить любов до Бога, до братів, до себе, до наших ближніх і до наших ворогів. Більшість вчення Святого Письма присвячена опису цієї досконалої любові і заохоченню Божого народу прагнути її, бо вона представляє плоди духа, які треба обов’язково виростити, тобто розвинути, як плоди виноградини. Мета обрізування гілля – принести більше плодів праведності, бо без неї гілка буде відтята від виноградини.

Щоправда, нам є приписані деякі речі відтоді, як ми сталися членами Христа: нам є приписана чистота, але не плід виноградини – любов. Її треба розвинути. Отже кожному християнину слід бігти, намагатися досягти цього жаданого мірила, цієї мети. І це справді так, не дивлячись на те, чи апостол мав на думці ілюстрацію бігу, чи ні.

Коли апостол наполягає «все подолавши, встояти» (Дерк.), це означає, що дистанцію вже пройдено і що перед смертю вже здобуто бажаний рівень характеру. Хіба ж не є так у випадку всіх «переможців»? Хіба ж ми не починаємо наш християнський шлях зі звичайною обов’язковою любов’ю до Бога та братів? Хіба ж ми не «звертаємось до досконалості» – не просуваємось до досконалої любові? Справді, апостол каже: «не тому, що я... вже вдосконалився», – і ми разом з ним можемо заперечити дійсну досконалість. Але відколи він у серці досяг мети досконалої любові, то праведність, тобто досконалість Закону, була йому порахована, визнана. І він додає: «Тож усі [з вас], хто досконалий, думаймо це».

Але чого можна сподіватися (якщо взагалі чогось можна сподіватися) від тих, котрі досягли мети досконалої любові? Дуже багато! Лише після того, як вони досягли її, вони починають ходити слідами Ісуса з того і з цього боку згаданої мети. Будучи справді досконалим, наш Господь не потребував бігти до мети, бо Він вже був там як досконала людина. Йому треба було міцно і безкомпромісно «стояти» біля цієї «мети», як це сказано нам, щоб «все подолавши, встояти» (Дерк.), маючи в Нім повноту. Стояти так біля мети є справжнім випробуванням, справжньою перевіркою. Стояти означає бути «переможцем» світу, тіла та диявола. Досягнення мети є часто стомливим та повільним, але не так має бути. Оскільки йдеться лише про стан розуму, то цього можна досягти швидко, та з причини відсутності запалу багато-хто довгі роки знаходиться біля неї, а деякі ніколи її не досягають – ніколи не є оживлені, а тому ніколи не будуть народжені з духа.

Лише після того, як ми досягли мети досконалої любові, ми, як і Господь, повинні терпіти лихо і боротися доброю боротьбою. Заохоченням є «безмірне багатство слави вічної ваги», обіцяне тим, які покажуть особливу доблесть в служінні Цареві.

Коли апостол каже: «А як хто йде на змаги, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається», – він, іншими словами, каже, що людина повинна знаходитися біля мети досконалої любові (виконання закону), інакше її намагання не матимуть похвали та прийняття в Божих очах.

Іншим можливим баченням такого змагання є уявлення собі лінії мети і що ця лінія представляє досконалу любов. Отож від кожного бігуна вимагається бути в кінці життя якомога ближче до цієї лінії. Але такий погляд не дає можливості пояснити те, що святий Павло закінчив свій біг за тижні або місяці до того, як помер, ані його слова, що «тягнуть мене одне й друге», сказані кілька років раніше.

Отже, яке б представлення не ілюструвало факти найкраще нашому розуму, маймо від них задоволення і радіймо тим, що ці факти є такими виразними та зрозумілими, що не підлягають дискусії.