Матвія 4: 1-11
Золотий вірш: “Випробовуваний у всьому, подібно до нас, окрім гріха” (Євр. 4: 15).
З гріхом з’явилося самолюбство – в дійсності, “первородний гріх” виріс із самолюбства, чий розвиток помітний на кожному кроці ось уже шість тисяч років. Самолюбство є головним рушієм боротьби не лише проти доброти і праведності, але й проти всього, що стоїть на її честолюбному шляху. Воно призводить до всіх конфліктів у світі, як особистих, так і національних. Хоча воно є злом і тільки злом в самій своїй суті, під Божим провидінням воно може служити корисній цілі в розвитку характеру. Як Бог відстоює кожний принцип доброти, праведності, милосердя та правди, так сатана відстоює або представляє всі протилежні принципи гріха, жадності, несправедливості, неправдивості, безпринципності, самолюбства у всіх його формах. Раніше чи пізніше кожна особа, що вважається гідною божественної ласки і життя, повинна бути випробувана з цієї сторони принципу – вірність Богу та принципам праведності на противагу безпринципності, самолюбству.
Апостоли описують спокусу Ісуса з боку самолюбства після Його помазання святим Духом. Без сумніву, як дитина і як молода людина Він мав спокуси у цьому відношенні, як мають всі інші. Без сумніву, досконалість Його істоти зводила це нанівець – настільки любов мусила була вткана в єство такої досконалої істоти, якою Він був. Хтось може здивуватись, що Його спокуса була такою великою (так, набагато більшою) після помазання Духом. Однак саме так і було. Більше того, слід пам’ятати, що наш Золотий Вірш: “Випробовуваний у всьому, подібно до нас, окрім гріха”, – не стосується до простих спокус, котрі наш Господь мав на рівні з іншими до Свого помазання. Саме випробування нашого Господа, спокуси і перемоги як нового творіння чинили Його Вождем нашого спасіння і нашим зразком – “Випробовуваний у всьому, подібно до нас [нових створінь]”.
Ведений Духом у спокусу
Ми ніколи не повинні добровільно йти на спокусу. Благоговіння, покірність та обережність повинні стримувати нас. Ми повинні мати таке усвідомлення нашої власної недосконалості, щоб старатись уникати спокуси і переходити на іншу сторону. Однак, коли спокуси таки приходять до нас, ми повинні бути мужніми, пам’ятаючи, що більшим є Той, що за нами, ніж всі, хто проти нас; що Він обіцяв ніколи нас не покидати ні не залишати, і що Його сила буде вдосконалена в нашій слабкості, якщо ми вірою приймемо Його допомогу.
Нам не треба сподіватися, що ми уникнемо спокус, випробувань, труднощів, дилем, бо лише через них ми можемо розвинутись, вдосконалитись у характері. Тільки випробувані зможуть бути названі переможцями. Гріх, неправда всюди оточують нас, і їх нам представляє не лише світ і сатана, але й схильності нашого власного тіла. Якщо ми не матимемо випробувань, спокус, труднощів, то можемо бути певні, що ми ніколи не станемо переможцями і ніколи не отримаємо корону слави та співспадкоємство з нашим Господом, Головою, Вождем, Керівником переможців. Ми не забуваємо прохання зразка-молитви: “Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого”. Але з вище згаданих причин ми схильні вибирати такий переклад цього вірша, як у Діаглоті: “Не залишай нас у спокусі, але визволи нас від лукавого”. Як говорив наш Господь: “Бо мусять спокуси [випробування] прийти”.
Наш Господь був ведений Своїм власним духом, Своїм власним розумом, щоб піти на пустиню і, таким чином, непрямо на випробування і труднощі, пережиті там. Так само є з Господніми послідовниками. Саме через їхні святі розуми і характери – результат їхнього повного посвячення Господу і їхнього прийняття зачаття Його Духа – вони також ведені у спокуси, випробування, труднощі, подібні до тих, які пережив наш Господь.
Спокушуваний сорок днів
Розповідь у нашій лекції показує, що спокуса нашого Господа відбувалася вкінці Його сорока днів у пустині, але Марко та Лука, згадуючи ті самі сорок днів, говорять, що наш Господь був спокушуваний весь цей період. Обидві думки, очевидно, правильні: Він був спокушуваний протягом сорока днів, випробовуваний щодо Його власного розуму, Його власного бажання виконувати волю Отця, тоді як описана в нашій лекції спокуса, що відбулася при кінці сорока днів, була особливою боротьбою з сатаною – діаболусом. І ми хочемо тут зазначити, що це ім’я діаболус завжди в грецькій мові вживається в однині, явно відносячись до сатана, князя демонів. Ця справа є ускладнена для англійського читача тим, що Біблія (Common Version) вживає слово дияволи (в множині), тоді як в грецькій мові в таких місцях є цілком інше слово, що означає демонів.
Неправильне розуміння не дає багатьом правильно глянути на справу спокуси нашого Господа. Деякі, дотримуючись теорії, що Він був духовною істотою, яка лише взяла на себе людське тіло і якийсь час видавала себе за людину, не зможуть правильно зрозуміти цей опис, поки не відкинуть це неправильне уявлення і не приймуть Біблійного твердження, що Той, “Який, бувши багатий, збіднів ради вас”, що Він “стався тілом”, що Він був дійсно “людиною Ісусом Христом”, а вже не духовною істотою. Він покірно, добровільно позбавив Себе слави, честі та привілеїв духовної істоти, підкорився всім обмеженням досконалої людини, точно відповідаючи отцю Адаму і його досконалості, яку він мав до того, як згрішив і потрапив під божественний вирок смерті.
“В тому, що належить Моєму Отцеві”
Деякі речі наш Господь знав дуже виразно, інші ще не були відкриті Йому Отцем. Навіть коли Він був ще дванадцятирічним хлопчиком, Він знав, що походить і прийшов від Бога, що Він прийшов у світ з особливою місією, і що повинен бути в справах Свого Отця. Дізнавшись, що Він не може бути в справах Свого Отця (“в тому ділі, що Ти дав Мені виконати”), поки Йому не виповниться тридцять років, Він терпеливо чекав того часу, скривав Свою особистість та вдовольнявся тим, що був вірним сином у скромній обстановці, в котру божественне провидіння Його помістило. Але як тільки Він досягнув вказаного віку, то поспішив скласти Свою угоду з Богом, символізовану Його хрищенням – тобто, повне посвячення кожного Свого таланту і сили, щоб виконувати волю Отця до самої смерті. В часі, згаданому в нашій лекції, Він вже вчинив це і отримав помазання та наповнення святим Духом. Тепер Він стояв на порозі Своєї великої праці. І усвідомлюючи її важливість і те, що тепер для Нього слушний час зрозуміти божественний план, котрий Він мав виконати (щоб Він міг виконати його абсолютно і у повній згоді з божественною волею), Він шукав пустині, щоб наодинці Він міг цілковито зрозуміти, як правильно оголосити Себе Месією Ізраїлю і світу.
Достойний Агнець, що заколений
Символічно наш Господь показує, що неможливо було для Нього цілковито знати божественний план, поки Він не показав, що гідний бути спадкоємцем всього, і поки та гідність не була доказана Його послухом до самої смерті, навіть до смерті хресної. В символах Об’явлення Він вказує нам на це, зображуючи, як довго божественний план був у руці Отця запечатаним сувоєм, і як не знайшлося ні в небі, ні на землі гідного відкрити ту книгу, той сувій (тобто, зрозуміти особливості божественного задуму), доки Він, як позаобразний Божий Агнець, не був заколений і не показав через Свою жертву, що гідний отримати мудрість, честь, панування і силу. Тоді Йому був довірений сувій, книга божественного плану, у всіх його деталях, щоб у належний час всі дивовижні заходи божественного плану могли повністю виконатися у прославленні церкви і благословенні всіх родів землі (див. Об’явлення 5).
Ми можемо не сумніватися, що ті сорок днів були проведені у роздумах та молитві, оскільки наш Господь був ведений до такого стану Своїм духом відданості Отцю, бажанням виконувати волю Отця так, як хоче Отець. Він не мав ні Біблії, ні Симфоній, ні інших посібників у дослідженні божественних пророцтв, але замість того Він мав досконалу пам’ять і вісімнадцять років слухання в синагозі читання закону. Ми можемо з певністю сказати, що Він знав все Боже Слово напам’ять. Він вже знав його якийсь час, і не лише розмірковував над ним, але й питав у найбільше вчених їхню думку. Він явно усвідомив, що для Нього тоді ще не прийшов властивий час мати ясне і повне розуміння пророцтв, поки Він не отримає святого Духа – що божественні відкриття мали бути зрозумілі лише для просвічених святим Духом. Тож тепер Він сподівався і, без сумніву, отримував новіші та ясніші погляди на теми, які вивчав з дитинства, про Його особисту місію і спосіб, яким вона мала виконуватись, що було передвіщено в образах Закону і скритих свідоцтвах пророків.
Навчи Мене волі Твоєї, о Боже
В уяві ми можемо бачити нашого Господа в роздумах над тим, як Він має бути Посередником Нового Заповіту, позаобразом Мойсея, котрий посередничав у Заповіті Закону. Подумки ми можемо з Ним бачити процес підняття на гору, отримання доручення і проповідування його народу під покривалом, і як ця подія не лише представляла перший прихід, але й другий прихід у славі. Ми можемо припустити, що Він уважно вивчав образ жертви за гріх (жертви Дня Примирення), котрою мало бути довершене примирення за гріхи світу.
Ми можемо очима своїх думок бачити, як Він розгадує символ образного Ювілейного року і думає про благословення Тисячолітнього віку, котрий нарешті наступить для усіх, що стануть Господнім народом через Нього.
Ми бачимо, як Він вивчає образ ізраїльтян, вдарених вужем у пустині Сін, і як те, що вони дивилися на мідного вужа, було ліком.
Ми можемо побачити, як Він пробує пристосувати це до Себе як до позаобразу, котрому має бути приписаний гріх, котрий має бути трактований як грішник в інтересах вдарених гріхом.
Ми можемо бачити, як Він роздумує над пророчими словами Ісаї про Того, Хто буде ведений, як ягня на заріз; як Він має бути чоловіком смутку і знайомий з печалями; як народ Ізраїлю буде соромитися Його, і ховатиме своє обличчя від Нього, не підтримуючи Його, не допомагаючи Йому і не співпрацюючи з Ним у праці, яку Він прийшов вершити; як Господь покладе на Нього беззаконня всіх нас, щоб Його вдарами ми оздоровилися.
Ми бачимо, як Він роздумує над словами пророка Даниїла – деякі з цих слів вже виконувалися, і тому мали бути зрозумілі. Інші були запечатані Богом, і їх неможливо було зрозуміти для нікого – вони чекали часів і пір, котрі Отець поклав у владі Своїй. Про них ні Сину, ні ангелам в небі, ні всім решта не було відомо.
Ми бачимо, як Він вивчає символічні зображення встановлення небесного царства при кінці певного періоду світової історії, як це відбуватиметься зі славою і силою; як перед тим Месія буде страчений – не за Свої гріхи, але за гріхи народу; і як Він запечатає свідоцтво, помаже Святая Святих і т.п.
Наполегливість нашого Господа
Напевне, ці дослідження (переплетені, безперечно, з молитвою) настільки займали всю увагу нашого Господа протягом тих сорока днів, що Він не думав про ніщо інше. Ми можемо зробити висновок, що Він ні не їв, ні не спав, бо написано, що після закінчення тих сорока днів Він вкінці зголоднів. Таким поглинутим був Його досконалий розум великою темою, над якою Він роздумував, що це забрало всю Його життєвість, енергію в намаганні дізнатися волю Отця, щоб її виконувати. Також, нам не важко зрозуміти, що Він зазнавав різних спокус протягом цих сорока днів дослідження; що хоч Він був відділений від грішників і всіх грішних думок та амбіцій, однак це цілком могло бути випробуванням Його вірності цілі саме так інтерпретувати Писання, щоб побачити в ньому великі страждання, випробування і розчарування, котрих Він потім зазнав. Постійно могла існувати можливість прийняти інший погляд на справу – можливість пояснити іншим чином вказаний для Нього шлях, а не таким, котрий мав означати стільки приниження і безчестя для Зневаженого і Відкинутого людьми до самої смерті, до смерті хресної.
“Силкуйся поставити себе перед Богом гідним”
Є велика лекція у всьому цьому для всіх Господніх послідовників. Якщо це було мудрим і властивим шляхом для Господа усамітнитися для дослідження божественного плану перед початком Його публічної місії, то наскільки більше повинні відчувати Його послідовники, що їм, як грішним істотам з недосконалим розумом, належить шукати поради Господнього Слова та Духа, щоб впевнитися, яку працю Господь хоче їм поручити у Своєму винограднику, перш ніж почати якусь працю. Якщо б такий шлях більше наслідувався, то було б набагато менше звучних слів в імені Господа, менше б людей відчували, що в них є привілей ринутися в працю для Господа, спочатку не дослідивши уважно божественної волі та задуму стосовно тої праці – щоб вони не були перешкодами Господнього плану, котрому вони бажають служити.
Хай кожен для себе все більше пристосовує слова Апостола до Тимофія: “Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди”. Поки ми не дослідимо, ми матимемо багато причин сумніватися в нашій готовності чи корисності в Господній службі. Спочатку наступає посвячення, повне, безумовне, а потім, як перший крок у виконанні того обіту, наступає дослідження божественної волі, божественного Слова, божественного плану; а за цим наступає праця в Господньому винограднику.
Приступив до Нього спокусник
В кінці сорока днів особистого, наполегливого дослідження, коли наш Господь дійшов висновку щодо божественного задуму, представленого через закон і пророків, і коли (чинивши це) Він розумово і фізично вичерпався, тоді приступив спокусник, представник всякого підступу, неправдомовець споконвіку. Як Господні послідовники ми можемо з досвіду сказати, що таким є головна тактика противника – втручатися зі своїми спокусами у вдалий момент нашої найбільшої слабкості. Коли наш Господь був повністю зайнятий вивченням волі Отця, Йому не надокучав спокусник. Та як тільки Він освоїв тему та зробив висновок, і саме тоді, коли Його досконалі, але перенапружені людські сили потребували і шукали підсилення, відновлення, настав момент нападу спокусника. Пам’ятаймо, що так само є з нами, Його послідовниками, – як Він був спокушуваний у всьому, так і ми.
Ми бачили, що деякі з Господнього вірного народу спочатку здивовані, що мають так мало випробувань, і ми завжди радили таким використати цей період спокою для дослідження, щоб вони зодягнулися в усю зброю Божу, і щоб могли вистояти, коли пізніше обов’язково прийде напад. Очевидно, Господнє провидіння оберігає нас на самому початку набуття досвіду, поки ми не матимемо повної можливості зробити твердий і конкретний висновок в своєму розумі щодо Його волі, представленої нам у Його Слові. Кожний, хто не зумів вірно, ревно використати цей період, буде до такої міри слабший, до такої міри схильний до поразки потім, коли трохи згодом прийдуть випробування від противника. Також слід завважити, що ті особливі випробування та спокуси, що приходять на нас як Господніх послідовників, не торкаються нас, доки ми не досягнемо точки повного посвячення Господу. Як і немає в нас привілею отримати ясніше розуміння вчення Слова перед таким посвяченням.
“Як ангел світла”
Опис не говорить і, тому ми не можемо знати, чи сатана з’являвся нашому Господу особисто, чи ні. Той факт, що Він був спокушуваний у всьому, як ми (Його брати), очевидно, свідчить про те, що сатана не з’являвся Йому особисто, бо він не з’являється нам таким чином під час наших спокус. Однак ми можемо бути певні, що якщо б і було якесь особисте з’явлення, то воно було би в вигляді ангела світла, а не так, як за звичай зображують сатану – з копитами, рогами і т.п. Якщо б сатана мав представити себе в якомусь грубому вигляді комусь, хто є у єдності з Господом, то наслідком було б негайне роззброєння спокуси. Отже, ми можемо не сумніватися, що сатана ніколи не вдасться до такого методу.
Апостол остерігає нас, що ми повинні більше сподіватися спокус противника з боку ангела світла – слуги правди. Він завжди прикидається помічником, а не перешкодою для Господнього народу. Він може показувати їм, як простіше та щасливіше жити в світі; він може благословляти їх; він може перетворювати їхній вузький, нерівний шлях у шлях троянд; він може бути їхнім другом, їхнім порадником, їхнім провідником. Тільки коли вони пройдуть за ним трохи далі, то зрозуміють (опинившись більше в його владі), що він – душогуб споконвіку і не перебував в правді. За ілюстрацію деяких його фальшивих тверджень в сьогоднішньому дні візьміть заяви теософістів, спіритистів і християнських науковців. Всі вони беруться підносити людство на вищий рівень, визволити його від болю та горя, дати йому вищу мудрість, керівництво та навчання від того, яке вони можуть отримати з божественного Слова та світла, що сяє у ньому від Христового хреста.
“Подібно до нас”
Наш Господь був спокушуваний не як світ, не так, як спокушувані ми в якості земних чоловіків та жінок, але так, як ми спокушувані, ставши новими створіннями в Христі через повне посвячення наших сердець, основане на нашому виправданні через Його кров. Спокуси нашого Господа відповідають спокусам тільки цього класу.
Наші спокуси походять з трьох різних сторін, добре представлених у трьох випробуваннях, яким піддав нашого Господа діаболус. Перше – тіло, друге – світ, а третє – сам противник. Всі випробування нашого Господа як нового створіння походили з тих трьох сторін, і всі випробування Його послідовників як нових створінь походять з цього ж боку. Тож давайте, слідкуючи за тим, що пережив наш Господь, пристосовувати це до себе.
Перша спокуса – тіло
Вдоволення себе є до певної міри доречним, але існують обмеження. Ті, що посвятилися Господу, не можуть старатися задовольняти себе, свої апетити, якимсь чином, що не погоджується з божественним порядком – чинити це означало б гріх. Це правило стосувалося до нашого Господа так само, як і до всіх Його послідовників. Після Його сорокаденного посту Він був дуже голодний, і пропозиція спокусника була пропозицією товариша. Ісусу було пригадано, що Він є Божим Сином, що Він має всі права до Божих милостей, що Його голод є законною природною потребою, що немає нічого грішного в тому, щоб бути голодним, а тому Він має право, привілей розумно вгамувати Свій апетит. Все це було правдою. Наступною пропозицією було: Ти маєш силу – Ти щойно отримав помазання святого Духа, – тому Ти можеш, забажавши, наказати цьому камінню, і воно перетвориться у хліб. Ти наділений владою від Бога чинити це. Скористайся з цієї сили зараз для задоволення Своїх потреб. Чому Ти маєш голодувати? Послухай поради друга, оціни мою турботу про Тебе. Якщо б я був ворогом, то волів би бачити, як Ти вмираєш з голоду або, принаймні, волів би побачити, як Ти страждаєш.
Яка хитра була ця спокуса! Вона мала в собі багато елементів правди, і з вигляду була доброзичливою. Був лише один промах, який гострий розум нашого Господа відразу замітив, і Його вірне серце відразу відкинуло цю пораду. Він подумав: той святий Дух, та свята сила, яку Я отримав у Моєму помазанні, не був запланований для вживання на власне задоволення. Моє зачаття Духом як нового створіння було для того, щоб як великий первосвященик Я міг складати Своє життя, міг жертвувати Себе як людська істота. Якщо б Я зараз скористався цієї святою силою, котра була дана Мені з ціллю жертвування, у протилежному напрямку, щоб зцілювати, відновлювати, підкріплювати смертне тіло, котре Я недавно віддав на смерть, то це було б неправильно – це було би використанням Божої сили у протилежному напрямку від божественного заміру. Яким би голодним Я не був, Я не можу цього зробити. Моє життя є в руках Мого Отця. Я був тут цих сорок днів під керівництвом святого Духа, стараючись дізнатися і виконувати волю Отця, Я не змарнував Свого життя непослухом, тому Я можу зробити висновок, що оскільки Я є у справах Мого Отця, то ніщо не може зашкодити дитині Мого Отця. Тому Я розумію, що Мій голод не завдасть в дійсності Мені шкоди. Моя відповідь на цю спокусу противника не буде оспорювати його мотивів, з яких він її запропонував, бо це було б недобре і непотрібно. Моєю відповіддю є наступне: хліб – це не єдина річ, якою може жити людина. Кожне Боже слово є словом життя. Я споживав цю небесну їжу, Я сильний Своїм духом у рішучості виконувати волю Мого Отця. Я не скористаюся невластивими засобами для підсилення Свого тіла. Отець зможе виправити в Мені всяку шкоду, яка може трапитися через Мою вірність Йому. Хай Його воля виконується в Мені.
Духовні привілеї не призначені для самолюбного використання
Як спокушуються Господні послідовники на подобу Його спокуси у цьому відношенні? Ми не маємо сили перетворювати каміння у хліб. Ні. Але отримавши святого Духа, ми маємо можливість вжити його проти нашого посвячення, вжити його для нашої фізичної користі – наприклад, торгувати Євангелією, проповідувати те, що було б приємним для земної людини і принесло б нам світове схвалення, підтримку, багатство, соціальне становище і т.п. Це було б продажем нашого первородного права за миску сочевиці. Ті, що бачать справу в її істинному світлі, ті, що є у правильному стані серця, щоб оцінити цю справу, не зроблять цього, а скажуть: “Сама земна їжа не підтримає нас. Ми не зможемо жити, якщо не матимемо усмішки, ласки, схвалення нашого Господа Бога. Жити без цього не було життям для нас”.
Інша спокуса, що приходить на деяких Господніх посвячених в цьому відношенні знаходиться, очевидно, у досить розповсюдженому вченні, що вони повинні вдаватися до Бога з кожним недомаганням і болем, і так використовувати свій привілей помазаних членів тіла Христа для зцілення власних смертних тіл, котрі вони в посвяченні вже віддали на смерть. Чи було б це правильним? Чи не було б це так само, як у випадку спокуси нашого Господа, щоб використовувати привілеї, можливості і здібності, котрі Він мав як помазанець, для потішання, підкріплення та відновлення Його смертного тіла? Ми вважаємо, що ці випадки є аналогічними, і що це вкрай неправильно для будь-кого з Господнього народу (хто отримав Його Духа, хто посвятив своє життя) просити якогось особливого втручання Господньої сили заради них, пробувати якимсь чином використовувати свої привілеї членів царського священства, щоб служити власному тілу.
Та коли йдеться про їхнє кволе тіло, то їм належать всі ті права і привілеї, що має цілий світ, щодо їжі, одягу і всього, що в Господньому провидінні може бути представлене вашій увазі як корисне, підкріплююче – чи їжа, чи ліки. Лише наші привілеї святого Духа як царських священиків не можуть використовуватися для земної користі, бо ці відносини з Господом не були нам дані з такою ціллю, але щоб з цією єдністю святого Духа ми могли ефективніше складати своє життя за братів. Даремно деякі думають, що вони бажають фізичного здоров‘я лише для того, щоб краще складати свої жертви Господу. Писання говорить, що послух є кращий від жертви.
Тож приймаймо такі земні, фізичні благословення і милості, котрі дарує нам божественне провидіння, з вдячністю, і хай наш святий дух, наш святий розум, наміри так використовують наше смертне тіло, щоб якнайкраще використати наші таланти, можливості, умови для служби Господу, не просячи про відживлення або особливу силу, як не просив наш Господь, але приймаючи ті ласки, які Отець може дати нам без прохання – “бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання”. Бо ж усього того [їжі, одягу, здоров‘я і т.п.] погани шукають” (Мт. 6: 8, 32).
Друга спокуса – світ
Сатана не продовжував оспорювати це питання. Він бачив, що це даремно, бо переконався, що наш Господь зайняв тверду позицію. І ми так само маємо обітницю: “Спротивтесь дияволові, – то й утече від вас” (Як. 4: 7).
Та хоч сатана відійшов, припинив першу спокусу, він швидко запропонував іншу – далі, немов друг. Перефразована, його пропозиція була такою: “Я несу Тебе думками на дах південного крила Храму, з котрого видно долинну Гінном (Гієнна). Стрибок з цієї позиції привернув би увагу всього народу, особливо найбільше релігійного класу, коли це зробити в той час, коли великі натовпи збираються у Храмі. Це було б чудовим способом оголошення Твоєї місії, і одночасно це показало би божественну силу, котру Ти маєш. І є вірш, котрий натякає на те, що саме таким способом Ти маєш проголосити Своє Месіанство. Він звучить: “Своїм Ангелам Він накаже про Тебе, щоб Тебе пильнували на всіх дорогах Твоїх, – на руках вони будуть носити Тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги” (Пс. 91: 11, 12). Цей вірш без сумніву виконався би тим стрибком, який я пропоную, і народ, усвідомлюючи його виконання, пристосовував би цей вірш прямо до Тебе і весь звернув би на Тебе увагу як на Месію. Вони всі до одного стали би Твоїми послідовниками, і Твоя місія була б повністю виконана за один день”. Лонгфелло зображує цю сцену практично:
“На святий Храм на Морії
З його сяючими зводами
І багатьма яскравими золотими крилами,
Де чекають Твого приходу, о Месіє!
Ось, я взяв Тебе! Хай Твоя слава тут
Буде явлена і видна.
Яви Себе царським вчинком і жестом,
Сходячи з яскравими тріумфальними воїнствами
Всіх архангелів з висоти,
І навколо Себе, як шату,
Сяючі хмари і весь Свій блиск покажи
Для світу внизу”.
І знову ця пропозиція мала дружній вигляд. Чи могло бути таке, що сатана був дійсно зацікавлений у місії Господа? Чи могло бути таке, що, бувши спочатку спокусником, тепер він щиро бажав анулювати свою роботу і стати співпрацівником і помічником Господа Ісуса у Його місії? Чи не було б це само по собі великою справою здобути перш за все великого спокусника, котрий звів стількох, і, навернувши його, почати працю з його співпрацею? І чи не були його слова мудрими? Чи це не викликало б усюди по Палестині розмови і не пробудило народ до усвідомлення Божої сили серед них в особі Ісуса?
Не спокушуй Бога
Всі ці думки, і набагато більше від них, без сумніву, приходили нашому Господу на розум у зв’язку з пропозицією спокусника. Але Його дослідження божественного плану протягом тих сорока днів і висновки, котрі Він зробив, швидко привели нашого Господа до рішення, що Він не може цього зробити; що це не відповідало би божественному плану, зображення котрого Він бачив у законі і пророках; що, попри все, такий вчинок не був би правильною, розумною поведінкою; що в такому стрибку з верхівки Храму Він буде певною мірою спокушувати Бога, ідучи всупереч встановленому закону гравітації. Йому було цілком зрозуміло, що якби при виконанні якогось зобов’язання, якогось обов’язку Він послизнувся і впав з Храму, то Господь був би здатний захистити Його, щоб Він не пошкодив Себе. Але цілком інша справа прийняти план служіння Богу, котрий суперечив тому, що Він признавав як закон природи. Не лише через цікаві чудо-ефекти Він мав бути відомий народу, але через чинення справ Того, Хто послав Його; через ілюстрацію у зціленні хворих, сліпих і кривих великої праці Бога у реституції, котру Він мав звершити пізніше, протягом Тисячолітнього віку. Противник не мав що добавити. Це було б даремним. Він залишив Його у цій спокусі.
Чи мають послідовники Ісуса спокуси такого роду?
Так, мають. Світ постійно дивиться на тих, хто визнає свій зв’язок з Господом як зв’язок синів, і хто показує, що отримав духа всиновлення. І він заохочує їх показати або спробувати показати якесь диво на його користь, якщо вони хочуть довести, що дійсно є Господніми дітьми.
“Цей рід шукає ознаки”
Так сказав наш Господь. І так відбувається з кожним поколінням, кожним народом – всім світом. Світ хоче чудес або зовнішнього вияву святості та великих визнань. Деякі, відгукуючись на цей дух світу, прийняли особливий одяг. Монахи, монашки, квакери та інші засвідчують про дивовижні здібності, отримані через покладання рук, і хочуть таким чином вразити світ зі світської сторони. Інші твердять про силу перетворити магічними словами хліб і вино у дійсне тіло Христа, а тоді про владу жертвувати його. Ми не можемо припустити, що тверезі люди дійсно вірять, що ті реально роблять щось подібне. Нам приходиться припустити, що вони роблять це для театрального враження на світ. Чи ж не для цього накладаються червоні, пурпурові, золоті, білі та чорні шати, митри.
Світ шукає ознак зцілення, дивовижних фокусів і т.п., і чим ближче Господні люди наближаються до всього цього, тим більше вони можуть сподіватися вплинути на світ. Романісти займають провідне становище у цьому напрямку – вони мають мощі святих, одяг, кістки і т.п., до яких прив’язується пошана в розумах усіх груп, за винятком найбільше цивілізованих земель. Багато з цих речей пробують також мормони, спіритисти, християнські науковці і чудотворні зцілювачі, і є загальна тенденція серед всіх деномінацій пробувати щось театральне, чим можна було б заполонити і втримати увагу публіки.
Як наш Господь уникав чогось і всього театрального, так повинні робити і Його послідовники. Так, наш Господь робив деякі чуда зцілення, але слід пам’ятати, що число зцілених, в порівнянні з числом всього народу, було досить малим. Також нам слід пам’ятати, що всі вони були предсказаними свідоцтвами, по котрих Він мав бути розпізнаний; що вони предсказували Його майбутню славну працю реституції для всіх родів землі, котра буде довершена у належний час протягом Тисячолітнього віку. Правда, також, що було багато чудотворних дарів та мов у ранній Церкві, котрі, як ми розуміємо зі слів Апостола, були задумані для встановлення церкви, поки праця благодаті не розвинеться більше у серцях Господнього народу, коли плоди Духа витіснять чудотворні дари Духа.
Господній народ повинен остерігатися будь-яких нерозумних вчинків у проповідуванні Євангелії. Служба послів Бога є розумною службою, і ті, котрі правильно йдуть по слідах Ісуса, все більше набуватимуть “духа здорового розуму” (2 Тим. 1: 7).
Неправильне застосування віршів
У зв’язку з цією спокусою нашого Господа зверніть увагу, що противник цитував Писання в підтримку своєї позиції, і що наш Господь зустрів спокусу не лише розумним, логічним підґрунтям, але також словами Писання. З цього можна взяти урок, що нам не лише потрібно мати Біблію і бути здатним її читати, але нам також потрібне керівництво святого Духа, духа здорового розуму, у наших застосуваннях Слова до життєвих справ. Наш Господь не спорив, що Отець може наказати ангелам носити Його ноги, вберегти Його від шкоди, але Він правильно міркував, у згоді зі Словом, що буде неправильно для Нього спокушувати Господа, випробовувати Господа, випробовувати здатність Господа. Замість того, щоб випробовувати Господа і спонукати Його співпрацювати з чудотворним духом, ми повинні пильніше вивчати вчення божественного плану, щоб визначити і слідувати шляхом, позначеним для нас Господнім провидінням – наша розумна служба, навіть до степені виснаження наших смертних тіл у розумних методах, у проповідуванні правди.
У світлі Божого плану, що відкривається, ми бачимо, що живі члени церкви становлять ноги тіла Христа – останніх членів. Крім того ми бачимо, що в пророцтві, котре цитував сатана, говориться про серйозні труднощі і випробування нашого дня, котрі мають передувати членам ніг, “година випробування, що має прийти на ввесь світ, щоб випробувати мешканців землі” (Об. 3: 10).
Ми бачимо, що в наші дні дозволений камінь спотикання для випробування нашої віри, терпеливості та вірності; що кожному, хто має властивий характер, Господь допоможе перемогти, тож той камінь спотикання стане для них каменем-сходинкою до вищих багатств благодаті та благословення. Ми чуємо, як Апостол говорить про наш день: “Хто встояти може?” (Об. 6: 17) А відповіддю є, що це всі вірні в Христі, всі істинні члени вибраного тіла встоять в цьому дні випробування, бо Господь накаже Своїм посланцям оберігати, дасть послання задля них, щоб вони могли носити їх на своїх руках своєю силою, щоб ті не спіткнулися в цьому часі. Ніщо не зможе зламати, звести вибраних (Мт. 24: 24).
Третя спокуса – диявол
Всі ті спокуси були від диявола, але з різних точок зору. Третя була певною мірою власною спокусою сатани, бо вона була в підступному напрямку, котрим сатана сам, напевне, слідував у всій своїй діяльності як противник Бога та праведності.
У цій спокусі Господа взято (не фізично, а в дусі Його розуму) на високу гору – дуже піднесене царство. Фізично Він весь цей час перебував у пустині біля Єрусалима і, фактично, немає ні в тій пустині, ні ніде у світі гори, з котрої можна побачити всі царства землі, хіба що подумки. Дуже високою горою або високим царством, вищим від всіх земних царств, було власне панування сатани над світом. Впродовж довгого часу через узурпацію він був князем цього світу, котрий тепер діє в серцях дітей непослуху і котрий осліпив розуми невіруючих в Євангелію (2 Кор. 4: 4). Сатана не є знаний як правитель, і не є признаний ним, та й Бог не давав йому цього панування, але звівши людство, він захопив владу над розумами людей. Він є великим зводителем, про котрого ми читаємо, що в Тисячолітньому віці наш Господь Ісус зв’яже його, щоб він вже не зводив більше народи (Об. 20: 3).
В цій спокусі здається, що сатана співчутливо приєднався до нашого Господа у Його праці, немов кажучи до Нього: “Я бачу, що Ти твердо вирішив провести доскональну працю, і що до певної міри Ти усвідомлюєш трудності, котрі Тебе чекають – неможливість навести порядок серед нинішнього замішання. Ти бачиш, що людський рід занурений в гріх, незнання, суєвір‘я, що він отримує задоволення від війни, розпусти та омани. Ти прагнеш зцілити їх, встановити правління праведності, в котрому всі люди будуть благословенні і побачать переваги послуху Богові, мирного, тверезого і щасливого життя. Я з тобою в цій справі. Я також жалію з приводу знедоленого стану світу. Я був свідком його деградації протягом чотирьох тисяч років, і тепер я готовий приєднатися до Тебе, або, скоріше, щоб Ти приєднався до мене у праці піднесення світу з його печального стану.
Я не планував на початку приводити людство в такий упадок. Я хотів мати панування, я хотів бути правителем. Не було жодних шансів в небі, бо усе там було чітко під правлінням та керівництвом Бога Єгови. Тому я намагався встановити царство серед людей. Я допускаю, що людство, яким воно є на сьогодні, не є честю для мене ні для мого царювання століттями. Я готовий передати всю справу Тобі, застосувати весь вплив і владу, яку я маю серед людей, і таким чином дати Тобі правління над всім світом, щоб підняти його, щоб благословити його, щоб чинити йому добро, якщо Ти лише признаєш мене у зв’язку з цим пануванням над землею. Це є короткий шлях до всього, що Ти бажаєш вчинити для людини, і це є єдиний шлях, бо Ти добре бачиш, що якщо не погодишся з моєю пропозицією, то я стану проти тебе на кожному кроці, а Ти знаєш, яка в мене влада серед людей. Не лише Ти матимеш найжорстокіші пережиття, але й усі, що спробують співпрацювати з Тобою, зустрінуться з моєю опозицією, так що, практично, не буде жодної можливості чинити добро, заради чинення котрого Ти прийшов у світ, хіба що Ти матимеш мою підтримку та співпрацю”.
“Служи Одному Йому”
Наш Господь не забарився з відповіддю. Ми можемо перефразувати її наступним чином: “О, Люцифере, то правда, що ти маєш велику владу, що ти міг би співпрацювати, що ти, також, міг би і протистояти праці, котрою Я зайнятий і для котрої Я недавно посвятив Своє життя. Ти правильно міркуєш, що Моє тіло жахається такої страшної боротьби, котра, наскільки Я розумію, чекає Мене, і що коли б ця праця могла бути звершена легким, мирним чином, то це була б радість для Мене мати її в такому вигляді. Але Я нагадую тобі, що Моє життя не є посвячене праці, але Отцю, Моєму Богові, і з цієї точки зору ти є не лише Божим опонентом, противником, але й Моїм противником, бо ти намагаєшся охолодити Мою прив’язаність та вірність Йому. Відійди від Мене, Я не признаю тебе. Я мушу йти правильним шляхом, добре зображеним в Писанні, котре говорить: “Господові Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” Не може бути ніякого компромісу. Ти є по один бік, а Бог є по другий. Ти можеш протистояти Мені у Моїй діяльності будь-яким доступним тобі чином, наскільки тобі дозволить Всевишній. Ти не можеш зробити більшого, і якщо це по Господньому провидінні принесе Мені випробування, розчарування, біль, страждання, смерть, Я вже присягнув Богові до повної міри всього цього”.
Спокуса закінчилася. Непохитність та безкомпромісна вірність нашого Господа Отцеві та Його плану були повністю доказані. Тепер Він був готовий до місії трьох з половиною років і знав, що від початку до кінця Він матиме протистояння противника у всіх відношеннях – до самої смерті, навіть до смерті хресної.
Подібні спокуси перед Його братами
У якому відношенні ми спокушуємося так, як був спокушуваний наш Господь в цій останній спокусі? Ми відповідаємо, що противник подібно приходить до нас з пропозиціями про компроміс з правдою. Коли очі нашого розуміння відкриваються і бачать, до якої міри зло має домінуючий вплив у світі, і що вірність правді коштуватиме нам всього, що ми маємо, в такій самій мірі, за звичай, приходить думка йти на компроміс, старатися чинити добро з більшою чи меншою спільністю та участю у злі, що є в світі. Саме в цьому напрямку багато-хто у номінальних церквах оправдує себе стосовно запровадження світових манер і звичаїв. Благочинні ярмарки, приватні спектаклі, ігри і т.п. всі є компромісами, запланованими привернути увагу світу, наблизивши церкву якнайближче до світових понять, ідеалів, стандартів і т.п., і це з ціллю не деградації, але піднесення світу. Саме таким був шлях, який сатана запропонував нашому Господу, і який був Ним відкинений. Всі, котрі хочуть іти слідами Ісуса, також мусять відкидати всякий компроміс зі світом – “Не від світу вони, як і Я не від світу”, тому “світ їх зненавидів” (Ів. 17: 16).
Пам’ятаймо слова нашого Господа, що ті, котрі хочуть бути Його послідовниками, повинні спочатку сісти і підрахувати кошти, перш ніж стати учнями, перш ніж посвятити своє життя, перш ніж взяти на себе святе ім’я “членів тіла Христа”, церкви. І зайнявши свою позицію з повним усвідомленням, що шлях, котрим вони ідуть, є вузьким, повний випробувань і труднощів, і що його кінцевим результатом є смерть, вони (з таким баченням в розумі і з таким посвяченням) будуть менше схильні схибити в дорозі через звідниче протистояння противника. Правильно навчені Словом Господа вони знають, що ніякого реального благословення не може бути для світу без Його смерті, і до якої міри Він міг би піддатися пропозиції противника легкого шляху, це було б перешкодою для такого завершення.
Так само вони знають, що вся церква, вибрані Бога покликані сьогодні йти Його слідами, мають взяти Його хрест, слідувати за Ним і бути вірними до самої смерті, якщо вони хочуть отримати корону життя. Вони бачать, що в божественному плані благословення світу може прийти лише через жертву Христа, Голови і тіла. Чим більше вони починають розуміти довжину, ширину, висоту і глибину Божого великого плану, тим більше вони бачать мудрість божественного влаштування справ та неможливість успіху будь-якого іншого влаштування. Жертвуюче священство нинішнього часу повинно становити славне царське священство майбутнього, через котре благословляться всі роди землі. Всі, котрі становитимуть членів цього царського священства, мусять навчитися на самому початку їхнього досвіду говорити: “Не моя воля, не мій план, а Твоя воля і Твій план, о Господи, хай виконується”.
Хай кожен з нас як послідовник Господа буде швидкий у відповіді на пропозицію компромісу від противника. Той, хто затримується зі спокусою, збільшує її силу щохвилини. Звідси і властивість, навіть необхідність повного посвячення серця, волі на початку. На цій основі щоденна боротьба зі світом, тілом і противником стає на багато простішою і втрачається багато їхньої сили. Тим часом, молімося так, як навчив нас Господь: “Не залишай нас у спокусі, але визволи нас від лукавого”, усвідомлюючи, що ми самі по собі не суперники для противника, що наша допомога є в Господі, і що більший є Той, Хто на нашому боці, ніж всі, хто проти нас.