ДОБРИЙ СИН ПОГАНОГО БАТЬКА
2 Хронік 34: 1-13

"Пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця" (Екл. 12: 1).
Ми не можемо розглядати цю лекцію з точки зору, яку, очевидно, мали на увазі ті, хто вибрав її. Ми не можемо ґрунтуватись на ній і благати про "добре громадянство" між Господнім посвяченим народом духовного Ізраїлю. Ми не можемо робити її основою заклику до соціальних, політичних і моральних громадських реформ, тому що, хоча ми й схвалюємо шлях, якого притримувався Йосія, ми не можемо припускати, що сьогодні це є відповідна ілюстрація для Господнього народу духовного Ізраїлю. Нездатність зрозуміти часи і пори в божественному плані і різні риси праці, яка розподілена між різними часами і порами, дуже затемнює розсудливість багатьох добрих людей в їхніх стараннях пояснити Слово Господа і витягнути з нього лекції.
Дивовижно, що, зійшовши на престол в віці восьми років, Йосія, замість того, щоб звернути свій розум і серце до нерозважності і марноти, у віці шістнадцяти років почав ревно старатися пізнати і чинити волю Бога стосовно царства, яким він управляв як абсолютний володар. В віці двадцяти років його переконання кристалізувались, і він почав повну реформу царства Юди, поширюючи її за межі виключно свого власного панування на території Манасії, Єфрема, Симеона і Нафталима. Він був дуже строгий і не лише дав накази знищити ідолів і різні речі, пов’язані з ідолопоклонством, встановленим в країні, але він взяв цю справу під свій особистий нагляд – він пішов з тими, кого уповноважив, і особисто переконався, що було виконане цілковите знищення. Ця реформаційна праця була провіщена для нього роки наперед, аж до проголошення, що він спалить кості священиків Ваала на Вааловім жертовнику в Бет-Елі (1 Царів 13: 1-3; 2 Царів 23: 15-17).
Поведінка Йосії і інших реформаторів Юдейської епохи (як, наприклад, Іллі, котрий спричинив забиття тисяч священиків Ваала) є джерелом замішання в розумах багатьох ревних християн, як явно дозволені дії публічного чи приватного насилля, які повністю суперечать духу цієї Євангельської епохи. Щоб мати правильне поняття про цю справу, необхідно пам’ятати, що, згідно з божественним розпорядженням, юдейський народ представляв Божі присуди в світі, і що за законом на кожного царя Ізраїлю, а в деяких відношеннях також на осіб цього народу, лягала певна відповідальність опиратися ідолопоклонству із застосуванням сили, тому що це царство образно представляло Бога і Його царювання праведності. З закінченням Юдейської ери, коли тілесний Ізраїль, як народ, був відтятий від божественної милості, всі закони і правила, дані цьому народу для регулювання таких справ, закінчились, були відмінені, вчинені недійсними. Як сказав до них наш Господь: "Ось ваш дім залишається порожній для вас" (Мт. 23: 38).
Із заснуванням духовного Ізраїлю в день П’ятидесятниці ввійшла в силу нова угода, нова спорідненість і нові правила. Духовні ізраїльтяни не повинні воювати тілесною зброєю. Кожен з них повинен воювати в своєму власному серці, змагаючись добрим подвигом віри проти бажань тіла, хитрощів противника і духа світу. Кожне серце має своє особисте право перемагати, звільнятися від ідолів. Кожне серце мало б встановити в цілому царстві природного тіла, яке воно контролює, поклоніння, пошану і служіння Господу нашому Богу. Стосовно світських справ нам чітко сказано, що ми не повинні мати жодного діла з ними: "Не від світу ви, як і Я не від світу". Тепер світ, з божественного дозволу, є під контролем поган (написано в 1905 р. – прим. ред.). Нові створіння, духовний Ізраїль, повинні берегти себе відділеними від світу і, наскільки дозволить їхня совість, повинні підкорятися властям, тому що ці власті є дозволені Богом. Це не означає, що в своїх серцях вони схвалюють всі вчинки властей – вони можуть бути дуже засмучені ними. Але якого б горя вони не зазнали, якого протистояння, чи страждання, чи випробувань терпеливості і віри, вони повинні вважати це Господнім процесом підготовки і шліфування, який чинить їх готовими для майбутніх умов царства, чинить їх більш покірними, терпеливими і вірними Йому та праведності і краще підготованими до великої праці, якою вони будуть зайняті в майбутньому благословенні, управлінні, суді, піднятті і підбадьоренні світу йти праведними дорогами Господа.

ВПЛИВ МАТЕРІ

З попередньої лекції ми дещо взнали про те, як добрий батько може мати поганого сина, і як в загальному це означає, щонайменше, невірність, занедбання ним своїх батьківських обов’язків (не має значення, яким ревним і вірним він міг бути в інших відношеннях і які міг мати виправдання відносно відсутності в нього батьківського таланту). Наша сьогоднішня лекція повертає цю справу другим боком, показуючи нам доброго сина поганого батька, і ми вважаємо, що цілком розсудливо припускати, що це означає, що доброю була матір. Бо очевидно, що майже неможливо, щоб поганий батько і погана мати виховали доброго сина. Отже, ми цілком безпечно можемо припускати, що матір Йосії була доброю жінкою.
Без сумніву, що для людського роду великим різностороннім благословенням було божественне улаштування, внаслідок якого матері людських сімей в значній мірі відокремлені від самолюбства і суперництва бізнесу і політики, так що, коли матір хоче, вона може прикладати свою енергію до виховання дітей згідно з найвищими ідеалами свого розуму. Без сумніву, це перешкоджало більш швидкому занепаду до крайнього самолюбства і гріха, і скрізь, де це природне улаштування порушується, майже неминуче наноситься більша чи менша шкода дітям.
О, щоб матері світу могли оцінити велику силу для добра, яку Господь поклав в їхні руки! О, щоб вони могли зрозуміли, що руки, які гойдають колиску, це руки, які керують світом! Зрозуміти це і використовувати нагоду так чудово покладену в їхні руки, було б належним відгуком на божественне розпорядження і повністю усунуло б з них прагнення мати участь в політиці, бізнесі тощо. Трудність полягає в тому, що порада Господнього Слова і розпорядження божественного провидіння на цю, а також інші теми до певної міри залишаються без уваги. Бідний світ поступає настільки добре, наскільки він розуміє – дехто краще, дехто гірше, відповідно до того, як розпізнає природні інстинкти і слідує за високими почуттями.
Християнські матері, особливо ті, чиї очі розуміння є відкриті до більшого оцінювання божественного характеру і плану, повинні швидко використовувати свої привілеї для виконання своїх обов’язків – виховання дітей. Нехай ніхто не думає, що це мала і незначна праця і що вона не має впливу. Кожен син і кожна дочка, належно виховані в пошані і слухняності до Бога і Його Слова, до своїх батьків, до Золотого Правила в поведінці зі своїми товаришами і сусідами, до порядку, правильності, пунктуальності, систематичності і правдивості, є не лише приготовані до того, щоб особисто бути благословенними в житті, але приготовані також до того, щоб бути благословенням і прикладом для інших хлопців та дівчат, чоловіків та жінок. Таким чином з плином днів і років кожен материнський вплив поширюється і збільшується.
Навіть, якщо б поза сімейним колом не було жодних таких бажаних впливів, правильне виховання дітей має дуже велике значення для дому – для загального спокою, затишку і любові, які творять дім. Хоча батько не повинен ухилятися від своїх обов’язків голови сім’ї, матір, як його вмілий соратник і помічник, старанно співпрацює з ним, і на неї мусить впасти більша частина відповідальності за виховання дітей, бо годувальник сім’ї неминуче буде проводити з ними менше часу. А коли тільки матір є Божою дитиною, вся відповідальність, наскільки дозволить її чоловік, падає на її плечі, і вона має лише допомогу і керівництво, які надає Господь. Нажаль, в багатьох домах панує анархізм і безладдя, тому в дійсності вони зовсім не є домами. Багато батьків, які мають неправильні поняття про доброту і поблажливість, дозволяють дітям зростати без належної пошани до Бога, до батьків і до прав та інтересів інших. В цьому таємниця багатьох правопорушень і зростання анархістського духа, який проявляється скрізь в світі. Справді дивно, що з домами, позбавленими закону, порядку, любові і доброти, світ не є ще гіршим, ніж ми його бачимо.

"В ДНЯХ ЮНАЦТВА СВОГО"

Заголовний вірш нашої лекції повинен бути на видному місці в кожній сім’ї. Дитина, яка вчиться пам’ятати і шанувати свого Творця, котра дізнається також, що вона має свої недосконалості і як вони були стягнені на неї, і що смертна кара є прокляттям, яке тяжить над нею і над всім світом, нищачи всі земні надії, матиме шанси отримати послання спасіння від прокляття – навчитися про те, як Бог в Своїй любові приготував Ісуса як великого Відкупителя, і що звільнення, гарантоване Його смертю, незабаром пошириться на кожного члена людського роду. Пошана до батьків є природним наслідком пошани до Бога.
Автору цієї статті пощастило народитися в християнській сім’ї і виховуватись під християнськими впливами. І таким чином, через Боже провидіння, все земне в житті вело до того, щоб він зрозумів, що посвячення Господу є привілеєм, а також благословенням. Дивлячись назад, він щораз ясніше може бачити багато пасток, силець і сумних досвідів, які через це були відведені від нього, і великі благословення, які таким чином були йому гарантовані. Його симпатії простягаються на всіх, хто через Божу ласку втік від гріха, вхопився за великого Життєдавця і старається ступати в Його сліди, міцно тримаючись за Його руку. Він радіє за всіх таких, однак відчуває особливе зацікавлення тими, хто шукає Господа в ранньому віці, перш ніж наблизяться злі дні, перш ніж прийдуть молодечі захоплення і доведеться пожинати урожай гірких досвідів, до якого вони ведуть. Тому він відчуває глибоке зацікавлення всіма молодими читачами цього журналу, особливо тими, хто відчув Божу любов, яка спонукує їхні серця, і хто відгукнувся на цей притягальний вплив і вчинив повне посвячення себе, щоб іти слідами Провідника нашого Спасіння – слідами самовідречення, самопожертви, слідами, які ведуть від слави до слави. Всім таким він посилає найсердечніші вітання і поздоровлення в Господі – поздоровлення тим, які вже йдуть цією дорогою, і найкращі побажання тим, які прийдуть на неї.