СВЯТО КУЧОК
Івана 7: 37-46

«Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік».
В юдеїв були два великі свята: Свято Пасхи, з 15 по 22 першого місяця, і Свято Кучок (замешкання в наметах), з 15 по 22 Тішрі, сьомого місяця, що відповідає приблизно 1-у жовтня, але коливається відповідно до юдейського календаря, який рахувався на основі місячного часу. Ці два великі свята ділили юдейський рік і були великими подіями, під час яких народ зі всього Царства мав відвідати Єрусалим, столичне місто, щоб провести тиждень разом, дякуючи Господу і складаючи Йому обіти. Ці дві великі урочисті події позначали початок року: одна – цивільного року, а інша – церковного року, хоча обидві можна було назвати релігійними в тому сенсі, що вся національна будівля була побудована на релігійній основі. Ізраїль був Божим народом, і його закони були від Бога.
Кожне з цих свят мало свої особливі релігійні жертви, які вказували на нашого Господа та Його жертву, а також на Євангельську Церкву, Його Тіло. Свято Пасхи на початку року було святкуванням роковин визволення з Єгипту. Пасхальне ягня представляло Христа, нашу пасхальну жертву, а свято, яке наступало далі, представляло свободу, радість та благословення, які настають для всього Господнього народу, котрий перейшов вірою в Його кров. Осіннє свято було пов’язане з Днем Поєднання і його жертвами за гріхи, які зображували кращі жертви Євангельського віку і остаточне поєднання за гріхи цілого світу, а також кінцеве усунення прокляття, котре далі лежить на всьому людстві. Встановлення цього свята відбулося тоді, коли Ізраїль переходив з пустині в Землю Обітниці. Воно пригадувало життя на пустині і входження в Ханаан, де люди отримали привілей вступити в свою спадщину і мати постійне місце проживання. Насправді це було свято Нового Року, свого роду нагода віддати подяку за зібраний врожай року (2 М. 23: 16; 3 М. 23: 33-44).

СВЯТКУВАННЯ СВЯТА КУЧОК

Народні звичаї, які відбувалися з цієї нагоди, описує Едершейм та інші:
«В Єрусалимі намети зводять скрізь – у дворі, на даху, на вулиці і на площі. Ці зелені альтанки, або намети, роблять з гілок дерев – пальми, явора, оливкового дерева, сосни, верби тощо. Ніхто не живе вдома, всі сидять в наметах – мешканці міста і юрби селян. Різниця в становищі, поділ на багатих та бідних – все забувається на якийсь час, і кожен має таке ж зручне житло, як його сусід...
Щоранку гомінка процесія в супроводі музики вирушає до Силоамської купелі, де золотим дзбанком зачерпують воду і потім виливають її на вівтар під вигуки «Алілуя»...
Посередині подвір’я стоять чотири золоті канделябри з чотирма золотими лампами кожен. Ці лампи запалюють щоночі, і їхнє світло видніється в цілому місті. Довкола світла побожні чоловіки з запаленими смолоскипами в руках танцюють перед народом, співаючи гімни та пісні хвали, які левити, розташувавшись на п’ятнадцятьох сходинках, що ведуть у двір жінок Храму і відповідають п’ятнадцятьом псалмам ступенів, тобто сходинок (Псалми 122-134), супроводжують піснями з грою на музичних інструментах...
Це світло з Храму символізує світло, що має освітити з Храму темну ніч язичництва. Першого світанку лунає звук срібних сурем Божого війська, в які сурмлять священики. Його підхоплюють святкові сурми і вигуки, щоб розбудити сплячих і кинути урочистий виклик язичництву...
Вважається, що саме останнього вечора свята, коли яскраве світло величної ілюмінації починало поволі згасати, Христос звернув увагу на Себе, кажучи: «Я Світло для світу» (Ів. 8: 12), яке має сяяти вічно, освітлюючи не тільки Храм і Святе Місто, але й весь світ», – Сонце Правди.

«ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ СВЯТА»

Останній з семи днів цього свята називався Великим Днем. В ньому святкова церемонія та радість досягали кульмінації. Ще раз процитуймо Едершейма та інших:
«За юдейським переказом стовп хмари удень та стовп вогню уночі, який символізував Божу присутність та провід, вперше з’явився Ізраїлю п’ятнадцятого дня Тішрі, в перший день свят. Того дня Мойсею було сказано зійти з Гори і звістити людям, що посеред народу має бути збудований намет Бога. Бачимо, що посвячення Храму Соломона і сходження слави Шекіна на нього відбулося під час цього свята (1 Цар. 8; 2 Хр. 7)...
Останній день свята, великий день, є кульмінацією всього святкування. Рано вранці народ, несучи райські яблука (апельсини) в лівій руці і гілки – в правій, вирушає в супроводі музики процесією на чолі зі священиком, котрий несе золотий дзбан, щоб зачерпнути води з Силоамської купелі, що на південь від Храму. Наповнивши золотий дзбан з джерела, священик несе його назад на подвір’я Храму під вигуки натовпу та звуки цимбалів і сурм. Повернення повинно так співпасти в часі, щоб процесія прибула саме тоді, коли священики кладуть частини жертв на вівтар цілопалення під кінець жертовного служіння...
Під час кожного з семи днів священик обходить вівтар, промовляючи: «Дай нам спасіння, Яхве! О Яхве, дай нам достаток!» Але сьомого дня вони обходять сім разів, пам’ятаючи, що мури Єрихону впали саме за таких обставин і сподіваючись, що завдяки прямому втручанню Бога мури язичництва впадуть перед Яхве, і світ відчиниться перед Його народом, щоб йти і заволодіти ним...
Після цього воду, якою наповнений золотий дзбан, виливають на вівтар. Вся церемонія вважається надзвичайно важливою і, очевидно, символізує злиття Святого Духа. Одразу після виливання води співають Халлель. Він складається з Псалмів 113-118. Слова вимовляються співуче з повторенням у відповідь, під акомпанемент флейти. Коли левити заспівують перший рядок Псалму, народ повторює його. Після кожного рядка лунає «Аллелу Ях (Слава Господу)». Тоді священики тричі сурмлять в свої срібні сурми».

ІСУС НА СВЯТІ

Наша лекція стосується останнього свята Кучок, яке відвідав наш Господь, – якраз за шість місяців до розп’яття. Попередньо ми згадували, що нагодування п’яти тисяч людей відбулося саме тоді, коли багато з них йшли до Єрусалима на свято Пасхи, тому нинішня подія відбулася через шість місяців, або ж через рік і шість місяців, оскільки ще було досить часу, щоб «після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходити по Юдеї, бо юдеї шукали нагоди, щоб убити Його».
З нагоди свята багато хто запитував чи Ісус прийде на це свято, бо для людей ставало цілком зрозуміло, що первосвященики настільки заздрили Господу, настільки ставилися до Нього вороже, настільки лютували, що погрожували позбавити Його життя. Хоча наш Господь розумів, що Його життя є під божественним захистом, доки не настане Його «година», однак Він не спокушував провидіння і не ходив без потреби небезпечним шляхом, а вибирав Свій шлях залежно від обставин, які складалися. Так само Він перестерігав Своїх учнів: «А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого».
Контекст показує, що в той час деякі брати нашого Господа (мабуть, Його двоюрідні брати, бо їх в той час називали «братами») почали сумніватися в Його месіанстві, наполягаючи, щоб Він пішов до Єрусалима і вчинив там могутні діла, щоб найбільш навчені з народу могли побачити, оцінити, прискіпливо вивчити і, можливо, спростувати Його слова та чудеса. У відповідь Господь сказав: «Ідіть на це свято, Я ж іще не піду на це свято, бо не виповнився ще Мій час». Для нашого Господа піти на свято з самого початку означало б спровокувати ворожість релігійних учителів. З іншого боку, таке зволікання не завдавало жодної шкоди проповідуванню Його вчень, бо люди зазвичай самі питали про Нього, виражали захоплення, обговорювали Його слова, розповідали в своєму місті або селі один одному про те, що бачили і чули і т.п. Господь прибув на місце під кінець тижня і одразу попрямував до Храму. Коли релігійні настрої людей сягнули найвищого рівня, Він звернув їхню увагу на глибокі духовні речі, які вони символічно святкували з року в рік.
Вважається, що коли закінчували виливати воду з золотого дзбанка на вівтар як узливання для Господа – коли натовп у спеку відчував спрагу, і ця спрага ставала ще більшою, коли люди бачили воду, Ісус вигукнув слова, які становлять суть нашої лекції: «Коли прагне хто з вас, нехай прийде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його».
Нічого дивного, що наш Господь, як казали люди (і як прорік Пророк), промовляв притчами та незрозумілою мовою. Як мало з натовпу, котрий слухав, могло хоч щось зрозуміти з цього послання! Навіть під благословенними умовами, які ми маємо в епоху Духа, зовсім небагато хто має хоч якусь уяву про те, що означають ці слова.

ПИТИ З ДЖЕРЕЛА

Всі знають, що таке буквальна спрага і що означає вгамувати спрагу буквальною водою. Щоб зрозуміти слова нашого Господа про воду життя, яку Він мав дати, ми повинні йти за образом і зрозуміти, що є інші види спраги і жадань тілесної природи, які потрібно задовольнити, бо інакше вони принесуть неспокій і виснаження. Такою жагою серця, про яку ми коротко згадаємо, є бажання миру, спокою, радості і спілкування. Лише до тих, котрі відчувають таку спрагу, звернені слова: «Блаженні голодні та спрагнені». Більшість людства сьогодні настільки деградувала морально і фізично, що люди не відчувають жодного голоду і жодної спраги до чогось кращого, ніж вони мають: вони вже ситі і вдоволені тим недосконалим, що в них є. Господь звертається не до них, а до тих, хто голодний і спрагнений: «Коли прагне хто з вас, нехай прийде до Мене та й п'є!»
Це – заклик Євангельського віку: Господь шукає і знаходить спраглих, і якщо вони хочуть пити з Його джерела благодаті та правди, то знайдуть задоволення, полегшення, радість, мир, спочинок і благословення, які світ не може ані дати, ані забрати. Отже, блаженні спрагнені і привілейовані ті, хто тепер п’є воду, котра тече з удареної Скелі – нашого Господа (1 Кор. 10: 4).
Апостол прокоментував слова нашого Господа, пояснюючи першу частину, але залишивши без пояснення другу. Він каже: «Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього». Прийняття Духа є вгамуванням нашої спраги. Все життя ми п’ємо з цього джерела. Але ми не вдовольнимося, доки не будемо пробуджені на Господню подобу: «А я,.. збудившись, насичусь Твоєю подобою», – коли, як говорить апостол, це тлінне буде поглинуте нетлінням і ми будемо подібні до нашого дорогого Відкупителя, побачимо Його яким Він є і матимемо частку в Його славі як члени Його тіла.

НЕ БУЛО БО ЩЕ ДУХА

Святий Дух діяв на пророків, і під його впливом вони говорили та писали. Але святий Дух, даний Євангельській Церкві в П’ятидесятницю і відтоді, діє по-іншому. Це Дух прийняття, Дух розуміння, а не Дух пророцтва. Ніхто не міг бути зачатий цим Духом як Божа дитина, доки не довершилася викупна жертва Ісуса за нас, доки Він не піднявся на висоту і не представив заслугу цієї жертви за нас Отцю, і доки вона не була прийнята Отцем. Тоді благословення Духа прийняття було вилите на апостолів. Всі, котрі відтоді були прийняті до членства в тілі Христа через спільність зі співчленами, сталися учасниками цього одного Духа, яким вони запечатані на день визволення (Еф. 4: 30).

ПОТІК ВОДИ

«Ріки живої води потечуть із утроби його». Цей вірш не виконався в П’ятидесятницю, коли Господні послідовники тільки почали пити духовні правди і через них приєдналися до одного тіла з багатьох членів, головою якого є Ісус. Власне з цього одного тіла остаточно потік води життя потече під час Тисячолітнього віку для благословення всього світу. Наш Господь згадав про це, кажучи: «Слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його» – великого дня, Тисячолітнього дня. Світ буде суджений кожним словом, що походить з уст Божих. Вода життя представляє Правду. Потік цієї води життя, Правди, яка потече з уст Господа, з уст прославленої Церкви, буде таким могутнім, таким повноводним, що досягне кожної частини землі. «Бо пізнанням Господньої слави наповнена буде земля».
Сьогодні ті, котрі п’ють з джерела води життя, лише освячуються в Ісусі Христі, а наш Господь каже, що Його благодать і правда в них буде, мов криниця води, що тече у вічне життя. В Об’явленні, 21 розділ, дано ілюстрацію згромадження різних членів тіла Христа в славі. Цілість є показана як Новий Єрусалим, і з нього потече потік води життя, який наш Господь згадує в Своїх проповідях. Це буде велика ріка води життя. На обох її берегах будуть дерева життя, які вона живитиме та підтримуватиме, і вони будуть родити добрі плоди, і листя цих дерев буде для зцілення народів.
Бачимо, що проповідь Господа коротко змалювала благословення, які є надбанням Його послідовників під час цього Євангельського віку, і благословення, які в наступному віці попливуть від них для потіхи, благословення і підняття, реституції, всіх племен землі – всіх, хто захоче пити з цієї ріки води життя, яка в той час потече вільно і до якої всіх відкрито і явно запросить Дух і Наречена.

ПОДІЛ МІЖ ЛЮДЬМИ

Слід завжди бажати миру та єдності, але це не завжди можливо і не завжди корисно. Коли б всі були досконалими, то напевно мир та єдність були б єдиним властивим станом, але доки існують вади, помилки тощо, мусять існувати відмінності. Також наш Господь сказав, що Його послання в нинішніх умовах не принесе мир, але меч. Він буде Князем Миру згодом, але не раніше, ніж мир буде утверджений на праведній основі. До того часу Він буде Царем, який буде панувати в праведності і трощити залізною палицею, як гончарний посуд, злі системи та речі на шматки.
Є особи, які кажуть: «Мир, Мир», – та насправді миру немає і мир неможливий. Господній народ не належить до них. Це не означає, що Господній народ повинен викликати сварню. Навпаки, скрізь в Писанні йому сказано мати мирні наміри і творити мир, однак попри всі мирні зусилля, попри любов до миру і прикмети миротворців, послання, дане їм Господом, викликатиме неспокій. Чому? На це відповімо словами нашого Господа, що не може бути спільності світла з темрявою; не може бути миру, ані перемир’я між ними; коли одне захоплює контроль, друге щезає.
Тому в цій лекції бачимо, що Господь спричинив між людьми поділ: одні схвалювали, а інші заперечували. Те саме має бути з нами, коли ми піднімаємо прапор праведності: якщо ми дозволимо світлу правди сяяти, ті, хто любить правду, будуть так чи інакше притягнені нею в міру того, наскільки їхнє серце щире і любить правду. Хто любить неправду, той в міру нещирості виступить проти. Якщо так було у випадку нашого Господа, то чи можемо сподіватися, що з Його учнями буде по-іншому? Напевно, що ні. Ми повинні мати на ногах взуття готовності Євангелія миру. Наше Євангеліє – це Євангеліє миру, та коли ми будемо нести його іншим, наша стежка просування виявиться важкою, і ми потребуватимемо усього захисту, про який Господь подбав наперед, знаючи, чого нам слід сподіватися, а також потребуватимемо Його обітниць благословення і слави для переможців.

ЗАЗДРІСТЬ, ЗЛОБА, НЕНАВИСТЬ, УБИВСТВО

Коли наш Господь, навчаючи, перебував у Храмі, юдейські правителі, знаючи про Його присутність, думали як позбавити Його життя. Були скликані збори синедріону, а його представники знаходилися в Храмі між людьми, маючи доручення знайти якусь помилку в Його вченні і перетворити її на привід для бунту, а потім заарештувати нашого Господа на основі звинувачення в навчанні всупереч Закону Мойсея або проти римських законів. Кілька разів вони намагалися впіймати Його на словах, але, не зумівши це зробити, повернулися в синедріон і розповіли про все.
Яке сумне свідоцтво про зрадливість людського серця, адже люди, які намагалися схопити Ісуса і вбити Його, були найвпливовішими людьми серед цього найсвятішого народу на землі. Окрім того, вони були законовчителі – були, правдоподібно, найбільш обізнані з Законом Мойсея, його буквою і духом. Їхнє становище в юдаїзмі відповідає становищу докторів богослов’я в нинішньому християнстві. Ми можемо запитати, як згодом запитав Пилат: «Яке ж зло вчинив Він?» Треба признати, що зло було в серці цих найбільш обдарованих, освічених і номінально найбільш релігійних людей в світі.
Коли б одного з них запитати про їхні мотиви, відповідь, очевидно, була б такою: «Ми настільки віддані Богу, Його Закону, даному через Мойсея, та інтересам цього вславленого народу, над котрим Бог поставив нас правителями та учителями, що повні рішучості покінчити з цим чоловіком, хоча, здається, він боїться Бога, співчуває бідним і т.д. але, як віримо, приносить багато шкоди. Його шкідливість в тому, що він вважає себе Месією, хоча є тільки здібною людиною, і обдурює народ. Якщо не рухати його, то влада провадити народ, яку ми зараз маємо як його моральні та інтелектуальні провідники, вислизне з наших рук; цей чоловік стане на чолі, і весь народ Ізраїлю буде дивитися на нас з глузуванням і вирішить для себе, що він зміг упізнати Месію, а ми, розумово вищі від нього, були нерозумними або ж позбавленими божественної милості настільки, що не могли зрозуміти часу своїх відвідин».
Це вони думали б так, але Господній погляд на справу є цілком протилежним: вони є лицемірними, бо претендують бути тими, ким насправді не є, бо більшість їхнього поклоніння і служіння Господу є формальним служінням уст; в основі їхніх зусиль та висловлювань лежить гордість, і цю гордість боляче зачепив успіх нашого Господа та Його мудрість і те, що натовп слухав Його послання. Вони заздрили, їхні серця поїдала злоба, вони ненавиділи Його без причини, бо Він був кращий, святіший, мудріший за них, і люди це розуміли.
Якою небезпечною річчю є заздрість – самолюбство! Скільки Господнього народу сьогодні страждає від нього, відмовляючись визнавати Духа Господа. Замість намагання підбадьорювати один одного і зміцнювати, розуміючи, що вся праця Господа є одним цілим, ми, на жаль, часто бачимо дух колотнечі та марнославства! Наскільки все це не до вподоби очам Господа!

БЛАГОДАТЬ БУЛА НА ЙОГО ВУСТАХ

Коли посланці повернулися до синедріону, їх запитали: «Де ваш в’язень? Чому ви його не привели? Чи ви не змогли впіймати його на слові? Чи можливо, щоб людина говорила при всіх, а ви, люди проникливого розуму, не змогли викрити її в чомусь сказаному, що дозволило б вам викласти звинувачення проти неї як вчителя, що приносить шкоду народу? Невже він не сказав нічого такого, що можна було б вважати порушенням Закону Мойсея або закону римлян?» Відповідь напрошувалася сама собою: «Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік...»
Ті, котрі є Господнім народом і намагаються ходити Його слідами, постійно бачать, що світ далі наповнений заздрістю, злобою і ненавистю. Вони далі бачать, що «світ нас не знає тому, що Його не пізнав». Вони далі бачать, що серед їхніх противників, серед тих, хто пробує завдати їм кривди, серед тих, хто намагається впіймати їх на слові, схопити і завдати шкоди їхній репутації (а інколи навіть завдати особистої кривди), є деякі особи по-світськи шляхетні, по-світськи мудрі, по-світськи релігійні. Господь звертається до них: «Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете». Для них властивим шляхом є поставити сторожу своїм устам, щоб не грішити ними, щоб не тільки молитися, але й намагатися, щоб роздуми їхнього серця і слова їхніх уст подобалися Господу. В якій мірі це справдиться в них, в такій самій мірі виявиться, що вони більш мудрі і обачливі в словах від інших – дуже схожі до Того, Хто промовляв так, як не промовляла жодна людина.
Але чому так важливо панувати над язиком? Апостол каже, що людина, яка може приборкати свій язик, може також приборкати ціле тіло. Легко говорити те, чого не слід говорити, легко повторювати погані чутки, кидати тінь на характер іншого, тим самим вбиваючи або завдаючи ран чи кривди інтересам, почуттям або доброму імені іншого. Однак намагаймось більше бути схожими на нашого Господа, промовляти так, як інші люди не промовляють, і звіщати чесноти Того, Хто покликав нас з темряви до Свого дивного світла.
R3508 (1905 р.)