"ГЛЯДІТЬ, ЩОБ НЕ БУЛИ ПОЖЕРТІ"

"Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному. Бо ввесь Закон в однім слові міститься: "Люби свого ближнього, як самого себе!" Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного" (Гал. 5: 13-15).
Де Дух Господа, там свобода. Це найбільш виразно продемонструвала світська історія. Завдяки вказівкам Закону і більшому чи меншому духу Закону юдеї впродовж століть були відомі як нездоланний народ. Тобто вони неодноразово бували переможені, але були настільки наповнені духом свободи, що постійно спричиняли труднощі своїм завойовникам і більш численним сусідам.
Схоже, хоча до більшої міри, те саме є правдою про християнство: скрізь, куди дійшло Слово Бога, в тій самій мірі наслідком було пробудження любові до свободи. Коли протягом "темних віків" Боже Слово було "зодягнене в волосяницю", і фальшиві людські науки зайняли його місце, дух свободи дрімав, і в світі було трохи спокою та загальне закріпачення народу. З Рухом Реформації знову прийшла любов до свободи. Найостаннішу ілюстрацію цього можна побачити в Росії.
Ми не маємо наміру сказати, що Христос і Його апостоли навчали воювати, бути незадоволеними і сперечатися – цього не робив ні Мойсей, ні закон. Зовсім навпаки, науками нашого Господа і Його слуг були любов, мир, братерська доброзичливість, великодушність, терпеливість, покора. Впливи, які виходили з Слова, були двоякі: деякі разом з просвітленням і свободою отримували також божественну вказівку і старалися розвивати плоди Духа; інші, отримуючи духа свободи через знання, не отримали духа правди, але прищепили знання до самолюбного стовбура впалої природи і були більш незадоволені внаслідок своєї побільшеної освіченості.

ВПЛИВ ПРАВДИ НА ЦЕРКВУ

Є церква номінальна, яка насправді є складовою частиною світу, прикрашена незначним знанням божественного Слова і плану та деяким старанням триматися божественних настанов. Але справжня церква включає лише тих, хто відвернувся від гріха і прийняв Христа з повним посвяченням думки, слова і діла. Який вплив має правда на таких? Ми відповідаємо, що навіть ці "нові створіння" побачили, що знання, яке вони отримують, і дух свободи, який приходить до них через це знання, мають один вплив на їхнє тіло, а інший вплив на їхню волю, їхнє серце. Своїм серцем вони бажають служити закону Бога, жити мирно з усіма, розвивати всі плоди і милості Духа Христа і поступати лагідно, мило не лише зі співчленами тіла Христа, церквою, але також зі світом. Але вони (одні більше, інші менше) мають труднощі, борючись зі своїм власним тілом і дозволяючи новому розуму приборкувати його в слові і в ділі.
Який християнин з більшого чи меншого досвіду не знає значення слів нашого вірша: "Коли ж ви гризете та їсте один одного"? Якщо б можна було звернутися до сердець Божого народу, їхньої волі, їхніх намірів, відлучених і відокремлених від слабостей і схильностей їхніх тіл, то взагалі не було б сумніву, що кожен з них повністю підтвердив би своє бажання жити мирно зі своїми братами і славити Бога своєю покірною і стриманою вдачею, своєю лагідністю і братерською доброзичливістю. Але такого не може бути, бо нова воля є в старому тілі, яке жахливо спотворене і зіпсуте самолюбством, і вона повинна "боротись доброю боротьбою" проти тіла і мусить перемагати, хоча б до тої міри, щоб бути люблячою, дбаючи про те, що правильне, миле, добре, наскільки б недосконало вона це не осягала.
Правда, здається, тримається швидше сильніших характерів, ніж слабших. Вони мають в своєму тілі більше стійкості, твердості і войовничості, ніж мають багато інших, котрі є надто м’які і нерішучі, щоб бути прийнятними для Господа як члени "малої черідки" переможців. Таким чином бачимо, що особлива риса, яка чинить нас прийнятними для Господа, і яка є однією з рис переможного стану, в деяких відношеннях є серйозним недоліком, коли кілька таких подібно сильних характерів зберуться разом в церкві. Навіть алмаз, обліплений болотом, нічого не відріже, нічого не видряпає. А помістіть багато алмазів разом, і чим більше ви усуватимете частинки болота, тим більше скреготу, тертя і подряпин, напевно, буде. Так само є з Господніми коштовностями – чим більше вони збираються разом, тим більше вони пробуджуються, тим більше буде нагод для тертя, і тим більшою буде необхідність, щоб всі вони були повністю занурені і покриті святим Духом, який, як олива, згладжує, змащує і запобігає тертю.

ТЕНДЕНЦІЯ ДО ЗРОСТАННЯ ВИПРОБУВАНЬ

З одного боку ми можемо бачити, що коли Господній народ зростає в благодаті, в знанні та в плодах і милостях Духа, повинно бути менше небезпеки тертя в церкві. Але з іншого боку, пам’ятаймо, що відшліфовані алмази роблять більше подряпин, ніж не шліфовані. Пам’ятаймо також, що в наших найперших досвідах в правді ми були дещо схожі до немовлят – ми не мали достатньо знання, щоб сперечатися і дискутувати один з одним стосовно лекцій, яких навчилися. Тому в міру того, як кожен зростає в знанні і оцінюванні правди, він мусить так само зростати в дусі правди, бо інакше його зростання в знанні означатиме, що він буде набагато більшим випробуванням для братів, ніж тоді, коли був немовлям в знанні.
З цієї точки зору нас не повинно дивувати, якщо в наші дні, коли світло проливається на кожну тему, особливо на Слово, з року на рік буде більше місця для тертя і більша потреба для нас пам’ятати вірш: "Будьте терпеливі, брати" (Дерк.). Контекст показує нам, що ці слова були задумані як особливо відповідні в кінці цього віку. Тут виразно описаний час горя – конфлікт між багатими і бідними, який настає внаслідок зростаючого знання і в зв’язку з самолюбством впалої природи. Далі дається застереження: "Не нарікайте один на одного, браття, щоб вас не засуджено, – он Суддя стоїть перед дверима", "отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа".
Лекція цих слів є в повній згоді з віршем, який ми обговорюємо. Нам потрібна терпеливість, нам потрібно пам’ятати, що вона є не для того, щоб плекати незадоволення або які-небудь жорсткі почуття, особливо проти тих, хто, подібно до нас, старається іти вузькою дорогою і осягнути співспадкоємство з нашим Господом в царстві. Швидше, ми повинні бути охочі жертвувати деякі наші власні права, свободи і привілеї в інтересах інших. Це не означає, що ми повинні спокійно сидіти і слухати, як хибно представляють правду, коли маємо право і нагоду захистити її. Ми повинні щиро боротися за правду, проти неправди, але ми не повинні боротися проти братів. Якщо буде хтось, хто заперечує основи нашої християнської віри, викуп, Господь через апостолів не залишив нам жодного місця для сумніву, наскільки твердо ми повинні зайняти позицію стосовно будь-якої спільності з ним (1 Кор. 5: 11). Але є тисяча і одна причина тертя між братами, де не йдеться про жодний принцип правди, і ми повинні бути готові і раді обминати такі причини в інтересах злагоди, миру і спільності. Однак це не означає, що ми не повинні представляти наше розуміння правди при відповідних нагодах, але ми не повинні наполягати на ньому, ані нав’язувати його іншим, якщо вони не можуть бачити його, як ми.
В нашому вірші апостол, здається, натякає, що навіть Господній народ може дійти до такого стану, що деякі будуть не лише поранені, бо їх "погризе" грубість і лихослів’я інших, але що природно постане тенденція більше чи менше відплатити тим самим, і що це означатиме загальний конфлікт, недостойний Божих дітей і більше схожий на бійку між собаками.
"Глядіть, щоб ви не знищили один одного", – застерігає апостол. Що з того, якщо, цінуючи свободу, яка є наша, і яку ми пізнали через Євангелію, ми дійдемо до пункту, де будемо такими придирливими стосовно наших свобод, великих і малих, що будемо нищити деяких братів, за яких помер Христос! Що з того, якщо, шкодячи іншим, дух суперечки буде так діяти на нас, що отруїть наше власне духовне життя, і ми також будемо знищені – втрачені для славних речей, до яких Господь запросив нас, і за якими ми бігли в забігу! Нехай в наших вухах звучать слова апостола: "Щоб не знищили ви один одного".
З цією думкою в розумі щораз більше зодягаймось в зброю Божу, щоб боротись проти наших власних тілесних слабостей і за наших дорогих братів, допомагаючи їм прикладом і настановою боротись доброю боротьбою також проти світу, тіла і противника.